32. Ринкова ціна. Явища дефіциту та надлишків товару. Значення конкуренції у встановленні ринкової ціни. Антимонопольна діяльність держави

Ринкова ціна - ціна, за якої рівні пропозиції та попиту урівноважуються. При встановленні ціни на рівні, який перевищує ринкову ціну, пропозиція переважає попит, і з'являється надлишок продукту; якщо ціна нижча за ринкову, попит перевищує пропозицію, і виникає дефіцит.

У стані рівноваги попиту і пропозиції ринок вважається збалансованим, цей стан зумовлює конкуренція.

Ціна рівноваги виконує такі функції:

інформує товаровиробників про шляхи раціонального розподілу економічних ресурсів (підвищення ціни свідчить про доцільність збільшення обсягів виробництва і навпаки, а отже про необхідність перерозподілу виробничих ресурсів);

разом із конкуренцією, процесом взаємодії попиту і пропозиції формує механізм ринкового співвідношення між індивідуальними і суспільно необхідними витратами.

Проте наведений вище механізм діє лише за умов вільної конкуренції — одного із типів ринку, який, як уже зазначалося, домінував на нижчій стадії капіталізму.

При здійсненні економічного аналізу фахівці оперують різними за змістом визначеннями дефіциту бюджету. Частіше використовують поняття традиційного (звичайного) або первинного дефіциту, рідше – операційного, поточного чи структурного. Структурний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики, під впливом циклічних коливань в економіці складається циклічний дефіцит. Структурний дефіцит визначається як бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску.

Зміна абсолютного розміру циклічного дефіциту визначається змінами в структурі податків і державних витрат, автоматична зміна яких відповідає змінам реального обсягу виробництва, інфляції та безробіття залежно від фази економічного циклу.

Дефіцитом бюджету у традиційному розумінні є перевищення видатків над доходами:

Дефіцит - перевищення попиту над пропозиціями. Дефіцит свідчить про розбіжність попиту та пропозиції й відсутності ціни, що врівноважує.

На більшості ринків першою ознакою дефіциту є різке зменшення товарних запасів. Коли кількість запасів зменшується й падає нижче запланованого, то продавці можуть спробувати заповнити запаси, нарощуючи випуск або, якщо вони самі не роблять товар, вони можуть збільшити замовлення виробникові. Деякі продавці будуть користуватися зі зрослого попиту, збільшуючи ціну, тому що вони знають, що покупці готові заплатити більше. Але які б не були деталі, у результаті відбудеться рух нагору по кривій пропозиції, тому що ціна й кількість товару зростуть. Тому що дефіцит натискає на ціну знизу, те покупці теж будуть змушені міняти свої плани. Рухаючись уліво й нагору по кривій попиту, вони будуть урізати своє споживання. У результаті зміни планів покупців і продавців ринок приходить до рівноваги.

На більшості ринків продавці мають товарні запаси. Однак існують і виключення. Запаси неможливі на ринках послуг - у перукарень, пралень і тому подібних підприємствах.

На ринках, де не існує товарних запасів, ознакою дефіциту є черга покупців. Черга -це ознака того, що при існуючій переважній ціні покупці бажають споживати товар швидше, ніж виробники планують його пропонувати на ринок.

Дефіцит може носити тимчасовий або постійний характер. Але в кожному разі його наслідки очевидні - компанія недоодержує прибуток. Однак не всі так просто.

Наслідки дефіциту більше стосуються зовнішнього середовища підприємства й особливо небезпечні для компанії, що перебуває в стадії росту й розвитку, коли завоювання частки ринку є стратегічною метою.

Дефіцит бюджету класифікують за такими критеріями:

• за формою вияву: відкритий (офіційно оголошений у законі про бюджет на відповідний рік) і прихований (не визнаний офіційно, виявляється у завищенні планових обсягів доходів, включенні до складу доходів джерел покриття бюджетного дефіциту).

