Відновлення державної влади. Земський собор 1613 року. Початок правління Романових.

Однак очищення Москви ще далеко не означало очищення всієї держави. Це завдання виявилося дуже важким й вимагало нових зусиль від російського народу.

Насамперед треба було відбити наступ самого короля Сигізмунда. Ще восени 1612 р. Сигізмунд і Владислав перейшли польський кордон, і, з'єднавшись із Хоткевичем, направилися до Москви. Російські міста чинили запеклий опір. Волоколамськ витримав три приступи, але не здався. Сигізмунд направив у Москву передовий загін для переговорів з боярами, однак ніхто в переговори не вступив, а на сам загін напали росіяни. Тим часом прийшли морози. Сигізмунд не мав засобів вести зимову кампанію й, довідавшись про здачу кремлівського гарнізону, пішов назад у Польщу.

Цікавим є те, що намагаючись знову організувати похід на Росію, шляхетський уряд Сигізмунда намагався знайти підтримку в різних європейських держав, насамперед в Іспанії. Король Сигізмунд направив до іспанського короля Філіпа ІІІ послів просити допомоги в боротьбі з Росією. Сигізмунд просив іспанського короля надати яку-небудь своєчасну й необхідну допомогу. Однак знайти союзників для інтервенції, утворити блок проти Російської держави Сигізмундові тоді не вдалося.

Значні труднощі довелося здолати, щоб очистити Московську державу від збройних загонів польських, литовських і російських «злодіїв». Ледве Хоткевич, 24 серпня відступив від Москви, як з його загону вийшли козаки й частина поляків і відправилися на північ грабувати незахищені російські міста. 22 вересня вони напали на багате торговельне місто Вологду. Там їх не чекали, і грабіжники захопили багату здобич. Діяли грабіжники декількома загонами. У цей час були розграбовані й розорені Білоозеро, Каргополь і інші північні міста й землі, які раніше були захищені ополченням. Москва в той час майже не могла надати півночі збройної допомоги. Ще восени, після московської перемоги, значна частина земського ополчення стала розходитися по домівках. Нечисленне військо, що залишилося, було необхідним для умиротворення південно-східних регіонів, де хазяйнував Заруцький, і для охорони західних кордонів від можливих нових нападів поляків. У грудні 1612 р. поляки захопили Путивль, а Гонсевський у січні 1613 р. намагався захопити Осташків. Тому тільки в середині зими у Вологду прибув великий загін для боротьби проти польських і литовських грабіжників. У самій Москві частина козацького гарнізону, не одержуючи вчасно платні, почала грабежі. Потрібно було швидше встановити міцний державний порядок, щоб закріпити здобуту перемогу, забезпечити відновлення господарського життя й домагатися повернення відібраних іноземцями російських земель.

Зі звільненням столиці потрібно було відновити державну владу в країні, для того часу феодальну монархію. Уже в листопаді 1612 р. з Москви були розіслані повідомлення про скликання Земського собору для виборів нового царя. Клас феодалів і верхи посаду поспішали зміцнити органи держави й управління на місцях. У січні 1613 р. у Москві зібрався Земський собор. У ньому брало участь близько 700 людей, переважно дворяни, бояри й духівництво, а також представники 50 міст із усіх кінців країни. Вважається, що було на соборі й декілька селян. Брали участь також представники стрільців і козаків.

Близько двох місяців обговорювалося на соборі питання про вибір царя. Рішуче були відхилені кандидатури іноземних претендентів і сина М. Мнішек. Нарешті в лютому собор обрав Михайла Романова (1613 — 1645 рр.), 16-річного сина митрополита Філарета. Він був зв'язаний зі знаттю, його підтримувало духівництво, а також посадські й козацтво, що знало Філарета по Тушино. Із часу Грозного Романови були близькі й до дворянства, вони були родичами згаслої династії. Феодали використовували перемогу народу над інтервенцією. Д. Пожарський і К. Мінін були незабаром відсторонені від державної діяльності. Родичі молодого царя склали його дійсний уряд.

