46. Державно-територіальний устрій як категорія конституційного права: поняття і структура

Необхідним атрибутом будь-якої держави, її важливою ознакою є наявність державної території - просторові межі здійснення державної влади, тобто частини земної кулі, що перебуває в межах державних кордонів та на яку поширюється суверенітет відповідної держави.

Сам термін «територіальний устрій» вживається паралельно з терміном «державний устрій» для позначення політико-територіальної організації держави, що характеризується внутрішнім поділом території держави на окремі територіальні одиниці, статусом цих одиниць і формою їхніх правових відносин між собою та з державою в цілому.

Проблема територіального устрою держави насамперед пов'язана з тим, що державна територія має складну структуру:

по-перше, вона включає як суходільну територію, так і територіальне море, внутрішні води, надра, повітряний простір;

по-друге, державна територія має відповідну внутрішню організацію - вона поділяється на окремі територіальні (політико-територіальні, самоврядні чи адміністративно-територіальні) одиниці, система яких утворює територіальний поділ держави

Принципи і форми державного устрою

Деление государств по форме их государственного устройства на федеративные и унитарные связано с их составом и организацией власти (по вертикали). В унитарном государстве на всей его территории действует одна суверенная власть и устанавливается единый правопорядок. В федеративном государстве возможно сосуществование нескольких (в том числе суверенных) властей, между которыми устанавливается определенная соподчиненность. Принцип государственного единства присущ как унитарному, так и федеративному государству (в отличие от конфедерации), но он различным образом проявляется в этих отличающихся формой государственного устройства государствах.

Унитарное государство − это единое, слитное государство, разделенное на административно-территориальные единицы, не обладающие, как правило, какой-либо политической самостоятельностью. Большинство государств мира имеют унитарное территориальное устройство. Для него характерны следующие признаки: единая конституция и единое законодательство; единая централизованная система органов исполнительной власти; единая судебная система; деление территории государства на административно-территориальные единицы, статус органов власти которых определяется нормами общегосударственного права. Унитарное государство имеет единое гражданство, единый бюджет и т.д.

Унитарные государства различаются по характеру организации в них власти. Институт местного самоуправления присущ государствам с демократической системой организации власти и означает такую форму управления территориальными единицами, при которой обеспечиваются широкая самостоятельность органов местного самоуправления в решении вопросов местной жизни, участие в этом процессе населения, а также возможности влияния институтов местного самоуправления на центральную власть. Сочетание централистских и децентралистских начал в осуществлении государственной власти в демократическом унитарном государстве должно основываться на балансе интересов центра и территорий: централизм обеспечивает единство власти, децентрализм устанавливает пределы центральной власти.

Федеративное государство − это объединение нескольких государственных образований в союзное государство или выделение из состава единого государства нескольких государств (государственных образований), взаимодействующих на принципах союзного государства, в котором союзная (федеральная) власть распространяется на всю территорию государства, а его члены (субъекты) участвуют в формировании и осуществлении этой власти. Субъекты федерации имеют свою систему законодательных, исполнительных и судебных органов; свои конституции или основные законы, не называющиеся конституциями, например, уставы областей, краев и автономий в Российской Федерации. Конституции федеративных государств всегда указывают на их принадлежность к федерализму. Различают договорную и конституционную федерацию. Основанием для такого различия является правовая основа федерации: договор или конституция. Конституционно-правовые признаки федерации обеспечивают сочетание государственного единства федерации, ее территориальную целостность и правовую самостоятельность ее субъектов.

Продолжение 48, 49. Автономія в унітарній державі 50. Автономна республіка

Автономия − это внутреннее самоуправление, осуществляемое органами соответствующего государственного образования или региональной единицы в пределах прав, предоставленных им центральной властью. Автономия может строиться как по национально-территориальному, так и по территориальному признакам. Отсюда различают национальную и территориальную автономию. По объему прав, предоставляемых автономным частям государства, выделяют административную и политическую (законодательную) автономию. Автономию как форму организации власти следует отличать от идеи культурно-национальной автономии, служащей способом реализации национальных прав граждан и, как правило, не связанной с определенной автономией.

Территориальному устройству Украины в Конституции Украины посвящен IХ раздел, который так и называется “Территориальное устройство Украины”.

Вопросы об изменении территории Украины решаются исключительно Всеукраинским референдумом (ст. 73 Конституции Украины), право назначения которого, в соответствии с п. 2 ч. 1 ст. 85 Конституции предоставлено Верховной Раде. Однако, ряд ученых отмечают, что сегодня не совсем понятно, возможно ли провести такой референдум реально, т.к. ч. 3 ст. 2 Конституции устанавливает: территория Украины в пределах существующих границ является целостной и неделимой, а ч. 1 ст. 157 Конституции Украины прямо запрещает внесение изменений в Основной Закон, если они направлены на нарушение территориальной целостности Украины. Таким образом, этот вопрос требует дальнейшего законодательного регулирования. При решении вопросов территориального устройства Украины учитывается мнение граждан, проживающих на соответствующей территории, потребности развития местного самоуправления. Необходимо иметь в виду, что некоторые вопросы, которые имеют прямое отношение к территориальному устройству нашего государства, содержатся не только в разделе IX, но и в других разделах Конституции. Так, в ст. 13 Основного Закона указано, что земля, ее недра, атмосферный воздух, водные и другие природные ресурсы, находящиеся в границах территории Украины, природные ресурсы ее континентального шельфа, исключительной (морской) экономической зоны являются объектами права собственности украинского народа.

С целью обеспечения территориальной целостности Украины в п. 14 раздела XV установлено, что использование существующих военных баз на территории нашего государства для временного пребывания иностранных воинских формирований возможно на условиях аренды в порядке, определенном международными договорами Украины, ратифицированными Верховной Радой.

Украина на момент провозглашения независимости имела сформированное территориальное устройство, оставшееся без существенных изменений и после принятия Конституции

.

Особливості конституційного статусу АРК.

за формою державного устрою Україна є унітарною державою. Згідно ст. 134 Конституції України Автономная Республика Крим є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.

Автономна Республіка Крим є особливою адміністративно-територіальною одиницею: вона має назву держави (Республіка) і окремі атрибути, аналогічні державним: Конституцію, представницькі органи і т.д.

До ознак, що характеризують Крим як автономію, можна віднести наступні:

1) межі повноважень АРК були визначені Конституцією України;

2) Конституцію АРК затверджує Верховна Рада України;

3) нормативно-правові акти найвищих органів державної влади АРК не можуть суперечити Конституції України і актам її самих найвищих органів державної влади і повинні бути направлені на їх виконання;

4) повноваження і порядок формування і діяльності найвищих органів державної влади АРК визначаються Конституцією і законами України, а також актами Верховної Ради АРК з питань, віднесених до їх компетенції;

5) суди АРК входять в єдину систему судів України;

6) Конституцією України були визначені питання, нормативно-правове регулювання яких може здійснювати АРК;

7) Конституція України визначає питання, що відносяться до ведення АРК.

Питання нормативного регулювання були визначені ст. 137, 138 Конституції України.

Стаття 138 Конституції України визначає круг питань, віднесених до ведення Автономної Республіки Крим, зокрема: призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим; організація і проведення місцевих референдумів; управління майном, що належить Автономній Республіці Крим; розробка, затвердження і виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України; розробка, затвердження і реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного і культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони навколишнього середовища і інші.

нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим і рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України і приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актам Президента України і Кабінету Міністрів України.

В Криму існує і президентська вертикаль. Представництво Президента України, статус якого визначається Законом України (ст. 139 Конституції України). Цей інститут був введений в 1992 році як орган державної виконавчої влади, основним завданням якого є забезпечення і проведення в життя Конституції і законів України з питань, що відносяться до ведення Президента України як глави держави, забезпечення взаємодії органів виконавчої влади України з відповідними органами автономії, сприяння однаковому вживанню законів з питань, віднесених до ведення України і т.п.

Конституція України про нормативне регулювання, що здійснює АРК. Предмет її відання.

Питання нормативного регулювання були визначені ст. 137, 138 Конституції України.

Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання з питань:

1) сільського господарства і лісів;

2) меліорації і кар'єрів;

3) суспільних робіт, ремесел і промислів, благодійної діяльності;

4) містобудування і житлового господарства;

5) туризму, готельної справи, ярмарків;

6) музеїв, бібліотек, театрів, інших установ культури, історико-культурних заповідників;

7) транспорту загального користування, автодоріг, водопроводів;

8) полювання, рибальства;

9) санітарної і лікувальної служб.

Стаття 138 Конституції України визначає круг питань, віднесених до відання Автономної Республіки Крим, зокрема: призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Автономної Республіки Крим; організація і проведення місцевих референдумів; управління майном, що належить Автономній Республіці Крим; розробка, затвердження і виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України; розробка, затвердження і реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного і культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони навколишнього Середовища ? відповідно до загальнодержавних програм; визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів і інші.

Законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані і інші повноваження.

Система адміністративно-територіального поділу України.

