Рекреація і туризм

Регіон багатий на рекреаційні ресурси, які через економічної відсталості деяких країн використовується недостатньо. Базою для розвитку туристичної галузі є унікальні й мальовничі екваторіальні ландшафти, курортні зони узбережжя, історико-архітектурні пам'ятки різних епох, екзотика сучасного життя та традиції різних народів.

Основними центрами туризму є Малайзія (6,5 млн туристів щорічно), Сінгапур (5,8 млн), Таїланд (5,7 млн), а найбільш привабливими туристичними містами - Бангкок, Сінгапур («Азія в мініатюрі», «Азія на один мить »).

У список ЮНЕСКО занесено 24 об'єкти:

- У В'єтнамі (4) - архітектурні пам'ятки середньовічної столиці Хюе і затоки Ха, середньовічний р. Хой і ін;

- В Індонезії (6) - храми Борободур і Прамбанан, національні парки Комодо, Лорец і Уджунг та ін;

- У Камбоджі (1) - храмової комплекс Ангкор-Ват XII ст.;

- У Лаосі (2) - колишня королівська резиденція Луангпрабанг;

- У Малазії (2) - національні парки Гунун Мула і Кінабалу;

- У Таїланді (4) - національний парк Тхунгіай-Хуай-Кха-Кхаенг, давні столиці Сукотай і Аютія (XIII-XIV ст.), Археологічні розкопки Бан Чьянг;

- На Філіппінах (5) - океанічний парк «Рифи Туббатаха», церкви епохи бароко, рисові тераси Філіппінських Кордильєр, історичний центр м. Віган і ін

Взагалі туристичний бізнес у регіоні не отримав належного розвитку (крім Сінгапуру і Таїланду). Для пожвавлення іноземного туризму в країнах здійснюються різноманітні заходи (будівництво нових готелів, розширення транспортної мережі туристичних маршрутів тощо).

Загальна характеристика господарства

Протягом післявоєнного часу роль країн Південно-Східної Азії в світі, особливо в Тихоокеанському регіоні, неухильно зростає. Це обумовлено вигідним географічним і військово-стратегічним положенням країн, багатими природними ресурсами, динамічним політичним і економічним розвитком.

За напрямками суспільно-економічного розвитку регіон неоднорідний. Після Другої світової війни країни його розкололися на 2 групи: В'єтнам, Лаос, Камбоджа орієнтувалися на радянську командно-адміністративну модель розвитку, а країни АСЕАН (Малайзія, Індонезія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней) - ринкову. Всі країни Південно-Східної Азії стартували з однакового рівня, але країни АСЕАН домоглися в другій половині XX ст. відчутних економічних результатів, які позитивно позначилися і на соціальних параметрах життя їх населення. З другої половини 80-х років колишні соціалістичні держави Південно-Східної Азії почали перехід до ринку, але і зараз вони залишаються найменш розвинутими країнами світу. На початок 90 - х років ООН віднесла їх до групи країн з низькими доходами на душу населення (менше 500 дол). Малайзія і Таїланд належать до групи нових індустріальних країн (НІС) «другої хвилі», а Індонезія і Філіппіни - до НДС «третьої хвилі» (із середнім рівнем доходів на душу населення від 500 до 3000 дол.) Сінгапур і Бруней - країни з високим рівнем цього показника (понад 3000 дол).

Таких результатів економічного розвитку вони досягли за рахунок різних факторів. Наприклад, Бруней є провідним нафтоекспортерів, отримуючи понад 84% прибутку від експорту нафти. Сінгапур (НДС «першої хвилі») є потужним регіональним і міжнародним центром торгівлі, маркетингу, послуг і розробок новітніх технологій, найважливішим транспортним і комунікаційним вузлом Південно-Східної Азії. Сінгапур - один з фінансових центрів світу, оборот сінгапурської валютної біржі становить щорічно майже 160 млрд дол За цим показником він поступається лише Лондону, Нью-Йорку і Токіо. Обсяг щорічних операцій на сінгапурської фондової біржі - 23 млрд дол За кількістю відомих банків (141, у тому числі 128 іноземних) Сінгапур займає 3 - тє місце у світі після Лондона і Нью-Йорка, і за прогнозами його роль буде зростати.

