Види маневру військами
Охоплення маневр, який здійснюється підрозділами з метою виходу для удару у фланг противнику. Він здійснюється у тактичній та вогневій взаємодії.
Обхід більш глибокий маневр, який здійснюється підрозділами для удару по противнику з тилу. Він здійснюється лише у тактичній взаємодії.
Відхід маневр, який застосовується з метою виводу своїх військ з-під ударів переважаючих сил противника, виграшу часу і зайняття більш вигідного рубежу.
Маневр підрозділами здійснюється з метою швидкого і потайного виходу їх для зайняття вигідного положення з метою нанесення рішучого удару по найбільш уразливих місцях противника, особливо по його флангах і тилу, а також для виходу з-під його ударів.
Маневр вогнем і ударами складається з переносу їх з одних цілей на інші, а також із ведення вогню підрозділами одночасно по декількох цілях та зосередження вогню на одній або групі цілей.
Оборона. Мета оборони, сутність оборони, вимоги до оборони.
Оборона - здійснюється навмисно або змушено з головною метою – відбити наступ противника; нанести йому втрати; утримати важливі райони місцевості; створити умови для переходу своїх військ у наступ.
Вона буде широко застосовуватися не тільки з початком, але і в ході війни. Однак, однією обороною досягти перемоги неможливо.
Оборона може застосовуватися навмисно або вимушено. Вона може підготовлятися завчасно до початку бойових дій або організовуватися в ході бою.
Перехід до оборони може здійснюватися в умовах відсутності зіткнення з противником і або безпосереднього зіткнення з ним.
Підрозділи повинні стійко обороняти свої позиції навіть в умовах повного оточення і відсутності тактичного зв’язку із сусідами. Вони не мають права залишати їх і відходити без наказу старшого командира.
Чим досягається стійкість та активність оборони.
Стійкість і активність оборони досягається
- витримкою, стійкістю і впертістю військ, які обороняються, їх високим моральним духом
- безперервною розвідкою противника, своєчасним розкриттям підготовки його до наступу і можливих напрямків атак
- старанним маскуванням бойових порядків і введенням противника в оману відносно побудови оборони і задуму дій
- вправною (умілою), різноманітною побудовою оборони
- умілим використанням вигідних умов місцевості та її інженерного обладнання
- створенням старанно організованої системи вогню, особливо протитанкового, в сполученні з системами інженерних загороджень, опорних пунктів і вогневих позицій
- надійною протиповітряною обороною
- своєчасним маневром підрозділами, вогневими засобами і вогнем на загрозливі напрямки
- негайним знищенням противника, який вклинився в оборону, і його десантів
- застосуванням в обороні несподіваних тактичних прийомів, які здатні приголомшити противника, поставити його у важке становище, навязати йому свою волю та ініціативу
- постійним виконанням заходів щодо захисту від ЗМУ і ВТЗ противника
- стійким і тривалим утриманням районів оборони (опорних пунктів) у сполученні з проведенням контратак.
Види оборони, їх характеристика.
Оборона - в залежності від бойового завдання. наявності сил та засобів, а також від характеру місцевості може бути позиційною і маневреною.
Позиційна оборона – основний вид оборони. Вона найбільш повно відповідає головній меті оборони і ведеться шляхом нанесення максимальних втрат противнику в ході стійкого утримання підготованих до оборони районів місцевості. Цей вид оборони застосовується на більшості напрямків, і передусім там, де втрата території недопустима.
Маневрена оборона – застосовується з метою нанесення противнику втрат, виграшу часу та збереження своїх сил шляхом послідовних оборонних боїв на заздалегідь намічених і ешелонованих вглиб рубежах у поєднанні з короткими контратаками.
Вона допускає залишення частини території.
У ході маневреної оборони частини (підрозділи) у взаємодії з іншими підрозділами змушують противника наступати в напрямку, на якому підготована стійка позиційна оборона, або противник затягується в район, який забезпечує вигідні умови для його розгрому контратаками.