Відповідно до ст. 133 Конституції України адміністративно-територіальний поділ України - цілісна система адміністративно-територіальних одиниць, що складається з Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст, районів в містах, селищ і сіл.

вказані адміністративно-територіальні одиниці неоднорідні. Вони діляться на регіони (Автономна Республіка Крим, області, райони), і населені пункти (сіла, селища, міста).

Населені пункти діляться на сільські і міські. До сільських відносяться села і селища. До міських - міста і селища міського типу. У великих містах як адміністративно-територіальні одиниці виступають також відповідні частини цих міст - райони в містах.

Регіони об'єднують райони і міста-регіони, забезпечують реалізацію їх загальних інтересів. Відповідно до законопроекту, регіонами є Крим, області, міста-регіони.

Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус, який визначається окремими законами України.

Адміністративно-територіальний устрій України не є незмінним. Великі міста з чисельністю населення понад 1 мільйон постійно ставлять питання про перетворення їх в міста загальнодержавного значення.

Відповідно до п.13 ст. 92 Конституції України територіальний устрій України визначається виключно законом України.

Поняття виборів, їх види і соціальна функція.

Вибори в конституційному праві - це спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування або наділення повноваженнями їхньої посадової особи шляхом голосування упов­новажених на те осіб і визначення результатів такого голосування встановленою більшістю голосів цих осіб за умови, коли на здо­буття кожного мандата, мають право балотуватися два та більше кандидатів.

Соціальне призначення виборів полягає в тім, що:

1. Вибори є вихідним принципом організації державного меха­нізму та системи місцевого самоврядування.

2. Вибори, проведені з дотриманням вимог Конституції Украї­ни та міжнародних стандартів, виступають необхідним засобом надання владі легітимного характеру. За їх допомогою народ ви­значає своїх представників в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, наділяє їх мандатом на здійснення у визначених Конституцією межах своїх суверенних прав.

3. Вибори відіграють визначальну роль у формуванні політич­ної еліти суспільства. Саме за допомогою виборів відбувається процес селекції політичних лідерів - громадяни наділяють влад­ними повноваженнями тих осіб, яким вони довіряють визначати основні напрями зовнішньої та внутрішньої політики держави, вважають гідними здійснювати керівні функції.

Види виборів. Вибори класифікують за різними підставами, зокрема:

1) залежно від того, які органи обираються, вибори поділяють­ся на парламентські (вибори народних депутатів), президентські (вибори Президента України) та місцеві - вибори депутатів місце­вих рад, сільських, селищних, міських голів;

2) залежно від того, обирається виборний орган повністю або частково, розрізняють загальні та часткові (коли обирається лише частина колегіального виборного органу влади) вибори;

3) залежно від підстав проведення вибори можуть бути чер­говими, позачерговими (достроковими), повторними, проміж­ними;

4) залежно від способу волевиявлення виборців вибори можна поділити на прямі та непрямі.

Виборче право і виборча система

Термін «виборче право» в юридичній літературі інтерпретується в двох значеннях - об'єктивному і суб'єктивному.

Об'єктивне виборче право - це один із головних конституційно-правових інститутів, якого складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з формуванням представницьких та інших виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). .

Суб'єктивне виборче право - закріплене Конституцією України (ст. 38) і гарантоване державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). При цьому можна виділити активне (право обирати) і пасивне (право бути обраним) виборче право. Громадяни, які за Конституцією України користуються активним виборчим правом, називаються виборцями, а сукупність виборців у межах України, територіальної громади, адміністративно-територіальної одиниці або виборчого округу складає виборчий корпус (електорат).

Термін «виборча система» в науці конституційного права також використовується у двох значеннях - широкому і вузькому.

У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.

Виборча система у вузькому значенні - це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб.

Виборче право України: поняття, джерела й основні принципи

Термін «виборче право» в юридичній літературі інтерпретується в двох значеннях - об'єктивному і суб'єктивному.

Об'єктивне виборче право - це один із головних конституційно-правових інститутів, якого складають норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з формуванням представницьких та інших виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). Суб'єктивне виборче право - закріплене Конституцією України (ст. 38) і гарантоване державою право громадянина України вільно обирати та бути обраним до виборних органів публічної влади (державної влади і місцевого самоврядування). При цьому можна виділити активне (право обирати) і пасивне (право бути обраним) виборче право. Громадяни, які за Конституцією України користуються активним виборчим правом, називаються виборцями, а сукупність виборців у межах України, територіальної громади, адміністративно-територіальної одиниці або виборчого округу складає виборчий корпус (електорат).

Джерелами інституту виборчого права є:

1. Конституція України.

2. Закони України - «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 2004 р.¹; «Про вибори Президента України» від 18 березня 2004 р.; «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004 р.²; «Про Центральну виборчу комісію» від 30 червня 2004 р.

3.  Рішення Конституційного Суду України щодо тлумачення виборчого законодавства України³.

4. Міжнародні договори України, в яких встановлено загальновизнані норми щодо принципів участі громадян у виборах та згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Принципи виборчого права - це умови його визнання і здійснення, які разом забезпечують реальний характер волевиявлення народу, легітимність виборних органів публічної влади. Загальновизнані принципи виборчого права зафіксовані у відповідних міжнародно-правових документах.

Принцип вільних виборів означає, що кожний виборець самостійно, без будь-якого зовнішнього впливу вирішує - брати йому участь у виборах чи ні, а якщо брати, то якою мірою.

Принцип загального виборчого права означає: (віковий, дієздатний, осілості – цензи) право голосу лише громадяни У, ніяких привелеїв чи обмежень окремих груп громадян

Принцип рівного виборчого права означає забезпечення рівних для кожного громадянина прав і можливостей впливати на результат виборів.

Пряме виборче право є демократичнішим, оскільки не передбачає ніяких проміжних інстанцій між виборцями та кандидатами в депутати: виборець голосує безпосередньо за кандидата.

Принцип таємного голосування полягає в забороні зовнішнього нагляду і контролю за волевиявленням виборців у будь-якій формі, будь-якими засобами та будь-якими суб'єктами.

Види виборчих систем, їх характеристика

мажоритарна

базується на принципі: обраним вважається кандидат, який отримав установлену більшість голосів виборців на виборчому окрузі, в якому він балотувався, або в цілому по країні (у разі президентських виборів)

в Україні застосовується на президентських і місцевих виборах

пропорційна;

передбачає такий порядок визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, що виставили своїх кандидатів до представницького органу, здійснюється відповідно до кількості отриманих ними голосів

в Україні буде запроваджена з 1 жовтня 2005 р. на парламентських і місцевих виборах

пропорційно-мажоритарна

заснована на поєднанні елементів мажоритарної та пропорційної систем: наприклад, частина депутатів обирається за однією системою, частина - за іншою

в Україні застосовується на парламентських виборах (до 1 жовтня 2005 р.)

Виборчий процес: поняття, конституційно-правове регулювання. Стадії виборчого процесу

Виборчий процес - урегульована правовими та іншими соціальними нормами діяльність органів, організацій, окремих громадян, їхніх колективів і груп (суб'єктів виборчого процесу) з підготування і проведення виборів до представницьких та інших виборних органів державної влади і місцевого самоврядування.

Засадами виборчого процесу слід вважати відправні ідеї, положення, основні принципи діяльності суб'єктів виборчого процесу. До них виборче законодавство України відносить

1)  законність і заборону незаконного втручання будь-кого у виборчий процес. Це передбачає, що волевиявлення народу під час виборів має бути легітимним, відбуватись у спосіб, прямо передбачений законом

2)  політичний плюралізм і багатопартійність, що забезпечує конкурентний, альтернативний характер виборів, а це, своєю чергою, є важливою ознакою їхнього демократичного характеру;

3)  публічність і відкритість виборчого процесу, які виступають важливою передумовою чесних і демократичних виборів. Загальновідомо, що розвиток демократії безпосередньо пов'язаний із рівнем та якістю інформованості й правової освіченості громадян.

4) рівність прав партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, та рівність всіх кандидатів, що забезпечується однаковою процедурою висування кандидатів у депутати й однаковими для всіх партій (блоків), кандидатів умовами проведення передвиборної агітації, фінансуванням виборчих кампаній за рахунок коштів Державного бюджету України, наданням рівних прав кандидатам тощо;

5)  свободу передвиборної агітації, рівні можливості доступу до засобів масової інформації незалежно від їхньої форми власності, що забезпечується можливістю здійснювати передвиборну агітацію у будь-яких формах та будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України. Так, громадяни України мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми партій (блоків), кандидатів, їхні політичні, ділові та особисті якості, вести агітацію за або проти тощо;

6) неупередженість органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, підприємств, закладів, установ і организа-цій, їхніх керівників до партій (блоків), кандидатів, що передбачає заборону надавати в тій чи тій формі будь-які переваги окремим суб'єктам виборчого процесу з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ і організацій, які повинні керуватися вимогами закону і не брати до уваги корпоративні інтереси чи особисті якості .кандидатів, інших суб'єктів виборчого процесу.