За темпами економічного розвитку Південно-Східна Азія належить до найбільш динамічним регіонах. Темпи економічного зростання країн в післявоєнний період були одними з найвищих у світі. В кінці 90-х років XX ст. найвищі темпи зростання виробництва мали Сінгапур (14% у рік), Таїланд (12,6%), В'єтнам (10,3%), Малайзія (8,5%). Сумарний обсяг ВНП країн регіону досяг 2000 млрд дол (2000 р.). Зараз частка регіону в світовому сукупному продукті становить приблизно 1,4%, а у сукупному продукті країн, що розвиваються, - 7,7%.

Країни АСЕАН зорієнтовані переважно на японську модель розвитку з її підвищеною увагою до досягнень НТР. Так, з початку 80 - х років в них відновлюють обладнання, яке використовується для науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт у промисловості. Разом з тим вдвічі знижено оподаткування інвестицій на наукові дослідження у цій сфері. У результаті Сінгапур, наприклад, має один з найвищих показників використання роботів в промисловому виробництві.

Країни регіону мають потужну експортну базу, майже всі вони добре забезпечені природними ресурсами, які є одним з важливих умов їхнього економічного розвитку. Саме тому вони є найбільшими (а іноді - монопольними) експортерами окремих товарів. Наприклад, зона АСЕАН дає майже 80% світового виробництва натурального каучуку, 60-70% олова та копри, понад 50% кокосових горіхів, третину пальмової олії та рису. Великими є запаси нафти, міді, вольфраму, хрому, бокситів, цінного дерева.

Протягом останніх десятиліть НІС Південно-Східної Азії досягли помітних успіхів у промисловому розвитку. Однак по природному, науково-технічному потенціалу і багатьом економічним показникам вони різняться між собою.

У цілому економічного зростання країни регіону досягли завдяки комбінуванню таких чинників: експортно-промислової стратегії розвитку; залучення іноземного капіталу; державного регулювання; створення життєздатних господарських суб'єктів - національних корпорацій.

Регіон є одним з лідерів у світі по надходженню інвестицій (39,5 млрд дол в кінці 90 - х років XX ст.). Найбільш привабливими для іноземного капіталу є галузі обробної промисловості та інфраструктури. Найбільш активні тут японські та американські компанії, які розміщують підприємства в районах дешевої робочої сили, куди ввозять напівфабрикати та здійснюють остаточне доопрацювання своєї продукції. Значними є інвестиції в харчову, металообробну промисловості, виробництво електроніки та іграшок, хімічних волокон, фанери.

Помітними серед інвесторів є Сянган, Тайвань, Сінгапур. Порівняно висока питома вага цих держав у загальному обсязі іноземних інвестицій у країни Південно-Східної Азії пов'язаний з діяльністю китайської ділової громади. Щодо використання інвестицій лідирують Індонезія (23,7 млрд дол), Малайзія (4,4 млрд), Сінгапур (3 млрд), Філіппіни (2,5 млрд). Найбільшими інвесторами в регіоні є Сянган (6,9 млрд дол) і Японія (5,2 млрд дол.)

У більшості країн регіону склалися могутні фінансово-промислові монополістичні групи, діяльність яких, як правило, пов'язана з інтересами іноземного капіталу. Провідними представниками сфери великого бізнесу і фінансів є монополістичні об'єднання «Айлла» і «Соріано» на Філіппінах, «Варінгін» в Індонезії, сімейний конгломерат Куок в Малайзії, група «Бангкок банк» у Таїланді та інші.

Вирішальну роль у формуванні промислово-експортної спеціалізації країн регіону зіграли ТНК. Створення експортного потенціалу НІК було обумовлене активним переміщенням у них трудо-, енерго-і матеріаломістких, екологічно небезпечних виробництв, а також виготовлення масової споживчої продукції за застарілими технологіями, які вже не використовуються в промислово розвинених країнах.

