54.Атестаційні провадження.

Атестаційна діяльність у сфері публічного управління регламентована процесуальними нормами та реалізується через специфічне провадження – атестаційне. Зміст зазначеного провадження полягає у регламентації процесуальної діяльності щодо визначення відповідності встановленим державою стандартам об’єкта, який атестується.Це провадження не має на меті вирішення конфлікту, що виникає у зв’язку з виконанням своїх обов’язків відповідного об’єкта. Тобто воно належить до групи публічно-сервісних проваджень. Зміст та особливості атестаційного провадження досліджені в монографічній роботі О.В. Кузьменко“Теоретичні засади адміністративного процесу”. На її думку, атестаційні провадження – це самостійний вид проваджень в адміністративному процесі, котрий являє собою регламентовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених органів, під час якої вирішуються питання про ідентифікацію, інвентаризацію або встановлення міри відповідності об’єктів атестаційної системи оціночним критеріям, необхідним для подальшого функціонування у визначеній сфері [132, с. 261].Дійсно, атестаційне провадження визначається адміністративно-процесуальними нормами. Водночас здійснення провадження спрямоване на ідентифікацію, інвентаризацію об’єкта, але притягнення об’єкта до відповідальності, міра покарання не є змістом атестаційного провадження, а є іншим провадженням адміністративно-деліктного характеру, яке порушується за результатами висновків атестації.Отже, атестаційне провадження належить до групи публічно-сервісних проваджень, якими охоплюється публічно-правова процесуальна діяльність щодо задоволення потреб фізичних та юридичних осіб креативного характеру [149, с. 223–230].

55

56 Ліцезійні адмін. Провадження

Ліцензування як правовий режим початку та здійснення окремих, визнаних законодавством видів підприємницької діяльності, що передбачає, по-перше, державне підтвердження та визначення меж права на ведення підприємницької діяльності, по-друге, Державний контроль над здійсненням певного виду підприємницької діяльності і, по-третє, можливість припинення діяльності з особливих підстав органами держави. Згідно ст.3 Закону "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" основними принципами державної політики у сфері ліцензування є:

- забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;

- захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

- встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України та визначення його особливостей для окремих видів господарської діяльності, що зумовлені специфікою їх провадження, у законах, що регулюють відносини у відповідній сфері, крім випадків, передбачених частиною другою статті 2 цього Закону;

- встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;

- запровадження ліцензування окремого виду господарської діяльності у разі недостатності інших засобів державного регулювання господарської діяльності, визначених відповідним законом.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

57

58

59

60.

61) контрольне провадження можна визначити як регламентовану адмінїстративно-процесуальними нормами послідовну діяльність органів публічної адміністрації, із забезпечення законності і дисципліни у сфері публічного управління.

Контрольному провадженню притаманні такі особливості:

1. різноманіття суб'єктів, які здійснюють контрольні повнова­ження (органи держави і їхні посадові особи, об'єднання грома­дян, органи місцевого самоврядування);

2. суб'єкти контрольних проваджень наділені широким коломконтрольних повноважень, включаючи право втручання в опера­тивну діяльність підконтрольного суб'єкта;

3. безпосереднім об'єктом контрольних правовідносин висту­пає діяльність підконтрольних суб'єктів;

4. у контрольних провадженнях поодинокі юридичні факти немають юридичної сили і виступають тільки у виді фактичного(юридичного) складу - органічної сукупності декількох життєвих обставин;

5. контрольно-процесуальні норми не містять вичерпного пере­ліку засобів збереження і передачі інформації, що містить докази(у контрольному процесі фактичні обставини можуть бути отримані з будь-якого законного джерела);

6. офіційне документальне закріплення результатів контроль­ної діяльності провадиться в правових актах-документах, які мож­на одночасно віднести як до категорії правозастосовних (таких,які є результатом реалізації державно-владних повноважень ком­петентних контрольних органів), так і до категорії правоохорон­них актів (що містять правову оцінку діяльності підконтрольного суб'єкта).

