М.Рильський «Три брати»

Колись, на славу Україні, Зродила мати трьох синів. Дала крилята їм орлині І душі, повні мрій і снів… Садовський славний! Ти між нами Отой орел, і в слові сім Чи пізнає себе з братами, Ширококрилими орлами Що штуки мир скорився їм?.. Мов той орел в краю блакиті, - В просторі штуки чарівнім, -

Ширяєш ти по вільній хаті, Підвладне все тобі в ті миті, І ти живеш життям двійним… І ось брати твої з тобою: Карпенко старший – чарівник, Що так зваляє всіх нас грою, Що надихає й вас порою І що відкрив нам свій тайник Подій лукавства і зневаги, Подій неправди огидних, Великодушних діл відваги І нищих духом переваги

Над кодлом сильних і грізних!.. А слава сцени – Саксаганський!.. Кого він з нас не чарував Чи то в комедії селянській, Чи то в драмі хуторянській, - Яких він типів не вдавав?.. Живіть на славу Україні, Чаруйте скрізь її синів. І славні будете в родині, Я, як тепер, при сій хвилині, Скрізь привітають трьох братів!..

Мартин Боруля (скорочено)

Мартин Боруля, багатий шляхтич, чиншовик (той, хто платить за оренду землі якомусь іншому власникові), просить повіреного Трандалєва прочитати документ, де вказано, що «Дворянскоє депутатскоє собраніє» зачисляє його, Борулю, до дворянського роду і по дає на затвердження до Сенату. Тому треба ще раз подати в суд на Красовського, котрий його, «уродзоного шляхтича», назвав бидлом, а сина — телям. Мартин говорить, що не пожаліє ніяких грошей, щоб посадити Красовського в острог.

Трандалєв радий, що знайшов собі таку безклопітну роботу, яка ще й прибуток гарний дає: він веде справу Борулі проти Красовського, а справу Красовського проти Борулі.

Мартин просить сина Степана, який служить у земському суді, щоб той привіз йому свого знайомого чиновника Націєвського як жениха для дочки Марисі. Від Марисі він вимагає, щоб називала батьків не «тато», «мама», а «папінька», «мамінька» чи «папаша», «мамаша» — по-дворянському, щоб не бралася до важкої роботи, а то руки зіпсує собі, поводилася, як панночка.

Марися й Микола, син іншого багатого шляхтича, Гервасія Гуляницького, кохаючи одне одного, вирішують сказати батькам про весілля. Степан розповідає Миколі, що він працює на службі, як вивчає напам'ять «бумаги», як потім із друзями розважається, п'ючи «трьохпробну» (горілку) й співаючи «крамбамбулі» (романси). Мартин, побачивши Миколу, говорить Степанові, що тепер, коли вони майже дворяни, простий хлопець йому не товариш, у нього інша дорога.

Боруля посилає зі Степаном Омелька, звелівши тому одягтися якнайкраще — в чоботи й добрий кобеняк, запрягти кращих коней, і замовляє привезти самовар, цукор, чаю, кави, щоб було, як у дворян.

До Борулі приходять сватати Марисю батько Миколи і його кум Матвій. Але Мартин відмовляє, говорячи, що його дочці, майже дворянці, простий мужик не пара. Ображені свати йдуть. Боруля посилає свою жінку Палажку до Сидоровички, щоб розпитала у тієї, як роблять «кофій» і коли подають: чи до борщу, чи на ніч. Повідомляє також, що скоро до них приїде чиновник — гідний для Марисі жених. Мати дивується й заперечує, адже дочка любить Миколу, але потім погоджується, думаючи, що Марися буде щаслива за паном.

Приходить Омелько з міста пішки — друзі Степана його напоїли, він заснув, і в нього вкрали чоботи, кобеняк та коней. Мартин гнівається, велить позичити тачанку в сусідів і поїхати за женихом, й домашні щоб готувалися до свята — заручин.

Марися зустрічається з Миколою, і той повідомляє, що її батько їм відмовив, бо не дворяни. Тепер Миколі кажуть, щоб сватав дочку Котовича. Марися в розпачі, але обіцяє любити хлопця і щось придумати для їхнього порятунку. Вона розмовляє з матір'ю і говорить, що не треба їй ніякого дворянства та ніяких інших женихів, окрім Миколи, просить заступитися перед батьком. Але Палажка відмовок , що то марно, тільки посваряться.

Мартин забороняє дочці прати білизну, приносить від хрещеної матері кросна, щоб та вчилася вишивати, як благородна панночка.