Призначення виборів. Порядок підготовки і проведення. Визначення результатів голосування

В зависимости от видов выборов они назначаются Верховной Радой Украины, Президентом Украины, местным советом или Центральной избирательной комиссией, и о начале избирательной кампании объявляют либо Центральная избирательная комиссия, либо соответствующие избирательные комиссии в сроки, определенные Конституцией Украины и законами Украины.

Конституционное и соответствующее законодательное закрепление пропорциональной избирательной системы в Украине делает невозможным существование института промежуточных выборов, который был известен законодательству в период существования смешанной избирательной системы.

В Украине используется территориальный принцип организации выборов. Это означает, что выборы проводятся по избирательным округам. Избирательный округ − это избирательная территориальная единица, которая образуется в порядке, установленном законодательством, для проведения выборов.

Для проведения голосования и подсчета голосов избирателей территория избирательных округов разделяется на избирательные участки (ст. 18, 19 Закона).

Для подготовки и проведения выборов, подсчета голосов и определения результатов голосования, осуществления контроля со стороны избирателей и политических партий за соблюдением избирательного законодательства создаются избирательные комиссии (ст. 24 Закона).

Эти комиссии по их целевому назначению и основным функциям можно разделить на три вида:

1. центральная избирательная комиссия, которая осуществляет общее руководство и контроль за подготовкой и проведением выборов в масштабе всей страны;

2. окружные избирательные комиссии, которые подводят итоги голосования и определяют результаты выборов в пределах избирательного округа;

3. участковые избирательные комиссии, которые организуют голосование в день выборов и осуществляют подсчет голосов на избирательном участке.

По общему правилу голосовать могут только лица, включенные в списки избирателей. Это все граждане Украины, которым на день выборов исполняется 18 лет и которые на момент составления списка постоянно проживают на территории соответствующего избирательного участка и имеют право голоса. Указанные списки избирателей должны быть составлены до 1 октября года, который предшествует году проведения очередных выборов (разд. V Закона “О выборах народных депутатов Украины”, далее по тексту Закон).

Для составления и уточнения общих списков избирателей районными государственными администрациями (в том числе в городах Киеве и Севастополе), исполнительными органами городских советов создаются рабочие группы учета избирателей на период с 1 августа года, который предшествует году проведения очередных выборов, до 1 марта года проведения очередных выборов (ст. 39 Закона).

Предвыборная агитация − деятельность граждан Украины, общественных объединений по подготовке и распространению информации, которая имеет целью побуждать избирателей принять участие в голосовании “за” или “против” тех или других кандидатов (список кандидатов). Закон регулирует вопросы использования средств массовой информации и финансирования избирательной кампании (разд. VIII Закона).

Голосование проводится в день выборов с восьми до двадцати часов без перерыва (ст. 83 Закона). Раздел Х Закона подробно регламентирует вопросы голосования и установления результатов выборов депутатов.

Подсчет голосов избирателей осуществляется членами участковой избирательной комиссии, которые подсчитывают и вносят в протоколы результаты подсчетов бюллетеней.

С целью исключения возможности фальсификации итогов голосования, подсчет голосов избирателей начинается сразу после окончания времени голосования и проводится без перерыва до полного установления итогов голосования, о которых должны быть извещены все члены участковой избирательной комиссии, а также наблюдатели, которые представляют кандидатов, избирательные объединения и иностранные (международные) наблюдатели.

После подсчета голосов избирателей участковая избирательная комиссия заполняет протокол о подсчете голосов избирателей на избирательном участке (ст. 89 Закона).

Порядок і види референдумів

Референдум – это политический и правовой институт, направленный на разрешение кардинальных проблем общенационального и местного значения.

1. Юридична сила: 1. Консультативний (мета – виявлення позицій виборців), 2. імперативний ( рішення – вищий, обовязковий, остаточний характер)

2. Територия проведення: 1. Всеукраїнський, 2. місцевий

3. способ проведення: обовязковий, факультативний

4. предмет: конституційний, законодавчий, міжнародно-правовий, адміністративний

5. час проведення: допардаментский (до приннятя закону – виявлення думки), післяпарламентский ( з метою затвердження закону), позапарламентский (закон на референдумі, незалежно від парламента)

6. ініціатор проведення: орган держ влади обо органу міс самовряд; петиційний

7. характер рішення: що затверджуеє, що скасовує

Порядок призначення, підготовки і проведення Всеукраїнського і місцевого референдумів

Конституцией и Законом Украины “О всеукраинском и местных референдумах” от 3.07.1991 г. с изменениями и дополнениями от 19.06.1992 г.

Всеукраинский референдум назначается Верховной Радой или Президентом Украины в соответствии с их полномочиями, местные референдумы – соответствующими советами.

Всеукраинский референдум объявляется по народной инициативе по требованию не менее 3 млн. граждан Украины, имеющих право голоса, при условии, что подписи относительно назначения референдума собраны не менее чем в 2/3 областей и не менее чем по 100 тыс. подписей в каждой области (ч. 2 ст. 72 Конституции).

субъект назначения референдума после рассмотрения соответствующим образом оформленного предложения имеет право принять одно из таких решений: 1) о назначении референдума; 2) об отклонении предложения о проведении референдума при наличии серьезных нарушений закона, которые влияют на основания для назначения референдума; 3) о принятии решения, которое состоит в требовании о назначении референдума без дальнейшего его проведения.

С овет назначает местный референдум по требованию депутатов, которые составляют не менее половины от общего состава совета, или по требованию, подписанному одной десятой частью граждан Украины, постоянно проживающих на территории соответствующей административно-территориальной единицы и имеющих право участвовать в референдуме.

Закон определяет процедуру реализации права граждан на проведение референдума по их инициативе.

Сбор подписей организуют и осуществляют инициативные группы референдумов. Инициативная группа всеукраинского референдума образуется на собрании граждан, в котором участвуют не менее 200 чел., имеющих право голоса.

Инициативная группа областного, городского (городов республиканского и областного значения), районного, районного в городе референдума образуется на собраниях при участии не менее двухсот граждан, а городского (городов районного значения), поселкового и сельского референдума − на собраниях при участии не менее 50 граждан, которые имеют право голоса и постоянно проживают на территории соответствующей административно-территориальной единицы. Инициативная группа всеукраинского референдума состоит не менее чем из 20 граждан Украины. Инициативная группа местного референдума состоит не менее чем из 10 граждан. Инициативные группы подлежат регистрации, и инициаторам выдаются свидетельства. Со дня получения свидетельства о регистрации инициативная группа имеет право организовать и беспрепятственно осуществлять сбор подписей граждан под требованием о проведении референдума. Порядок и сроки сбора подписей определены ст. 18 Закона. После завершения сбора подписей инициативная группа в трехдневный срок составляет итоговый протокол. В том случае, когда не собрано достаточное количество подписей граждан, референдум не проводится.

Верховная Рада Украины, соответствующий совет после получения надлежаще оформленного предложения принимают на сессии решение по вопросу проведения референдума. В нем определяется дата проведения референдума, указывается название проекта закона, решения, содержание вопроса, который выносится на референдум.

Для проведения голосования и подсчета голосов при проведении референдумов территории районов, городов делятся на участки для голосования. Они создаются соответствующими советами.

Для подготовки и проведения референдумов соответствующими советами создаются комиссии. Представители в состав комиссий по референдуму выдвигаются органами политических партий, массовых движений, общественных организаций или их исполнительными органами. Комиссии по референдуму могут быть созданы на основе соответствующих избирательных комиссий. В случае если референдум проводится одновременно с выборами народных

Порядок формування ВРУ

Верховна Рада України є виборним колегіальним органом. Чергові вибори не потребують окремого рішення про їх призначення. Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень парламенту України. У разі вибуття депутата, обраного в одномандатному окрузі, Центральною виборчою комісією призначаються проміжні вибори.

Депутати обираються шляхом загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть мати іншій представницький мандат або перебувати на державній службі. Перед вступом на посаду народні депутати складають перед Верховною Радою України присягу.

Правом висування кандидатів у народні депутати наділені громадяни України, які досягли вісімнадцяти років і мають право голосу. Це право реалізується ними через партії (блоки) або шляхом самовисування.

Виборчий процес включає такі етапи: 1) складання списків виборців; 2) утворення одномандатних округів; 3) утворення виборчих комісій; 4) висування та реєстрація кандидатів у депутати; 5) проведення передвиборної агітації; 6) голосування; 7) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів депутатів; 8) реєстрація обраних депутатів. Кожний із зазначених етапів відрізняється за складом учасників і змістом правовідносин, що складаються, юридичними фактами їх виникнення, а також за своїми юридичними наслідками. При цьому всі стадії логічно і юридично взаємопов’язані, являючи собою неподільне ціле, завершену систему. Виборчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною виборчою комісією результатів виборів народних депутатів.

Вибори народних депутатів організовують і проводять органи публічної влади спеціальної компетенції – виборчі комісії.

