2. Доходи державного бюджету: класифікація, види

Державні доходи виражають фінансові відношення з приводу розподілу частки вартості ВВП та НД із створенням централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів.

Доходи Державного бюджету групуються відносно Бюджетного кодексу (ст. 9).

Доходи бюджету класифікуються за 4 розділами:

1. Податкові надходження – це передбачені податковими закладами України загальнодержавні податки, збори та інші обов’язкові платежі (ПДВ, податок на прибуток, акцизний збір, ресурсні платежі).

2. Неподаткові – це доходи від власності та підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу, штрафів, фінансових санкцій та інші (дивіденди на державні акції, відрахування від приватизації держаного майна, від добуту нафти, від транзиту через територію України нафти та газу).

3. Доходи від операцій з капіталом – це доходи від використання державою капіталу, матеріального чи валютного резервів. Основну частку цих доходів держави забезпечують доходи від розміщення державних цінних паперів.

4. Трансферти – кошти одержані від інших держав чи інших міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі. Основними видами трансфертів є: дотації, субсидії та субвенції. Порядок їх розрахунку та надання визначає Бюджетний кодекс України. Міжбюджетні трансферти мають велике значення для вирівнювання соціально-економічного розвитку окремих територій (регіонів) України.

3. Видатки державного бюджету: класифікація та загальна характеристика окремих видів видатків

(видатки на розвиток економіки, на соціально – культурні заходи, на управління , на оборону, на формування державних резервів).

Державні видатки – це частина фінансових відносин. Обумовлених використанням централізованих та децентралізованих доходів держави.

Специфіка державних видатків складається у забезпеченні потреб державної сфери діяльності. Тому зміст та характер державних видатків безпосередньо пов`язан із функціями держави:

• Економічною,

• Соціальною,

• Керівничою,

• Військовою (оборонною).

Згідно із 10 статтею Бюджетного кодексу

. Видатки бюджету класифікуються за:

1. функціями, з виконанням яких пов’язані видатки (функціональна класифікація видатків);

2. економічній характеристиці операцій , при проведенні яких здійснюються ці видатки;

3. признаку головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація рас ходів);

4. за бюджетними програмами (програмна класифікація рас ходів).

. Функціональна класифікація видатків має наступні рівні деталізації:

1. розділу, у яких визначаються видатки на здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;

2. підрозділи та групи, в яких конкретизується направленість бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.

. За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на

1. поточні видатки,

2. капітальні видатки та кредитування за винятком погашення, склад яких визначається Міністерством Фінансів України.

V. Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне Казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

V . Програмна класифікація видатків бюджету використовується при формуванні бюджету за програмно – цільовим методом.

До видатків, що здійснюються із Держаного бюджету України , відносяться видатки на:

1. держане управління;

2. судову владу;

3. міжнародну діяльність;

4. фундаментальні та прикладні дослідження;

5. національну оборону;

6. правоохоронну діяльність;

7. освіту;

8. охорону здоров`я;

9. соціальний захист та соціальне забезпечення;

10. культуру та мистецтво;

11. державні програми підтримки телебачення, радіо, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12. фізичної культури та спорту;

13. створення та поповнення держаних запасів та резервів;

14. обслуговування державного боргу;

15. інші програми, що мають виключно державне значення.

Витрати на фінансування народного господарства.

Витрати, які проводяться державою у сфері матеріального виробництва, житлово – комунальному господарстві і побутовому обслуговані населення, відносяться до витрат на фінансування народного господарства.

Бюджетні кошти надаються міністерствам, відомствам і підприємствам на витрати по розширенню виробництва (капітальні вкладення), на забезпечення простого відтворювання (державні дотації, покритті різниці в цехах), на операційні та інші витрати.

Витрати на фінансування народного господарства плануються:

1. по міністерствах, відомствах і підприємствах

2. за цільовим призначенням.

Основна частина бюджетних коштів виділяється приоритетним галузям народного господарства, до яких відносяться паливна промисловість, енергетика, сільське господарство, транспорт.

