Фінансова система

Фінансова система - це сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних між собою сфер фінансових відносин, яким, притаманні централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів відповідний апарат управління та правове забезпечення.

Фінансову систему розглядають як за внутрішньою будовою, так і за організаційною структурою.

За внутрішньою будовою фінансова система являє собою сукупність відносно відособлених, але взаємопов'язаних сфер і ланок фінансових відносин.

До сфер фінансової системи України відносяться: фінанси держави (ланки: державні і місцеві бюджети, державні цільові фонди, державний і комунальний кредит); фінанси суб'єктів господарювання (фінанси комерційних підприємств і організацій усіх форм власності, фінанси некомерційних установ і організацій); фінанси домогосподарств; фінансовий ринок (ринок цінних паперів (фондовий ринок), кредитний ринок, валютний ринок, ринок фінансових послуг, ринок золота та інших дорогоцінних металів); міжнародні фінанси (фінанси міжнародних організацій в тому числі фінансових, фінанси транснаціональних корпорацій, фінанси інших суб*єктів зовнішньонкономічної діяльності, міжнародний фінансовий ринок).

До організаційного складу фінансової системи входять:

1. Органи управління (Міністерство фінансів, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство; Пенсійний фонд, Рахункова палата)

2. Фінансові інститути (Національний банк, комерційні банки, небанківські кредитні установи, страхові компанії, міжбанківська валютна біржа, фондова біржа, фінансові посередники на ринку цінних папері).

Принципи побудови фінансової системи:

• принципи єдності;

• принципи функціонального призначення ланок.

Фінансова політика і фінансовий механізм

1Фінансова політика є складовою економічної політики. Вона являє собою сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які держава здійснює через фінансову систему.

Фінансова політика пов'язана із діяльністю органів законодавчої та виконавчої влади. Фінансова політика об'єднує заходи, методи і форми організації та використання фінансів для забезпечення соціально-економічного розвитку держави. Основна мета фінансової політики полягає в підвищенні рівня суспільного добробуту, оптимальному розподілі ВВП між територіями, галузями народногоь господарства і соц. верствами населення.

Складові фінансові політики:

бюджетна політика –це діяльність державних органів влади і управління стосовно формування, виконання та регулювання державного бюджету країни з метою забезпечення соціально-економічного розвитку та стратегічних пріоритетів держави. Бюджетна політика виражається у формах і методах мобілізації бюджетних ресурсів та використанні їх на різні потреби держави, визначенні джерел фінансування бюджетного дефіциту, принципів взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи тощо.

грошово-кредитна політика — комплекс дій і заходів держави у сфері грошового та кредитного ринків, наприклад регулювання інфляції і курсу національної грошової одиниці, забезпечення своєчасних розрахунків шляхом регламентації функціонування банківської системи та стабільності грошового обігу через управління емісією, подальше розширення безготівкових форм розрахунків банківських установ із фізичними особами у різних сферах їх обслуговування тощо. Основні складові грошово-кредитної політики: емісійна, цінова, валютна та безпосередньо кредитна політики. Грошово-кредитна політика забезпечує економіку повноцінною та стабільною національною валютою, регулює грошовий обіг відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання за низького рівня інфляції і безробіття та сприяє залученню кредитних інституцій до фінансування інвестиційних проектів.

податкова політика характеризує діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення частки податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення сприяє зростанню або спаду господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки.

інвестиційна головне завдання якої полягає у створенні привабливого інвестиційного середовища для пожвавлення інвестиційної діяльності та нарощування обсягів інвестицій у національну економіку. У випадку активної інвестиційної політики держава широко застосовує усі можливі прямі методи регулювання, і доволі часто сама стає безпосереднім інвестором. За реалізації пасивної інвестиційної політики максимальна свобода і самостійність суб'єктів господарювання під час формування власної інвестиційної політики лімітується державою через податкову, амортизаційну, грошово-кредитну політики.

митна завдяки цій політиці держава захищає свої інтереси у сфері розширення чи скорочення експорту або імпорту, застосовуючи систему митних платежів або певний митний режим.

боргова політика передбачає систему дій та заходів щодо уникнення або врегулювання боргових проблем держави, забезпечення чи відновлення її платоспроможності та отримання максимального ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, кредиторами, а також порядок і механізм погашення боргу.

Головним завданням фінансової політики є забезпечення реалізації тієї чи іншої державної програми відповідними фінансовими ресурсами.

Проявляється фінансова політика у: фінансовому законодавстві; системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів (податки); перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами; структурі доходів, видатків бюджетів тощо.