Організація і проведення виборчої кампанії по виборах народних депутатів вимагає значних матеріально-фінансових витрат. При цьому виділяються три основні статті витрат, що відрізняються за цільовим призначенням і джерелами фінансування: 1) кошти на утримання виборчих органів, 2) кошти на організаційно-технічне забезпечення виборів, 3) кошти на передвиборчу агітацію і пропаганду. Перші дві статті витрат цілком покриваються за рахунок асигнувань Державного бюджету, а третя – за рахунок бюджетів і виборчих фондів кандидатів або партій (блоків).

Голосування на виборах народних депутатів України відбувається в день виборів з 8 до 20 години. Голосування здійснюється у спеціально відведених приміщеннях, де обладнуються у достатній кількості кабіни або кімнати для таємного голосування, визначаються місця видачі виборчих бюлетенів і встановлюються виборчі скриньки таким чином, щоб виборці при підході до них обов’язково проходили через кабіни або кімнати для голосування.

Депутатські мандати розподіляються між виборчими списками партій (блоків) пропорційно до кількості отриманих голосів виборців кандидатами у депутати, включеними до виборчих списків партій (блоків).

Строк повноважень Верховної Ради України п*ять років.

Основні напрямки діяльності і компетенція парламенту.

Функції Верховної Ради України пов'язані з особливостями її конституційно-правового статусу як парламенту змішаного типу. Відповідно можна виділити такі її основні функції: законодавчу, установчу та контрольну.

Законодавча функція Верховної Ради України - це найважливіший напрямок її діяльності. У системі поділу владу парламент має прерогативу в галузі правотворчості. У системі поділу в рамках своєї компетенції приймає закони з питань, що потребують законодавчого регулювання, не втручаючись при цьому у сферу компетенції інших органів, які здійснюють нормотворчу підзаконну діяльність (Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства тощо). Здійснюючи законодавчу функцію, Верховна Рада України за допомогою закону (за умови відповідності його Конституції України) надає своєму рішенню вищої юридичної сили, пов'язуючи ним виконавчу і судову владу.

Установча функція Верховної Ради України пов'язана з її участю у формуванні інших органів державної влади і місцевого самоврядування та визначенні правових основ їхньої діяльності. Зокрема, Верховна Рада України призначає вибори Президента України та місцеві вибори, здійснює призначення за поданням Президента України Прем*єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем*єр-Міністра України інших членів Кабінету Міністрів України , Голови Антимонопольного комітету телебачення та радіомовлення України тощо.

Контрольна функція Верховної Ради України полягає у здійсненні парламентського контролю, передусім за діяльністю Кабінету Міністрів України, дотримання прав людини, надходженням і використанням коштів Державного бюджету України.

У сучасній літературі також звертається увага на освітню та ідеологічну функції парламенту.

Законодавча функція парламенту. Питання, що Верховна Рада вирішує виключно шляхом прийняття законів

Законодавча функція Верховної Ради України - це найважливіший напрямок її діяльності. У системі поділу владу парламент має прерогативу в галузі правотворчості. У системі поділу в рамках своєї компетенції приймає закони з питань, що потребують законодавчого регулювання, не втручаючись при цьому у сферу компетенції інших органів, які здійснюють нормотворчу підзаконну діяльність (Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства тощо). Здійснюючи законодавчу функцію, Верховна Рада України за допомогою закону (за умови відповідності його Конституції України) надає своєму рішенню вищої юридичної сили, пов'язуючи ним виконавчу і судову владу.

Законодавчу компетенцію складають такі повноваження Верховної Ради України:

а) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом ХІІ КУ;

б) призначення всеукраїнського референдуму з питань про зміну території України; прийняття законів; затвердження Державного бюджету України та внесення до нього змін;

в) прийняття законів;

г) прийняття Регламенту ВРУ;

затвердження законом Конституції АРК, змін до неї;

д визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; затвердження переліку оь*єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об*єктів права приватної власності;

е) надання в установлений законом термін згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсації міжнародних договорів України.

Законодавча функція Верховної Ради України - це найважливіший напрямок її діяльності. У системі поділу владу парламент має прерогативу в галузі правотворчості. У системі поділу в рамках своєї компетенції приймає закони з питань, що потребують законодавчого регулювання, не втручаючись при цьому у сферу компетенції інших органів, які здійснюють нормотворчу підзаконну діяльність (Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства тощо). Здійснюючи законодавчу функцію, Верховна Рада України за допомогою закону (за умови відповідності його Конституції України) надає своєму рішенню вищої юридичної сили, пов'язуючи ним виконавчу і судову владу.

Право законодавчої ініціативи та його суб*єкти

Законодавча ініціатива - офіційне внесення до Верховної Ради України уповноваженим суб'єктом законопроекту або пропозиції чи поправки до законопроекту. Законопроект та законодавча пропозиція- дві основні форми реалізації права законодавчої ініціативи.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України мають особи та органи, визначені ст. 93 Конституції України. До них належать:

- Президент України;

- народні депутати України;

- Кабінет Міністрів України.

Законодавчий процес, його основні стадії

Законодавчий процес - чітко врегульована Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України діяльність, яка полягає у творенні законів. Ця діяльність здійснюється в кілька послідовних етапів або стадій. Звичайно виділяють основні стадії законодавчого процесу:

1) підготування законопроекту (законодавчої пропозиції) та внесення його до Верховної Ради України - законодавча ініціатива;

2) попередній розгляд законопроекту в комітетах Верховної Ради України;

3) обговорення законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради України з його наступним прийняттям або відхиленням (повністю чи частково);

4) підписання (санкціонування) та оприлюднення закону1.

Крім основних, може виникнути потреба в додатковій стадії - бговорення вмотивованих пропозицій Президента України в разі повернення ним прийнятого закону до Верховної Ради України (повторний розгляд).

Розробка проектів законів здійснюється за правом, визначеним заоном, за дорученням ВРУ, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. ВРУ може доручати розробку проекту закону (його структурної частини) комітету або тимчасовій спеціальній комісії ВРУ, а також Каьінету міністрів України.

В ініціативному порядку законопроекти можуть розробляти будь-які громадяни і юридичні особи.

Порядок голосування і визначення результатів референдуму

Підчас референдуму голосування з 7 до 20 00. Про час і місце голосування дільнична комісія з референдуму сповіщає громадян не пізніш як за десять днів до референдуму.

 На дільницях, утворених у військових частинах, у важкодоступних районах, на суднах, які перебувають в день референдуму у плаванні, дільнична комісія може оголосити голосування закінченим раніше 20 години, якщо проголосували усі громадяни, включені в список.  Голосування проводиться в спеціально відведених приміщеннях, у яких повинні бути обладнані в достатній кількості кабіни або кімнати для таємного голосування, визначені місця видачі бюлетенів і встановлені скриньки для голосування. Скриньки для голосування встановлюються таким чином, щоб громадяни, підходячи до них, обов'язково проходили через кабіни або кімнати для таємного голосування. Відповідальність за організацію голосування, забезпечення таємниці волевиявлення громадян, обладнання приміщень і підтримання в них необхідного порядку несе дільнична комісія з референдуму.  Кожний громадянин голосує особисто. У випадках, коли окремі громадяни за станом здоров'я або з інших причин не можуть прибути в приміщення для голосування, дільнична комісія з референдуму на їх прохання доручає окремим членам комісії організувати голосування в місці перебування цих громадян.

Дільнічі комісії визначають: скільки зявилось, скільки проголосувало, скільки за, скільки проти. Результати всеукраїнського референдуму встановлюються і заносяться до протоколу на засіданні Центральної комісії з всеукраїнського референдуму на підставі протоколів обласних комісій з референдуму. Протокол з результатами підрахунку голосів або результатами референдуму підписується головою, заступниками голови, секретарем і членами відповідної комісії з референдуму.

 Відповідна комісія з референдуму може визнати результати референдуму недійсними через допущені в ході голосування або під час підрахунку голосів порушення цього Закону.

Референдум визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше половини громадян, внесених у списки для голосування, а референдум з питань дострокового припинення повноважень Верховної Ради України та Президента України визнається таким, що не відбувся, якщо у ньому взяло участь менше двох третин від загальної кількості громадян, внесених у списки для голосування.

 Повідомлення про результати референдуму публікуються відповідною комісією не пізніш як на десятий день після референдуму

Повноваження парламенту щодо формування державних органів. Контрольні повноваження.  Установчу компетенцію Верховної Ради України складають її повноваження з формування органів державної влади і державних установ, призначення, затвердження чи обрання посадових осіб тощо. До них, зокрема, можна віднести:

а) повноваження щодо призначання виборів органів публічної влади

б) повноваження щодо надання згоди на призначення Президентом України передбачених Конституцією України посадових осіб

в) повноваження щодо призначення на посаду та звільнення з посади відповідних посадових осіб;

д) повноваження з обрання посадових осіб (обрання суддів безстроково).