Контролюючі суб'єкти можна поділити на дві великі групи. До першої можна віднести суб'єктів, які здійснюють державний конт­роль. До цієї групи належать органи законодавчої і виконавчої влади, судові та правоохоронні органи. До другої групи можна віднести суб'єктів, які здійснюють громадський контроль, серед яких виділяють громадські об'єднання і організації та безпосеред­ньо громадян.

Контролюючі органи можна також класифікувати за такими ознаками, як характер наданих законодавством власних повнова­жень, організаційно-правові форми проведення контролю, юридич­ні наслідки контролю, спрямованість контрольної діяльності тощо.

Крім цього, суб'єкти контрольних проваджень наділені широ­ким колом повноважень контрольного характеру, включаючи право втручання в оперативну діяльність підконтрольного суб'єкта.

Як правило, виділяють чотири групи контрольних повноважень:

1. повноваження щодо здійснення контролю за власною ініціа­тивою, у будь-який час у межах своєї компетенції;

2. повноваження давати, за необхідності, відповідним органам та посадовим особам вказівки обов'язкового характеру щодо усу­нення виявлених порушень та їхніх наслідків;

3. повноваження з притягнення до відповідальності винних по­садових осіб;

4. повноваження щодо опрацювання рекомендацій превентив­ного характеру.

Узагальнено в структурі контрольних проваджень можна виді­ лити три стадії:

а) інформаційна стадія;

б) аналітична стадія; в)стадія коригування.

Метою першої стадії контрольного провадження (інформацій­ної) є одержання інформації про важливі сторони, прояви та якості підконтрольного об'єкта за допомогою різноманітних методів спо­стереження, перевірок та обліку об'єктивних фактичних даних про підконтрольний об'єкт. Інформація слугує засобом життєдіяльності та ефективності контролю. Можливості її одержання визнача­ються перш за все всеохоплюючим та універсальним характером контролю.

Другою стадією контрольного провадження виступає аналітич­на стадія. Процес контролю включає в себе аналітичний момент що полягає в обробці первинної інформації, детальній перевірці та аналізі всіх фактів, взятих у їхній сукупності, в причинному зв'язку, тим самим створюючи базу для формування висновку від­носно підконтрольного об'єкта, на скільки процеси, що в ньому відбуваються, відповідають бажаним моделям та зразкам.

Третя стадія контрольного провадження виходить за межі само­го контролю, тому що або пов'язана з прийняттям нового рішення, яке усуває виявлені недоліки, або із застосуванням заходів приму­сового характеру, що також лежить за його функціональними ме­жами. Точність у визначенні коригуючої стадії контролю є прин­ципово важливою як з теоретичної, так і з практичної точок зору, оскільки відіграє роль основи правильного вибору та обґрунтуван­ня правових заходів та процесуальних форм у відповідній діяльно­сті суб'єктів їх застосування.

Водночас, коли суб'єкт, що приймає рішення, застосовує санк­ції, та суб'єкт контролю збігаються, то така особа приймає рі­шення за результатами контролю в межах своєї компетенції само­стійно, не відділяючи для себе одну функцію регулювання від іншої. Однак, якщо прийняття коригуючого рішення лежить за межами компетенції контролюючої особи, то в даному випадку вона має обмежитися відповідною апеляцією до уповноваженого на це суб'єкта, наприклад, звернутися до суду. За таких умов не уповноважений на прийняття рішення керівник обмежиться кла­сичним контролем.

1. 62) Провадження за скаргами громадян – це регламентований адміністративним законодавством розгляд справ про поновлення прав і законних інтересів громадян (груп громадян), порушених діями (бездіяльністю), рішеннями, актами суб’єктів владних повноважень, адміністрацій п, у,о незалежно від форм власності, обєднань громадян, ЗМІ.