Фін. політика залежить від зовн. і внутр. чинників. Зовн.: залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами, щодо поставки енергоресурсів, сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей держави, її інтеграції до світових економічних систем. Внутр.: форма власності на основні засоби виробництва; структура економіки; соц. склад населення, рівень його добробуту, інтелектуальний рівень населення; стабільність грошової одиниці; розвиток форм кредитування.

Принципи фін. політики: 1. постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення; 2. пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації та використання фін. ресурсів для забезпечення соц. гарантій та інших видів загальних потреб громадян; 3. забезпечення права людини на життя в умовах здорового довкілля, шляхом впливу за допомогою фін. механізму на раціональне використання природних ресурсів і заборону шкідливих технологій.

Успішність проведення фін. політики оцінюється інтегральними показниками: рівень дефіциту бюджету та стабільність нац. грошової одиниці.

В залежності від характеру і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія - це основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення прозорої приватизації, подолання інфляції і спаду виробництва і тощо.

Фінансова тактика це конкретні методи і засоби досягнення поставленої мети за конкретних умов. Прикладом фінансової тактики є: удосконалення системи оподаткування, надання пільг окремим платникам, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.

2Фінансовий механізм - це сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюється розподільчі і перерозподільчі відносини, утворюються доходи суб'єктів господарювання і фонди грошових коштів.

До фінансових методів відносяться:

• фінансове планування – діяльність щодо складання фін. планів, формування та використання фін. ресурсів на рівні підприємств, галузевих структур, адміністративно-територіальних одиниць і держави в цілому.

• фінансове оперативне управління – щоденне втручання в розподільчі процеси для своєчасного перерозподілу коштів і досягнення запланованих результатів.

• фінансовий контроль – перевірка правильності вартісного розподілу та перерозподілу ВВП за відповідними фондами фін. ресурсів і їх використання.

• фінансове забезпечення – здійснюється шляхом використання таких методів: бюджетне фінансування – кошти з бюджету надходять безповоротно; кредитування – кошти надаються на умовах платності та повернення; самофінансування – витрати здійснюються за рахунок власних джерел

• фінансове регулювання – здійснюється через систему норм, нормативів, лімітів та фін. резервів.

Фінансові важелі – доходи, нагромадження, неподаткові надходження, міжбюджетні трансферти, видатки, витрати, фінансові стимули, санкції.

Фінансові інструменти – ставки податків і обов*язкових платежів, податкові пільги, норми амортизації, норми видатків у бюджетних установах, % за користування кредитом, ставки орендної плати, фін. нормативи, ліміти, штрафи, пеня, ставки заробітної плати, пенсії, стипендії.

Фінансові стимули: 1. заохочувальні фонди підприємств; 2. бюджетне фінансування ефективних напрямків розвитку економіки; 3. спеціальні фін. пільги – повне або часткове звільнення від сплати податків, застосування диференційованих ставок оподаткування.

Фінансові санкції – це санкції за порушення податкового законодавства, за нецільове використання бюджетних коштів,

Для нормального функціонування фінансового механізму є його відповідне нормативно-правове забезпечення, яке представлене: Конституція України; закони України; постанови Верховної Ради України; декрети Кабінету Міністрів України; укази Президента України; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; нормативні акти міністерств; нормативні акти місцевих рад.

3Управління фінансами в Україні Об*єктами фін. управління є централізовані і децентралізовані фін. ресурси у всіх ланках фін. системи.

Суб*єктами є законодавчі і виконавчі органи держави, спеціалізовані фін. органи, фін. служби п-ств.

Розрізняють стратегічне та оперативне управління фінансами. Стратегічне здійснюють ВРУ, Кабмін, Секретаріат Президента. Оперативне – здайснює фін. апарат, який можна згрупувати в 4 групи: 1. Міністерства фінансів та його відокремлені підрозділи – державне казначейство, державна податкова служба; 2. контрольно-регулюючий орган – Рахункова палата ВРУ, державна комісія з питань регулювання фін. ринків, комітет у сфері нагляду за страховою діяльністю, аудиторська палата; 3. фін. інститути фін. ринку – нац. банк і комерц. банки, міжбанківська валютна біржа, фондові біржі ті фін. посередники, страхові компанії; 4. органи управління цільовими фондами – управління пенсійним фондом України та фондами соц. страхування.

Фінанси суб*єктів господарювання керуються відповідними фін. службами в складі управлінського апарату управління п-ств і організацій.

4Фінансове планування - складова частина народногосподарського планування, пов'язана з управління фінансами. Процес формування і використання централізованих і децентралізованих фін. ресурсів.

Основна мета – найточніше визначення майбутніх витрат і доходів, які б забезпечували нормальну діяльність держави і підприємницьких структур.

Об'єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП.