Контрольну компетенцію складають повноваження Верховної Ради України, що забезпечують реалізацію контрольної функції парламенту. Згідно з п. 33 ст. 85 Конституції України Верховна Рада України здійснює парламентський контроль у межах, визначених Конституцією,

Відповідно, можна виділити контрольні повноваження стосовно до:

а) Президента України - заслуховування щорічних і позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту1), встановленої ст. 111 Конституції України; прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриманого не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;

б) Кабінету Міністрів України - розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України; розгляд за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняття резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України (наслідком прийняття такої резолюції є відставка Кабінету Міністрів України);

в) Верховної Ради Автономної Республіки Крим - дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України.

г) Генерального прокурора України – висловлення недовіри Генероальному прокурору України, що має наслідком його відставку з посади.

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює згідно зі ст. 101 Конституції України Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

У фінансовій сфері Верховна Рада України здійснює такі контрольні повноваження; контролює виконання Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання; затверджує рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іншим державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від інших держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України; здійснює контроль за їх використанням. Відповідно до ст. 98 Конституції України контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.

До контрольних повноважень Верховної Ради можна також віднести право народного депутата України звернутися на сесії Верховної Ради України із запитом до органів Верховної Ради, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту.

Внутрішня організація роботи Верховної Ради України. 

Порядок роботи Верхової Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верхової Ради України. на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України

Порядок денний чергової сесії Верховної Ради затверджується на кожній черговій сесії.

Засідання Верховної Ради відбуваються, як правило, відкрито. Закриті засідання відбуваються за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради (ст. 84 Конституції). Основним видом засідань і тим самим пріоритетною організаційною формою їх роботи є пленарні засідання.

Відповідно до Конституції України (ст. 84) рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. До того ж голосування на засіданнях здійснюється народними депутатами особисто.

Засідання Верховної Ради проводяться згідно з розкладом засідань. Рішення (крім процедурних) приймаються лише з питань, внесених до порядку денного засідання, за винятком випадків, передбачених Регламентом Верховної Ради. У разі порушення цієї вимоги прийняте рішення є недійсним і Голова Верховної Ради не має права підписувати відповідний акт.

Засідання Верховної Ради відкривають, ведуть і закривають Голова Верховної Ради або його заступники. Якщо вони з будь-яких причин не здійснюють цього, то ці функції виконує один з голів комітету Верховної Ради, визначений Головою Верховної Ради, один з його заступників або ж обраний народними депутатами" головуючий на засіданні. Під час обрання головуючого засідання веде найстарший за віком присутній у залі засідань депутат.

Перед кожним пленарним засіданням відбувається поіменна реєстрація депутатів з пред'явленням посвідчення, персональної картки для голосування і з особистим підписом депутата. На початку першого засідання кожного робочого дня головуючий оголошує порядок денний на весь день роботи. Питання розглядаються в тій послідовності, в якій вони включені до порядку денного. Перед закриттям засідання робочого дня головуючий уточнює та оголошує порядок денний на наступний день пленарної роботи відповідно до розкладу засідань Верховної Ради.

Рішення Верховної Ради з будь-якого питання приймаються, як правило, після його обговорення. Голосування здійснюється депутатами особисто в залі засідань або у відведеному для таємного голосування місці біля зали засідань.

Рішення Верховної Ради приймаються відкритим голосуванням за допомогою електронної системи підрахунку голосів та таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів.

Поіменне голосування проводиться за пропозицією будь-якого з депутатів, підтриманою не менш як 1/3 кількості депутатів, що взяли участь у голосуванні. На голосування ця пропозиція ставиться першою серед Інших пропозицій щодо способу голосування.

На пленарному засіданні ніхто не може виступати без дозволу головуючого. Промовець мусить виступати тільки з питання, з якого йому надано слово

Формування та функції керівних органів. Комітети і депутатські об’єднання. Коаліція депутатських фракцій

Коаліція депутатських фракцій

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді - це сформоване за результатами виборів і на основі узгоджених політичних позицій та на засадах, встановлених Конституцією України і Регламентом, об'єднання депутатських фракцій, народних депутатів, до якого входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Коаліція формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання новообраної Верховної Ради або протягом одного місяця з дня припинення діяльності попередньої коаліції. За результатами проведених консультацій за особистими підписами голів відповідних депутатських фракцій або за рішенням депутатської фракції одним із заступників голови депутатської фракції укладається Угода про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді. У коаліційній угоді фіксуються узгоджені політичні позиції, що стали основою формування цієї коаліції, а також порядок вирішення внутрішньо-організаційних питань діяльності коаліції. До коаліційної угоди додається список народних депутатів, які сформували коаліцію, з особистими підписами народних депутатів. Такий список є невід'ємною складовою коаліційної угоди. Коаліція вважається сформованою з моменту офіційного оголошення про це головуючим на пленарному засіданні на підставі поданих до Апарату Верховної Ради документів. Повідомлення про сформування коаліції, коаліційна угода та персональний склад коаліції не пізніше ніж через чотири дні після офіційного оголошення на пленарному засіданні про її сформування публікуються в газеті "Голос України".

Організація діяльності коаліції

1. Коаліція приймає рішення на своїх загальних зборах більшістю голосів народних депутатів, які входять до складу коаліції.

2. З метою узгодження позицій депутатських фракцій, що входять до складу коаліції, утворюється Рада коаліції.

3. Інформаційне та технічне забезпечення роботи коаліції здійснюється секретаріатом коаліції.

Участь коаліції у формуванні Кабінету Міністрів України

1. Коаліція вносить відповідно до Конституції України пропозиції стосовно кандидатури Прем'єр-міністра України та кандидатур на посади інших членів Кабінету Міністрів України.

Зміни у складі коаліції

1. Депутатська фракція, яка не є учасником коаліції, може за своїм бажанням та за згодою коаліції увійти до її складу, приєднавшись до коаліційної угоди. У разі якщо депутатська фракція, що не є учасником коаліції, виявила бажання стати її учасником на умовах, відмінних від викладених у коаліційній угоді, за згодою коаліції всі її учасники укладають новий текст коаліційної угоди.

2. Депутатська фракція має право в будь-який час вийти зі складу коаліції, попередивши про це письмовою заявою голів інших депутатських фракцій, які входять до коаліції, не менше ніж за десять днів до дати виходу. Протягом зазначеного строку така депутатська фракція в будь-який час має право в письмовій формі відкликати свою заяву. Якщо депутатська фракція не відкликала своєї заяви, головуючий на першому після закінчення 10-денного строку пленарному засіданні оголошує про вихід депутатської фракції з коаліції.

3. Депутатська фракція за рішенням загальних зборів коаліції може бути виключена з її складу.

4. Не пізніш як через чотири дні після приєднання депутатської фракції до коаліції, виходу чи виключення депутатської фракції з коаліції або укладення коаліцією у новому складі нового тексту коаліційної угоди про це робиться повідомлення головуючим на пленарному засіданні.

5. Після виходу чи виключення депутатської фракції з коаліції Верховна Рада в установленому законом порядку може прийняти рішення про звільнення з посад членів Кабінету Міністрів України, кандидатури яких були запропоновані депутатською фракцією, що вийшла чи була виключена з коаліції.

Припинення діяльності коаліції

1. Діяльність коаліції припиняється у разі:

1) припинення повноважень Верховної Ради відповідного скликання;

2) зменшення чисельного складу коаліції до кількості народних депутатів, меншої ніж визначено Конституцією України

3) прийняття коаліцією рішення про припинення своєї діяльності.

2. Діяльність коаліції вважається припиненою у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, з моменту офіційного оголошення про це головуючим на пленарному засіданні.

Депутатська фракція з правами коаліції

1. У разі якщо за результатами виборів у новообраній Верховній Раді утворена депутатська фракція, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, коаліція може не утворюватися. Така депутатська фракція має передбачені Конституцією України права коаліції.

Органи Верховної Ради України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді - це сформоване за результатами виборів і на основі узгоджених політичних позицій та на засадах, встановлених Конституцією України і Регламентом, об'єднання депутатських фракцій, народних депутатів, до якого входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Органами Верховної Ради України є:

1. Комітети Верховної Ради - постійно діючі органи, які Вер­ховна.персональний склад членів комітетів обираються Верховною Радою більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу.

Головне призначення парламентських комітетів - це здійснен­ня законопроектної роботи, підготовка і попередній розгляд пи­тань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, вико­нання контрольних функцій відповідно до Верховної Ради України .

