- •1.Предмет і завдання курсу.
- •2.Первісна культура на території України: періодизація, головні пам’ятки, головні досягнення первісного мистецтва.
- •3.Первісна культура на території України: світогляд, релігійні вірування, неолітична революція
- •4.Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблема витоків української культури.
- •5.Культура кіммерійців, скіфів та сарматів на території України: періодизація, пам’ятки, особливості світогляду.
- •6.Культура античних міст Північного Причорномор’я: умови розвитку, писемність, наука, література, театр, спорт.
- •7.Культура античних міст Північного Причорномор’я: мистецтво, побут, релігія
- •8 Культура стародавніх слов’ян. Давньослов’янське язичництво
- •9.Християнство: особливості прийняття, вплив на розвиток культури України
- •10.Київська Русь: освіта та наукові знання.
- •11.Київська Русь: писемність і літературна традиція.
- •12.Мистецтво Київської Русі: архітектура, живопис, прикладне мистецтво.
- •13.Архітектура України (х – хі ст.). Характеристика пам’яток Києва та Чернігова.
- •14.Своєрідність культури Галицько-Волинської держави.
- •15.Архітектура й образотворче мистецтво українських земель у хiii-XV ст.
- •16. Розвиток книжкової справи і літератури українських земель у хiii-XV ст.
- •17. Передумови і труднощі культурного піднесення XVI-XVII ст.
- •18. Розвиток освіти і наукових знань у XVI – перша половина XVII ст. Братські школи.
- •20. Архітектура та живопис в українських землях Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.
- •21. Виникнення і розвиток книгодрукування в Україні (хvі – перша половина хvіі ст.)
- •23. Особливості релігійної ситуації в Україні XVI – XVII ст.
- •24. Освіта і наука в Україні в другій половині хvіі – хvііі ст.
- •26. Література і мистецтво України в другій половині хvіі – хvііі ст.
- •27. Українське (“козацьке”) бароко. Архітектура та живопис хvіі – хvііі ст.
- •28. І. Мазепа як меценат і культурний діяч.
- •29. Виникнення театру в Україні у хvііі ст.
- •30. Розвиток філософської думки в Україні у XVIII ст. Г. С. Сковорода.
- •31.Особливості українського національно-культурного відродження (кінець хvііі – перша пол.Хіх ст.).
- •34.Іван Котляревський – засновник нової української літератури.
- •35.Тарас Шевченко: семантика символів в поезії та живописі.
- •36.Українська література другої пол. Хіх – поч. Хх ст
- •39.Іван Франко: філософські, етичні та естетичні погляди
- •40.Галичина – “український п’ємонт”. Переміщення центру національно-культурного руху в Галичину у другій половині хіх ст.
- •41.Мистецтво в Україні: театр, архітектура, живопис, музика (друга пол. Хіх – поч. Хх ст.)
- •42.Модерністська течія в українській культурі на межі хіх – хх ст.
- •43.Українська культура в роки Першої світової війни.
- •44. Культура і духовне життя в Україні в 1917 – 1920 рр.
- •45.Політика українізації та її вплив на культуру. Культурне піднесення 1920-х рр.
- •46. Освіта та наука в Україні. 1920 – 1930-ті рр.
- •47.Українська література 1920-х – поч. 1930-х рр. Літературна дискусія: пошуки мистецьких орієнтирів.
- •48.Українське мистецтво 1920 – 1930-х рр.: театр, кіно, архітектура, живопис.
- •Тоталітаризм та його вплив на розвиток культури в Україні. “Розстріляне Відродження”.
- •Українська культура у роки Великої Вітчизняної війни.
- •Культурне життя в Україні у другій половині 40-х – на початку 50-х рр. Хх ст. Культурно-ідеологічні процеси.
- •Культура і духовне життя в Україні за часів хрущовської “відлиги”: основні тенденції та характерні ознаки
- •Українське мистецтво доби незалежності (література, кіно, музика, театр).
23. Особливості релігійної ситуації в Україні XVI – XVII ст.