Провадження за скаргами громадян здійснюється на підставі ЗУ «про звернення громадян», фактичною підставою такого провадження є скарга. За змістом скарги поділяються на адміністративні та судові. Судове оскарження здійснюється на підставі норм різногалузевого процесуального законодавства, зокрема КУпАП, КАСУ, КПКУ,Господарсько-процесуального, ЦПКУ. При адміністративному оскарженні реалізовується право оскарження будь-яких дій. При судовому оскарженні реалізується право на оскарження судових рішень.

При адміністративному оскарженні право на подачу скарги має особа, права, свободи, законні інтереси якої порушено чи яка вважає, що таке порушення має місце. Скарга в інтересах такого громадянина може подаватись як особисто ним, так і за його уповноваженим, оформленим у встановленому законом порядку іншою особою, трудовим колективом, або організацією, що здійснює правозахисну діяльність. До скарги надаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймались за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину.

Щодо термінів, то скарга може бути подана до органу або посадової особи вищого рівня протягом одного року з моменту прийняття цього рішення, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з ним. Скарги, подані з порушенням зазначеного строку, не розглядаються. Розгляд скарг здійснюється у строк не більше одного місяця з дня його надходження, а стосовно тих скарг, які не потребують додаткового вивчення, невідкладно, але не пізніше 15-денного терміну. Строк розгляду скарги можна продовжити з повідомленням про це заявнику, але не більше як на 15 днів. Тому загальний термін розгляду скарг громадян не може перевищувати терміну 45 днів.

Громадянин, який звернувся зі скаргою, має право:

• Особисто викласти аргументи особі, яка перевіряє скаргу та брати участь у перевірці поданої скарги

• Знайомитись з матеріалами перевірки.

• Подавати додаткові матеріали, або наполягати на їх запиті органом, який розглядає скаргу.

• Бути присутнім під час розгляду скарги.

• Користуватись послугами адвоката або представника трудового колективу чи організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку.

• Одержувати письмову відповідь про результати розгляду скарги.

• Висловлювати усно або письмово вимогу щодо затримання таємниці розгляду скарги

• Вимагати відшкодування шкоди, якщо вона стала результатом порушення встановленого порядку розгляду скарги.

Стадії провадження за скаргами громадян:

• Порушення провадження за скаргою громадянина

• Розгляд скарги і прийняття за нею рішення

• Оскарження чи опротестування рішення за скаргою.

• Виконання рішення за скаргою.

63) ------------------------------------------------------------------------------

64) 1.Фактичною підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, тобто, винне, каране, протиправне, шкідливе для окремого трудового колективу чи адміністративного органу діяння (бездіяльність). Сутність дисциплінарного проступку полягає у невиконанні або в неналежному виконанні працівником покладених на нього трудових чи службових обов’язків. Стосовно більшості працівників, що мають спеціальний статус, дисциплінарна відповідальність передбачена нормами трудового і адміністративного права, а щодо деяких категорій осіб (військовослужбовців строкової служби, працівників органів внутрішніх справ, СБУ, тощо) повністю нормами адміністративного права, що пояснюється необхідністю поряд із загальними правилами дисциплінарної відповідальності враховувати особливі вимоги дисципліни до цих осіб та встановлення специфіки їх дисциплінарної відповідальності.

У складі дисциплінарного проступку виділяють:

• Об’єкт

• Об’єктивну сторону

• Субєкт

• Субєктивну сторону

За відсутності хоча б одного з цих елементів працівника не можна притягти до дисциплінарної відповідальності.

Обєктом є трудова дисципліна (або службова дисципліна)

Обєктивну сторону складають:

• Невиконання або неналежне виконання трудового обов’язку

• Протиправність, тобто порушення працівником норм права, які закріплюють його трудові обов’язки

• Шкода для трудової чи службової дисципліни

• Причинний зв'язок між негативними наслідками і дією чи бездіяльністю працівника

Виділяють обставини, при яких невиконання чи неналежне виконання трудових (службових) обов’язків не може бути протиправним, хоча і має певні ознаки протиправності:

1. Виконання законного наказу чи розпорядження керівника

2. Обгрунтований виробничий чи службовий ризик.

