Деякі види отруєнь

Отруєння чадним газом. Чадний газ (окис вуглецю) — кров'я­на отрута, токсична дія якої пов'язана із порушенням переносу кисню і очевидним голодуванням тканин. У крові утворюється карбоксигемоглобін, розвивається гемічна та гістотоксична гіпоксія. Отруєння можливе при неповному згорянні органіч­них речовин при недостатньому доступі кисню: на виробництві, де цей газ використовується для синтезу окремих органічних ре­човин (ацетон, метиловий спирт, фенол та ін.), в гаражах при поганій вентиляції, непровітрюваних пофарбованих приміщен­нях, а також в домашніх умовах — при невчасному закриванні пічних заслонок у приміщеннях з пічним опаленням.

При легкій формі отруєння спостерігається головний біль, запаморочення, млявість, шум у вухах, порушення координації рухів, нудота, іноді блювання, сухий кашель, сльозотеча, біль у грудях. При отруєнні середньої тяжкості — короткочасна втра­та свідомості, різка слабкість, загальмованість, задишка, тахі­кардія, гіперемія обличчя, приступи рухального збудження, судоми, гіпертермія. При тяжкій формі отруєння розвивається коматозний стан, помітна неврологічна симптоматика дифузно­го ураження головного мозку (ригідність м'язів потилиці, ма­ятникоподібний рух очних яблук, клоніко-тонічні судоми, па­тологічні рефлекси, можливі парези та паралічі, порушення кровообігу). Під впливом великих коацентрацій чадного газу смерть може настати на місці події внаслідок зупинки дихання і вираженого порушення кровообігу.

Невідкладна допомога полягає в негайному звільненні пост-раждалого з даного приміщення. У теплу пору року найкраще винести його на вулицю. При слабкому поверхневому диханні або зупинці його необхідно розпочати штучне дихання, яке слід про­водити до появи самостійного адекватного дихання або появи яв­них ознак біологічної смерті. Сприяють ліквідації наслідків от­руєння розтирання тіла, грілки до ніг, короткочасне вдихання парів нашатирного спирту. Хворим з тяжким отруєнням необхі­дна госпіталізація через можливий розвиток тяжких ускладнень з боку легень і нервової системи в пізнішому періоді.

Отруєння кислотами. Найчастіше спостерігають отруєння хлористоводневою, сульфатною, нітратною, оцтовою, щавлевою кислотами. Токсична дія пов'язана із припіканням тканин та резорбцією отрути. Смертельна доза при отруєнні нітратною кис- лотою — 12 мл, хлористоводневою — 20 мл, оцтовою есенцією — 25 мл, сульфатною — З—5 мл, щавлевою — 5—15 мл.

У разі потрапляння кислоти всередину виникає опік слизо­вої оболонки рота та шкіри, розташованої навколо нього. Ура­жені ділянки мають характерне забарвлення. Так, внаслідок дії нітратної кислоти уражена ділянка набуває жовтого забарвлен­ня, сульфатної — чорного, хлористоводневої — сіро-бурого, оц­тової — брудно-білого, у глотці виникають набряк, ерозії. У по­терпілих помітні утруднене дихання, хриплий голос, виділяєть­ся велика кількість слини, часто забарвленої кров'ю. Попадання кислоти в шлунок спричиняє блювання. За наявності гематину блювотні маси набувають "іржавого" відтінку. Нерідко в них є домішки чистої крові. Реакція вмісту шлунка і блювотних мас різко кисла. Потрапляючи до бронхів і легень, кислоти можуть спричинити токсичний набряк легень, тяжку пневмонію, гос­тру дихальну недостатність.

Внаслідок отруєння кислотою можлива перфорація страво­ходу і шлунка з подальшим розвитком медіастиніту, перитоні­ту, гострої ниркової недостатності. У пізніші терміни спостері­гається кахексія, виникають стриктури стравоходу.

Перша медична допомога. Крім промивання шлунка водою потерпілий повинен прийняти антидот—10—20 г окису магнію (паленої магнезії). Ефективне вживання непряженого молока, білкової (4 білки на 1 л води) та мильної води (10 г мила на 1 л води), що перешкоджає взаємодії кислоти з тканинними білками.

Уведення в шлунок натрію гідрокарбонату протипоказа­не, бо вуглекислий газ, який утворюється під час реакції з кис­лотою, зумовлює здуття шлунка аж до розриву його стінки у місці ураження.

