3. Підсудність господарських справ за участю іноземних підприємств та організацій

Оскільки міжнародне право не має норм, які розмежовують компетенцію судових органів різних держав, кожна держава є самостійною, використовуючи неоднакові критерії, визначає межі компетенції власних установ юстиції.

Підсудність поділяється на загальну та спеціальну. Загальна підсудність полягає в тому, що національні суди компетентні розглядати міжнародний спір, а спеціальна підсудність ототожнюється з національною територіальною юрисдикцією та означає встановлення суду, який володіє територіальною юрисдикцією щодо певного спору. Таким чином, визначення підсудності спорів з «іноземним елементом» запозичене з норм про внутрішню територіальну юрисдикцію.

Окрім правил встановлення підсудності, визначених ст. ст 13 – 17 ГПК України, Законом України «Про міжнародне приватне право» передбачені загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом. Таким чином, компетенція господарських судів України щодо розгляду справ за участю іноземних суб’єктів господарської діяльності визначається з урахуванням ст. ст. 75 – 77 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, окрім випадків, передбачених у ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право». Суд відповідає відмовою у відкритті провадження у справі, якщо в суді або іншому юрисдикційному органі іноземної держави знаходиться справа щодо спору між тими самими сторонами, з тому самого предмету і з тих самих підстав (ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Господарські суди можуть приймати до свого провадження та розгляду справи, якщо на території України відповідач у справі має місцепроживання або місцезнаходження, рухоме або нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи-відповідача.

Під місцепроживанням фізичної особи-підприємця розглядається житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для мешкання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв’язок з фізичною особою-підприємцем (ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців»).

Місцезнаходження юридичної особи розглядається законодавцем як адреса органу або особи, які, згідно із засновницькими документами юридичної особи або законом, виступають від її імені. Поняття постійного місцепроживання та постійного місцезнаходження закріплені в ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Справи про відшкодування шкоди, заподіяної на території України, і в інших випадках, визначених законами України і міжнародним договором України, також можуть прийматися до свого провадження та розгляду господарськими судами.

Господарський суд має право розглядати справи за участю іноземних підприємств та організацій, якщо місцезнаходження філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу іноземного підприємства або організації знаходиться на території України та якщо іноземне підприємство або організація мають на території України нерухоме майно, відносно якого виник спір.

Іноземні суб’єкти господарської діяльності мають право на території України відкривати свої відокремлені підрозділи. Поняття відокремленого підрозділу (філії, представництва) закріплене в ст. 95 ГК України, відповідно до якої філія – це відокремлений підрозділ юридичної особи, який розташований поза її місцезнаходженням і здійснює всі або частину її функцій, а представництво – це також відокремлений підрозділ юридичної особи, який розташований поза її місцезнаходженням, проте здійснює тільки представництво та захист інтересів юридичної особи.

Визначення представництва іноземного суб’єкта господарської діяльності дається в ст. 1 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» та Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні, затвердженій наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України від 18.01.1996 р. № 30, відповідно до яких представництво іноземного суб’єкта господарювання не є юридичною особою та не займається комерційною діяльністю. У всіх випадках воно діє в інтересах і за дорученням іноземного суб’єкта господарювання та виконує свої функції згідно з чинним законодавством України.

Чинним законодавством не передбачена реєстрація відокремлених підрозділів юридичних осіб, виключення складають відокремлені підрозділи іноземних суб’єктів господарської діяльності. Згідно зі ст. 5 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», реєстрацію представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності здійснює центральний орган виконавчої влади із питань економічної політики.

Підсудність спорів, однією із сторін яких є не юридична особа, а його відокремлений підрозділ, визначається залежно від того, чи уповноважений цей підрозділ представляти у господарському суді сторону в справі. Ці повноваження можуть бути викладені в статуті, положенні або довіреності, але стороною у справі все ж таки є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ.

Право господарського суду розглядати справи за участю іноземних підприємств та організацій, що мають на території України нерухоме майно, відносно якого виник спір, закріплене також ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право». Дана стаття відносить спори щодо нерухомого майна, яке знаходиться на території України, до виключної підсудності.