З точки зору цільового використання бюджетних коштів найбільше значення для розвитку економіки мають витрати на фінансування капітальних вкладень.

Другою за значенням і першою за розміром статтею витрат бюджету на фінансування народного господарства є виплати різних видів дотацій підприємствам.

Використання бюджетних коштів підприємствами викликає потребу забезпечення таких завдань:

• фінансувати пріоритетні заходи, пов’язані з швидким розвитком ключових галузей економіки;

• забезпечити реалізацію цільових комплексних програм;

Скорочення об’єму бюджетного фінансування витрат по народному господарству зв’язано з такими заходами:

1. поступовим скороченням фінансування підприємств в зв’язку з введенням повної майнової відповідальності суб’єктів господарювання по виконанню взятих зобов’язань перед партнерами і державою;

2. зведенням до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях за рахунок скорочення централізованих капіталовкладень і розумного акціонування об’єктів, які будуються;

3. скасування колишніх дотацій на відшкодування різниці в цінах до значного числа продовольчих і промислових товарів у зв’язку з лібералізацією цін;

4. послідовною реалізацією програми приватизації державної власності і різким скороченням сфери державної економіки.

Тенденції до скорочення бюджетних витрат на народне господарство можуть завершитися повною відмовою від бюджетного фінансування цих витрат. І в умовах ринку залишаться такі витрати, які вимагають обов’язкового залучення державних коштів, оскільки:

По-перше, продовжує функціонувати (хоч і в менших розмірах) державний сектор економіки, який вимагає розробки і реалізацій інвестиційних програм, відповідно до яких і здійснюється бюджетне фінансування капітальних витрат,

По-друге, для стабілізації економіки і розвитку підприємства необхідна фінансова допомога держави у вигляді бюджетних субсидій, субвенцій, бюджетних кредитів.

Витрати на фінансування соціально – культурної сфери.

На фінансування соціально – культурних заходів щорічно спрямовується значна частина бюджетних коштів. Вони дозволяють державі розвивати систему народної освіти, фінансування культури, задовольняти мінімальні потреби населення в медичному обслуговуванні, здійснювати соціальний захист громадян.

Ці витрати поділяються на такі основні групи:

• народна освіта і професійна підготовка кадрів,

• культура, мистецтво та засоби масової інформації,

• охорона здоров`я,

• фізична культура та спорт,

• соціальне забезпечення.

Витрати на соціально – культурні заходи визначаються на основі принципів кошторисного порядку планування. Фінансуються ці витрати по конкретних заходах і видах витрат.

Складовим елементом планування і фінансування витрат соціально – культурних заходів є грошова норма витрат, що виражена в певній сумі грошових коштів, міра задоволення конкретної потреби.

Застосовуються різноманітні види грошових норм:

1. норми, застосовані на натуральних показниках використання матеріальних цінностей. Це норми витрат на живлення, придбання медикаментів, інвентарю і т.д. Такі норми являють собою грошове вираження матеріальних норм.

2. норми, що засновані на узагальнених індивідуальних витратах заробітної плати, пенсій, стипендій.

3. норми, побудовані дослідно – синтетичним способом на основі узагальнення показників витрати грошових коштів в минулі періоди і з урахуванням бюджетних можливостей.

На основі бюджетних норм складається кошторис витрат, який є фінансовим планом установ соціально – культурної сфери.

У бюджеті передбачаються асигнування на компенсацію витрат населення від зростання цін в умовах їх лібералізації.

З бюджету фінансуються комплексні цільові програми по поліпшенню умов життя людей похилого віку і інвалідів, з охорони сім’ї, материнства і т.п.

По мірі побудови основ ринкової економіки перелік бюджетних витрат, направлених на забезпечення соціального захисту громадян, буде розширятися, їх розмір – збільшуватися, створюючи умови для повної реалізації соціальної функції держави.

Витрати на управління.

Витрати на управління, будучи матеріально – фінансовою базою діяльності державних органів, дозволяють їм здійснювати керівництво економікою.

Витрати на управління включають в себе наступні види витрат:

• на утримання правоохоронних органів, судів і органів прокуратури. Здійснюються для забезпечення суспільної безпеки.