Функції парламентських комітетів визначено в Законі Укра­їни «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. (ст. 5), :

1. законопроектна робота

1. збір, вивчення, дослідження інформації з питань, що нале­жать до компетенції комітетів, організація слухань з цих питань, у тому числі на засіданнях Верховної Ради України;

2. здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Кон­ституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради України, за відповідністю підзаконних актів Конституції, за­конам України, а також вивчення ефективності їх застосування;

3. вивчення доцільності та ефективності дій Уряду України, інших органів державної виконавчої влади, їх посадових осіб у питаннях, віднесених до компетенції комітетів, підготовка та подан­ня відповідних висновків на розгляд Верховної Ради України;

4. участь у складанні, прийнятті, контролі за виконанням дер­жавного бюджету в частині, що віднесена до компетенції коміте­тів

5. попередній розгляд та підготовка висновків і пропозицій щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів і угод, проектів перспективних програм економічного і соціально-культур­ного розвитку України, звітів про їх виконання та інших питань, що розглядаються Верховною Радою України;

6. попереднє обговорення кандидатур посадових осіб, які від­повідно до Конституції та законів України обираються, признача­ються або затверджуються Верховною Радою України, заслухову­вання та підготовка для розгляду Верховною Радою України від­повідних висновків щодо цих кандидатур;

7. обговорення кандидатур посадових осіб, призначення яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб.

Керівні посадові особи Верховної Ради України. Очолює Верховну Раду України Голова Верховної Ради України, який обира­ється Верховною Радою України на строк її повноважень з числа народних депутатів.

Рішення щодо кандидатур на посаду Голови Верховної Ради України приймається таємним голосуванням шляхом, подачі бю­летенів.

Обраним Головою Верховної Ради України вважається канди­дат на посаду, який отримав більшість голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Голова Верховної Ради України відповідно до ст. 88 Конститу­ції України та Регламенту Верховної Ради України:

1. веде засідання Верховної Ради України;

2. організовує роботу Верховної Ради України, координує діяль­ність її органів;

1. підписує акти, прийняті Верховною Радою України, невідклад­но направляє підписані закони Президенту України;

3. організовує роботу Апарату Верховної Ради України;

4. забезпечує оприлюднення актів Верховної Ради, які не по­требують наступного підписання Президентом України;

5. представляє Верховну Раду у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав і між­народними організаціями;

6. вживає заходів для забезпечення безпеки і охорони Верхов­ної Ради відповідно до закону;

7. вживає заходів щодо охорони та захисту народних депутатів;

8. веде засідання Погоджувальної ради;

10) забезпечує дотримання календарного плану роботи сесії та порядку денного пленарних засідань;

11. вживає заходів щодо забезпечення присутності народних депутатів на пленарних засіданнях;

11. організовує розробку планів законопроектної роботи Вер­ховної Ради;

11. організовує підготовку питань до розгляду на пленарних засіданнях;

12. здійснює контроль за своєчасним направленням і розгля­дом депутатських запитів;

13. видає розпорядження з питань організації роботи Верхов­ної Ради, в тому числі про порядок підготовки документів та ді­ловодство у Верховній Раді, а також про відрядження народних депутатів, посадових осіб Верховної Ради і підписує відповідні документи;

14. розподіляє посадові обов'язки між Першим заступником і заступником Голови Верховної Ради України, контролює їх вико­нання ними, координує діяльність комітетів, тимчасових спеціаль­них комісій, тимчасових слідчих комісій;

15. визначає головний комітет з підготовки проектів актів, вне­сених на розгляд Верховної Ради;

16. має право скликати і проводити засідання комітетів, тимча­сових спеціальних комісій для розгляду визначених ним або Вер­ховною Радою питань, якщо відповідний комітет або тимчасова спеціальна комісія несвоєчасно чи неналежно виконують свої функції, й повідомляє про це на найближчому пленарному засі­данні тощо.

Перший заступник Голови Верховної Ради України і засту­пник Голови Верховної Ради України обираються на строк пов­новажень Верховної Ради України з числа народних депутатів України в порядку, передбаченому Регламентом Верховної Ради України для Голови Верховної Ради України..

Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України:

1. виконують окремі повноваження Голови Верховної Ради України за розподілом обов'язків, які визначає Голова Верховної Ради України;

2. визначають за дорученням Голови Верховної Ради України головний комітет з опрацювання внесених до Верховної Ради про­ектів актів відповідно до предметів відання комітетів;

3) вживають заходів для організації скоординованої спільної роботи комітетів, тимчасових спеціальних комісій і тимчасових слідчих комісій.

Перший заступник Голови Верховної Ради України виконує обов'язки Голови Верховної Ради України в разі його відсутності або неможливості виконання ним своїх обов'язків.

Крім того, Перший заступник Голови Верховної Ради України за розподілом обов'язків веде організаційну та іншу роботу з пи­тань взаємодії Верховної Ради з органами виконавчої влади, орга­нами місцевого самоврядування, з питань підготовки і розгляду законопроекту про Державний бюджет України на відповідний рік та звіту про його виконання, організовує розробку проекту кошто­рису Верховної Ради, а також з питань здійснення Верховною Ра­дою та її органами законопроектної діяльності, законодавчої про­цедури та контрольних функцій.

Заступник Голови Верховної Ради України виконує обов'язки Голови Верховної Ради України в разі його відсутності або немож­ливості виконання ним своїх обов'язків, за відсутності або немож­ливості їх виконання Першим заступником Голови Верховної Ради України. Заступник Голови Верховної Ради України за розподілом обов'язків також веде організаційну та іншу роботу з питань взає­модії Верховної Ради з органами судової влади та інформаційного забезпечення діяльності Верховної Ради.

Депутатські фракції, коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Важливим елементом організації Верховної Ради України с де­путатські фракції, що формуються на партійній основі народними депутатами, обраними за списком політичних партій (виборчих блоків політичних партій), які за результатами виборів отримали депутатські мандати. Формування депутатських фракцій відбува­ється па першій сесії Верховної Ради нового скликання до розгляду питань про обрання Голови Верховної Ради України, створення органів Верховної Ради.

При формуванні депутатських фракцій мають бути дотримані такі вимоги, передбачені Регламентом Верховної Ради України:

1. політична партія (виборчий блок політичних партій) має право формувати у Верховній Раді лише одну депутатську фракцію;

2. принципи функціонування депутатської фракції повинні бу­ти демократичними і не суперечити вимогам Конституції України, Закону України «Про статус народного депутата України» та цього Регламенту Верховної Ради України;

3. мінімальна кількість народних депутатів для формування депутатської фракції має становити не менше ніж 15 народних депутатів. У разі, коли чисельність фракції стає меншою ніж 15 народних депутатів, то через 15 днів після дня настання такого факту вона оголошується Головою Верховної Ради України роз­пущеною;

Кожна депутатська фракція реєструється в Апараті Верховної Ради України. Умовою реєстрації є надходження до Апарату Вер­ховної Ради підписаного особисто кожним народним депутатом, який увійшов до складу депутатської фракції, письмового пові­домлення про сформування депутатської фракції.

Депутатська фракція має право в будь-який час вийти зі складу коаліції, попередивши про це письмовою заявою голів інших де­путатських фракцій, які входять до коаліції, не менше ніж за де­сять днів до дати виходу. Протягом зазначеного строку така де­путатська фракція в будь-який час має право в письмовій формі відкликати свою заяву. Якщо депутатська фракція не відкликала своєї заяви, головуючий на першому після закінчення 10-денного строку пленарному засіданні оголошує про вихід депутатської фракції з коаліції.

Депутатська фракція за рішенням загальних зборів коаліції може бути виведена з її складу.

Неспроможність сформувати у Верховній Раді України коалі­цію депутатських фракцій протягом місяця є підставою для при­йняття Президентом України рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Діяльність коаліції припиняється у разі:

1) припинення повноважень Верховної Ради відповідного скликання;

2) зменшення чисельного складу коаліції до кількості народних депутатів, меншої ніж визначено Конституцією України;

3) прийняття коаліцією рішення про припинення своєї діяльності.

Депутатська фракція, чисельний склад якої налічує більш ніж половину народних депутатів, які не увійшли до складу коаліції, та голова чи заступник голови якої на пленарному засіданні Верхов­ної Ради оголосив заяву про опозиційність до політичного курсу коаліції та/або сформованого нею Кабінету Міністрів України, є опозиційною депутатською фракцією.

Депутатські фракції, чисельний склад яких налічує більш ніж половину народних депутатів, які не увійшли до складу коаліції, можуть прийняти рішення про утворення опозиційного об'єд­нання депутатських фракцій. Опозиційне об'єднання депу­татських фракцій вважається утвореним з моменту оголошення такої заяви на пленарному засіданні Верховної Ради одним із го­лів депутатських фракцій, які утворили опозиційне об'єднання депутатських фракцій.

У Верховній Раді може бути лише одна опозиційна депутатська фракція чи одне опозиційне об'єднання депутатських фракцій і яка (яке) є парламентською опозицією.

Опозиційна діяльність парламентської опозиції вважається припиненою з моменту оголошення на пленарному засіданні Вер­ховної Ради головою опозиційної депутатської фракції чи одним із голів депутатських фракцій, які утворили опозиційне об'єд­нання депутатських фракцій, заяви про припинення опозиційної діяльності.

Опозиційна діяльність опозиційного об'єднання депутатських фракцій може бути припинена також у разі, якщо одна або декіль­ка депутатських фракцій, що входять до складу цього опозиційно­го об'єднання депутатських фракцій, заявили про вихід з опози­ційного об'єднання депутатських фракцій, якщо при цьому у скла­ді опозиційного об'єднання депутатських фракцій залишилася одна депутатська фракція.

