31. В кожній річці виділяється 5 основних елементів: витоки, верхня, середня та нижня течії (частини русла), а також гирло.17

Витоки – початок ріки, у більшості випадків можна визначити тільки умовно. Ріки починаються в декількох випадках:

• від злиття струмків, що живлять їх;

• подземних джерел;

• витікають з боліт;

• з озер;

• з льодовиків;

• при злитті декількох рік (наприклад Шилка і Аргунь зливаючись породжують ріку Амур).

Верхня течія. Охоплює верхів’я ріки. Характеризується – найшвидшою течією (гірського типу), нахил ріки найбільший, найбільшою ерозійною роботою, протікання в умовах найменш вироблених повздовжніх руслах, долини рік вузькі з каньйонами та ущелинами, типовим явищем є водоспади та пороги, водоскати, відсутністю або слабкою розвинутістю заплави та надзаплавних терас.

Середня течія. Відповідає серединній частині водотоків. Характер течії менш бурхливий – напівгірський, ерозія поступово врівноважується акумуляцією, річкові долини розшируються й ускладнюються заплавою та терасами, водоспадів немає, можуть бути пороги та водоскати.

Нижня течія. Займає низов’я ріки. Головним є те, що акумулятивні процеси різко переважають над ерозійними, долини широкі і терасовані, течія водного потоку – найбільш спокійна (рівнинна), так як нахил ріки найменший.

Гирло ріки – місце її закінчення. За місцем впадіння гирла бувають наступних видів:

• при впадінні в море, океан;

• в озеро;

• в іншу, більш велику ріку;

• сліпе гирло – в сухому кліматі, де річкова вода у великій кількості витрачається на випарування, фільтрацію, зрошення, обводнювання, ріки нерідко висихають, губляться в пісках (наприклад ріки Мургаб і Зеравшан в Середній Азії).

До морфометричних характеристик рік відносяться:

• довжина ріки L — це відстань уздовж русла між початком і гирлом ріки. Одиниця вимірювання – км. Довжини рік звичайно визначають за великомасштабними картами або аерофотознімкам (відстані вимірюють по геометричній вісі русла або по фарватеру);

• коефіцієнт звивистості Кзвив– відношення довжини ділянки ріки L до довжини прямої лінії l, що з'єднує кінці цієї ділянки; вираховується загальна для всієї ріки та для ділянки водотоку; загальна рахується за формулою: Кзвив = L/l, L – протяжність ріки по лінії самого водотоку від початку до гирла, l – довжина лінії, що з’єднує витоки та гирло ріки по прямій.

Найбільша звивистість у рівнинних рік, які течуть по широкій заплаві й меандрують по ній (зміщуються у формі різних вигинів русла).

32. Виділяється кілька головних причин утворення льодовиків:

1. Кліматичний чинник – основний, тому що він визначає висоту кліматичної снігової лінії, від неї залежатиме сніговий баланс території. Найкращі умови, коли проявляється роль клімату в утворенні льодовиків, полягає в тому, що чим нижча температура повітря і більше атмосферних опадів у вигляді снігу, тим створюються ліпші умови для позитивного балансу снігу й льоду, тобто їх накопичення в зимовий період року.

У зв’язку з тим, що клімати на Землі різні висота кліматичної снігової лінії на різних широтах буде знаходитись на неоднаковій висоті (рис. 2.). Найнижча – у полярних широтах, тут вона опускається до різня моря, зростає у напрямку до тропічних і субтропічних широт – до 6-5,5 тис. м над рівнем океану, де спостерігаються високі температури повітря і недостатня кількість атмосферних опадів та сухість повітря. На екваторі снігова лінія знижується до 5 км, так як більшає атмосферних опадів. Для Кривого Рогу висота снігової лінії становить 2700 м. Тому ні в Українських Карпатах (максимальна відмітка – г. Говерла, 2061 м), ні, тим паче, в Кримських горах (г. Роман Кош, 1545 м) зараз зледеніння немає.

