31. Поняття та джерела міжнародного гуманітарного права.

Міжнародне гуманітарне право - галузь міжнародного права, що представляє собою сукупність принципів і норм, що регулюють відносини держав у період збройних конфліктів.

Існує велика кількість міжнародних договорів, що становлять міжнародно-правову базу галузі міжнародного гуманітарного права. У їх числі:

1) Петербурзька декларація про скасування вживання вибухових і запалювальних куль 1868;

2) Гаазька декларація про заборону застосовувати кулі, легко розгортаються або сплющуються в людському тілі 1899;

3) Гаазька конвенція про закони і звичаї війни сухопутної 1907;

4) Конвенція про становище ворожих торгових суден при початку воєнних дій 1907;

5) Конвенція про поводження торгових судів в судна військові 1907;

6) Конвенція про постановку підводних, автоматично вибухаючих від зіткнення хв 1907;

7) Конв. про бомбардування морськими силами під час війни 1907;

8) Конвенція про деякі обмеження в користуванні правом захоплення в морській війні 1907;

9) Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів і бактеріологічних засобів 1925;

10) Правила про дії підводних човнів по відношенню до торговим судам у воєнний час 1936 р.;

11) Женевські конвенції про захист жертв війни 1949

12) Додаткові Протоколи 1 і II 1977 р. до Женевських конвенцій 1949;

13) Гаазька конвенція про захист культурних цінностей 1954 з двома протоколами до неї;

14) Конвенція про заборону виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення 1972;

15) Конв про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977;

32. Режим військового полону.

Режим військового полону регламентовано ІІІ Женевською конвенцією 1949 р. Згідно із Конвенцією військовополоненими вважаються особи, які потрапили під владу ворога: особовий склад збройних сил, ополчення та добровольчих загонів, які входять до складу збройних сил; особовий склад партизанських загонів; особовий склад збройних сил, який підпорядковується уряду, не визнаному державою, яка утримує в полоні; військові кореспонденти, постачальники, інші особи, які слідують за збройними силами; члени екіпажа торгового флоту та цивільної авіації; населення неокупованої території, що взялося за зброю, якщо воно відкрито носить зброю та виконує закони та звичаї війни. Держава, яка утримує в полоні, несе відповідальність за поводження із військовополоненими. Кожний військовополонений при його допиті зобов’язаний повідомити тільки свої прізвище, ім’я, звання, дату народження й особистий номер. Військовополонені не можуть бути піддані фізичному каліченню, науковим і медичним дослідам. До них не можуть бути застосовані репресалії. Військовополонені повинні бути захищені від насильства та залякування, їм забезпечуються повага до особистості та гідності. Держава, яка захопила в полон, може піддати військовополонених інтернуванню. Їм також може бути заборонено виходити за встановлену межу табору. Військовополонені забезпечуються приміщенням, харчуванням, одягом, медичною допомогою. До них має бути забезпечений доступ медичного та духовного персоналу. У полоні зберігається носіння відзнак. Після закінчення воєнних дій військовополонені звільняються та репатріюються.