Умови переходу до оборони, їх характеристика.
Оборона може застосовуватись навмисно, коли більш активні і рішучі дії недоцільні, або вимушено - внаслідок несприятливо складеної обстановки. Навмисне зайняття оборони найбільш типове для початку війни, щоб зупинити противника оборонними діями, спираючись на обладнану в інженерному відношенні місцевість. Вимушений перехід до оборони застосовується в ході наступу для відбиття контратак противника, закріплення і утримання зайнятих районів і рубежів, у разі невдалого завершення зустрічного бою, недостатньої кількості сил і засобів для продовження наступу, або є наслідком великих втрат, що зазнали війська в ході наступу.
Оборона може підготовлюватися завчасно до початку бойових дій або організовуватися в ході бою.
Оборона може організовуватись за умов відсутності зіткнення з противником або в умовах безпосереднього зіткнення з ним, готуватися протягом тривалого часу або у стислі терміни.
В умовах відсутності зіткнення з противником командир підрозділу, отримавши бойове завдання, приймає по карті рішення, оголошує його підлеглим командирам, виводить підрозділ указаний район оборони (опорний пункт) або в укрите місце на підступах до нього, потай розташовує його і організовує безпосередню охорону. Після цього він спільно з підлеглими командирами і командирами приданих засобів проводить рекогносцировку, віддає бойовий наказ, організовує взаємодію і систему вогню, бойове забезпечення і управління. Потім він організовує зайняття району оборони (опорного пункту), створює бойовий порядок і систему вогню, організовує спостереження та інженерне обладнання району оборони (опорного пункту).
В умовах безпосереднього зіткнення з противником, командир підрозділу повинен швидко прийняти рішення, поставити завдання підлеглим підрозділам на зайняття указаного району оборони (опорного пункту), організувати спостереження перед фронтом і на флангах району оборони (опорного пункту), взаємодію і систему вогню, бойове забезпечення, управління та інженерне обладнання району оборони (опорного пункту). Надалі він вивчає місцевість, уточнює завдання підрозділам і порядок взаємодії, а при необхідності й інші питання.
Система інженерних загороджень в обороні.
Система інженерних загороджень включає мінні поля, групи мін, вузли загороджень, завали, інші протитанкові та протипіхотні перешкоди і підготовлені до зруйнування (замінування) об’єкти, створені перед позицією бойової охорони, переднім краєм, у проміжках і на флангах батальйону (роти) на всю глибину батальйонного району оборони згідно задуму бою в поєднанні з системою вогню, природними перешкодами і з урахуванням маневру своїх підрозділів і сусідів.
Основу системи загороджень складають мінно-вибухові загородження, які встановлюють придані інженерно-саперні підрозділи і призначені для цієї мети механізовані підрозділи.
Оборонна позиція відділення, порядок її обладнання.
Після одержання бойового завдання особовий склад відділення приступає до його виконання. На позиції відділення в першу чергу розчищається місцевість для поліпшення спостереження та ведення вогню, відриваються одиночні (парні) окопи та окоп для БМП (БТР).
Потім одиночні (парні) окопи з’єднуються між собою в окоп на відділення, який доводиться до повного профілю та з’єднується суцільною траншеєю з окопами сусідніх відділень. Для особового складу обладнується перекрита щілина.
В подальшому відриваються окоп на запасній (тимчасовій) вогневій позиції для бойової машини піхоти (бронетранспортера) та хід сполучення до неї. В окопі на відділення обладнується бліндаж, ніші для боєприпасів і проводяться інші роботи щодо його вдосконалення в бойовому і господарчому відношеннях з метою забезпечення тривалого перебування особового складу в обороні. Якщо траншея відрита землерийною машиною, командир організовує її дообладнання.
Система опорних пунктів та вогневих позицій підрозділів в обороні.
Вогневе ураження противника. Система вогню в обороні.
