
- •. Розвиток інституту парламенту в Україні (1991-1994р.Р.)
- •Вибори народних депутатів україни 1994р особливості нормативно правового регулювання
- •Парламентські вибори 1998 рр
- •Вибори до верховної ради у 2002
- •Специфіка парламентських виборів 2006р в умовах політичної реформи
- •Позачергові парламентські вибори 2007
Специфіка парламентських виборів 2006р в умовах політичної реформи
Парла́ментські ви́бори в Украї́ні 2006 — чергові вибори до Верховної Ради України, що відбулися 26 березня 2006 року за пропорційною системою в загальнодержавному виборчому окрузі. Прохідний бар'єр для партій і блоків становив 3% від числа виборців, що взяли участь у голосуванні. Виборча кампанія офіційно почалася 7 липня 2005 року, і з 26 листопада по 31 грудня 2005 року проходило висування та реєстрація кандидатів у депутати. Оголошення офіційних результатів відбулося 27 квітня 2006: як у газетах «Урядовий кур'єр» і «Голос України» були опубліковані офіційні результати виборів у Верховну раду. Згідно з законодавством, результати виборів набирають сили тільки після їх опублікування в офіційних друкованих органах Кабінету міністрів та Верховної Ради. Після проголошення ЦВК результатів голосування їх публікація була тимчасово заборонена Вищим адміністративним судом, який розглядав позовні заяви політичних партій і блоків, що не подолали тривідсотковий бар'єр.
Вибори 2006 року виявилися рекордними за кількістю партій і блоків, що взяли участь. Виборчий бюлетень був 80 см завдовжки і включив 45 претендентів
Згідно з офіційними результатам, у Верховну раду V скликання пройшли:
Партія регіонів (186 мандатів)
Блок Юлії Тимошенко (129)
Народний союз «Наша Україна» (81)
Соціалістична партія України (33)
Комуністична партія України (21)
Зазначимо для порівняння, що у 2002 році з 33 партій і блоків до парламенту потрапило шість (при 4%-ому виборчому бар'єрі), а в 1998 році до Верховної Ради потрапило вісім політичних сил
Вибори до Верховної Ради України 2006 року відбувалися в складних соціально-економічних і політичних умовах. Під час їх підготовки та проведення процес політичної структуризації набув нової сили. Однак його характер виявився далеким від конструктивності. Політичні сили, що прийшли до влади внаслідок Помаранчевої революції, стали через низку об'єктивних і суб'єктивних причин, неспроможними зберегти єдність і згуртованість напередодні й після парламентських виборів. Про це, зокрема, свідчать внутрішньопартійна боротьба, що точилася серед переможців – героїв Майдану напередодні виборів, і особливо яскрава епопея створення «помаранчевої» коаліції вже після них, яка тривала наче за сценарієм самознищення й логічно закінчилася нічим.
Загалом вибори були демократичні, пройшли спокійно й організовано; підтвердження того – численні відгуки від авторитетних міжнародних установ та організацій. Щоправда, спостерігачі від країн СНД поставилися до організації виборів набагато скептичніше.
Ці вибори вперше відбувалися за системою пропорційного представництва, й відповідно очікувалося значне підвищення активності політичних партій. Однак кількість політичних партій і блоків, що побажали взяти участь у парламентських перегонах, перевищила всі прогнози – 53. Після реєстрації у ЦВК залишилося 45 партій і блоків. Отже, у виборах узяла участь 51 партія, що об'єдналися в 17 блоків. 28 партій ішли на вибори самостійно
Парламентські вибори 2006 року засвідчили, що на шкалі ідейно-політичних симпатій відбуваються зрушення у бік центру: не дістали достатньої підтримки виборців партії, що належали до лівого спектра. Це насамперед Блок Наталії Вітренко, який не зміг подолати тривідсотковий бар'єр, і КПУ, що значно втратила популярність порівняно з попередніми виборами, ледь набравши менше чотирьох відсотків голосів. Так, якщо на парламентських виборах 1998-го і 2002 року ліві в сукупності набирали до третини й більше голосів, то на виборах 2006 року – лише 12,28%. Причому падіння відбулося переважно за рахунок електорату Комуністичної партії, яка була відсунена іншими політичними силами на маргінес політичного процесу. Але її політична вага в ситуації політичної кризи стала доволі великою в контексті утворення парламентської коаліції з Партією регіонів і соціалістами. Політична кон'юнктура, що склалася в українському парламенті, сприяючи входженню комуністів до парламентської коаліції, надала цій політичні силі історичний шанс виявити свій творчий потенціал.
Результати виборів, а також наступні за ними події підтвердили існування глибоких внутрішніх суперечностей у структурі владних відносин, засвідчили потребу невідкладного реформування політичної системи України. У ході та після виборчої кампанії представники політичної еліти вкотре продемонстрували відсутність толерантності до поглядів опонентів, ідейну нетерпимість, конфліктність, настанову на перемогу над суперником за будь-яку ціну.