Приїжджає Націєвський з гітарою. Марися гостро з ним розмовляє, говорить, що вона не панночка, що любить іншого. Націєвський говорить, що всі баришні від нього «тають», розтане і вона, як пізнає ближче, адже він так гарно співає. Тим більше, що вже домовилися і батьком про багатий посаг (придане).

На самоті Націєвський починає сумніватися, чи не підсовують йому нечесну наречену, яка чекає дитину від іншого. Підслуховує розмову Мартина з Палажкою, які сперечаються, кого візьмуть у куми, як народиться дитина, думає, що його здогади щодо нареченої підтвердилися, й крадькома тікає із заручин.

Розгніваний Боруля бере коня, наздоганяє чиновного жениха її відлупцьовує його за свій сором.

Приїжджає Степан з речами й говорить, що земський суд скасовано і їх усіх звільнено. Марися розповідає братові, що після того випадку з Націєвським й після того, як надійшов папір від Красовського, щоб вибиралися з його землі, батько зовсім занедужав. Вирішують покликати давнього товариша Гервасія, щоб поговорив із Мартином.

Боруля ледь виходить у світлицю. Всі його вмовляють покинути думки про дворянство. Тим більше, що із Сенату надійшла відмова, бо в одному з документів написано не «Боруля», а «Беруля».

Мартин просить принести папку з паперами і палить їх у печі, плачучи та приказуючи, що тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, а він усе-таки залишився бидлом.

Гервасій просить поблагословити дітей — Миколу й Марисю до шлюбу. Хай добре вчать своїх дітей, то й стануть ті дворянами.

Жанр: трагікомедія.

П’єса співзвучна із комедією «Міщанин-шляхтич» Ж.-Б. Мольєра.

Тема: розкриття конфлікту здорової народної моралі з «манією» дворянства, породженої спробою самозахисту «маленької людини» у несправедливому суспільстві («Виходить, я – не бидло і син мій – не теля!»).

Головна ідея: гідність людини – у відповідності власній природі, щирості стосунків.

Дійові особи:

• Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиншовик.

• Палажка — його жiнка.

• Марися — їх дочка.

• Степан — їх син, канцелярист земського суду.

• Гервасiй Гуляницький — друг Мартина, батько Миколи.

• Микола — його син, парубок.

• Нацiєвський — регiстратор з ратушi.

• Красовський — шляхтич, з яким судиться Боруля.

• Трандалєв — повiрений.

• Протасiй Пеньонжка, Матвiй Дульський — чиншовики.

• Омелько, Трохим — наймити Борулi.

Сюжет комедiï «Мартин Боруля» письменник будує на фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив управителем помiщицьких маєткiв, вирiшив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пiшло чимало часу i марно: дворянство не було доведено, оскiльки прiзвище в старих документах було Тобелевич, а в нових Тобiлевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висмiяти намагання простоï людини вибитися в дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над iншими.

Мартин Боруля — головний персонаж комедiï. Це людина iз заможноï верхiвки села, не заслiплений жадобою збагачення, не позбавлений рис гуманностi. Однак, це натура, скалiчена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лiнiю». Коли б його спитали, навiщо йому те дворянство, вiн, певно, не змiг би пояснити як слiд своє дивне бажання. Мартин — гарний сiм'янин, у домi порядок i достаток; i авторитет, i гроші — все це у нього є. Виявляється, герою треба дворянського титула, який, на думку Мартина, зробить його паном.

У своєму домi цей «мiщанин-шляхтич» (так назвав свого героя Журдена французький драматург Мольєр) заводить дворянськi порядки, сам мучиться через своï химери, але терпить, бо вважає таку «домашню перебудову» шляхом до полiтично-правового мiсця в помiщицько-капiталiстичнiй державi, яке мало дворянство.

Мартин велить своïм дiтям називати себе не татом, а «папiнькою», а маму «мамiнькою». Вiн довго вранцi вилежується в лiжку, як пан, хоча в нього, трудящоï людини, вiд довгого лежання з незвички болять боки, п’є тільки каву (хоч не знає, коли її подавать – «чи до бощу, чи на ніч»), мріє завести мисливських собак, навчитися грати в карти. Дочку Марисю хоче вiддати замiж за «образованого чоловiка», сина Степана мрiє бачити знатним чиновником. Смiшно дивитися, як «правила» дворянського побуту суперечать традицiйним порядкам сiм'ï Мартина, викликають нерозумiння i подив членiв родини.

1953 року на Київській кіностудії художніх фільмів видатний український режисер й актор Гнат Юра відзняв кінофільм за п’єсою І.Карпенка-Карого «Мартин Боруля», де сам зіграв головну роль.