Антигабсбурзька опозиція станів. Повстання 1547 року. Посилення соціального та національного гноблення в Чехії у другій половині XVI ст.

Наприкінці XV— на початку XVI ст. суперечності між феодалами і містами призвели до збройних сутичок. Міське керівництво змушене було літи на угоду з феодалами. У чеських землях зростала соціальна напруженість. У 1517 р. вибухнуло повстання селян, яке охопило Північну й Східну Чехію. Водночас повстали робітники ряду металургійних під приємств і шахт. Під впливом народного руху представники міського патриціату і феодали в тому ж році уклали угоду, згідно з якою міста відмовилися від привілеїв на виробницт во пива, а феодали визнали за ними право брати участь у сеймі.

Певний відгук у чеських землях мали події Селянської війни в Німеччині. Так, у квітні-травні 1525 р. спалахнули повс тання в селах і містах Західної Чехії. Повстанці підтриму вали зв'язок із гірниками Саксонії та прихильниками Т. Мюнцера. У Північній Чехії заворушення селян і місь кого плебсу маля тісний зв'язок із селянсько-плебейським рухом у Верхній Австрії. У ході боротьби селяни як Чехії, так і Німеччини висували вимоги скоротити панщину, лік відувати всі форми особистої залежності, зберегти общин ні права на ліси та ріки. Бюргерство вимагало скасування податків на пиво і права вільного найму робочої сили, а плебс — підвищення оплати праці. У результаті перемоги турків-османів у битві при Мохачі (1526) значну частину Угорщини було приєднано до Осман ської імперії. Трансільванія (Семиграддя) потрапила у васальну залежність від Порти, а словацькі землі опинилися перед безпосередньою загрозою завоювання. Небезпека турецької окупації зросла також для Австрії та Чехії.

В австрійських землях у цей період відбулася централіза ція державного управління, толі як у Чехії, Угорщині та Польщі спроби централізувати державу наприкінці XV ст. зазнали не вдачі. Габсбурги виступали як захисники народів Південно-Східної та Центральної Європи від османської загрози. Зростанню їхнього авторитету сприяла також участь у придушен ні Селянської війни в Німеччині. Вмілою дипломатією та вдалими династичними шлюбами Габсбурги забезпечили не обхідні умови для остаточного загарбання Чеської та Угор ської держав. З урахуванням усіх цих та інших обставин че ська знать у 1526 р. погодилася передати чеську корону авст рійському королю Фердінанду Габсбургу (1526—1564). Своєю чергою, новий монарх зобов'язався дотримувати усі права че ського сейму. Приєднання чеських земель до Австрійської мо нархії започаткувало творення багатонаціональної імперії Габс бурга.

З моменту включення чеських земель до Австрії розпочався процес поступового обмеження законодавчих прав і різних привілеїв, які належали чеському сейму, Так, виші посади в канцелярії та суді надавались німцям, з'їзди феодалів і збори міських громад було заборонено, адміністративні й судові права королівських міст та їхні торгові привілеї обмежувались, зро стає імміграція німців та інші.

Погіршення політичного й економічного становища чесь ких земель спонукало "Чеських братів" до активізації діяль ності на захист національних інтересів. До цього визвольного руху вже з 30-х років XVI ст. приєднуються представники бюргерства, рицарства й шляхти. Діяльність "Чеських братів", зокрема, спрямована на розширення мережі народних andüt, зростання рівня національної освіти, сприяла форму ванню чеської національно-культурної еліти.

Початок Реформації в Німеччині вплинув на поширення ре форматорських ідей серед різних прошарків чеського суспільст ва. Частині бюргерів і рицарів продовжували дотримуватися вчення чашників, відомого під назвою новоутраквізм. Цьому певною мірою сприяла угода про віротерпимість, укладена 1485 р. (чашники зрівнювалися в правах з католиками). В 20-х роках XVI ст. серед чеського населення поширилося люте ранство. З контрреформаційною хвилею в чеських землях з'я вляються єзуїти. Центрами їхньої діяльності стали Празьке (відновлене 1561 р.) та Оломоуцьке архієпископства. В Оломоуці було відкрито представництво Ватикану. Діяльність ка толицької церкви сприяла зміцненню влади Габсбургів у че ських землях.

Контрреформаторська діяльність єзуїтів сприяла процесу по німечення Чехії, шо викликало в другій половині XVI ст. по яву активної протестантської опозиції, яка діяла разом з "Че ськими братами". Католицька реакція значно посилилася в період правління імператора Рудольфа II (1576-1612), який переніс свою резиденцію до Праги.

За умов, шо склалися, чеські феодали взялися до активної боротьби за збереження своїх прав на землю й поновлення привілеїв. Підтримані бюргерством, вони домоглися прийнят тя в 1575 р. "Чеського сповідування віри", згідно з яким визна валися права лютеран і "Чеських братів".

На чеському сеймі в січні 1609 р. спалахнув конфлікт з приводу затвердження чеської конфесії 1575 р., однак питан ня залишилося нерозв'язаним. 1 травня того ж року пред ставники станів без дозволу імператора зібралися в Новомєстській ратуші. З огляду на непоступливість католицької партії вони створили власний уряд з 30 директорів уклали союз зі станами Сілезії і взялися готуватись до збройної боротьби. 9 липня Рудольф II мусив видати чеським станам грамоту на свободу віросповідання, а 20 серпня аналогічний дозвіл отри мали стани Сілезії.