Вогневе ураження полягає в ураженні обєктів (цілей) противника вогнем різних видів зброї, ударами ракетних військ і авіації з використанням боєприпасів у звичайному спорядженні. Воно здійснюється на протязі всього бою. В обороні для вогневого ураження противника створюється система вогню.
Система вогню в обороні. Під системою вогню прийнято розуміти уміле розміщення і використання у відповідності до задуму бою вогневих засобів для ураження противника при підході його до переднього краю оборони, розгортанні для атаки, відбитті атаки танків і мотопіхоти переднім краєм оборони, на флангах і при вклиненні в оборону. Система вогню будується з урахування вогневих можливостей всіх видів зброї і приданих засобів, їх тісної взаємодії у сполученні з інженерними загородженнями і природними перешкодами.
Система вогню батальйону (роти) в обороні включає: ділянки зосередженого і рубежі загороджувального вогню артилерії і мінометів, підготовлені на підступах до оборони, перед переднім краєм, на флангах, у проміжках між ротними опорними пунктами і в глибині оборони; зони вогню протитанкових засобів і суцільного багатошарового вогню всіх видів зброї перед переднім краєм, у проміжках, на флангах і в глибині оборони для знищення в першу чергу танків та інших броньованих машин противника; підготовлений маневр вогнем з метою його зосередження в короткі терміни на будь-якому загрозливому напрямку чи ділянці.
Наступ, мета та сутність наступу.
Наступ - проводиться з метою повного розгрому противника і оволодіння важливими районами (об’єктами) місцевості.
Найбільш типовим для військ з початком війни буде перехід в наступ в умовах безпосереднього зіткнення з противником, як правило, з положення оборони.
Наступ полягає в ураженні противника всіма засобами, які є, рішучій атаці, стрімкому просуванні військ в глибину його бойового порядку, знищенні і полоненні його живої сили, захопленні озброєння, техніки та намічених районів (рубежів) місцевості.
Чим досягається розгром противника в наступі.
Розгром противника і оволодіння важливими районами (рубежами, об’єктами) досягається:
вмілим застосуванням всіх засобів ураження;
швидким використанням результатів ударів авіації і вогню артилерії;
своєчасним нарощуванням зусиль в глибину;
широким застосуванням охоплень, обходів та проведення атак у фланг і в тил противнику.
Види наступу, їх характеристика.
Наступ, в залежності від обстановки і поставлених задач, може вестися:
на противника, що обороняється;
на противника, який наступає;
на противника, який відходить;
Наступ на противника, що обороняється, звичайно починається проривом його оборони і здійснюється з ходу або із положення безпосереднього зіткнення з ним. Особливості кожного способу переходу будуть розглянуті в наступних лекціях.
Наступ на противника, який наступає, ведеться шляхом зустрічного бою, а на противника, що відступає – шляхом його переслідування.
Райони, рубежі, які призначаються підрозділам під час наступу з ходу.
Вихідний пункт (рубіж) призначається для своєчасного початку висування підрозділів з вихідного району. Віддаленість вихідного пункту (рубежу) від вихідного району може досягати 5-10 км, що забезпечує витягування колони батальйону з засобами посилення та початок руху з заданою швидкістю.
Рубіж розгортання у батальйонні колони призначається для початку розгортання колони у батальйонні колони і висування їх на свої напрямки атаки. Він має бути поза досяжністю вогню основної маси артилерії противника, та може призначатися в 12-15 км від переднього краю оборони.
Рубіж розгортання у ротні колони призначається для початку розгортання колони батальйону в ротні колони і висування їх на свої напрямки атаки. Він має бути поза досяжністю вогню ПТ'КР, гармат і танків противника, що ведуть стрільбу прямою наводкою, та може призначатися в 4-6 км від переднього краю оборони.
Рубіж розгортання у взводні колони призначається по можливості за складками місцевості в 2-3 км від переднього краю оборони противника і має виключати ураження колон вогнем протитанкових засобів ближньої дії, гармат, БМП та іншої зброї піхоти.