3. Крайня необхідність

4. Відсутність належних умов праці

5. Обєктивна неможливість належним чином виконати свій трудовий (службовий) обов’язок

Субєктами дисциплінарної відповідальності виступають працівники, які водночас здійснюють певні службові обов’язки, а також особливі категорії фізичних осіб, на яких поширюється режим адміністративного нагляду.

Субєктивну сторну утворюють елементи, що характеризують стан психіки працівника (службовця) в момент невиконання чи неналежного виконання трудового (службового) обов’язку. До таких елементів належить вина у формі умислу чи необережності, а також мета і мотиви дисциплінарного правопорушення.

65) -------------------------------------------

1. 66) Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок бюджетних коштів.

Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців:

• Внутрішньоорганізаційна належність

• Застосування дисциплінарної відповідальності тільки до службовців, як є членами одного колективу.

• Наявність окремих специфічних санкцій, що застосовуються за скоєння дисциплінарного проступку державним службовцем, невластивим для інших категорій працівників.

Законодавством України передбачено різноманітні дисциплінарні стягнення щодо державних службовців, які умовно можна поділити на 4 групи:

• Стягнення нематеріального правового характеру: зауваження, догана, сувора догана, попередження про неповну службову відповідність, позбавлення нагрудного знака.

• Стягнення, що обмежують свободу пересування або позбавляють матеріальних благ: позбавлення звільнення за межі військової частини чи навчального закладу у вільний від служби або занять час, позачерговий наряд на службу, арешт із утриманням на гауптвахті.

• Стягнення, що стосуються військового чи спеціального звання посадової особи: затримання у присвоєнні чергового звання або рангу, затримання в призначенні на більш високу посаду, зниження кваліфікаційного класу, зниження класного чину, пониження в посаді, пониження у спеціальному званні.

• Стягнення, що припиняють перебування особи на державній службі: звільнення із посади, звільнення із служби із позбавленням спеціального звання чи класного чину.

Всі дисциплінарні провадження щодо державних службовців можна поділити на групи:

• Дисциплінарні провадження щодо державних службовців підприємств, установ, організацій:

1. Дисциплінарні провадження щодо співробітників немілітаризованих органів установ, підприємств.

2. Дисциплінарне провадження щодо співробітників митних органів

3. Дисциплінарне провадження щодо військовослужбовців

4. Дисциплінарне провадження щодо співробітників органів внутрішніх справ

5. Дисциплінарне провадження щодо працівників прокуратури, тощо.

• Дисциплінарні провадження щодо суддів.

Дисциплінарне провадження щодо державних службовців здійснюється за такими стадіями:

• Порушення справи про дисциплінарне правопорушення

• Розслідування справи

• Розгляд справи та прийняття по ній рішення

• Виконання прийнятого рішення

• Перегляд прийнятого рішення.

2. Судді як носії судової влади при здійсненні правосуддя є незалежними від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підпорядковуються виключно закону.

Особливість статусу суддів має суттєвий вплив на визначення підстав виникнення дисциплінарної відповідальності суддів, коло суб’єктів, які можуть ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність суддів, органів, що уповноважені вирішувати питання про дисциплінарну відповідальність суддів.

Підстави дисциплінарної відповідальності суддів визначені у п.5 ч.4 статті 125 КУ відповідно до якої суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив у разі порушення суддею присяги; а також статтею 83 ЗУ «про судоустрій і статус суддів», а саме:

1. Істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя пов’язані зокрема:

• З відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, що не передбачені законом, порушення вимог щодо автоматичного розподілу та реєстрації справ у судді

• Порушення правил підсудності та підвідомчості справ

• Необгрунтованого вжиття заходів забезпечення позову

• Безпідставне надання терміну для усунення недоліків позовної заяви та її повернення.

2. Невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи вцілому протягом строку, встановленого законом.

3. Порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема, щодо відводу чи самовідводу.

4. Систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя.

5. Розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі, таємниці нарадчої кімнати, або таємниці, яка стала відомою в суді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні.

6. Неподання або несвоєчасне подання для ознайомлення декларації про майновий стан, відображення в ній завідома неправдивих відомостей.

Дисциплінарне провадження щодо суддів здійснюють: вища кваліфікаційна комісія суддів України щодо місцевих та апеляційних судів, Вища рада Юстиції щодо суддів спеціалізованих суддів та суддів ВСУ.

Стадії дисциплінарного провадження щодо суддів:

• Здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності

• Відкриття дисциплінарної справи.

• Розгляд дисциплінарної справи

• Прийняття рішення в справі та порядок його виконання

Оскарження рішення у дисциплінарній справі стосовно судді.

3. 67) У разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов’язків, а також порушення військової дисципліни або громадського порядку, на правопорушника командиром накладається дисциплінарне стягнення.

Усі дисциплінарні стягнення, крім позбавлення військового звання, накладені на військовослужбовців і не скасовані до дня звільнення їх у запас чи відставку, втрачають чинність з дня звільнення.

Стадії дисциплінарного провадження щодо військовослужбовців:

• Виявлення протиправного діяння військовослужбовця

• Службове розслідування

• Розгляд справи та накладення дисциплінарного стягнення

• Виконання дисциплінарного стягнення

• Оскарження дисциплінарного стягнення.

Згідно із статутом Збройних Сил України у залежності від військового звання, виду служби, посад. Тощо, на осіб можуть бути накладені такі види стягнення:

• Зауваження

• Догана

• Сувора догана

• Позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи корабля на берег

• Призначення поза чергою в нарад на роботу (до 5 нарядів)

• Позбавлення військового звання «старший солдат» чи «старший матрос»

• Попередження про неповну службову відповідність

• Звільнення з військової служби за контрактом за службовою невідповідністю

• Пониження в посаді

• Пониження у військовому званні на один ступінь

• Пониження у військовому званні на один ступінь з переведенням на нижчу посаду.

• Позбавлення сержантського (старшинського звання)

• Позбавлення військового звання «прапорщик» (мічман), «старший прапорщик» (старший мічман) із звільненням із військової служби у запас.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведене особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а в разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною), також сержантові (старшині).

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовцям.

Службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром і може бути подовжене не більш як на один місяць.

Після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування, командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчини правопорушення. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення стягнення, яке повинно бути накладено не пізніше як за 10 діб у звичайному порядку, а при здійснення службового розслідування – протягом місяця від дня його закінчення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується:

• Характер та обставини вчинення правопорушення

• Наслідки правопорушення

• Попередня поведінка військовослужбовця

• Тривалість військової служби

• Рівень знань про порядок служби.

Військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення. Має право протягом одного місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові, або звернутись до суду. Старший командир не має права скасовувати або пом’якшувати дисциплінарні стягнення, накладені молодшим командиром з причини суворості стягнення, якщо останній не перевищив наданої йому влади. Старший командир має право скасовувати дисциплінарні стягнення, накладені молодшим командиром, якщо він визнає, що стягнення не відповідають тяжкості вчиненого правопорушення та накладати більш суворі стягнення.

Дисциплінарне стягнення виконується негайно, а у виняткових випадках не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконуються, а лише заносяться до військової картки військовослужбовця. У разі подання скарги старшому командиру виконання дисциплінарного стягнення не зупиняється до надходження від нього розпорядження про скасування цього стягнення.

4. 68) Підстави та загальний порядок застосування дисциплінарних санкцій щодо осіб, які перебувають у місцях попереднього ув’язнення встановлюється ЗУ «про попереднє ув’язнення».

