Загальні відомості про торговельну марку

З урахуванням швидких змін у смаках, технології і стані конкуренції фірма не може покладатися тільки на існуючі товари. Споживач чекає нових удосконалених виробів. Конкуренти додають максимум зусиль, щоб забезпечити його цими новинками. З цього випливає, що в кожної фірми повинна бути своя програма розробки нових товарів. Фірма може одержати новинки двома способами. В – першому, шляхом придбання іншої фірми, чи патенту ліцензії на виробництво чужого товару. В – інших завдяки своїм дослідженням і розробкам. Деякі підприємства, не вміючи як варто працювати з вже існуючими товарами, концентрують свою увагу на створенні новинок. Інші, навпаки, направляють енергію на роботу з існуючими товарами на шкоду створенню новинок. Ці дві крайності необхідно збалансувати.

Що ж таке торговельна марка? Марка — це назва, термін, символ, ім’я чи дизайн-комбінація цих складових; вона використовується для ідентифікації запропонованих виробником, продавцем чи групою продавців товарів чи послуг, а також для позначення відмінностей від товарів і послуг конкурентів. Отже, марка вказує на виробника чи постачальника товару, ідентифікує виробника чи продавця товару. Як приклад можна взяти газований напій "типу Coca-Cola", що може випускати будь-який виробник, на відміну від справжньої Coca-Cola, що вправі виготовляти тільки Coca-Cola Company.

1.1. Визначення поняття торговельної марки

Одразу потрібно зазначити, що поняття торговельної марки є сьогодні доволі широким поняттям, котре важко зосередити безпосередньо в одній лише правовій сфері. Це економічне за своєю природою поняття лише поступово набуло правового регламентування, необхідного для захисту товаровиробників та осіб, що надають послуги, від недобросовісного використання їх товарів, послуг, котрі маркуються відповідним торговим знаком. Актуальним воно є також і в психології та філософії, як один з елементів постмодернізму.

Таким чином, поняття торгівельної марки можна розглядати як у правовому чи соціально-економічному, так і психологічно-філософському значенні. Проте у даній статті поняття буде розглянуто лише у контексті його соціально-економічної та правової природи із метою дослідження змін, які сталися щодо питання знаків для товарів і послуг із прийняттям Цивільного та Господарського кодексу України (надалі – ЦК України, ГК України).

В Україні наразі існує декілька правових визначень (понять), які є досить схожими за своїм змістом, проте при більш детальному дослідженні можна виявити, на нашу думку, ряд неоднозначностей.

Головним проблемним моментом на нашу думку є неоднозначність правового співіснування двох груп «узаконених» Україною понять, а саме «знак» чи «марка», «товарний» чи «торгівельний» [9; c.367].

«Знак» чи «марка»?

Так, до прийняття нового Цивільного кодексу в Україні існувало єдине збірне поняття для товарних знаків та знаків обслуговування – знаки для товарів і послуг, яке повністю відповідало міжнародним нормам і, що є більш важливим, Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р.

Між тим, п. 10 ст. 420 нового ЦК України від 16 січня 2003 р. зазначає, що до об’єктів інтелектуальної власності, зокрема, належать «торговельні марки (знаки для товарів та послуг)». Визначення торговельної марки за новим ЦК України міститься у ст. 492, де вказується, що торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які є придатними для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Таким позначенням можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів [2].

Господарський кодекс України (ст. 155) також використовує поняття «торговельна марка», розуміючи під цим знаки для товарів і послуг.

У Юридичній енциклопедії міститься поняття торговельної марки (нім. Marke – клеймо, помітка), яка розуміє під цим один із способів ідентифікації товарів або послуг. Визначення знаків для товарів та послуг в ній взагалі не наводиться .

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», який було прийнято 15 грудня 1993 р., не містить визначення торгівельної марки як такої взагалі й у ст. 1 розуміє під цим знак, як позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Відповідно до ст. 4 ЦК України актами цивільного законодавства є також закони України, які приймаються у відповідності до Конституції та ЦК України. П. 3 Прикінцевих та перехідних положень зазначає, що Кабінет Міністрів України до 1 квітня 2003 р. повинен був скласти «перелік законодавчих актів, до яких потрібно внести зміни у зв’язку із набранням чинності Цивільним кодексом». Із зазначеного можна зробити висновок, що національне право віддає пріоритет нормам ЦК України, і поняття торгівельної марки має пріоритет над знаками для товарів та послуг. Проте у межах національного права це не має значення, адже, як було вказано вище, в законодавстві України вони розглядаються як синонімічні .

Інша ситуація складається із нормами міжнародного права. Відповідно до ст. 10 ЦК України, визначається пріоритет міжнародних договорів над актами цивільного законодавства України і у випадку, якщо в чинному міжнародному договорі України, укладеному в установленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлюються актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України. Тобто у даному разі правила Паризької конвенції є пріоритетними над національними актами цивільного законодавства (зокрема, правилами ЦК України), а тому, виходячи із пріоритету міжнародних норм, є більш правильним використання поняття «знаки для товарів і послуг». Зазначимо, що Паризька конвенція про охорону промислової власності застосовує поняття «знак» в усіх правовідносинах, що стосуються знаків для товарів і послуг.

У ст. 492 нового ЦК України замість слова «товарний» використовується слово «торговельний», яке в свою чергу походить від слова «торгівля». Так, торгівлею визначається форма обміну товарів, за якої їх рух зі сфери виробництва до сфери споживання або зміна одного власника товарів іншим відбувається на основі купівлі-продажу. Як бачимо, в даному випадку наголос робиться на відносинах товар-торгівля, а не товар-знак для товарів і послуг. У даному випадку, існує одна думка «за» і одна – «проти» такого визначення [10].