
- •1.Складові частини (структура) міжнародного договору.
- •2.Депозитарій міжнародного договору
- •3.Поняття міжнародного договору. Класифікація міжн. Договорів.
- •4. Укладання міжнародного договору, стадії. Органи, що представляють державу при укладанні міжнародного договору.
- •6. Вступ в силу міжнародного договору.
- •7.Припинення дії міжнародного договору
- •8.Застереження до міжнародного договору.
- •9.Правило альтернату. Мова міжнародного договору.
- •10. Форма міжнародного договору та її юридичне значення.
- •11. Реєстрація міжнародного договору та її значення.
- •12. Чинність і нечинність міжнародного договору. Підстави нечинності. Дія міжнародного договору.
- •13. Поняття права міжнародної безпеки.
- •14.Поняття та джерела міжнародного економічного права.
- •15. Види і форми визнання.
- •16. Правовий режим повітряного простору.
- •17.Способи набуття зміни державної території. Державні кордони.
- •18. Поняття, значення і види територій в міжнародному праві.
- •20. Поняття та класифікація джерел міжнародного права.
- •27.Загальновизнані принципи міжнародного права, їх роль в системі норм міжнародного права.
- •21. Імперативні та диспозитивні норми міжнародного права.
- •23. Види і форми відповідальності в міжнародному праві
- •24. Мирні засоби вирішення міжнародних спорів та їх класифікація.
- •26. Функції міжнародного права та їх роль в регулюванні м.В.
- •28. Особливості міжнародного права порівняно з національним.
- •29. Міжнародне публічне і міжнародне приватне право.
- •30. Теорії взаємодії міжнародного і національного права.
- •31. Поняття та джерела міжнародного гуманітарного права.
- •32. Режим військового полону.
- •33. Початок війни та його правові наслідки.
- •34. Правовий статус комбатантів та некомбатантів.
- •35. Захист цивільного населення під час збройних конфліктів.
- •36. Правовий режим поранених та хворих
- •37. Призупинення військових дій. Припинення стану війни.
- •39. Правовий статус космонавтів.
- •40. Правовий статус космічних об’єктів.
- •41. Правовий режим космічного простору і небесних тіл.
- •42. Проблема розмежування космічного і повітряного простору.
- •43. Кодифікація права зовнішніх зносин.
- •44. Консульський патент та консульська екзекватура.
- •45. Поняття дипломатичних привілеїв та імунітетів. Класифікація.
- •46. Дипломатичний корпус. Дуаєн дип. Корпусу.
- •47. Дипломатичні класи та ранги.
- •48. Органи зовнішніх зносин держави та їх система.
- •49. Персонал дипломатичного представництва.
- •50. Функції консульських установ.
- •51. Правовий режим внутрішніх та територіальних вод.
- •52. Правовий режим відкритого моря.
- •53. Міжнародний район морського дна.
- •56. Джерела міжнародного морського права.
- •54.Правовий режим економічної зони і континентального шельфу
- •55. Поняття, джерела і принципи міжнародного повітряного права.
- •57. Правовий режим вод держав – архіпелагів.
- •58. Право мирного проходу.
- •59. Правовий режим прилеглої зони.
- •60. Поняття міжнародного морського права.
- •61. Юридична природа та юридична сила рішень міжнародної організації. Рада Безпеки оон.
- •62. Поняття міжнародної міждержавної організації.
- •63. Міжнародний Суд оон
- •64. Міжнародна правосуб’єктність м.О.
- •65. Оон. Ціль створення та правова природа.
- •66. Органи міжнародної організації. Класифікація органів.
- •67. Функції міжнародної організації.
- •68. Генеральна асамблея оон.
- •69. Економічна та Соціальна Рада оон.
- •70. Поняття, принципи та джерела міжнародного повітряного права
42. Проблема розмежування космічного і повітряного простору.
Повітряний простір держави – це один з елементів загальної території держави, частина атмосфери, що знаходиться над сухопутною та водною територіями держави. Верхня межа повітряного простору одночасно є лінією розмежування космічного та повітряного просторів. Висотний показник цієї лінії остаточно не визначений, але в силу звичаю вважається, що повітряний простір простягається до закінчення щільних шарів атмосфери, тобто орієнтовно до висоти в 100-110 км.;
43. Кодифікація права зовнішніх зносин.
Сучасний етап кодифікації дипломатичного і консульського права розпочинається 1949 року, коли Комісія ООН з міжнародного права в числі перших питань, що підлягали кодифікації, назвала питання про дипломатичні і консульські відносини між державами.
У 1958 році Комісія склала проект статей конвенції «Про диплома-тичні зносини й імунітети», що лягли в основу підписаної 18 квітня 1961 році у Відні на Конференції ООН з дипломатичних зносин та імунітетів у Відні Конвенції про дипломатичні зносини. Учасниками конвенції в наш час є понад 170 держав, серед них і Україна. Всі країни світу, у тому числі й ті, які формально утримуються від приєднання до конвенції, дотримуються зафіксованих у ній норм, а протокольні служби враховують їх у своїй роботі.
За зразком Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року Комісією була зроблена кодифікація звичайних норм консульського права, результатом якої стало прийняття 24 квітня 1963 року у Відні Конвенції про консульські зносини. Вона є основним джерелом сучасного консульського права. Конвенція визначає порядок установлення й припинення консульських відносин між державами і відкриття консульської установи; класифікацію глав консульських установ; порядок при значення і допущення глав консульських установ тощо.
Конвенція про спеціальні місії, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН і відкрита для підписання 16 грудня 1969 pоку, є одним із основних джерел сучасного права зовнішніх зносин. Конвенція визначає порядок направлення, початку і завершення функцій спеціальної місії, призначення членів місії; правила, які стосуються старшинства спеціальних місій; правила використання державних символів країни, яка надіслала місію; статус глави держави і осіб високого рангу, які очолюють спеціальну місію; привілеї та імунітети спеціальної місії та її членів, аналогічні дипломатичним.
Головним міжнародно-правовим документом, який регламентує діяльність постійних представників та постійних представництв держав при міжнародних організаціях, делегацій та спостерігачів в органах та на конференціях, які скликаються міжнародною організацією чи під її егідою, є Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 року.
44. Консульський патент та консульська екзекватура.
Призначення глави консульської установи державою, що представляється, можливе за умови згоди країни перебування. Для цього посадовій особі, яка призначається, видається консульський патент (або подібний до нього акт), що містить відомості про особу, яка призначається, котрий засвідчує її посаду, категорію або клас, до якого вона належить, і деякі інші відомості про неї. Дозвіл на виконання консульської посади, котрий дає приймаюча держава, йменується консульською екзекватурою. Лише після її отримання призначена особа може приступити до виконання своїх функцій. Відмова в екзекватурі може не пояснюватися. Приймаюча держава має негайно повідомляти владу округу про допущення глави консульської установи до виконання своїх функцій. Інші співробітники консульської установи призначаються за міркуваннями держави, що представляється, влада якої сповіщає приймаючій державі прізвище та ім'я призначеного і його клас. Разом з тим ще до прибуття співробітник консульської установи може бути проголошений недопустимим, у зв'язку з чим держава, що представляється, повинна анулювати його призначення.