Передумови та історичні обставини визвольної боротьби чеського народу на початку XVII ст. Повстання 1608 р. Та 1613 – 1620 pp. Битва біля Білої Гори.

У 1610—1611 рр. боротьба між протестантами і католика ми загострилася. В ході конфлікту було зруйновано кілька католицьких монастирів. Активна підтримка чеським насе ленням руху протестантів змусила Рудольфа II зректися пре столу. Його наступник хоча й підтвердив "Грамоту велич ності", але не дотримувався ії. Це спричинило нову хвилю антигабсбурзьких виступів і зрештою привело до вибуху.

Повстання розпочалося в Празі у травні 1618 р. й охопило Чехію і Моравію. Повстанці створили тимчасовий уряд з 30 директорів, який позбавив Габсбургів влади над Чехією, вигнав з країни єзуїтів та ієрархів католицького духовенства, маєтки яких підлягали конфіскації. У повстанні брали участь великі феодали й бюргерство королівських міст. Однак серед чеських станів не було єдності. Станова директорія переживала гостру фінансову кризу. Панство не бажало втрачати свої прибутки. Кризу вдалося подолати шляхом конфіскації майна відкритих ворогів повстання і розпродажу церковних маєтностей.

У березні 1619 р. помер імператор Маттіас. Престол мав посісти Фердінанд Штіріяський, що багатьох не влаштовувало. Це сприяло приєднанню до повстання Моравії. Таким чи ном, усі землі Чеської корони об'єдналися проти Габсбургів.

У Верхній Австрії опозиція також здійснила переворот і виступила в підтримку чеських повстанців, вирядивши війсь ко проти імператорської армії. 31 липня 1619 р. Генеральний сейм земель Чеської коропи ухвалив нову конституцію. Коро лівство ставало конфедерацією п'яти рівноправних земель зі спільним володарем і слабкою центральною владою.

26 серпня 1619 р. на чеський престол зійшов Фрідріх Пфальцський. Проте вже 27 серпня імператором Німеччини обрано Фердінанда Штірійського (1619—1637), що різко погіршило міжнародне становище повстанців. Чеські стани з часом по трапили майже в повну ізоляцію. Фрідріх Пфальцський оголосив, що передає значну части ну свого майна на ведення боротьби з Габсбургами. Ватажків повстання він призначив на найвищі державні посади. Мо равські стани обіцяли спорядити для короля невелике війсь ко. Сілезькі стани взагалі нічого не дали.

Улітку 1620 р. війська імператора розпочали наступ з Німеччини, на допомогу їм вирушили загони Католицької ліги, з півночі наступала армія саксонського курфюрста. Військові загони повстанців швидко відступили з Південної Моравії до Чехії. Найманці, під командуванням Мансфельда, зрадили че ського короля і уклали перемир'я з імператором.

На початку листопада 1620 р. війська імператора підійшли до Праги. Здеморалізована армія станів протягом двох годин 8 листопада намагалася чинити опір імперським силам на схилах Білої Гори. Фрідріх Пфальцський утік до Сілезії. По разка на Білій Горі остаточно засвідчила марність визвольних прагнень повстанців.

Невдача виступу 1618—1620 рр. призвела до втрати Чехією політичної незалежності. Габсбурги встановили порядки, які не гативно позначилися на економічному, політичному, культурно му й релігійному розвитку чехів. За рахунок земель чеського рицарства збагатилися великі німецькі феодали та католицьке духовенство. Онімечення Чехії тривало з новою силою. Утиски протестантів ("Чеських братів", лютеран, кальвініс тів) католицькою реакцією призвели до еміграції 30 тис. сімей ремісників, багатьох шляхтичів. Чехію покинули відомі вчені й письменники, зокрема Ян Амос Коменський.

У 1627 р. перемогу реакції закріпив "Основний земський статут". Чеські землі оголошувались спадковим володінням Габсбургів, які зосередили у своїх руках законодавчу і судову владу, дістали право призначати чиновників. Німецька мова набула статусу державної. Перемога в битві поблизу Білої Гори посилила позиції Габсбургів у Центральній Європі. Антигабсбурзьке повстання че ських протестантських станів започаткувало Тридцятилітню війну (1618—1648), у якій брала участь більшість європей ських країн. Вони виступали проти агресивних прагнень австрійських та іспанських Габсбургів.

У ході війни на початку 30-х років Габсбурги майже втра тили контроль над чеськими землями, які захопив саксон ський курфюрст. У 1631 р. саксонці навіть оволоділи Прагою. По всій Чехії прокотилася хвиля антигабсбурзьких виступш. У Празі був скликаний Синод протестантської церкви. Шля хта й міщани, які поверталися на батьківщину, повертали своє майно, конфісковане після поразки повстання. Євангелічні священики займали храми й відновлювали відправи. Проте згодом в антигабсбурзькій коаліїцї запанував розлад, що спри яло об'єднанню католицького табору. Навесні 1632 р. в ході воєнних дій саксонці зазнали поразки, а чеські землі знову були окуповані.

Вступ шведських військ на територію Чехії в 1639 р. спри яв поширенню антигабсбурзького руху протестантів. Шведське керівництво звернулося до чеського населення з мані фестом, закликавши його повстати проти Габсбургів. Проте самі шведи поводили себе в Чехії як загарбники: руйнували міста, палили села, грабували та вбивали мирних жителів, ви возили до Швеції чеські культурні цінності Фердінанд III (1637—1657), який посів чеський престол після смерті свого батька Фердінандя II, зумів у середині 40-х років вигнати шведів з Чехії та Моравії. Проте влітку 1648 р. вони знову вторглися на чеську територію, захопивши Прагу (Празький Град і Малу Страну). Та невдовзі шведські війська були змушені залишити місто. Наприкінці вересня вони знову підступили до стін Праги, але цього разу взяти її не змог ли. Це була остання битва війни.

Вестфальський мир 1648 р., який завершив Тридцятиліт ню війну і був укладений без участі чехів, закріпив позиції Габсбургів у цьому регіоні Європи й узаконив феодально-католицькі порядки. Саме в цей період відбулося так зване повторне закріпачення селян. До середини XVII ст. кріпаки вже значною мірою втратили власні землі, а панщина зросла до 120—150 днів на рік. Збільшилися розміри як грошової, так і натуральної ренти. Феодали контролювали майже всю торгівлю. Їхньому свавіллю не було меж: селян карали смер тю за збирання хмизу і меду диких бджіл у лісі, осліплювали за рибальство у панських ставках тощо.

Процес закріпачення та посилення експлуатації викликав законний спротив селян. Про це свідчать численні селянські бунти й організація сил самооборони проти маркграфів. Од нак найчастіше підданець мусив пасивно спостерігати й зно сити кривду від різних можновладців. У країні, де протягом двох століть можна було вільно мислити й спілкуватися, те пер залишалося лише слухати й говорити пошепки.