Суб*єкти: окремі п-ства, міністерства, фін. органи, органи управління на місцевому рівні

Фінансові плани - це плани формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Їх особливістю є те ,що вони складаються виключно у грошовій формі. Фінансові плани складаються окремими підприємствами, установами, об'єднаннями, відомствами (баланс доходів і видатки, кошторис, бізнес план, платіжний календар) в розрізі окремих територій (місцеві бюджети) та на рівні держави в цілому (Державний бюджет, зведений бюджет, баланс фінансових ресурсів і витрат держави). За тривалістю дії такі плани поділяються: перспективні (більше 1-го року); поточні (на рік); оперативні (квартал, місяць).

Фінансове планування включає:

— фінансове прогнозування — дослідження та розроблення на довгострокову перспективу ймовірних шляхів розвитку фінансів суб'єктів господарювання і держави, які забезпечують їхнє стабільне фінансове положення у майбутньому (більше 1 року плани)

— поточне фінансове планування — процес визначення майбутніх доходів та напрямів використання фінансових ресурсів суб'єктів економічної діяльності, що має на меті реалізацію їх фінансової стратегії у більш короткостроковому періоді (плани на один рік);

— оперативне фінансове планування — процес синхронізації у часі грошових надходжень і витрат з метою реалізації поточних фінансових планів і конкретизації їх показників (до року)

Принципи фінансового планування є: науково обґрунтованість; єдність; безперервність.

У фінансовому плануванні використовують спеціальні методи: нормативний (передбачає розрахунок фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів), балансовий (передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття та узгодженість усіх розділів фінансового плану, в результаті чого досягається збалансованість плану), економіко-математичний, метод коефіцієнтів (передбачає поширення встановлених раніше тенденцій на майбутній період або перенесення вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів. Цей метод надзвичайно простий у застосуванні, але має і суттєвий недолік: разом з коефіцієнтом на наступний період механічно переносяться всі негативні явища, які мали місце у попередньому періоді) та метод економічного аналізу, метод математичного моделювання (дає змогу з певною ймовірністю визначити динаміку показників залежно від зміни факторів, які впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому), розрахунково-аналітичнийт (передбачає розрахунок планових показників шляхом корегування фінансових показників базового періоду на ймовірні зміни в плановому періоді та визначення впливу різних факторів на ці показники).

5Фінансовий контроль Фінансовий контроль - це цілеспрямована діяльність уповноважених органів на забезпечення виконання господарськими суб'єктами в встановлених форм і методів реалізації фінансових відносин, аналізу їх ефективності і розробка пропозицій щодо їх вдосконалення.

Сферою діяльності фінансового контролю є процес формування, розподілу використання фондів грошових коштів.

Принципи фінансового контролю: незалежність; гласність; превентивність; дієвість; регулярність; об'єктивність; всеохоплюючий характер.

Фінансовий контроль провадиться на макро і мікрорівні. Макрорівень Об'єкт - державні фінанси; Суб'єкт - державні органи управління і влади.

Мікрорівень Суб'єкт - підприємства різних форм власності; Об'єкт - фінансово-господарська діяльність; Предмет - фінансові показники (кред., С/В податки).

Види контролю за суб*єктами проведення: державний; громадський; аудит.

Державний - проводять державні органи влади і управління. Поділяють на загальнодержавний і відомчий. а) Загальнодержавний контроль - здійснюється Кабінетом Міністрів фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна митна служба, місцеві держ. адміністрації. б) Відомчий - застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств.

Громадський – полягає у проведенні перевірки і виявлення різних порушень у фін. госп.діяльності підприємств. Його здійснюють - громадські органи (партії, рухи, профспілки тощо) засоби масової інформації, окремі фахівці.

Аудит - незалежний фінансовий контроль, що здійснюється аудиторськими фірмами на комерційних засадах.

Форми контролю (залежно від часу проведення): попередній (до здійснення операцій); поточний (в процесі здійснення фін. операцій); наступний (після закінчення періодів). Попередній і поточний контроль не потребує оформлення ні актів, ні довідок.

Методи контролю - конкретні прийоми проведення фінансового контролю. Вони діляться на: а) натуральні (наявність тов - матеріальних цінностей); б) документальні (по документах): ревізії; перевірки.

Ревізія - метод документального контролю за фінансово - господарською діяльністю підприємства. За результатами ревізії складають акт.

Види ревізій планові і позапланові; повні і часткові; суцільні і вибіркові; індивідуальні і бригадні.

Перевірка - обстеження окремих ділянок фінансової господарської діяльності підприємств або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляють довідкою або доповідною запискою.

Органи, які здійснюють фінансовий контроль: Рахункова палата ВРУ; Кабінет міністрів України; Державна податкова служба України; Галузеві міністерства; Фонд державного майна; Національний банк; Державні комітети; Аудиторська палата.