Парламентські вибори 1998 рр

Українські парламентські вибори 1998 року відбулися 29 березня 1998. Половина депутатів Верховної Ради обиралися на пропорційній основі в загальнодержавному окрузі, іншу половину було обрано у 225 одномандатних округах. Прохідний бар'єр для партій і блоків становив 4%. У мажоритарних округах діяла система відносної більшості.

Виборча система, запроваджена Законом України "Про вибори народних депутатів України" 1997 року, у якому було закладено колізії багатьох майбутніх подій, відійшла від ідеї абсолютної більшості і мала компромісний характер - 225 народних депутатів обиралися за системою пропорційного представництва, решта - за мажоритарною. Саме під час мажоритарно-пропорційних виборів 1998 року вперше представники бізнесу зримо та масово пішли у "велику політику". За даними ЦВК, бізнесмени складали тоді близько 14% кандидатів у народні депутати. Прохідний бар'єр для партій і блоків на виборах становив 4%. У мажоритарних округах діяла система відносної більшості. Народних депутатів обирали громадяни України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Під час виборчої кампанії ідеологічна боротьба відбувалася насамперед між КПУ та Народним Рухом, які стояли на протилежних позиціях. Серед інших партій найпомітнішими були: "Громада" колишнього прем'єр-міністра Павла Лазаренка і Блок соціалістів та селян. Народно-демократична партія (НДП), яка представляла партію влади, захищала позиції Президента Леоніда Кучми, а Прогресивні соціалісти (Наталія Вітренко) відрізнялися від решти лівих угруповань радикалізмом. За офіційними даними, за виборчі списки політичних партій та одного виборчого блоку віддали свої голоси 71,78% всіх виборців. Найнижчу явку продемонстрували виборці на дільницях у Севастополі, Києві, Житомирській та інших областях. За результатами виборів, до Верховної Ради України потрапило 8 політичних партій із 30-ти, внесених до бюлетенів. 7 квітня 1998 року ЦВК офіційно повідомила, що КПУ очолила список партій, які подолали 4-відсотковий бар'єр. Її підтримало 24,652% виборців, за нею ішли: НРУ - 9,4021%, СПУ-СелПУ - 8,5573%, ПЗУ - 5,4354%, НДП - 5,0109%, "Громада" - 4,6757%, ПСПУ - 4,0461, а завершувала ряд СДПУ(о) з 4,0122% ("Голос України", 8 квітня 1998 р.). Несподіваним був успіх Партії зелених, яка посіла четверте місце у виборах. Якщо говорити про нових політичних гравців, то в 1998 році до парламенту потрапила СДПУ(о) - Соціал-демократична партія України (об'єднана). Саме під час виборчої кампанії 1998 року, на думку політологів, народились українські передвиборчі технології, що еволюціонували на наступних виборах. Водночас із виборами народних депутатів до Верховної Ради відбулися також вибори парламенту АРК, місцевих рад, а також сільських, селищних і міських голів.

Вибори до верховної ради у 2002

Українські парламентські вибори 2002 року відбулися 31 березня. Половина депутатів Верховної Ради обиралися на пропорційній основі в загальнодержавному окрузі, іншу половину було обрано в одномандатних округах. Прохідний бар'єр для партій і блоків складав 4 %. У мажоритарних округах діяла система відносної більшості.

З 33-х політичних партій і блоків, які брали участь у виборах, 6 партій пройшли встановлений 4 % бар'єр і зарезервували місця у парламенті:

Блок Віктора Ющенка «Наша Україна» 23,57 %

Комуністична партія України 19,98 %

За єдину Україну! 11,77 %

Блок Юлії Тимошенко 7,26 %

Соціалістична партія України 6,87 %

Соціал-демократична партія України (об'єднана) 6,27 %

При цьому західні області та північні області віддали перевагу блоку Наша Україна, Південні та східні регіони — Комуністичній партії України, Донецька область віддала перевагу блоку За єдину Україну!, Соціалісти мали перевагу у ряді районів Полтавської та Черкаської областей.

реті в українській історії парламентські вибори відбувалися в переломний для країни період. Оскільки аналіз фактичної Конституції України дозволяє говорити, що ключовою в політичній системи нашої держави була саме посада Президента, саме тому найголовнішими були вибори президента. Але для багатьох політичних сил вибори 2002 року стали генеральною репетицією президентських виборів 2004 . Саме такою силою була «Наша Україна» на чолі з В.Ющенко.

Парламентські вибори відбувалися за пропорційною системою, яка була значно зрозумілішою у порівнянні з попередніми парламентськими виборами, виборцю вперше довелося голосувати за партії та виборчі блоки. Ця система виборів особливо не подобалася президенту В.Кучмі та провладним партіям.

Шлях до перемоги виборчого блоку В.Ющенка був складним. Усі політтехнологи і журналісти прогнозували, що наступна виборча компанія буде «брудною» , суперники не ігноруватимуть жодних методів політичної агітації. Автор вважає, що саме загострення відносків між владою та опозицією породило політичну кризу в Україні Л.Кучма та його оточення почали відчувати невпевненість та силу нової опозиції, що й зробило владу головним ініціатором «війни компроматів» та застосування адмінресурсу.

Все почалося з оприлюднення записів телефонних розмов Віктора Ющенка та мера Києва Олександра Омельченка щодо підтасування результатів голосування за віце – спікера Верховної Ради України Віктора Медведчука. Віктор Ющенко та його команда прокоментували це, як початок інформаційної війни, у якій «Наша Україна» участі не братиме, а Петро Порошенко навіть ініціював порушення кримінальної справи, щодо факту прослуховування телефонних розмов лідера «Нашої України».