Проникнення в економіку НІК Південно-Східної Азії ТНК почали з областей легкої промисловості, де можна швидко отримати віддачу внаслідок високої швидкості обороту капіталу. Тому зараз текстильна, швейна, взуттєва - найбільш розвинені галузі обробної промисловості. Найсильніші позиції в них мають японські та американські ТНК. Наприклад, у Малайзії 15 японських текстильних ТНК контролюють 80% виробництва області. Серед них-«Торей», «Тойобо», «Юнітіка», «Канебо» та ін

У 70-ті роки НІС регіону почали освоєння технологій виробництва електронних і електротехнічних виробів. Зараз тут створено розвинуту експортно-промислова база по випуску компонентів побутової електроніки, телекомунікаційного обладнання. Серед країн з ринковим господарством Малайзія є третім виробником напівпровідників, Таїланд - важливим центром випуску інтегральних схем. Але домінують в цих областях ТНК США та Японії, які сформували їх в регіоні: ІВМ, «Дженерал електрик», ІТТ, «Х'юлет Паккард», «Тошіба», «Акаі», «Соні», «Шарп». Західноєвропейські ТНК також широко представлені в Південно-Східній Азії: «Роберт Бош», «Філіпс», «Ерікссон», «Оліветті» тощо. У створенні автомобільних підприємств теж активну участь іноземного капіталу, переважно японського.

Іншим є шлях розвитку колишніх соціалістичних країн - В'єтнаму і Лаосу, з часом - і Камбоджі, які тривалий час були ізольовані від регіональних економічних процесів. У їх економічній політиці переважали протекціонізм, негативне ставлення до іноземних капіталовкладень та досвіду управління. А економічна взаємодія з країнами колишнього соціалістичного табору сприяло становленню екстенсивної моделі державного соціалізму зразка 40 - 60-х років XX ст., Збільшуючи розрив у соціально-економічному розвитку з їхніми сусідами.

В кінці 80-х - початку 90 - х років країни обрали китайський варіант оновлення економіки, який передбачає радикальні реформи щодо збереження політичного механізму. Тим не менш сучасні концепції їх соціально-економічного розвитку враховують і досвід нових індустріальних країн Азії, особливо Південної Кореї.

Економічні реформи у В'єтнамі та Лаосі в цілому дали позитивні результати. Особливо це стосується В'єтнаму, де за короткий час вдалося скоротити темпи інфляції із 1000% у кінці 80 - х років XX ст. до 4% - в 2009 р. Більш швидко зростала виробництво продовольчих культур (в 1985 р. - 18 млн т, 2005 р. - 21 млн т). В'єтнам посів 3-тє місце в світі по експорту рису.

В останні роки XX ст. деякі країни Азії, в тому числі і Південно-Східної, збагнув економічний і валютно-фінансова криза. Але в 2000-2001 рр.. завдяки зростанню зовнішнього попиту та внутрішнього споживання їм вдалося відновити тенденцію економічного зростання. Оздоровлення економіки регіону відбулося завдяки концентрації зусиль на експорті продукції, особливо електронної. Наприклад, в Малайзії тільки за перші п'ять місяців 2000 р. експорт продукції зріс на 19,2%, а Таїланду - на 24,3%. Завдяки позитивному сальдо у зовнішній торгівлі продовжує поліпшуватися платіжний баланс у багатьох країнах. Рівень інфляції в них складає майже 2%, а в 2008 р. максимальним він був у Лаосі (33%), мінімальним - у Брунеї (1%). Середній рівень безробіття - 8,5%, у НІК - 3-4%, в постсоціалістичних країнах - 5-20%.

Останнім часом банки деяких країн ліквідували збитковість, стали рентабельними, постійно розширюють обсяги кредитування. Однак на соціально-економічний розвиток багатьох країн продовжують впливати політична нестабільність, збройні конфлікти і масові хвилювання, особливо на Філіппінах, в Індонезії, Камбоджі.

У МГПП регіон представлений областями добувної промисловості, насамперед з торгівлі і оловодобивающей.

Добре розвинені вирощування гевеї та виготовлення натурального каучуку. Регіон є одним з провідних у світі з вирощування рису, кокосової пальми. Найважливішою областю спеціалізації є заготівля і експорт тропічного дерева. Наявність у Сінгапурі одного з найбільших у світі портів і великого аеропорту забезпечує йому статус важливого транспортно-посередницького центру регіону. Деякі країни, особливо Таїланд, Сінгапур, мають досить сильні позиції у сфері туристичного бізнесу.