Попереднє ув’язнення – це запобіжний захід щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, а також засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили, з метою запобігання можливому ухиленню від слідства і суду, перешкоджанню встановленню істини в кримінальній справі,або зайняттю злочинною діяльністю. А також забезпечення виконання вироку суду.

Установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори державної пенітенціарної служби та гауптвахти військової служби правопорядку у ЗСУ.

Особи, взяті під вахту, зобов’язані:

• Додержуватись порядку, встановленого в місцях попереднього ув’язнення

• Виконувати законні вимоги адміністрації цієї установи

• Дотримуватись санітарно-гігієнічних правил,

• Бути ввічливим до працівників місця попереднього ув’язнення, а також поміж собою.

• Не вступати в суперечки з працівниками адміністрації, не принижувати їхню гідність, не протидіяти виконанню ними своїх обов’язків

• Дбайливо ставитись до інвентаря, обладнання та іншого майна місця попереднього ув’язнення.

Стадії провадження у справах про порушення правил попереднього ув’язнення:

1. Виявлення порушення правил попереднього ув’язнення та проведення перевірки за фактом такого порушення.

2. Розгляд справи та винесення рішення, виконання винесеного рішення.

3. Оскарження винесеного рішення.

До осіб, що порушили правила попереднього ув’язнення, може бути застосовано наступні дисциплінарні санкції:

• Попередження

• Позачергове залучення до прибирання приміщення

• Догана

• Поміщення до карцеру (для дорослих максимум 10 діб, для неповнолітніх 5 діб)

Особливості провадження:

• Дисциплінарне стягнення повинно бути накладено протягом 10 діб з дня виявлення проступку, а у випадку проведення перевірки – 10 діб з дня закінчення перевірки. Вцілому дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше 6 місяців з дня вчинення проступку.

• Особи, взяті під варту, несуть матеріальну відповідальність за заподіяну під час перебування в місцях попереднього ув’язнення шкоду за постановою начальника місця попереднього ув’язнення.

• Накладене стягнення виконується негайно, але не пізніше, ніж через один місяць з дня його винесення.

Дисциплінарне провадження у справа про порушення умов і порядку відбування кримінального покарання. Процесуальний порядок розгляду та вирішення таких справ регламентується кримінально-виконавчим кодексом України. Враховуючи, що ККУ передбачено широкий спектр покарань, серед дисциплінарних проваджень цього типу виділяють:

1. Справи про порушення умов у порядку відбуття кримінальних покарань, не пов’язаних з обмеженням або позбавленням волі.

2. Справи про порушення умов і порядку відбуття кримінального покарання у вигляді обмеження волі

3. Справи про порушення умов і порядку відбуття покарання у вигляді позбавлення волі. Зупинемось на цьому, як на найбільш серйозному.

До осіб, засуджених до позбавлення волі, можуть накладатись такі стягнення:

• Попередження

• Догана

• Сувора догана

• Призначення на позачергове чергування з прибирання приміщень і території колонії,

• Дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів до заробітної плати

• Скасування поліпшених умов тримання

• Поміщення засуджених чоловіків, які тримають у виправних колоніях до дисциплінарного ізолятора з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до 15 діб, а засуджених жінок на строк до 10 діб.

• Переведення з колонії з середнього рівня безпеки до колонії максимального рівня безпеки чи до камерного типу колонії максимального рівня безпеки.

Правом застосовувати зазначені стягнення у повному обсязі користуються начальники колонії. Стягнення накладається протягом 10 діб з дня виявлення проступку, а якщо здійснювалась перевірка – протягом 10 днів з дня його закінчення. Стягнення не накладається, якщо з дня вчинення проступку пройшло більше як 6 місяців. Стягнення виконується негайно, а у виняткових випадках не пізніше 1 місяця з дня його накладення. Рішення про накладення дисциплінарного стягнення оформлюєть установою чи наказом начальника колонії. За накладення стягнення адміністрація колонії надає засудженому можливість у встановленому порядку повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права. Засуджена особа може оскаржити стягнення, але подання скарги не зупиняє його виконання.