2. Близкість до океану. Найсприятливіші умови для розвитку льодовиків спостерігається в районах поширення морського клімату – з великою кількістю атмосферних опадів і прохолодним кліматом влітку. Сухий континентальний клімат з жарким літом (наприклад для гір Центральної Азії, внутрішніх районів Кордільєр США й Мексики) менш сприятливий для утворення льодовиків.

3. Геоморфологічні умови. Головна роль тут належить висоті і крутизні гір, наявності западин (ніши, кари, троги) в рельєфі схилів гірських хребтів. Чим вище гори, тим сприятливіші умови, так як холодніше і збільшується кількість атмосферних опадів. В западинах рельєфу, сніг накопичується й навіюється до них, а далі перетворюється у лід. З крутих і сильно розчленованих схилів сніг змітається вітром, тому льодовики на таких поверхнях не утворюються.18

4. Позиційний чинник – вплив інсоляційної та водної експозиції схилів орографічних піднять. На навітряних схилах снігова лінія знаходиться нижче, тому що вони краще зволожені (наприклад, в центральних частинах гір Середньої Азії ця лінія лежить на висотах 5000-5500 м, в периферійних і краще зволожених – на висотах 3000-3500 м). Сприятливими є й північні схили в північній півкулі, південні у південній, тому що вони гірше прогріваються сонцем, а значить сніг залежується довше й зледеніння потужніше.

5. Агрегатний чинник – сама льодова поверхня зумовлює охолодження атмосферного повітря над нею, лід має високе альбедо. Також сама маса глетчерного льоду є акумулятором холоду. Все це разом сприяє самозбереженню льодовиків в теплу пору року.

33. Загальна характеристика припливів. Припливні явища в Світовому океані – динамічні процеси у водах морів і океанів, які викликані припливоутворюючими силами, що виникають внаслідок дії космічних сил поміж Землею, Місяцем і Сонцем.

Припливи – припливні динамічні коливання рівня в Світовому океані. Головна складова припливу – припливна хвиля, довга охопленням мас води. Частки води в припливній хвилі рухаються по орбітах, що мають форму еліпса з сильно витягнутою горизонтальною віссю.

До головних понять і характеристик припливів відносяться наступні:

• приплив – підйом рівня при проходженні припливної хвилі;

• відплив – падіння рівня води при проходженні припливної хвилі;

• повна вода (ПВ) – максимальний рівень упродовж одного періоду припливних коливань;

• мала вода (MB) – мінімальний рівень упродовж одного періоду припливних коливань;

• період припливу – проміжок часу між двома послідовними повними або малими водами;

• висота припливу (h) – положення припливного рівня по відношенню до нуля глибин;

• величина припливу (b) – різниця рівнів сусідніх повної и малої води;

• амплітуда припливу (Н) – висота повної або малої води від середнього припливного рівня;

• час повної води (tпв) – момент настання повної води;

• час малої води {tмв) – момент настання малої води;

• час росту рівня (Тр) – проміжок часу, протягом якого відбувається підвищення рівня від малої до повної води (Тр = tпв - tмв);

• час падіння рівня (Тп) – проміжок часу, протягом якого відбувається падіння рівня від повної до малої води (Тп = tмв - tпв);

• тривалість стояння рівня (tc) – час, протягом якого рівень не міняється.

• напівдобові припливи (Н) – припливи з періодом приблизно в половину доби, тобто, що мають упродовж доби два мінімуми (о 12 і 24 годині доби) і два максимуми (о 6 годині ранку і 18 годині вечора);

• добові припливи (Д) – припливи з періодом приблизно в одну добу, тобто, що мають упродовж доби один максимум (о 12 годині) і один мінімум (о 24 годині);

• змішані припливи – припливи, у яких протягом половини місячного місяця період міняється з добового на напівдобовий. Якщо переважає напівдобовий період, то такий змішаний приплив називають неправильним напівдобовим (НН), якщо переважає добовий період – неправильним добовим (НД);