1.1 Самооцінка і рівень домагань як предмет психологічних досліджень у вітчизняній психології
До проблеми самооцінки і рівня домагань зверталися багато вітчизняних психологів. Самооцінка - цінність, значущість якої індивід наділяє себе в цілому і окремі сторони своєї особи, діяльності, поведінки. Самооцінка виступає як відносна стійка структурна освіта, компонент самопізнання і як процес самооценивания. Основу самооцінки складає система особових сенсів індивіда, прийнята ним система цінностей. Самооцінка формується при активній участі самої особи і відображає своєрідність її внутрішнього світу. У А.В.Петровського рівень домагань перекликається з Я-ідеальним. Учений вважає, що ".самооценка є результат. свого роду проекція реального "Я" на "Я" ідеальне.
Н.А.Менчинськая підкреслювала, що в учбовій діяльності кожного школяра самооцінка грає велику роль. Як один з ".важных особових параметрів розумової діяльності, вона виконує функцію саморегуляції поведінки, за допомогою її визначається бажаність (або небажаність) якого-небудь вчинку. Самооцінка великою мірою впливає на ступінь успішності здійснюваної діяльності". Дослідження, А.І.Ліпкиной, що проводилися, під керівництвом Н.А.Менчинськой, показали, що неадекватна самооцінка (як завищена, так і занижена) негативно позначається на процесі, а також і на результаті учбової діяльності. Можливе підвищення самооцінки школяра, коли вона була занижена в результаті тривалих учбових невдач шляхом цілеспрямованої зміни за допомогою педагога "соціальної позиції" учня в колективі класу.
Формування самооцінки впродовж раннього і дошкільного дитинства, відзначала Л.І.Божовіч, відбувається під впливом значущих дорослих, особливо батьків. Реакції дорослих є найважливішим регулювальником поведінки дитяти. У молодшого ж школяра саме вчитель стає авторитетнішим і впливовішим за батьків. До кінця молодшого шкільного віку діти більше зважають на думку і оцінку однолітків. А ".на протязі середнього шкільного віку складається вже відносно стійка самооцінка і рівень домагань". Це породжує потребу бути не лише на рівні вимог інших людей, але і на рівні власних вимог і власної самооцінки.
М.І.Лісина писала, що "афектну частку образу, абстраговану від знання, ми називаємо самооцінкою дитяти. А когнітивну частку вважаємо за краще іменувати уявленням дитяти про себе, щоб підкреслити її зв'язок за походженням і за природою з пізнавальними процесами індивіда" . Також дотримувалася думки, що загальну самооцінку потрібно характеризувати не кількісно (наскільки вона висока), а якісно -- який її склад і забарвлення (позитивна -- негативна, повна -- неповна і т. д.). Конкретна самооцінка виражає відношення дитяти до успіху своєї окремої, приватної дії.
Самооцінка і заснований на ній рівень домагань стають звичними для індивіда і виникає потреба зберігати цю рівновагу. Неможливість задовольнити свої домагання завжди зіштовхують дитяти з неуспіхом, породжує конфлікт. Звідси і неадекватна реакція дитяти на свій неуспіх: він або відкидає сам факт неуспіху, або пояснює не його відповідними дійсності причинами. Неадекватна реакція стає захистом для дитяти, дозволяє йому в разі неуспіху (саме тому, що причину неуспіху він бачить не в собі) не знижувати оцінку себе, своїх можливостей, вимог до себе, своїх домагань.
Самосвідомості і самооцінці зокрема багато уваги приділяв І.С.Кон. Описуючи зміни, що відбуваються в юнацькому віці, учений відзначав, що перебудова самосвідомості в підлітковому і юнацькому віці, пов'язана з відкриттям свого внутрішнього світу, появою нових контекстів і кутів зір, під яким індивід себе розглядує, робить значний вплив на самооцінку. Це пояснюється ще і переорієнтацією юнацької свідомості із зовнішнього контролю на самоконтроль і зростанням потреби в досягненні конкретних результатів. У одних випадках самооцінка перевіряється шляхом порівняння вираженого в ній рівня домагань з фактичними результатами діяльності -- спортивними досягненнями, шкільними відмітками, даними тестування. У інших випадках самооцінка порівнюється з оцінкою випробовуваного навколишніми людьми (вчителями, батьками), промовцями як експерти.
Самооцінка також служить засобом психологічного захисту. Бажання мати позитивний образ "Я" нерідко спонукає індивіда перебільшувати свої достоїнства і зменшувати недоліки. В цілому адекватність самооцінок з віком підвищується: самооцінки дорослих по більшості показників реалістичніші і об'єктивніші, чим юнацькі, а юнацькі -- чим підліткові, в чому позначаються великий життєвий досвід, розумовий розвиток і стабілізація рівня домагань.