Особливим є отруєння щавлевою кислотою, антидотом для якої є будь-який препарат кальцію (глюконат, лактат, карбо­нат, хлорид). Велика кількість солей кальцію міститься в не-пряженому молоці. Під час взаємодії щавлевої кислоти з соля­ми кальцію утворюється нерозчинний кальцію оксалат, який може спричиняти закупорення ниркових канальців і призвести до гострої недостатності нирок. Тому паралельно з препаратами кальцію вводять багато рідини.

Для усунення болю призначають анальгетики, а для про­філактики вторинної інфекції — антибіотики.

Отруєння основами. При потраплянні основи в організм відбувається руйнування слизової оболонки травного каналу і омилення жирової клітковини Летальна доза основи ДЛЯ дорослої людини становить 7—8 г. Під час отруєння спостерігають біль у надчеревній ділянці, опік слизової оболонки, яка відривається цілими шарами, і шкіри навколо рота, кров'янисте блювання, пронос з Домінікою крові. У подальшому, якш;о протягом перших годин хворий не гине, у нього виникають перфорація стінки шлунка з розвитком пери­тоніту, тяжке стенозування стравоходу.

Перша медична допомога. Не можна викликати блювання. Шлунок промивають водою кімнатної температури. Най­простіші протиотрути — З % розчини оцту, лимонної або вин­ної кислот. Якш;о хворий перебуває в коматозному стані, цими розчинами промивають шлунок через зонд. Як протиотруту можна використовувати яєчний білок, непряжене молоко, рос­линну олію, у перші години після отруєння потрібна інтенсив­на терапія, спрямована на усунення шоку, болю, корекцію кис­лотно-основного стану. Широко застосовують кортикостероїди та антибіотики, у разі стенозування травного каналу — олійні пом'якшувальні розчини, бужування.

Отруєння фосфорорганічними сполуками. Найчастіше спо­стерігають отруєння фосфорорганічними інсектицидами, що потрапляють до організму через травний канал, а також прони­кають крізь шкіру і дихальну систему. Ці речовини належать до групи інгібіторів холінестерази і спричиняють мускарино- і нікотиноподібну дію.

у разі потрапляння в організм великих доз фосфорорганіч­них сполук смерть настає дуже швидко внаслідок набряку ле­гень. Малі й середні дози цих речовин призводять до нудоти, блювання, болю у животі, головного болю, запаморочення, сльо­зотечі, пітливості, різкого звуження зіниць, неспокою, бради­кардії, підвиш;ення температури тіла.

Тяжкість стану наростає поступово. Внаслідок виділення ве­ликої кількості бронхіального секрету ускладнюється дихання, розвивається набряк легень, який супроводжується судомами.

Невідкладна допомога. Специфічним антидотом є атропіну сульфат, який вводять внутрішньовенно до появи ознак атропі-нізації (розширення зіниць, зменшення салівації та бронхореї, сухість слизових оболонок, збільшення частоти серцевих ско­рочень, почервоніння шкіри обличчя). Помірну атропінізацію необхідно підтримувати протягом доби після отруєння. Доза атропіну залежить від клінічного перебігу отруєння. Окрім того, можна використовувати й інші реактиватори холінестерази дипіроксим, пралідоксим, ободоксим. Паралельно проводять інтенсивну терапію, спрямовану на усунення набряку легень і гіпоксії.

Отруєння етиловим спиртом, у клінічній картині отруєння етиловим спиртом виокремлюють ейфорію, збудження і кому. Смертельна доза етилового спирту становить 5—10 г/кг. Перебіг отруєння залежить від токсичної дії саме етанолу та його метабо­літу — ацетальдегіду. У потерпілого спостерігають ейфорію і збуд­ження, надмірну балакучість, гіперемію, порушення координації рухів. У разі наростання тяжкості отруєння спостерігають апа­тію, адинамію, блювання, зниження АТ, частий пульс слабкого наповнення, тяжкий ацидоз, ціаноз, зниження температури тіла, порушення дихання. Можлива аспірація блювотних мас.

Невідкладна допомога. Крім першочергового промивання шлунка, проводять форсований діурез, інфузію 10 % розчину глюкози з інсуліном, 4,5 % розчину натрію бікарбонату, аміно­кислоти, вітамінів групи В. У разі порушення дихання прово­дять оксигенотерапію, а у тяжких випадках — ШВЛ. У разі по­рушення гемодинаміки застосовують засоби, що стабілізують її, із спеціальних методів — гемосорбцію і гемодіаліз.

Отруєння метиловим спиртом. Смертельна доза становить 60 — 100 мл. Унаслідок метаболізму метилового спирту утворюють­ся формальдегід і мурашина кислота.