Країна була в досить важкому становищі. Села й міста, особливо в центрі, та й в інших районах країни, де діяли інтервенти, були розорені. Запустіло багато земель, поселень. У володіннях Троїце-Сергієвого монастиря в 1616 р., наприклад, рілля зменшилася в 20 раз.

Царська влада ослабла, деякі воєводи не відразу визнали царем Михайла Романова. Уряд перші роки намагався опертися на авторитет Земських соборів. Знать вийшла із усіх потрясінь початку XVII ст. суттєво ослабленою. Завданням уряду в області внутрішньої політики було зміцнення феодального землеволодіння, насамперед поміщицького, забезпечивши феодалів робочої силон. Боячись селянської війни, уряд спочатку обмежив строк розшуку біглих людей тільки п'ятьма роками.

У цих умовах завершувалася боротьба з польськими й шведськими загарбниками. В руках шведських інтервентів були новгородські землі. Зграї польських загарбників бродили по країні, особливо багато їх було в західних і південно-західних повітах. Польща оголосила своїми бранцями послів 1610 р., у тому числі й батька царя — Філарета, якого в Росії обрали патріархом. На південному-сході розбійничав І. Заруцький, що намагався встановити зв'язки з Іраном.

Шведські інтервенти прагнули захопити російські землі на півночі. Однак їх спроби оволодіти Холмогорами успіху не мали. У Новгородській землі з 1613 р. почався народний рух проти інтервентів; на допомогу прийшли урядові загони. Загарбників прогнали з міст Тихвіна, Порхова, Гдова. Почався масовий відхід населення в Росію, і до кінця 1615 р. увесь Староруський повіт спорожнів. Шведський уряд направив сюди великі сили на чолі з королем Густавом-Адольфом. В 1615 р. він осадив Псков. Три місяці героїчно захищали псковитяни своє місто й відстояли його. Швеція була ослаблена, а тим часом назрівала нова війна в Європі. Росія прагнула до миру, їй доводилося одночасно вести війну з Польщею, забезпечувати оборону на півдні й т.д.

В 1617 р. у селі Столбово був укладений мирний договір зі Швецією. Новгородська земля була повернута Росії, за Швецією залишилися Нева з Іжевською землею, місто Корела з повітом і місто Орєшек.

Це був грабіжницький договір, у результаті якого Росія втрачала єдиний вихід до Балтійського моря. Народні маси карел, не бажаючи залишатися під владою Швеції, йшли в Росію.

В 1617 р. польське військо на чолі з королевичем Владиславом рушило в глиб Росії. В цьому поході брав участь і український гетьман П. Конашевич-Сагайдачний зі своїми козаками. У жовтні 1618 р. поляки були знову під стінами Москви. Її обороною керував Д. Пожарський. Загарбники були відкинуті; зазнала невдачі і їх нова спроба захопити Троїце-Сергіїв монастир. Польща була виснажена, польські агресори повинні були переконатися в повному провалі їх загарбницьких планів.

В 1618 р. у селі Деуліно, біля Троїце-Сергієвого монастиря, було укладено на 14,5 років перемир'я між Росією й Польщею. За Польщею залишилися Смоленська й Чернігово-Сіверська земля. Проте Владислав не відмовився від царського титулу.

Втікши в Астрахань І. Заруцький з Мариною Мнішек і її сином в 1614 р. були схоплені. Заруцький і дитина були страчені, а Марина померла у в'язниці.

Відновлення збройних сил Росії й ліній укріплень на півдні, напади запорізьких і донських козаків на Крим і Туреччину — усе це забезпечувало безпеку з боку Криму.

Минулася польсько-шведська інтервенція. Вона принесла глибокі потрясіння й руйнування країні. Ціною величезних жертв, неймовірних страждань російський народ вигнав інтервентів. З поразкою інтервентів Росія зберегла свою незалежність. Загарбники сподівалися на внутрішні потрясіння в Росії, на те, що селянська війна послабить її. Тим часом боротьба народу перетворилась у визвольну війну, спрямовану проти інтервентів і їх сподвижників — російських феодалів.

Таким чином зберігши незалежність, Росія забезпечила свій подальший розвиток і розв'язання першочергових зовнішньополітичних завдань.