- •Містерство освіти і науки, молоді та спорту україни чернівецький національний університет імені юрія федьковича
- •Розділ і Мова художньої літератури
- •Сполучуваність
- •Значення слова і контекст: лексична сполучуваність
- •Валентність
- •Дистрибутивний аналіз
- •Розділ іі Статистичні методи і прийоми у лінгвістиці
Містерство освіти і науки, молоді та спорту україни чернівецький національний університет імені юрія федьковича
Факультет іноземних мов
Кафедра германського, загального і порівняльного мовознавства
/ бакалаврська робота /
-
Допущено до захисту
„___” ______________ 2012 р.
Зав. кафедри германського,
загального і порівняльного
мовознавства
д. ф. н., професор
Левицький В. В.
___________________
(підпис)
Виконавець:
Студентка 4-го курсу
німецького відділення
422 групи
Підвисоцька Ірини Іванівна
Керівник:
к. ф. н., доцент
Агапій А.П.
_______________________
(підпис)
Рецензент:
к. ф. н., доцент
_________________________
(підпис)
Вступ
На даному етапі розвитку мовознавства не втрачає актуальності питання про системні відношення в лексиці. Дослідження різних лексико-семантичних парадигм, на думку більшості лінгвістів, є ефективним шляхом опису лексичної системи мови. Лексико-семантична група дієслів, що позначають процеси мовлення, давно привертала увагу вчених.
Предметом дослідження є ЛСГ дієслів мовлення та їх сполучуваність із іменниками в сучасній німецькій мові.
Об'єктом цього дослідження є лексична сполучуваність дієслів мовлення з іменниками в сучасній німецькій мові.
Актуальність – дієслова мовлення є досить уживаними та продуктивними словами німецької мови. Висока частотність їх функціонування у мовленні дає змогу віднести ці іменники до категорії слів, що входять до основного словникового фонду німецької мови.
Матеріалом дослідження стали дані, отримані методом суцільної вибірки, з публіцистичних текстів та художніх романів.
Мета роботи: виявити "стандартні зв'язки" між дієсловами мовлення та семантичними підгрупами іменників із допомогою деяких статистичних прийомів на синтагматичному рівні.
Теоретичне значення полягає у тому, що проведене дослідження розширює сучасне уявлення про взаємовідношення лексичного значення, сполучуваності та парадигматичних зв’язків слова.
Методи дослідження зумовлені метою, завданнями і аналізованим матеріалом.
Структура роботи. У вступі обґрунтовано вибір теми, мету роботи, визначено актуальність, практичне значення, завдання дослідження, його предмет та об’єкт, матеріал, зазначена структура роботи та методи дослідження.
Розділ і Мова художньої літератури
Поетична мова — мовна система, яка функціонує в художній літературі як засіб створення естетичної реальності, найповніше виявляє творчі можливості кожної національної мови. М.х.л. співвідноситься з літературною (унормованою і кодифікованою) мовою та художнім мовленням, але зв'язок з літературною мовою трактують по-різному, нерідко розглядають як один із функціональних стилів, літературної мови, а також інтерпретують як мову в її естетичній функції, як матеріал мистецтва (при цьому йдеться вже не про окремий стиль, а про особливий модус мови взагалі). У М.х.л. входять усі структурні рівні літературної мови та (реально чи потенційно) елементи розмовної мови, діалектів. Ця естетично організована мовна система виявляє себе у певних стилях (белетристичному, поетичному тощо) та в сукупності індивідуальних стилів (ідіостилів) кожного з письменників і реалізується в їх художньому мовленні (текстах). Інтерпретація літературних текстів на рівні художньої мови, що передбачає вихід за межі художнього мовлення, письменницького ідіостилю, сприяє розглядові літературного процесу в єдності та наступності його культурно-історичного розвитку. У мистецькій сфері різні аспекти співвідношення мови і Мовлення набувають особливого вияву. Скажімо, те, що сприймається тільки як уживання в мовленні, тобто не стало фактом кодифікованої літературної мови, є своєрідною нормою М.х.л. (наприклад, поетичні неологізми). По-особливому виявляється в поетичній мові і співвідношення парадигматики та синтагматики. У М.х.л. функціонують усі загальновживані мовні засоби, проте їй притаманні і специфічні риси: виразна спрямованість системи на естетичне перетворення (трансформацію) мовних засобів, зокрема семантики мовних одиниць, максимально посилюючи їх зображально-виражальну здатність (експресивність) творити художній образ і виражати всю повноту художнього змісту; індивідуальний характер мовно-естетичного процесу. Категорія згаданої естетичної трансформації мови письменників трактується як одна з основних засад художньої творчості. В художньому тексті не тільки слова, а й будь-яка мовна одиниця (звук, морфема тощо) може набувати особливого естетичного значення. Поряд із естетично навантаженими компонентами завжди використовуються т.зв. "пакувальні" текстові засоби, що знаходяться на периферії образного функціонування. У М.х.л. поділ на образні і "необразні" засоби — досить відносний. Найпомітніше і найповніше образно-естетичне перетворення семантики слова виявляється в тропах. Значною мірою спираючись саме на їх вивчення, дослідники поетичної мови намагаються сформувати її специфічну одиницю, яку називають по-різному; глосемою, глосою, стилемою, експресемою таін. М.х.л. — об'єкт, у якому перетинаються наукові зацікавлення мовознавців та літературознавців. Вона є предметом дослідження стилістики,поетики, лінгвістики тексту, металінгвістики. При цьому простежується прагнення розмежовувати лінгвістичні (лінгвостилістичні) та літературознавчі методи, прийоми, завдання аналізу М.х.л. Продуктивне і певне взаємопроникнення, взаємозближення літературознавчого та мовознавчого підходів до інтерпретації поетичної мови, конкретних художніх текстів.