• за причинами виникнення: вимушений (наслідок недостатності фінансових ресурсів у держави, низький рівень виробництва ВВП) і свідомий (наслідок фінансової політики держави).

• за напрямками дефіцитного фінансування: активний (через спрямування коштів у розвиток економіки для зростання ВВП) і пасивний (для покриття поточних витрат).

• за критерієм визначення складових частин бюджетного дефіциту вони виділяють фактичний бюджетний дефіцит, структурний бюджетний дефіцит, циклічний бюджетний дефіцит.

Світовий досвід показує, що одним з напрямів зниження (ліквідації) бюджетних дефіцитів є емісія грошових коштів.

Емісія грошових коштів приводить до розвитку інфляційних явищ в економіці. Але якщо емісія використовується на фінансування капітальних вкладень, то ступінь її впливу на інфляційні процеси в економіці незначна.

Бюджетний надлишок - перевищення доходів над видатками. При натуральному господарстві надлишок продукції виникає лише періодично, час від часу. Товари, які вироблялися в надлишку, випадково змінювали свою вартість через посередництво іншого товару. Мінова вартість при такому обміні могла часто змінюватися в часі і просторі. Однак вже в цій простій формі вартості були закладені основи майбутніх грошей.

Коли існує надлишок продукту, то продавці не можуть продати все, що вони сподівалися продати за даною ціною. У результаті їхні товарні запаси збільшуються й незабаром перевищують той рівень, що був запланований на випадок нормальних змін попиту. Одні продавці скоротять випуск товару. Інші понизять ціни, щоб заохотити покупця споживати більше, і в такий спосіб зменшать свої надмірні запаси. Треті зроблять і те, і інше. Але перш, ніж необхідні кроки будуть початі, необхідно розібратися в причинах виникнення надлишку: незбалансована ціна, помилки в прогнозах продажів, зміна моди або смаку споживачів, товарний канібалізм (поява одного товару витісняє продажу іншого), закінчився строк придатності( реалізація продуктів харчування тощо), законодавчі акти (заборона на реалізацію продукції), некомплектність товару, помилкові пропорції при замовленні комплектних товарів, резервування (наприклад, чекаючи підвищення попиту або цін), надлишкова закупівля.

Вважається, що надлишок вільних капіталів поєднується з надлишком товарів і це веде до перевищення експорту товарів над імпортом. І, навпаки, брак капіталів і пов'язаний із ним низький рівень розвитку національної промисловості тягне за собою необхідність перевищення ввозу товарів над їх вивозом. Протилежним станом ринкової кон'юнктури є надлишок товару на ринку. Товарний надлишок характеризує стан ринкової кон’юнктури, коли за певної ціни пропозиція товару на ринку перекриває платоспроможну потребу в ньому, тобто перевищує попит.

Конкуренція - це центр ваги всієї системи ринкового господарства, тип взаємовідносин між виробниками з приводу встановлення цін і обсягів пропозиції товарів на ринку. Аналогічно визначається конкуренція між споживачами як взаємовідносини з приводу формування цін і обсягу попиту на ринку. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити інших . У суперництві на ринках мова йде про укладання угод і про частки участі в ринковій сфері. Конкурентна боротьба - це динамічний процес, що прискорює розвиток. Він служить кращому забезпеченню ринку товарами. У якості засобів у конкурентній боротьбі для поліпшення своїх позицій на ринку компанії використовують наприклад , якість виробів, ціну, сервісне обслуговування, асортимент, умови постачань і платежів, інформацію через рекламу.

Функції конкуренції:Функція регулювання. Для того щоб устояти в боротьбі, підприємець повинний пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Звідси і фактори виробництва під впливом ціни направляються в ті галузі , де в них існує найбільша потреба.

Функція мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс і ризик одночасно:

- підприємства, що пропонують кращу по якості продукцію або виробляють її з меншими виробничими затратами , одержують винагороду у вигляді прибутків ( позитивні санкції ). Це стимулює технічний прогрес;

- підприємства, що не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, одержують покарання у вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).

Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до більш високої продуктивності , але і дозволяє розподіляти прибуток серед підприємств і домашніх господарств відповідно до їхнього ефективного внеску. Це відповідає пануючому в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.

Функція контролю. Конкуренція обмежує і контролює економічну силу кожного підприємства. Наприклад, монополіст може призначати ціну. У той же час конкуренція надає покупцю можливість вибору серед кількох продавців. Чим досконаліша конкуренція , тим справидливіша ціна.

Політика в області конкуренції покликана піклуватися про те, щоб конкуренція могла виконувати свої функції. Керівний принцип "оптимальної інтенсивності конкуренції" у якості цілей політики в області конкуренції припускає, що:

- технічний прогрес у відношенні виробів і прогресів швидко впроваджується ( інновація під тиском конкуренції) ;

- підприємства гнучко адаптуються до мінливих умов (наприклад, схильності споживачів) (адаптація під тиском конкуренції).

Маштаб інтенсивності конкуренції визначається тим, як швидко перевага в прибутку губляться в результаті успішного відтворення інновацій конкурентам. У першу чергу це залежить від того, наскільки швидко конкуренти реагують на ривок уперед підприємства-піонера і наскільки динамічнний попит.

Відповідно до керівного принципу оптимальної інтенсивної конкуренції сприятливі умови для нормального функціонування суперництва з'являються тоді, коли мають справу з "широкою" олігополією із "помірною" індивідуалізацією продукції. "Вузька" олігополія із сильною індивідуалізацією продукції, навпаки, зменшує інтенсивність конкуренції.

У кожній ринковій економіці існує небезпека того, що учасники конкурентної боротьби спробують ухилитися від обов'язкових норм і ризику, пов'язаних із вільною конкуренцією, прибігаючи, наприклад, до змови про ціни або імітацію товарних знаків. Тому державу повинно видавати нормативні документи, що регламентують правила конкурентної боротьби і гарантують:

- якість конкуренції;

- саме існування конкуренції;

- ціни і якість виробів повинні бути в центрі уваги конкуренції;

- запропонована послуга повинна відповідати ціні й іншим договірним умовам;

- захищені правовими нормами товарні знаки і марки допомагають покупцю розрізняти товари по їхньому походженню і своірідністі, а також судити про деякі їхні якості;

- обмежена за часом патентний захист і зареєстровані промислові зразки, а також зразки промислової естетики .

Антимонопольна діяльність держави

Сучасна конкуренція державно регульована. Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно – регулюючих та конкурентних сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу є законодавство про правила створення, функціонування й припинення діяльності підприємств і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в тому числі через аудиторську систему.

Законодавчу заборону чи обмеження картельних галузевих угод, інколи трестівської організації галузі, вперше було впроваджено у 1891 році в США. Антитрестівське законодавство за типом американського було прийняте у Великобританії в 1848році, у Франції в 1963 році, в Італії в 1964 році. У країнах Східної Європи антимонопольне законодавство почали розробляти наприкінці 80 – х років. Американське антитрестівське законодавство ефективно регулює процеси горизонтального об'єднання і не допускає надмірної внутрішньогалузевої монополізації.

Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Монопольним вважається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків і він має змогу самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати тут конкуренцію. Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», прийнятим у березні 1992 р., змінами до нього та прийнятим у червні 1996 р., на його розвиток Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» караються всі дії підприємця, які спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та на встановлення дискримінаційних цін на свої товари. Щоб не допустити зловживання монопольним становищем на ринку, створюються компетентні державні органи, які повинні контролювати угоди, що укладаються між підприємцями, а також між підприємцями та органами влади й управління. До їхніх функції входить також контроль за веденням підприємцями конкуренції з метою запобігання недобросовісним формам і методам ії.

У всіх країнах контроль за виконанням антимонопольних законів здійснюють спеціальні державні антрестівські органи. В Україні такі функції покладено на створений у березні 1992 р. Антимонопольний комітет та його територіальні відділення. До його компетенції входять:

1. визначення монопольного становища підприємців на ринку;

2. здійснення контролю за дотриманням антимонопольних вимог при створенні, реорганізації чи ліквідації монопольних утворень;

3. Прийняття рішень і розпоряджень про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового стану.

