Правове врегулювання діяльності інтернет-змі
Популярність інтернет-видань серед користувачів пов'язана, у першу чергу, із очевидними перевагами цих видань у порівнянні із традиційно-паперовими, до яких можемо віднести:
– відсутність "дедлайну", тобто останнього терміну, після якого статті або новини вже не потраплять до газети;
– інтерактивність – споживач стає співучасником того, що відбувається, обмінюється враженнями від прочитаного (рубрики "Обговорити статтю", "Форум", "Інтернет-голосування"), ставить запитання учасникам подій тощо;
– персоналізація – можливість самостійно відбирати з масиву запропонованої інформації найцікавіші теми.
Зростання аудиторії українських інтернет-ЗМІ підтверджують і дані досліджень. Так, за результатами вивчення активності інтернет-медіа, що проводилися на замовлення Фонду інформаційного суспільства, середньомісячне збільшення медіатрафіку в українському сегменті інтернету становить 3–5 відсотків на місяць. Ці цифри є відображенням світової тенденції, що сьогодні спостерігається у більшості розвинутих країн.
Актуальність проблеми правового врегулювання цієї сфери передусім пов'язана з активізацією медіатрафіку українських засобів масової інформації у мережі інтернет. За результатами досліджень українського сегмента мережі за станом на 2004 р. існує близько 380 видань, що становлять 7 % від загальної кількості українських серверів. Переважно це сторінки популярних друкованих ЗМІ, основним завданням яких є не публікація матеріалів, а анонс чергового номера. Справжніх мережевих газет і журналів, що постійно оновлюються, а тим більше коментарів та аналітичних матеріалів в українському сегменті значно менше. Серед мережевих видань, що справді функціонують як інтернет-видання можна виділити "Українську правду", "Подробности", "Обозреватель", "ProUa.com", "Rupor.info", "Part.Org.ua" та ін. Водночас самостійні он-лайнові медіапроекти на сьогодні залишаються лідерами на мережевому інформаційному ринку.
Законодавча неврегульованість правового статусу інтернет-видань
Сьогодні в Україні склалася парадоксальна ситуація: у країні активно функціонують інтернет-видання, але юридичного підґрунтя для їхнього існування немає.
Відповідно до Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" друкованими ЗМІ є "видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року" (ст. 1). Інтернет-видання переважно дотримуються зазначених умов періодичності. Термін "масова інформація", представлений у Законі "Про інформацію" як "публічно поширювана інформація", відповідає концепції подання інформації на сайті інтернет-ЗМІ, оскільки тут наявне публічне повідомлення інформації. На підставі наведених визначень можемо зробити висновок, що інтернет-видання можуть бути прирівняні до друкованих. З іншого боку, мережеві видання не відповідають визначенню, яке дає Закон "Про видавничу справу": "Видання повинно відповідати вимогам стандартів відносно оформлення, поліграфічного та технічного виконання".
Законодавче закріплення правового статусу інтернет-ЗМІ є одним із концептуальних завдань українського сегмента Інтернету. Прийняття відповідних законодавчих актів поширило б на інтернет-ЗМІ дію закону та дозволило б притягти інтернет-видання до судової відповідальності у разі поширення недостовірної інформації. Сьогодні друковані ЗМІ ризикують, коли роблять посилання на мережеві матеріали. Адже у випадку, якщо опублікована ними інформація виявиться неправдивою, жодні посилання на інтернет-видання як на першоджерело інформації не знімуть із газети або телерадіокомпанії відповідальності. Хоча власники інтернет-видань мають право офіційно зареєструвати свою газету, так само як і друковану, вони цього не роблять, оскільки не хочуть добровільно звалювати на себе загрозу судових процесів на рівні із офф-лайновими колегами. Небажання самих інтернет-ЗМІ виробити солідарну позицію стосовно регулювання їхньої діяльності є додатковою перешкодою на шляху вирішення проблеми.
Зауважимо, що, наприклад, у сусідній Росії така реєстрація інтернет-видань уже давно стала нормою. Усі вони зареєстровані у Роскомдруці, а в реєстраційному посвідченні у графі "тип видання" зазначено: "інше – щоденне інтернет-видання". Сам статус інтернет-видання також законодавчо закріплений. З 1 липня 2002 р. Держстандартом Росії введений в дію міждержавний стандарт "Електронні видання. Основні різновиди та вихідні дані", який визначає норми щодо стандарту оформлення видання, мови публікацій, наявності вихідних даних тощо.
Водночас очевидним є те, що інтернет-видання все ж можуть підпорядковуватися законам, що регулюють діяльність друкованих ЗМІ. Необхідно лише заохотити їх самостійно підлаштуватися під вимоги, що висувають до традиційних ЗМІ. Натомість держава чомусь відмовляється від такого шляху врегулювання проблеми та пропонує створити безліч обмежень для провайдерів, прийняти спеціальний закон з цього питання, демонструючи наочно, які проблеми виникають у небагатьох зареєстрованих інтернет-видань.
На противагу інтернет-виданням, правовий статус інтернет-сайтів офф-лайнових видань є законодавчо врегульованим. Так, відповідно до ст. 1 Закону "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" друковані видання "можуть включати до свого складу інші носії інформації (платівки, дискети, магнітофонні та відеокасети тощо), розповсюдження яких не заборонено чинним законодавством України”. Розширене тлумачення цієї статті дозволяє віднести до інших носіїв інформації також і інтернет. Водночас деякі проблеми, пов'язані зі специфікою інтернет-версій видань, досі залишаються законодавчо неврегульованими.