Бурхливі події релігійного життя в Європі XVI ст. мали значний вплив на українських землях. Деякі православні архієреї почали схилятися до того, щоб визнати владу Папи Римського. Вони сподівалися, що укладення злуки з Римським престолом піднесе престиж православної церкви, забезпечить права віруючих, скріпить незалежність української церкви від державної влади і вселенських патріархів, а також захистить українську еліту від полонізації. Зі свого боку, польські католики сподівались через унію асимілювати українське православ'я і міцніше пов'язати Україну з Польщею. На підтримку унії виступили польський король Жигмонт III Ваза і польські магнати.
Спроба об'єднати християнські церкви не вдалася: одночасно в Бересті пройшов православний собор, який засудив унію. Обидва собори апелювали до короля, але той підтримав уніатів. Берестейська унія розмежовувала українське суспільство, яке поділилося на дві конфесії: православну й уніатську (греко-католицьку). Чимало впливових сучасників (серед них князь К. Острозький) виступили проти унії. Не все духовенство згодилося на унію. Простий люд, а почасти й шляхта виступили на захист православної віри. Найбільший опір чинили міщани Львова і Києва. Проти унії рішуче виступило запорозьке козацтво.
Берестейська церковна унія 1596 р. погіршила становище православної церкви на українських землях. Хоча православна церква втратила свою ієрархію, проте українське й білоруське населення в основній своїй масі залишилось відданим їй і доклало всіх зусиль до її відновлення і реформування. На чолі цієї боротьби стали братства. Боротьба за відновлення православної церкви та її реформування стала основним змістом політичного життя України у першій половині XVII ст.
Важливим кроком у відродженні і зміцненні православної церкви було відновлення православної ієрархії. Ініціатором цього кроку був гетьман козацького війська Петро Конашевич-Сагайдачний. На запрошення Сагайдачного на Україну прибув єрусалимський патріарх Феофан, який під захистом козаків висвятив нового київського митрополита Йова Борецького та кількох єпископів. Ця акція засвідчила, що у православної церкви є могутній захисник — козацтво, яке разом зі своїм гетьманом записалось до Київського братства. Борецький, будучи засновником і покровителем Київської братської школи, великі надії у справі відродження православної церкви покладав на освіту і друкарство. Йому вдалося згуртувати навколо себе талановитих освічених учених, письменників, які прагнули не тільки до відродження, а й до реформування православної церкви.
Після смерті Борецького його справу продовжив Петро Могила, який став митрополитом у 1632 р. Митрополитові Могилі судилось не тільки Зміцнити православну церкву, зробити її найавторитетнішою з усіх східно-християнських церков, а й визначити напрям розвитку культури і освіти, пов'язаної з церквою. Спочатку він не користувався авторитетом серед козацтва — основної опори православної церкви, але повернення з-під влади уніатів Софійського собору та інших церков та монастирів піднесло його авторитет. Як владика Могила нагадував радше вельможного князя. Він рішуче взявся за оновлення церковного життя. Йому вдалося навести дисципліну і прибрати до рук ієрархів і, головне, братства, які своїми діями іноді вносили анархію у церковне життя.
У процесі реформування церкви важливим завданням Могила вважав формування фундаментальних догматів і впорядкування служби в такий спосіб, щоб обрядовість була логічна і однотипна. Цим цілям слугувало видання твору "Православне сповідування віри" Ісаї Трофимовича, "Служебника"(тексти Богослужб), "Краткого катехізису", "Требника" (тексти обрядів). Також, щоб наблизити церкву до народу, він запровадив богослужіння українською мовою.
У справі реформування церкви найбільше уваги Петро Могила надавав освіті духовенства. З цією метою у 1632 р. було об'єднано Київську братську школу з Лаврською в Києво-Братську (Києво-Могилянську) колегію.
У 1996 р. за визначні заслуги перед Українською православною церквою Петра Могилу було канонізовано — визнано Святим.
Однак в другій половині XVII ст., після Переяславської угоди 1654 p., самостійність української православної церкви була ліквідована Росією. У 1686 р. великий турецький візир, отримавши хабара від російського уряду, звелів константинопольським патріархам передати київську метрополію Москві.