Парламентська опозиція має право:

1) вимагати скликання позачергової сесії Верховної Ради, якщо така вимога підтримана не менше ніж третиною народних депута­тів від конституційного складу Верховної Ради;

вимагати проведення додаткового пленарного засідання Вер­ховної Ради, якщо така вимога підтримана не менше ніж трети­ною народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради;

3) на включення питань позачергово без голосування до поряд­ку денного сесії Верховної Ради, а також на включення підготов­лених в установленому цим Регламентом порядку проектів зако­нів, інших актів Верховної Ради без голосування до тижневого порядку денного пленарних засідань Верховної Ради.

Парламентська опозиція має право на представництво при роз­поділі керівних посад у Верховній Раді та її органах.

Після сформування Верховною Радою персонального складу Кабінету Міністрів України парламентська опозиція може утворити

опозиційний уряд з числа народних депутатів - членів парламент­ської опозиції.

Опозиційний уряд:

1) за своїм запитом має право на отримання від Кабінету Мініст­рів України інформації та копій прийнятих ним актів;

2) здійснює моніторинг діяльності Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади, їх посадових осіб;

3) здійснює контроль за розробкою та виконанням Державного бюджету України в межах парламентського контролю;

4) народні депутати - члени опозиційного уряду готують аль­тернативні пропозиції щодо Програми діяльності Кабінету Мініст­рів України, актів Кабінету Міністрів України та оприлюднюють їх у парламентських засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті Верховної Ради;

5) народні депутати - члени опозиційного уряду розробляють законодавчі пропозиції, що є альтернативними до внесених Кабі­нетом Міністрів України;

6) народні депутати - члени опозиційного уряду розробляють альтернативні проекти загальнодержавних програм.

Форми роботи парламенту. Сесія як головна організаційна форма діяльності Верховної Ради. 

Порядок роботи Верховної Ради, а також її органів та посадових осіб визначається Конституцією, Регламентом Верховної Ради, законами України про комітети Верховної Ради, про статус народного депутата України, іншими законодавчими актами. Відповідно до цих нормативно-правових актів організація роботи парламенту має певні форми - організаційні.

Відповідно до цих правових актів основними організаційними (організаційно-правовими) формами роботи Верховної Ради е її сесії і пленарні засідання.

Сесія Верховної Ради України - це основний, постійний, колегіальний спосіб організації роботи парламенту України з метою здійснення ним своїх функцій і повноважень протягом півріччя або іншого встановленого ним (парламентом) часу.

Пленарні засідання Верховної Ради України - це загальні, основні, колегіальні способи організації роботи парламенту протягом дня або тижня.

Серед організаційних форм діяльності Українського парламенту головною безумовно є чергові та позачергові сесії. Чергові сесії Верховної Ради України починаються в перший вівторок лютого і перший вівторок вересня кожного року. Позачергові сесії скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як 1/3 народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради УкраїниУ разі потреби Верховна Рада після можливого скороченого обговорення може прийняти рішення про одноразову зміну свого місячного або тижневого розпорядку роботи.  У сесійний період щотижнева робота Верховної Ради та її комітетів починається у вівторок о 10 год. і закінчується в п’ятницю о 14 год. Понеділок кожного тижня відводиться для самостійної роботи депутатів, пов’язаної зі здійсненням депутатських повноважень, для їхньої роботи в депутатських фракціях або у виборчих округах.  У сесійний період робочий день Верховної Ради та її комітетів починається о 10 год. і триває до 18 год. із перервою з 12 год. до 12 год. 30 хв. і з обідньою перервою з 14 год. до 16 год. Верховна Рада, якщо вона не приймає ad hoc (одноразово) іншого рішення, проводить протягом дня два засідання: ранкове – з 10 год. до 14 год. і вечірнє – з 16 год. до 18 год. Засідання парламенту або його робочого органа може бути продовжено головуючим на засіданні понад зазначений робочий час не більш ніж на 15 хв.  Порядок денний чергової сесії Верховної Ради України включає два розділи: перший – питання, цілком підготовлені для включення до розпису пленарних засідань Верховної Ради; другий – питання, підготовку і доробку яких парламент доручає здійснити комітетам Верховної Ради і відповідним органам. Відповідні головні комітети подають до Верховної Ради свої висновки про готовність закріплених за ними для підготовки і доробки питань і пропозиції про включення їх у той або інший розділ порядку денного сесії. Проект порядку денного готується Головою Верховної Ради разом із заступниками та Погоджувальною Радою фракцій і повідомляється депутатам не пізніше 10 днів до відкриття чергової сесії. Проект порядку денного сесії обговорюється і затверджується в цілому більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України.  Суттєвими відмінностями характеризується перша сесія Верховної Ради України нового скликання. Позачергові сесії Верховної Ради із зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менш як третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. У разі оголошення Указу Президента про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях Верховна Рада України збирається у дводенний строк без скликання (ст. 83 Конституції).

У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради під час воєнного надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання сесії Верховної Ради, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.

За тривалістю вона майже удвічі коротша від звичайної. 

Правовий статус народного депутата України. Мандат депутата, його основні риси й оцінка. Несумісність посад. Депутатський індемнітет і імунітет. 

  Народні депутати України є повноважними та відповідальними представниками народу України у Верховній Раді України. Вони покликані виражати і захищати суспільні інтереси та інтереси своїх виборців, брати активну участь у здійсненні законодавчої та контрольної функцій Верховної Ради України. Виконуючи свої функції і повноваження, народні депутати керуються Конституцією, законами України, постановами Верховної Ради України, а також своєю совістю.    Народним депутатом України може бути лише громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Народний депутат повинен мати громадянство України, бо саме ця властивість визначає наявність повноцінних правових зв’язків між особою і державою, у тому числі й наявність усіх юридичних прав і обов’язків, передбачених Конституцією України.    Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. вони повинні відмовитись від іншого представницького мандата і не можуть перебувати на державній службі, їм забороняється займатись будь-якою діяльністю, крім наукової та викладацької.

  депутатська недоторканність, яка означає, що народний депутат не може бути притягнутим до будь-якої юридичної відповідальності за діяльність, яку він здійснює під час реалізації своїх депутатських повноважень.    Депутатська недоторканність також означає й те, що народного депутата України не можна притягнути до кримінальної відповідальності, затримати чи заарештувати, якщо на це немає згоди Верховної Ради України, вираженої у відповідній постанові, що приймається на її пленарному засіданні.     Імперативний мандат — правило, згідно з яким депутат представницького органу влади зв'язаний наказами виборців і протягом усієї своєї діяльності відповідальний перед ними. При цьому законодавчо закріплена можливість дострокового відклику депутатів, що не виправдали довіри виборців. Імперативний мандат існує, в основному, всоціалістичних, але подекуди і в деяких інших країнах. У державах ліберальної демократії імперативний мандат, як правило, не застосовується через його протиріччя принципу національного представництва. Одним з винятків є імперативний мандат в одній з палат парламенту Німеччини — бундесраті, що формується не виборцями, а урядами земель федерації: депутати зобов'язані дотримуватися рекомендацій своїх урядів.

Вільний мандат - повноваження, які юридично не пов'язують обрану до законод. органу (парламенту) особу з виборцями того виборчого округу, де її обрано депутатом. За В. м. депутат парламенту є представником усього народу і саме тому не залежить від волі конкр. виборців. У своїй діяльності він керується лише конституцією та власним сумлінням і повинен враховувати інтереси сусп-ва загалом. Такий депутат не пов'язаний імперативним мандатом, тобто не зобов'язаний підкорятися волі своїх виборців, прагнення і вимоги яких можуть не збігатися з інтересами нації або мати лише місц. значення. Депутатові з В. м. виборці не можуть давати обов'язкові для виконання накази, і вони не можуть його достроково відкликати. За В. м. визнається презумпція відповідності волі депутата волі народу.

Депутатський індемнітет (лат. indemnitas (indemnitatis) — захист від шкоди, забезпечення збереження) — невідповідальність депутата після закінчення строку його депутатського мандата; депутатська заробітна плата або винагорода за його діяльність.

Депутатський імунітет, або депутатська недоторканність — це недоторканність особи — члена законодавчого органу, яка полягає в тому, що він не може бути притягнений до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований без згоди законодавчого органу, тобто Верховної Ради 

Конституційне регулювання порядку обрання президента України

Президент Украї­ни обирається безпосередньо виборцями.

Згідно з Конституцією України вибори Президента України здійснюються на основі загальних принципів виборчого права України - вільних виборів, загального, рівного та прямого вибор­чого права шляхом таємного голосування.

Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг 35-річного віку, має право го­лосу, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років.

Порядок і строки призначення виборів Президента Украї­ни. Вибори Президента України можуть бути черговими, поза­черговими і повторними; призначаються вони Верховною Радою України.