Рубіж переходу в атаку вибирається так, щоб висування до нього підрозділів здійснювалося скритно, а віддалення його забезпечувало ведення дійсного вогню з основних видів зброї і дозволяло підрозділам безупинно, на максимальній швидкості досягати переднього краю оборони противника у вказаний час (“Ч”). Оскільки механізовані і танкові підрозділи з переходом в атаку повинні взаємно підтримувати один одного вогнем, віддалення цього рубежу від переднього краю оборони противника не може бути більшим, ніж дальність дійсного вогню кулеметів та автоматів. Він може призначатись на віддаленні до 600 м від переднього краю оборони противника, а інколи і більше.
Рубіж спішування призначається якомога ближче до переднього краю оборони противника, звичайно в місцях, укритих від вогню його кулеметів і протитанкових засобів ближнього бою. Він має забезпечити безпечність від розривів своїх снарядів та мін (гранат), досягнення високої швидкості атаки і найменше напруження зусиль особового складу механізованих підрозділів. Виходячи з цих вимог, рубіж спішуваяня може збігатися з рубежем переходу в атаку, а при значному віддаленні рубежу переходу в атаку від переднього краю оборони противника механізовані підрозділи, в залежності від обстановки, інколи можуть переходити в атаку на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах), а потім спішуватися на рубежі, призначеному ближче до противника, ніж рубіж переходу в атаку.
Вогневе ураження противника в наступі і його характеристика.
Перед атакою організується вогневе ураження противника. Воно полягає у комплексній вогневій дії на нього силами та засобами різних видів Збройних Сил, родів військ і спеціальних військ з застосуванням ракет і боєприпасів у звичайному спорядженні, запалювальних боєприпасів, авіації, а також інших вогневих засобів і боєприпасів.
Перед початком атаки механізованих і танкових підрозділів проводиться вогнева підготовка атаки, а в ході наступу – вогнева підтримка атаки і вогневе супроводження наступу підрозділів у глибині.
Вогнева підготовка атаки починається у призначений час і закінчується з виходом підрозділів першого ешелону на рубіж переходу в атаку. У цей період артилерія і авіація подавляють і знищують засоби ядерного і хімічного нападу, системи високоточної зброї, артилерію, протитанкові засоби, живу силу і вогневі засоби противника в опорних пунктах його оборони і поза ними, а також пункти управління та інші об’єкти, а гранатометний взвод — живу силу і вогневі засоби, розташовані поза укриттями, у відкритих окопах (траншеях) і за складками місцевості. Вогнева підготовка атаки може складатися з одного або декількох, як правило, непарних вогневих нальотів артилерії та з одного-двох авіаційних вогневих нальотів.
Гармати і танки, виділені для стрільби, прямого наводкою, а також бойові машини піхоти і протитанкові керовані ракетні комплекси в цей час знищують ті вогневі засоби противника, які спостерігаються, в першу чергу протитанкові і броньовані, на передньому краю і в найближчій глибині.
Вогнева підтримка атаки починається із закінченням вогневої підготовки, і продовжується безперервно на глибину оборони бригади (полку) першого ешелону противника, а іноді і на більшу глибину.
Вогневе супроводження наступу підрозділів у глибині оборони противника починається після закінчення вогневої підтримки і здійснюється протягом всього бою.
Бойовий порядок механізованого відділення у наступі.
порядок механізованого відділення, яке наступає в пішому порядку, складається із цепу з інтервалом між солдатами 6-8 м (8-12 кроків) і бойової машини піхоти (бронетранспортера). Для зручності ведення вогню та кращого використання місцевості солдати в цепу можуть висуватись трохи вперед або вбік, не порушуючи загального напрямку фронту наступу цепу і не заважаючи діям сусідів. Бойова машина піхоти (бронетранспортер) діє за цепом відділення, на його фланзі або безпосередньо в цепу.
