82. Державний облік у галузі охорони атмосферного повітря

Державний облік у галузі охорони атмосферного повітря ведеться з метою: забезпечення державного контролю в галузі охорони атмосферного повітря та прогнозування зміни його стану; розроблення державних, регіональних, місцевих екологічних програм та програм у галузі охорони здоров’я, здійснення інших заходів щодо зменшення ступеня забруднення атмосферного повітря; регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря із стаціонарних та пересувних джерел, ступенів впливу на його стан фізичних та біологічних факторів. Державний облік — це: - взяття на облік об’єктів, які справляють шкідливий вплив; - ведення на об’єктах первинного обліку стаціонарних джерел, які справляють шкідливий вплив; складення державної статистичної звітності в галузі охорони атмосферного повітря за стаціонарними та пересувними джерелами, які справляють шкідливий вплив; проведення інвентаризації викидів та обсягів забруднюючих речовин на зазначених об’єктах. Взяття на державний облік об’єктів, які справляють шкідливий вплив, здійснює Мінприроди України. Цей облік здійснюється за єдиною системою у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України

83. Моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря

Моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря проводиться з метою отримання, збирання, оброблення, збереження та аналізу інформації про рівень забруднення атмосферного повітря, оцінки та прогнозування його змін і ступеня небезпечності та розроблення науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень у галузі охорони атмосферного повітря (ст. 32 Закону України «Про охорону атмосферного повітря»). Він є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля України. До об’єктів моніторингу атмосферного повітря належить: атмосферне повітря, у тому числі атмосферні опади; викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Суб’єктами, які здійснюють моніторинг атмосферного повітря, є: Мінприроди України, МНС України, Державна санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України, їх органи на місцях, підприємства, установи, організації, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану атмосферного повітря. Проведення моніторингу атмосферного повітря має на меті отримання: первинних даних контролю за викидами та спостережень за станом забруднення; узагальнених даних про рівень забруднення на певній території за певний проміжок часу; узагальнених даних про склад та обсяги викидів забруднюючих речовин; оцінки рівня та ступеня небезпечності забруднення для довкілля та життєдіяльності населення; оцінки складу та обсягів викидів забруднюючих речовин. Порядок організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів від 24 вересня 1999 р.

84. Особливості майнової відповідальності за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря

Особливим способом захисту порушеного права є відшкодування шкоди, завданої порушенням атмосфероповітряного законодавства. Законом встановлено, що шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом (ст. 34 Закону). Як відомо, забрудненням атмосферного повітря порушується не лише власне суб'єктивне право користування ним, але й інші суміжні еколого-майнові права громадян та юридичних осіб. Тому можливе застосування поряд з атмосфероповітряним й іншого екологічного та цивільного законодавства. Відшкодування збитків може здійснюватися як у формі застосування майнової відповідальності, так і у формі використання правових гарантій.Відомо, що при підрахунку розміру збитків, заподіяних природному середовищу та суб'єктам екологічного права, використовуються спеціальні правила (такси, методики й інші способи, затверджені державними компетентними органами). Так, наказом Мінекології України від 18 травня 1995 року № 38 затверджена Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, завданих державі внаслідок наднормативних викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря. Однак збитки можуть бути спричинені не лише державі як власнику атмосферного повітря, але й повітрекористувачам.Крім того, необхідно враховувати деякі загальні приписи ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Ці приписи стосуються, насамперед, таких питань, як обсягу шкоди, яка стягується, видів відшкодування збитків (відновлення здоров'я людини, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до нормального стану), особливостей відшкодування шкоди, заподіяної власниками джерел підвищеної небезпеки. Можливі випадки застосування окремих норм цивільного законодавства, зокрема, норм права про застосування солідарної відповідальності, коли збитки спричинені сумісними діями декількох осіб тощо.Особливе значення має захист прав громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище (ст. 33 Закону). Збитки можуть виникнути у зв'язку з витратами громадянина на відновлення здоров'я, втратою певної частини працездатності тощо. При визначенні розміру шкоди в цьому випадку застосовуються норми цивільного законодавства, які регулюють відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю людини.

Відповідно до ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, як правило, компенсується у повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища.Забруднення атмосферного повітря шкідливими речовинами може викликати виникнення збитків у користувачів іншими природними об'єктами: земельними ділянками, лісовими, водними ресурсами, диким тваринним світом тощо. Спеціальних такс, методик, правил підрахунку розміру збитків, спричинених іншим природним об'єктам забрудненим атмосферним повітрям, немає. У цих випадках повинні застосовуватися спеціальні правила, які встановлені щодо відшкодування шкоди відповідним природним ресурсам. Найчастіше атмосферне повітря забруднюється різними хімічними речовинами (пестицидами та ін.). Оскільки багато хімічних речовин належать до джерел підвищеної небезпеки, їх власники відшкодовують збитки за правилами, викладеними у ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Зокрема, вони звільняються від відшкодування шкоди у двох випадках: коли шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ; і якщо збитки виникли у результаті навмисних дій потерпілих.