При цьому чергові вибори Президента України проводяться України. Дата їх проведення чітко

Висування і реєстрація кандидатів на пост Президента України. Право висування кандидатів на пост Президента України реалізується громадянами України через політичні партії та їх ви­борчі блоки (далі - партії (блоки), а також самовисуванням .

Реєстрація кандидата на пост Президента України здійснюється Центральною виборчою комісією.

На підтримку кандидата на пост Президента України має бути зібрано не менш як 500 тис. підписів виборців, які мають право го­лосу, зокрема не менш як по 20 тис. підписів у кожному з двох третин регіонів (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ та Севастополь) України. Підписні листи передаються до Цент­ральної виборчої комісії не пізніш як за 40 днів до дня виборів,

Грошова застава повертається партії (партіям, що входять до блоку), яка висунула кандидата на пост Президента України, чи кандидатові на пост Пре­зидента України, якщо кандидат на пост Президента України отримав не менш як 7% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Якщо кандидат на пост Президента України отримав менше 7% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, грошова застава перераховується до Державного бюджету України.

а в разі неподання в цей термін необхідної кількості підписів на підтримку кандидата на пост Президента України Центральна ви­борча комісія звертається до Верховного Суду України щодо ска­сування рішення про реєстрацію відповідного кандидата на пост Президента України.

Результати виборів Президента України встановлює Цент­ральна виборча комісія на підставі протоколів територіальних ви­борчих комісій про підсумки голосування в межах відповідних територіальних виборчих округів на підставі протоколів терито­ріальних виборчих комісій не пізніш як на десятий день від дня виборів.

Якщо до виборчого бюлетеня для голосування у день виборів було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і за результатами голосування у день виборів Президен­та України жодного кандидата не було обрано, Центральна вибор­ча комісія приймає рішення про звернення до Верховної Ради України з поданням про призначення повторних виборів Прези­дента України.

Якщо до виборчого бюлетеня для голосування у день виборів було включено більше двох кандидатів на пост Президента Укра­їни і за результатами голосування у день виборів Президента України жоден кандидат не був обраний відповідно, Центральна виборча комісія приймає рішення про проведення повторного голосування, яке призначається на третю неділю після дня вибо­рів.

Обраним Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Повноваження Президента як глави держави. Їх класифікація і стисла характеристика

Повноваження Президента України — конкретні права та обо­в'язки глави держави з вирішення питань, віднесених до його ві­дання.

Основні функції Президента України як глави держави визна­чено в ст. 102 Конституції України. Так, Президент України є га­рантом державного суверенітету, територіальної цілісності Украї­ни, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Повноваження Президента України для зручності аналізу мож­на систематизувати за такими групами:

1. Представницькі повноваження - повноваження із представ­ництва держави у внутрішньо- та зовнішньополітичних відноси­нах. Зовні країни Президент України:

- представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде пере­говори та укладає міжнародні договори України;

- приймає рішення про визнання іноземних держав;

- призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях;

Як представник держави у внутрішньополітичних відносинах Президент:

- забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

- звертається з посланнями до народу та із щорічними і поза­черговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

- призначає Представника Президента України в Автономній Республіці Крим.

2. Повноваження Президента стосовно Верховної Ради Украї­ни та у сфері законодавчої влади.

- користується правом законодавчої ініціативи у Верховній Ра­ді України;

- підписує та офіційно оприлюднює закони, прийняті Верхов­ною Радою України;

- має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

- призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України, проголошує всеукраїнський референдум за народною іні­ціативою;

3. Повноваження Президента України у сфері виконавчої влади.

- вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Вер­ховній Раді України, сформованої відповідно до ст. 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;

- вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

- вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;

4. Повноваження Президента України у сфері судової влади.

Згідно з принципом поділу влади та незалежності судів Пре­зидент України не може втручатися в діяльність судових органів, проте він активно взаємодіє з цими органами, здійснюючи при цьому певні установчі функції.

5. Повноваження Президента України у сфері національної без­пеки, оборони та військової політики.

- є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;

- призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань;

- здійснює керівництво у сферах національної безпеки та обо­рони держави;

6. Повноваження Президента України з формування органів і призначення посадових осіб, які не належать безпосередньо до певної гілки влади.

- призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;

- призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

- призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

7. Інші повноваження Президента України.

- присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

- нагороджує державними нагородами; встановлює президент­ські відзнаки та нагороджує ними;

- вирішує питання громадянства, приймає рішення про прийнятгя до громадянства України та припинення громадянства України;

Конституційний статус Ради національної безпеки і оборони України

Рада національної безпеки і оборони України, яка згід­но зі ст. 107 Конституції України є координаційним органом з пи­тань національної безпеки і оборони при Президентові України ;

Головні функції Ради визначені Законом України «Про Раду національ­ної безпеки і оборони України» від 5 березня 1998 року. Ними є:

1) внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внут­рішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

2) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час;

3) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзви­чайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують націо­нальній безпеці України.

Відповідно до цих функцій Рада національної безпеки і оборони України: 1) розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Концепції (основ державної політики) націо­нальної безпеки України, Воєнної доктрини України належать до сфери наці­ональної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України щодо ( удосконалення системи, финансового забеспечення, стартегичні інтереси країни тощо)

2) здійснює поточний контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповід­ні висновки та пропозиції;

4) ініціює розроблення нормативних актів та документів з питань націо­нальної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та результа­ти перевірок їх виконання;

6) координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану;

7) координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по від­биттю збройної агресії, організації захисту населення

Як Голова Ради національної без­пеки і оборони України Президент України:

1) спрямовує діяльність і здійснює загальне керівництво роботою Ради національної безпеки і оборони України;

2) затверджує перспективні та поточні плани роботи Ради національної безпеки і оборони України, час і порядок проведення її засідань;

3) особисто головує на засіданнях Ради національної безпеки і оборони України;

4) дає доручення членам Ради національної безпеки і оборони України, пов'язані з виконанням покладених на неї функцій;

5) заслуховує поточну інформацію Секретаря Ради національної безпеки і оборони України про хід виконання її рішень, у разі необхідності виносить питання про стан виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України на її засідання;

6) затверджує Положення про апарат Ради національної безпеки і оборо­ни України, його структуру і штат.

Акти Президента України

Згідно з ч. 2 ст. 106 Конституції України Президент України ви­дає акти у формі указів і розпоряджень

Указ - це правовий акт глави держави, який видається з найваж­ливіших питань, віднесених до його компетенції. Укази можуть мати як нормативний, так і ненормативний (правозастосовний ха­рактер). Нормативні укази стосуються до невизначеного кола фі­зичних та юридичних осіб і мають довгострокову дію. Ненорма­тивні укази мають індивідуальне значення.

Указами Президента України оформляються:

- нормативні акти Президента України, тобто акти, розраховані на постійну чи багаторазову дію;

- рішення Президента України щодо призначення та звільнен­ня з посад керівників відповідних державних органів, установ та організацій;

- скасування актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, рішень голів місцевих державних адміністрацій;

- нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань України;

Розпорядження - ненормативний акт глави держави, який має індивідуальний організаційний характер. Згідно з зазначеним По­ложенням розпорядженнями Президента України оформляються:

- доручення Кабінету Міністрів України міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади;

- рішення з оперативних, організаційних і кадрових питань, а також із питань роботи Секретаріату Президента України;

- призначення представників від України для участі в роботі міжнародних форумів, у переговорах із представниками (делегація­ми) іноземних держав;

- призначення уповноважених Президента України для предста­влення інтересів Президента України у відповідних державних ор­ганах, установах, організаціях тощо.

Рішення щодо конституційності актів Президента України приймає Конституційний Суд України.

Особливості взаємовідносин президента України з парламентом і урядом

Взаємовідносини будуються на засадах принципу поділу влади.

Президент України та Верховна Рада України здійснюють різні конституційні функції, і компетенція Президента України не кон­курує з компетенцією парламенту: Конституція України, керую­чись принципом поділу влади, чітко розмежовує сфери їхніх пов­новажень. Одночасно Президент України згідно з Конституцією України є суб'єктом законодавчого процесу і здійснює відповідні повноваження стосовно Верховної Ради України та у сфері законо­давчої влади, а саме:

- користується правом законодавчої ініціативи у Верховній Ра­ді України;

- підписує та офіційно оприлюднює закони, прийняті Верхов­ною Радою України;

- має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

- призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України, проголошує всеукраїнський референдум за народною іні­ціативою;

- припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених ст. 90 Конституції України;

- призначає позачергові вибори до Верховної Ради України.

Не входячи безпосередньо до виконавчої гілки влади, Прези­дент України, водночас, наділяється Конституцією України пев­ними повноваженнями установчого та контрольного характеру стосовно Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади. Так, Президент України:

- вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Вер­ховній Раді України, сформованої відповідно до ст. 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;

- вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

носить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;

- за поданням Кабінету Міністрів України призначає на посаду і звільняє з посади голів місцевих державних адміністрацій;

- зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів не­відповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Кон­ституційного Суду України щодо їх конституційності;

- скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.