Незважаючи на наявність подібних органів, формальний характер їхньої діяльності, неконкурентність окремих формулювань законів спричинюються до ігнорування чи неповного дотримання антимонопольного законодавства. Навіть у ринково розвинутих країнах, які проголосили посилення контролю за галузевими об’єднаннями, кількість недотримань антимонопольного законодавства постійно зростає. Особливо це є типовим для потужних фінансових угруповань.

Нині у країнах з ринковою економікою і в тих, що переходять до ринкової економіки, посилюється підтримка з боку держави ринково – конкурентних сил. Незважаючи на специфічні особливості, переорієнтація на пріоритет ринкового механізму в країнах обох ступенів розвитку має загальні риси, основу яких становить зміна економічних функцій держави. На перший план було висунуто завдання створення сприятливого інвестиційного клімату і стимулювання приватних капіталоутворень шляхом здійснення бюджетно – податкової та кредитно – грошової політики; заохочення сил конкуренції і створення приватному підприємництву певних умов для розгортання ринкової діяльності. Серед заходів, спрямованих на виконання цього завдання, були нерегульовані в ряді галузей економіки реформа управління державними компаніями, ревізія антимонопольного законодавства.

Відповідно до реформ регулювання було скасовано пряме регулювання цін і тарифів в окремих галузях економіки, усунено жорсткі регламентації умов проникнення в галузь конкуруючих капіталів. У США, наприклад, ця система заходів охопила авіа – залізничний і вантажний транспорт, галузі телекомунікації, де домінував вузько галузевий про монополістичний характер державного регулювання.

Ревізія антимонопольного законодавства у країнах з ринковою економікою полягає у розширенні можливостей приватнопідприємницької діяльності. Стимулюється зміцнення багатогалузевих комплексів, усуваються перешкоди підвищенню рівня економічної інтеграції в масштабах національних економічних систем. Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» спрямований на розвиток конкуренції на демонополізацію економіки. Він відкриває можливості щодо становлення ринкових відносин у країні, комерціалізації державних структур, формування сприятливих економічних умов для новостворених підприємств.

У цілому модернізація господарської системи сприяла посиленню ролі цінових факторів, зміцненню, а в деяких країнах становленню ринкових відносин, підвищенню гнучкості економічних систем.

Практика свідчить про економічну неефективність командних систем господарювання. Економіка країни з розвинутим суспільним поділом праці не може нормально функціонувати, якщо нею керують позаекономічними методами: за допомогою прямих вказівок, обов’язкових до виконання команд зверху. Викликана до життя екстремальними умовами, з подоланням їх, командна система повинна бути замінена формою господарювання, ефективність якої перевірена тривалим людським досвідом. Такою формою є ринкова система. Рушійні сили розвитку, втілені в товарному виробництві, особливо в період їхньої стихійної дії, нерідко зумовлювали потрясіння в господарстві країн розвинутої ринкової економіки, руйнівні економічні кризи. Вихід було знайдено в посиленні регулюючих функцій держави. Основою господарської системи, як і раніше, залишається ринок, проте регулятори його взаємодіють з внутрішнім фірмовим плануванням (бізнес – план) і державними важелями централізованого регулювання. Отже, особливість економіки України в даний час полягає в тому, що за відсутності ефективної конкуренції тут склався надзвичайно своєрідний і небезпечний тип монополізму. Протилежність між монополізмом і конкуренцією як однієї з динамічних сил переходу до ринкової економіки переборюється шляхом, з одного боку, введення державою антимонопольних регуляторів, з іншого – широкого відкриття «дверей» для вільного вияву у виробництві й на ринку самостійної підприємницької ініціативи. Для України наслідки монополізму, як свідчить практика, проявляються у нав’язуванні виробниками споживачам вигідної для себе продукції з низькою якістю.