3Міжнародний неринковий перерозподіл

Національні за своїм походженням фінансові ресурси стають міжнародними та використовуються економічними агентами за власними потребами завдяки сучасній міжнародній системі перерозподілу фінансових ресурсів, яка складається з двох основних складових: міжнародного ринкового механізму; міжнародного неринкового (офіційного) механізму.

Для розкриття сутності міжнародної організації фахівці використовують два підходи. Відповідно до першого міжнародна організація — створене на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об'єднання суверенних держав, яке має систему постійно діючих органів, володіє міжнародною правосуб'єктністю і засноване відповідно до міжнародного права. Міжнародні організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з приводу формування спільного бюджету чи цільових фондів. Отримані кошти використовуються на основі затвердженого бюджету на фінансування централізованих заходів, проектів і програм цих організацій, на утримання їхнього апарату та на фінансову допомогу окремим країнам. Відповідно, кожна країна може отримувати кошти від міжнародних організацій як у вигляді прямого фінансування, так і в опосередкованій формі через різні централізовані заходи, проекти і програми, що стосуються її чи поширюються на неї. Головним суб'єктом міжнародних фінансів є міжнародна організація. Провідні міжнародні організації — ООН та ЄС.

Згідно з другим підходом міжнародна організація — стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, що у своїй діяльності виходить за межі однієї країни і має постійну структуру органів наднаціонального регулювання. Міжнародні фінансові інституції можуть мати взаємовідносини як з урядами, так і з суб'єктами господарювання окремих країн. Взаємовідносини з урядами формуються за двома напрямами: 1) відображення процесу формування статутного капіталу за рахунок внесків окремих країн; 2) характеристика кредитних взаємовідносин (надання кредитів урядам та їх погашення і сплата відсотків). Взаємовідносини з підприємствами мають двосторонній кредитний характер. Міжнародні фінансові інституції фінансово забезпечують певні проекти, надають кредити окремим підприємствам, як правило, на конкурсній основі. Важливе місце в системі інституціональних структур регулювання світової економіки та міжнародних зв'язків займають міждержавні валютно-кредитні організації. Глобальні (Міжнародний валютний фонд, Група Світового банку та Банк міжнародних розрахунків) і регіональні (Європейський банк реконструкції та розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку та ін.) валютно-фінансові установи.

4Міжнародні фінансові конференції

На основі рішень Бреттон-Вудської валютно-фінансової конференції в 1944 р. була запроваджена система фіксованих валютних курсів, що могли піддаватись тільки незначним коливанням. В основі фіксованих курсів теж був золотодевіз­ний стандарт, однак вміст золота фіксувався тільки у провідній світовій валюті — доларі США, відносно якого і фіксувалися курси інших валют. Таким чином золотий вміст цих валют був лише девізним. Роль резервних валют стали виконувати тільки долар США і британський фунт стерлінгів. Спочатку система фіксованих курсів сприяла розвитку світової економіки. Такі курси, звісно, якщо вони відображали реальне співвідношення двох валют, сприяли еквівалентності міжнародної торгівлі, оскільки виключали можливості валютних махі­націй з боку окремих держав. Однак сама ідея фіксованого курсу є нереальною, адже валютний курс — це не просто співвідношення двох валют — це співвідношення двох економік. Фіксованим і стабільним валютний курс може бути тільки за умови рівномірності розвитку економік різних країн, а це не відповідало реаліям, що складались у світі. Безперечно, утримувати систему стабільних валютних курсів в умовах нерівноцінності розвитку окремих країн світу було не тільки не доречно, але й шкідливо.

На Ямайській конференції Міжнародного валютного фонду в 1976 р. була створена нова міжнародна валютна система, заснована на плаваючих курсах. Сутність її полягає у застосуванні ринкового методу визначення валютних курсів: курс установлювався і змінювався під впливом попиту і пропозиції. При цьому було скасовано золотий стандарт і золото перестало виконувати функції забезпечення грошової одиниці. Водночас установлювалась система контролю і резервування з метою недопущення різких коливань курсу, що могло б негативно вплинути на світову економіку.