5. Поняття та зміст процесуального правонаступництва

Заміну неналежного відповідача треба відрізняти від процесуального правонаступництва. Процесуальне правонаступництво – це перехід прав та обов’язків учасника господарського судового процесу до іншої особи, пов’язаний з вибуттям особи зі спірного матеріального правовідношення у зв’язку з реорганізацією юридичної особи або смертю фізичної особи. Тобто для процесуального правонаступництва необхідною є наявність фактичних обставин матеріального правонаступництва (наприклад, реорганізація юридичної особи, смерть фізичної особи). Ст. 25 ГПК України передбачає випадок процесуального правонаступництва внаслідок вибуття однієї із сторін зі спірного або встановленого рішенням господарського суду правовідношення внаслідок реорганізації підприємства або організації. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, є обов’язковими для нього так само, як вони були обов’язковими для особи, яку правонаступник замінив. Тому в ГПК України заміна сторони її правонаступником за загальним правилом не вимагає розгляду справи спочатку. Правонаступництво є можливим у будь-якій стадії судового процесу.

У матеріальному праві існує поділ правонаступництва на універсальне та сингулярне, що пов’язані з об’єктом прав та обов’язків, що переходять до правонаступника.

Універсальне правонаступництво, тобто перехід всіх прав та обов’язків до іншої особи, має місце у тих випадках, коли перехід прав та обов’язків однієї юридичної особи до іншої відбувається в порядку реорганізації, а між фізичними особами – у порядку спадкоємства. У відносинах правонаступництва є можливою множинність осіб, тому всі особи, які є правонаступниками повинні залучатися до участі у справі як процесуальні правонаступники і співучасники.

Сингулярне правонаступництво має місце тоді, коли сторона переуступає своє право у конкретному матеріальному правовідношенні. Аналіз положень ГПК України дозволяє стверджувати, що у процесуальному правовідношенні за ст. 25 ГПК України має місце універсальне правонаступництво, а за ст. 24 ГПК України у деяких випадках – сингулярне правонаступництво (переуступка права вимоги, переведення боргу).

Процесуальне правонаступництво потрібно відрізняти від заміни неналежного відповідача належним за наступних критеріїв:

– можлива заміна не тільки відповідача, але й іншого учасника провадження (у даному випадку – позивача);

– процесуальне правонаступництво допускається у всіх стадіях процесу, а заміна неналежного відповідача тільки до прийняття рішення судом;

– процесуальне правонаступництво допускається лише у разі реорганізації юридичної особи;

– при заміні відповідача предметом судового розгляду стає інше правовідношення, а при процесуальному правонаступництві розглядається те саме правовідношення;

– при заміні відповідача розгляд справи починається спочатку, при залученні правонаступника продовжується;

– при правонаступництві можливе припинення провадження у справі (ст. 79 ГПК України), при заміні відповідача припинення провадження у справі не передбачено.

Недоліком ГПК України є відсутність нормативного регулювання вступу у справи правонаступників – спадкоємців фізичної особи, якщо матеріальні правовідносини допускають правонаступництво. Ці пропуски у законодавстві створюють підстави для зловживань з недопуском до участі у процесі правонаступників фізичних осіб (наприклад, спадкоємців за вимогами, які віднесені до підвідомчості господарських судів). Крім того, ст. 25 ГПК України регулює правонаступництво тільки сторін спору, незгадуючи інших учасників судового процесу, де правонаступництво є теж можливим. Тому необхідно такі недоліки усунути, що пропонується у проекті ГПК України.