Соціально-економічна та політична криза в Росії Наслідки правління Івана IV. Ускладнення внутрішньополітичного та міжнародного становища наприкінці XVI ст.

Суперечка про результати правління царя Івана Васильовича йде вже п'ять століть. Почалася вона ще за життя царя. Карамзін описував Грозного як «великого і мудрого государя в першу половину царювання, нещадного тирана в другу».

При вступі на престол Іван IV успадкував країну площею в 2,8 млн кв. км, а в результаті його правління територія держави збільшилася майже вдвічі - до 5.4 млн кв. км - трохи більше, ніж вся інша Європа. За деякими даними, за той же час населення Росії скоротилася з приблизно 9-10 млн до 6-7 млн чоловік.

Оцінюючи підсумки діяльності царя зі зміцнення самодержавства та викорінення єресей, німець-опричник Штаде писав: «Хоча всемогутній Бог і покарав Руську землю так важко і жорстоко, що ніхто й описати не зуміє, все ж нинішній великий князь досяг того, що по всій Руській землі, по всій його державі - одна віра, один вага, одна міра! Тільки він один править! Все, що тільки накаже він, - все виконується і все, що заборонить, - дійсно залишається під забороною. Ніхто йому не суперечить: ні духовні, ні миряни».

Для Росії час правління Івана Грозного залишився однією з найбільш похмурих смуг її історії: розгром реформаційного руху, безчинства опричнини, «новгородський похід» - ось деякі віхи кривавого шляху Грозного. Поруч віхи іншого шляху - перетворення Росії на величезну державу, що включила землі Казанського й Астраханського ханств, Західного Сибіру від Льодовитого океану до Каспійського моря, реформи управління країною, зміцнення міжнародного престижу Росії, розширення торговельних і культурних зв'язків з країнами Європи та Азії.

В. Б. Кобрин вкрай негативно оцінює результати опричнини: «Писцовой книги, складені в перші десятиліття після опричнини, створюють враження, що країна зазнала спустошливого вороже нашестя. «У пусте» лежить не тільки більше половини, але часом до 90 відсотків землі, іноді протягом багатьох років. Навіть у центральному Московському повіті оброблялося лише близько 16 відсотків ріллі. Часті згадки «ріллі-переліг», яка вже «кустарем поросла», «лісом-гаєм поросла» і навіть «лісом поросла в колоду, в кол і в жердину»: стройовий ліс встиг вирости на колишній ріллі. Багато поміщиків розорилися настільки, що кинули свої маєтки, звідки розбіглися всі селяни, і перетворилися на жебраків - "волочилися між двір".

З точки зору М. І. Костомарова, майже всі досягнення за час царювання Івана Грозного припадають на початковий період його правління, коли молодий цар ще не був самостійною фігурою і знаходився під щільною опікою діячів Вибраної Ради. Подальший же період правління Івана ознаменувався численними зовнішньо-і внутрішньополітичними провалами.

Головною особливістю перетворень періоду правління Обраної Ради стало безладдя в їх проведенні і в той же час комплексність, що мала відвертий продворянський характер. Влада приходила до висновку про необхідність цих змін в процесі самих реформ, чітко накресленої програми дій не існувало. Однак зміни відрізнялись чіткою правовою спрямованістю, що було зумовлено створенням нової правової системи. Отже, реформи не можна називати слабкими, бо головні установи і інститути, основні регламентуючі норми пережили і опричнину, і самого Івана Грозного, виходить, досягли своєї мети. В результаті реформ Росія отримала нове зведення законів – «Судебник» 1550 р., нову систему управління на місцях і в центрі. Військово-служива система набула свого кінцевого вигляду і стала фундаментом Російської монархії. Війни наступного періоду довели, що держава має великий військовий потенціал, небезпечний для всіх її сусідів. Реформи супроводжувались розвитком торгівельних і дипломатичних відносин із Заходом. Розвивається наука, мистецтво, наступає період розвитку держави і, якби реформи не наштовхнулись на протидію аристократії, права якої обмежувались, вони б призвели до ще масштабніших позитивних результатів. Але ворожість боярства веде до опричнини. Проводячи реформи, Обрана Рада використовувала традиційний механізм управління, провідне місце залишалось за Боярською Думою. Практичною розробкою і впровадженням реформ займались прикази. Нововведення не втілювались у життя без участі бояр. Однак уряд Івана Грозного не міг абсолютно успішно вести реформаторську діяльність з тієї причини, що в ньому самому не було одностайності і згоди. Та все ж таки реформи, не дивлячись на деякі негативні сторони, можна вважати успішними.

Жорстокість, терор – показник слабкості влади, її неспроможності домогтися своїх цілей звичними шляхами. Замість тривалої і складної роботи зі створення державного апарату цар Іван Грозний намагався використовувати найбільш простий метод: «не роблять – наказати», «не слухають – стратити».

Але цей шлях терору був неприйнятний для діячів Обраної Ради. Суворість і жорстокість покарань уміщувались в систему цінностей століття: людей страчували навіть за підозрою в розбої, зізнання добували за допомогою тортур, офіційно закріплених законом, єдиним видом тюремного ув’язнення визнавали довічне, від служивих людей вимагали підкорення, але це не було атмосферою масового терору, загального страху, масових доносів.

«Отсюда и вытекает сопротивление Сильвестра и Адашева тем или иным начинаниям царя и упорство в проведение в жизнь собственных предначертаний. Конфликт разрешился падением Избранной Рады».

Реформи 50-их рр. підготували країну до наступних реформ, хоча носили не повсюдний характер через невеликі грошові витрати на їхнє проведення і поступове запровадження в життя. Ці перетворення не тільки продовжували починання попередників, але щось доводилося починали з нуля. Таким чином, вони були спрямовані на потреби держави і виражали інтереси бояр і аристократії. В основному перетворення носили позитивний потенціал, бо послужили стимулом для подальших змін в економіці. Але не дивлячись на це, деякі області державного управління залишились занедбаними, наприклад, дипломатія. Боярська боротьба за владу звела на нуль їх авторитет. Але ці реформи підготували державу до наступних перетворень.

Після смерті Івана Грозного (1584 р.) становище в країні різко загострилося. На престол вступив його син Федір, зовсім нездатний управляти такою величезною державою, та ще й в умовах важкої господарської кризи й селянської війни, що насувалася, проти феодальної експлуатації.

Знову посилилася боротьба й усередині панівного класу феодальних землевласників. Князі й бояри, що уникли терору опричнини, природно, вирішили, що тепер настала слушна мить, скориставшись слабістю нового царя, взяти реванш, відновити свою колишню могутність, повернути втрачену при Грозному політичну владу.