Тема 11: Державний кредит
План
Сутність, функції та призначення державного кредиту.
Класифікація державних позичок.
Державний борг. Управління державним боргом.
Література:
Бюджетний кодекс гл. 3. Заимствования. С. 14-18.
Закон Украины о Государственном бюджете Украины на 2007 год: гл. ІІІ С. 9-13. Государственный долг и финансирование Государственного бюджета Украины. Баланс. №2 (45), январь, 2007 г.
Основные направления бюджетной политики Украины на 2007 г. Ф/У, №8, 2007 г.
Василик. Теорія фінансів, 2001 р.
Базилевич В.Д., Баласт рик Л.О. Державні фінанси. К.:, Атика, 2002 р.
Опарін Д.М. Фінанси (загальна теорія). К.: КНЕУ, 2001 р.
1. Сутність, функції та призначення державного кредиту
Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Він не має не окремого грошового фонду (кошти, щ мобілізуються з його допомогою, проходять, як правило, через бюджет), ні відокремленого органу управління. Разом з тим він характеризує особливу форму фінансових відносин держави і тому виділяється в окрему ланку.
За своєю економічною сутністю державний кредит – це форма вторинного перерозподілу ВВП. Його джерелом є тимчасово вільні грошові кошти населення, юридичних осіб.
Державний кредит – це сукупність економічних відносин між державою в особі його органів влади і керування з однієї сторони і юридичними і фізичними особами з іншого боку, при яких держава виступає переважно як позичальник, а також кредитор чи гарант, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик чи виконання інших зобов'язань, узятих фізичними чи юридичними особами.
Як економічна категорія державний кредит знаходиться на стику двох видів грошових відносин – фінансів і кредиту і сполучає їхні особливості. Як ланку фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави, тобто бюджету і позабюджетних фондів.
Державний кредит відрізняється від банківського тим, що в банку як забезпечення виступають які-небудь цінності, товари на складі, незавершене будівництво, при запозиченні засобів державним забезпеченням кредиту служить усе майно, що перебуває в його власності, майно даної територіальної одиниці чи який-небудь її доход.
Як фінансова категорія державний кредит виконує три функції фінансів:
розподільчу;
контрольну;
регулюючу.
Через розподільчу функцію державного кредиту здійснюється формування централізованих грошових фондів держави і їхнє використання на принципах терміновості, платності і зворотності. Виступаючи як позичальник держава мобілізує дохідні кошти для здійснення своїх витрат. У розвинених країнах державний кредит – основне джерело погашення дефіциту державного бюджету.
Як інструмент державного регулювання державний кредит впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок на ринку грошей і капіталів, на виробництво і зайнятість.
Контрольна функція державного кредиту органічно вплітається у функцію фінансів і зв'язана із виконанням фінансового контролю не тільки за здійсненням державних позик, їхнім цільовим використанням, але і за своєчасним погашенням.
Одержуючи кредити, держава має можливість використовувати додаткові можливості для свого економічного і соціального розвитку. Однак в економічній науці досить проблематичні погляди щодо цього питання. Так Адам Смит вважав, що державний кредит, має негативні наслідки для держави: приводить до росту державного боргу, і, зрештою, до банкрутства. Його висновки були засновані на тім, що державне споживання не продуктивне, не створює нових цінностей і тому позикові кошти являються витратами для економіки.
Дуже категорична думка Мальтуса, що вважає державний борг – раковою пухлиною, що роздирає благополуччя народу.
Однак світовий досвід економічного розвитку показав, що в більшості випадків державні позики приводили не до зубожіння і банкрутства, а до економічного розвитку.
Батьківщиною державного кредиту вважається Англія, розвиток економіки якої, незважаючи на ріст державного боргу, стало прикладом, якому пішли багато країн світу.
Безумовно, нормальним явищем не можна вважати покриття дефіциту державного бюджету за рахунок державних позик, тому що джерелом його покриття є доходи бюджету, тобто величина боргу – це узяті авансом у власного населення податки.
Однак, з іншого боку, цей шлях погашення дефіциту, більш раціональний і виправданий, ніж грошова емісія, здатна викликати інфляційні тенденції, приклад чому є Україна у 1992-1995 рр.