У хворих спостерігають раннє порушення зору, виражений ціаноз шкіри, задишку, метаболічний ацидоз, набряк мозку. Специфічним антидотом метилового спирту є етиловий спирт, який зв'язує алкогольдегідрогеназу, що перешкоджає утилізації метилового спирту і утворенню його метаболітів. Внутрішньо­венно вводять 1—2 мл/кг 5 % розчину етилового спирту, в усьому іншому лікування таке саме, як при отруєнні етиловим спиртом.

Отруєння барбітуратами. Летальна доза — від 4 до 8 г (залеж­но від токсичності препарату та індивідуального сприйняття). Перебіг отруєння залежить від дози препарату. Помітні сон­ливість, нерозбірливість мови, відсутність блювотного рефлексу, глибоке й повільне дихання, розширення зіниць. При наростанні тяжкості стану у хворого фіксують частий пульс слабкого напов­нення, зниження АТ, дихання Чейна—Стокса з переходом у час­те поверхневе. Надалі дихання може припинитися.

Перша медична допомога. Насамперед потрібно забезпечити і підтримувати прохідність дихальних шляхів і легеневу вентиляцію. Проводять туалет трахеобронхіального дерева, оксигенотера­пію, а за необхідності — ШВЛ. Окрім того, промивають шлунок, здійснюють форсований діурез з олужненням, корекцію водно-електролітного обміну і кислотно-основного стану, у разі потреби вводять кортикостероїди, адреноміметики. Бажане застосування ентеросорбентів. Дихальні аналептики не застосовують.

Отруєння грибами. Гриби поділяють на три категорії: їстівні, умовно їстівні та неїстівні. Отруєння грибами спостерігається по­всюдно, особливо в осінньо-літній період. До неїстівних грибів на­лежать: бліда поганка, мухомори, несправжні опеньки, зморшки. Найнебезпечнішим є отруєння блідою поганкою. Розрізняють три різновиди блідої поганки: жовту, зелену і білу. Дві останні особли­во отруйні. Поганка містить фала- і аманітотоксини.

Симптоми отруєння: після інкубаційного періоду, що три­ває 5—24 год, виникає колькоподібний біль у животі, безпе­рервні блювання і пронос, що має холероподібний гнильний характер. Згодом у випорожненнях з'являється домішка крові, що призводить до різкого зневоднення організму, екзотоксич-ного шоку. Після деякого поліпшення стану хворого через 2— з доби розвиваються симптоми печінкової недостатності: болісність печінки, жовтяниця, іктеричність склер. Через 24 год можуть розвинутись гостра дистрофія печінки, кома, гепатар-гія. Може виникати ниркова недостатність — оліго-, анурія, азотемія, уремія. З'являються симптоми ураження міокарда — гостра недостатність кровообігу. Пригнічення ЦНС у терміналь­ний період призводить до коматозного стану.

Невідкладна допомога при отруєнні грибами нерідко має велике значення у врятуванні хворого. Вона полягає у проми­ванні шлунка через зонд, застосуванні активованого вугілля, натрію хлориду, сольового проносного всередину, очисних клізм. Для усунення гіповолемічного шоку використовують глюкокортикоїди; тіоктову та ліпоєву кислоти; вживають захо­ди, спрямовані на лікування і профілактику ниркової і печін­кової недостатності; у ранній період призначають пеніцилін, левоміцетин, що зв'язують фалоїдини, аманітотоксини.

Мухомор (червоний, пантерний, порфіровий). У червоному мухоморі міститься мускарин, отруєння яким дає мускарино вий ефект. Через 2 год після надходження отрути в організм виникають пітливість, слинотеча, блювання, пронос, біль у животі, звуження зіниць, у тяжких випадках — брадикардія, бронхорея, судоми, екзотоксичний шок.

Невідкладна допомога: 1) промивають шлунок через зонд, застосовують активоване вугілля, сольові проносні засоби; 2) призначають 1—2 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату, вво­дять підшкірно або внутрішньовенно до сухості слизових обо­лонок і розширення зіниць; 3) проводять форсований діурез; 4) проводять заходи на усунення екзотоксичного шоку.

У пантерному і порфіровому мухоморах міститься мускарин, токсична дія якого пов'язана з ураженням ЦНС ("пантерний"синдром).

Через 1—2 год після надходження отрути в організм спосте­рігаються нудота, блювання, ейфорія, збудження, галюцинації, м'язові пересмикування, судоми, сухість у роті, підвищення температури тіла, розширення зіниць, тахікардія, парези, па­раліч, коматозний стан.

Лікування. Призначають фізостигмін, прозерин. Проводять гемосорбцію.