Неспівпадання реального і ідеального "Я" -- цілком нормальний, природний наслідок зростання самосвідомості і необхідна передумова цілеспрямованого самовиховання. При переході від дитинства до отроцтва і далі самокритичність росте. Так, у вивчених Е.К. Матліним творах десятикласників, що описують власну особу, в 3,5 разу більше критичних висловів, чим у п'ятикласників. Розбіжність реального і ідеального "Я" -- функція не лише віку, але і інтелекту. У інтелектуально розвинених підлітків і хлопців розбіжність між реальним і ідеальним "Я", тобто між тими властивостями, які індивід собі приписує, і тими, якими він хотів би володіти, значно більше, чим у хлопців з середніми здібностями.
Також самосвідомість і самооцінки хлопців і дівчат сильно залежать від стереотипних уявлень про те, якими мають бути чоловіки і жінки, а ці стереотипи, у свою чергу, похідні від диференціації статевих ролей, що історично склалася в тому або іншому суспільстві.
Рівень домагань -- характеризує:
1) рівень трудності, досягнення якого є загальною метою серії майбутніх дій (ідеальна мета);
2)вибір суб'єктом мети чергової дії, що формується в результаті переживання успіху або неуспіху ряду минулих дій (рівень домагань вданный момент);
3) бажаний рівень самооцінки особи (рівень Я).
Прагнення до підвищення самооцінки в умовах, коли людина вільна у виборі ступеня трудності чергової дії, приводить до конфлікту двох тенденцій -- тенденції підвищити домагання, щоб взяти максимальний успіх, і тенденції понизити їх, щоб уникнути невдачі. Переживання успіху (або неуспіху), що виникає унаслідок досягнення (або недосягнення) рівня домагань, спричиняє за собою зсув рівня домагань в область важчих (або більш за легені) завдань. Зниження трудності обираної мети після успіху або її підвищення після невдачі (атипова зміна рівня домагань) говорять про нереалістичний рівень домагань або неадекватну самооцінку. Уявлення про свої можливості роблять суб'єкта нестійким у виборі цілей: його домагання різко підвищуються після успіху і так же різко падають після невдачі. Вплив невдачі більше знижує самооцінку, чим успіх підвищує її.
Відомо, що в експериментальній психології характеристики самооцінки нерідко встановлюються по параметрах домагань. На думку БороздінойЛ.В. рівень домагань вважається за прояв самооцінки у дії особи. Експерименти останніх років розкривають залежність рівнів самооцінки і домагань під впливом тривожності індивіда. Виділяють відому вірогідність наростання тривожності від високої самооцінки до низької. Т. е. констатують присутність зворотної залежності величин рівня тривожності і самооцінки як якійсь тенденції, що виявляється лише за допомогою аналізу усереднених значень. А ось при зіставленні рівня домагань з рівнем тривожності такого зв'язку скільки-небудь ясно взагалі підтвердити не удалося. Аналіз співвідношення цих трьох елементів розкриває достовірно значуще посилення рівня тривожності при розбіжності рівнів самооцінки і домагань, навіть якщо позиція самооцінки суб'єкта висока. Складається враження, що зростання хронічної тривожності не випадково супроводить розузгодженню рівнів самооцінки і домагань, а формується як реакція на цю розбіжність.
Тривале розузгодження між самооцінки і рівня домагань -- це ситуація, при якій людина сама з собою не в ладу, ситуація пролонгованого внутрішньоособового конфлікту, інколи вельми гострого. Спроба вирівняти його "стрибком" не завжди спрацьовує, часті ж, але невдалі "стрибки" здатні збільшити коректовану дистанцію, а хронічний емоційний дискомфорт у вигляді переживання відчуття незадоволеності собою, емоційної напруженості, неспокою, тривожного очікування може придбати форму якогось патогенного чинника, співвідношуваного ряду психосоматичних захворювань.
Дослідження показали також зв'язок рівня домагань з інтелектом. Вищому інтелекту відповідає вищий рівень домагань. Хоча вищому рівню домагань характерна менша його варіативна і велика неадекватність. Цікава залежність рівня домагань від сили нервової системи щодо збудження. Нетривожні, емоційно збудливі і імпульсні люди мають постійно адекватний або підвищений рівень домагань. А особи з протилежними властивостями, навпаки, мають занижений рівень домагань. Також особи з сильною нервовою системою значно підвищують свій рівень домагань, і через це він може перевищувати їх реальні можливості. Обличчя ж із слабою нервовою системою збільшують рівень домагань в менш значному ступені - він залишається адекватним. У міру зростання стресу особи з сильною нервовою системою завищують рівень домагань, а особи із слабою нервовою системою - занижують його.