69 і 70 і 71 (якась хєрня) При цьому слід мати на увазі, що для заходів припинення, які законодавець визначає як заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, процесуальним документом є протокол про застосування заходів, або факт такого застосування слід відбити в протоколі про адміністративне правопорушення чи затримання.

Запобіжні заходи, застосовувані міліцією, можна розділити на дві групи, першу, значнішу, становлять заходи загального характеру, до них належать вимоги до громадянина й державного службовця припинити протиправні дії, адміністративне затримання, вилучення речей і документів, огляд і т. ін. заходи цієї групи є важливим інструментом діяльності міліції.

До другої групи належать спеціальні заходи припинення. До них звертаються тільки тоді, коли інакше припинити протиправну поведінку неможливо, тобто коли інші заходи адміністративно-примусового характеру бажаних результатів не дали. Систему цих заходів становлять заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і застосування зброї. Такі заходи застосовують, як правило, тільки після попередження про намір їх застосувати і за суворого дотримання вимог законодавства.

Застосування запобіжних заходів органами міліції здійснюється тільки на підставі норм чинного законодавства, з дотриманням вимог законності, яке забезпечується систематичним контролем з боку вищих органів міліції та посадових осіб за їх застосуванням, прокурорським наглядом, правом адміністративного й судового оскарження, низкою організаційних заходів тощо.

72) Провадження у справах про адміністративне правопорушення – це процесуальна діяльність, що здійснюється на підставі визначених законодавчо правил щодо встановлення об’єктивної істини у справі про адміністративне правопорушення і прийняття відповідного рішення.

Завдання провадження у справах про адміністративні правопорушення:

• Своєчасне, всебічне, повне, об’єктивне зясування обставин у справі про адміністративні правопорушення

• Вирішення справи про адміністративне правопорушення відповідно до чинного законодавства

• Забезпечення виконання винесеної постанови

• Виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень

• Виховання громадян у дусі додержання законів

• Норми провадження у справах про адміністративні правопорушення в розділі 4 і 5 КУПАП глави 18-33)

Провадження в справах про адміністративні правопорушен­ня становить собою систему правовідносин, які складаються на основі процесуальної діяльності органів (посадових осіб), упов­новажених розглядати індивідуальні адміністративні справи з приводу притягнення до адміністративної відповідальності осіб, у діях яких є ознаки адміністративного правопорушення.

Основними завданнями провадження в справах про ад­міністративні правопорушення згідно зі ст. 245 КУпАП є:

• своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування об­ставин кожної справи;

• вирішення її в точній відповідності до закону;

• забезпечення виконання винесеної постанови;

• виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню ад­міністративних правопорушень, запобігання правопорушен­ням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Зазначені завдання реалізуються шляхом вчинення низки процесуальних дій органами (посадовими особами), уповнова­женими розглядати справи про адміністративні правопорушен­ня. Передусім це з'ясування наявності факту вчинення право­порушення, установлення особи, що вчинила правопорушен­ня, чи винна ця особа і чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обста­вин кожної справи вимагає від уповноваженого органу (посад ової особи) розглянути справу в строки, встановлені законом. Пропущення, наприклад, загального строку притягнення до адміністративної відповідальності, встановленого ст. 38 КУпАП, тягне за собою уникнення правопорушником від спра­ведливого і законного адміністративного стягнення, породжує вседозволеність, закладає у свідомість правопорушника та ото­чуючих його осіб ілюзію про безкарність протиправних дій, сприяє вчиненню інших правопорушень. Крім цього, пору­шення встановленого строку накладення адміністративного стягнення тягне за собою скасування постанови у справі та закриття справи провадженням. З цих мотивів Голова Верхов­ного Суду України своїми постановами від 11 червня 1999 р., 14 лютого 2000 р., 17 лютого 2000 р. скасував низку постанов судів загальної юрисдикції і закрив справи провадженням.