• на утримання органів державної влади. Виступають як фінансова база діяльності Верховної Ради, адміністрації президента.

• на утримання органів державної влади. Включають витрату уряду, міністерств і відомств, виконавчих органів місцевого самоврядування, дипломатичних установ і інших відомств.

• На проведення виборів і референдумів. Включають в себе всі витрати на вибори народних депутатів, Президента, народного судді.

• Інші витрати, які проходять по інших розділах бюджетних втрат.

Бюджетні витрати на управління є частиною загального фонду управління, які формуються також і в децентралізованому порядку шляхом включення витрат на управління в собівартість продукції (робіт, послуг) підприємств і організацій.

Витрати на оборону.

Військові витрати досить дорого обходяться платнику – ще не давно на них використовувалось від 25 до 30% ВНП.

Основне місце у витратах на оборону займають:

• Закупівля озброєння і військової техніки,

• Витрати на поточне утримання армії та флоту,

• Фінансування науково – дослідних і дослідно – конструкторських робіт,

• Військове будівництво,

• Пенсії військовослужбовцям,

• Інші витрати.

Витрати на оборону хоч і є необхідними, носять непродуктивний характер, до того ж держава прагне створити шляхом проведення миролюбної зовнішньої політики такі умови, при яких виявляється можливість скорочувати такі витрати.

Об’єм витрат на оборону залежить передусім від міри реальної загрози військового нападу. При сприятливому міжнародному стані вони скорочуються. На величину бюджетних витрат на оборону можуть впливати рівень розвитку економіки, її фінансові можливості. Сьогодні в Україні спостерігається скорочення військових витрат, в зв’язку з конверсією військового виробництва, скорочення армії і озброєнь.

Витрати на забезпечення державних резервів.

У державному бюджеті України передбачене формування таких резервних фондів:

1. резервний фонд Кабінету міністрів,

2. спеціальний резерв коштів Кабінету міністрів для виконання робіт (підлога ліквідації наслідків стихійних явищ, аварій та катастроф).

3. Фонди непередбачених витрат Ради міністрів Республіки Крим, місцевих Рад.

Під державним резервом розуміється запас матеріальних цінностей, які створюються в об’ємі, що постійно підтримується.

До складу державного резерву входять:

• Мобілізаційний резерв – запаси матеріально – технічних і сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розширення виробництва військової і іншої промислової продукції, ремонту військової техніки і іншої промислової продукції, ремонту військової техніки і майна в особливий період, розширення у військовий час робіт по відновленню залізничних і автомобільних доріг, морських і річкових портів, аеродромів, ліній і споруд зв’язку, газо – і нафтопродуктів, систем енерго – і водопостачання для організації безперебійної роботи промисловості, транспорту і зв’язку, надання медичної допомоги,

• Запаси сировинних, матеріально – технічних і продовольчих ресурсів для забезпечення стратегічних потреб держави,

• Запаси матеріально – технічних ресурсів для виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій і для виконання інших заходів, передбачених законодавством.

Призначення державного резерву:

1. забезпечення потреб України в особливий період,

2. надання державної допомоги окремими галузям народного господарства, підприємствам, установам і організаціям з метою мобілізації економіки у разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно – енергетичних ресурсів, продовольства,

3. надання гуманітарної допомоги,

4. забезпечення першочергових, робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Фінансування витрат державного резерву проводиться за рахунок:

• коштів державного бюджету України,

• коштів, отриманих від реалізації матеріальних цінностей державного резерву або їх позики, додаткової фінансово – господарської діяльності підприємств і організацій системи державного резерву,

• коштів, отриманих внаслідок застосування фінансових санкцій.

Постачання матеріальних цінностей в державний резерв і розміщення замовлень на їх постачання на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності здійснюється в основному на основі замовлень на постачання продукції для державних потреб з подальшою компенсацією всіх витрат.

Збереження запасів держаного резерву здійснюється на спеціально призначених для цього підприємствах, організаціях, частина запасів може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських , посередницько – збутових і інших підприємствах незалежно від форм власності.

Державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України.