Своєчасне з'ясування обставин справи також передбачає її розгляд у строки, встановлені ст. 277 КУпАП, недотримання яких створює тяганину в розгляді справи та втрату ефекту швидкості настання адміністративної відповідальності чи за­стосування адміністративного стягнення.

Всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин справи вимагає від уповноваженого органу (посадової особи) насампе­ред повного дослідження доказів, на основі яких встановлюєть­ся наявність чи відсутність адміністративного правопорушен­ня, винність даної особи в його вчиненні (ст. 251), здійснити всебічну й неупереджену оцінку цих доказів (ст. 252), устано­вити наявність обставин, що пом'якшують (ст. 34) чи обтяжу­ють (ст. 354) відповідальність, з'ясувати чи заподіяно майнову шкоду вчиненим правопорушенням, чи є можливість передати матеріали справи на розгляд громадських організацій чи звіль­нити від відповідальності через малозначність правопорушення (статті 21, 22 КУпАП).

Вирішення справи в точній відповідності до закону вимагає від уповноваженого органу (посадової особи) розгляду справи відповідно до власної компетенції, в установлені строки і за місцем розгляду справи; відповідно до закону, що передбачає адміністративну відповідальність; застосування стягнення в ме­жах власних повноважень, передбачених законом. У разі пору­шення цих вимог постанова у справі підлягає скасуванню, а справа направляється на новий розгляд за підвідомчістю, якщо дозволяє строк, встановлений ст. 38 КУпАП, а якщо строк пропущено — справа підлягає закриттю провадженням

73 Аналіз змісту поняття адміністративного правопорушення (проступку), визначений законодавцем у ст. 9 КУпАП, дає змогу виділити ознаки адміністративного проступку. До них належать:

1) виключно діяння, тобто дія, яку вчинила особа, чи без­діяльність, коли особа зобов'язана була вчинити певну дію, але не вчинила її. Ніякі думки, бажання, інші психічні вияви не можуть бути ознакою адміністративного проступку;

2. протиправність, яка виражається в забороні нормами ма­теріального права певних діянь і випливає з того, що особаздійснює заборонену законодавством дію або не здійснює тих дій, які необхідно здійснити. Протиправність відокремлює ад­міністративні проступки від інших проступків, на які законо­давством не встановлено будь-яких заборон;

3. винність, яка виражається власним ставленням особи досвого діяння і його наслідків. Законодавець вказує на форми вини які, мають юридичне значення при кваліфікації проступку та призначенні міри стягнення. Це умисел або необережність;

4. адміністративна караність, яка виражається у призначен­ні міри стягнення, передбаченого законом за вчинення кон­кретного правопорушення. Ця ознака дозволяє відмежувати адміністративний проступок від інших протиправних вчинків, які хоча і заборонені нормами права, але за їх вчинення не встановлена законом адміністративна відповідальність;

5. об'єкт посягання, на який спрямовані діяння. Це діяння, що посягають на державний чи громадський порядок, влас­ність, права і свободи громадян, на встановлений порядок уп­равління. Проте суспільні відносини охороняються нормами адміністративної відповідальності значно ширше, ніж зробивперелік законодавець;

6. антигромадська спрямованість, яка виражається ступе­нем суспільної небезпеки і має принципові положення для роз­межування злочинів, адміністративних і дисциплінарних правопорушень.

Вказані ознаки адміністративного правопорушення (про­ступку) в своїй сукупності складають наявність події адміністра­тивного правопорушення (проступку), юридичного явища як такого, спонукають уповноважені на те органи до вчинення відповідних процесуальних дій — складання протоколів про ад­міністративне затримання, особистий огляд і огляд речей, ви­лучення речей і документів, складання протоколу про ад­міністративне правопорушення тощо