33 Орнамент. Класифікація орнаменту
Орна́мент (від лат. ornamentum — прикраса) в мистецтві й архітектури — це ритмічне чергування різноманітних зображень, які можуть бути великомасштабними і дрібномасштабними, стилізованими і натуралістичними, мають геометричне (наприклад,меандр), рослинне (акант, пальмета тощо) або інше походження, являють собою упорядкування стилізованих рослинних, зооморфних чи антропоморфних мотивів. Крім того, заведено виділяти особливі орнаментальні візерунки:
орнамент абстрактний звіриний — виконаний з геометричних мотивів плетіння з окремими зображеннями деталей тварин і птахів (їхніх голів, хвостів, лап, крил). Був поширений у середньовічній Європі в VI—XIII ст., в мистецтві норманів, Франції часів Меровінгів.
орнамент вусиковий — у вигляді переплетених пагінців акантового листя.
орнамент «вушна черепашка» — отримував хрящові потовщення і сплетення, часто застосовувались червоподібні закруглені форми людського вуха, звідкіля й назва (синонім — орнамент «хрящ», ормушль).
орнамент епіграфічний — напис зроблений стилізованими літерами, який звичайно носить пояснювальний або повчальний характер. Найчастіше вживались тексти виконані готичним, старослов'янськими шрифтами або арабською мовою (наприклад, цитати з Корану).
орнамент накладний — складається з лінійних і стрічкових сплетень, чітких геометричних форм (квадри, піраміди, конуси), зірок, масок, грон плодів тощо, які зв'язані скріпами у вигляді шляпок цвяхів і шурупів, створюючи враження прибитих до поверхні. Був запропонований німецьким скульптором П. Флетнером за часів Північного ренесансу.
орнамент орнітоморфний (від грец. птахоподібний) — основним мотивом є стилізовані зображення птахів, класи і види яких обирались не випадково, а мали певне змістовне навантаження, відображаючи комплекс пануючих у суспільстві ідей. Мали місце у мистецтві стародавніх Дворіччя й Персії, згодом розповсюджені у Візантії, країнах Північної, Західної та Східної Європи.
орнамент сувойовий — за мотивами подібний до орнаменту накладного, але кінці стрічок виступали з поверхні і звивалися. Часто застосовувався в картушах, починаючи з часів Північного ренесансу.
орнамент таратологічний (від лат. зібрання дивин) — вирішений у вигляді примхливо переплетених зооморфних і рослинних мотивів, куди на відміну від «орнаменту абстрактного звіриного» укомпоновані зображення казкових драконів, химер, фантастично поєднаних мотивів фауни і флори. Був притаманний монументальному мистецтву Європи XII—XV ст.
орнамент фітоморфний — те саме, що і рослинний.
орнамент «хрящ» — те саме, що і «вушна черепашка».
У мистецтві кожного народу, на різних етапах стильового розвитку його архітектури імонументального мистецтва формувалися власні орнаментальні композиції, які також залежали від будівельних матеріалів і конструкцій, на котрих вони розташовані, та засобів технічного виконання. Їхню сукупність називають орнаментикою. Відображаючи формальні особливості того чи іншого стилю, стильових напрямків, течій, регіональних шкіл, вона носить історичний характер, має змістовні, сюжетні та ідеологічні навантаження. Все це дає змогу навіть виконувати атрибуцію тих чи інших художніх творів.
34. Види побудови орнаменту
35. Лінія. Відрізок. Види ліній
Лі́нія — геометричний об'єкт, геометричне місце точок, що задовільняє певне рівняння.
Відрізок — пряма обмежена двома точками.
лементи композиції. Розміщення елментів
44.Текстура. Фактура.
Фактура - це це характер поверхні: гладкість, шорсткість, рельєфність. Фактурні показники несуть в собі певні риси композиційного кошти, хоча не так явно як, припустимо, ритм і колір. Фактурою художник завершує композіцію.Фактура широко використовуються скульпторами, архітекторами, дизайнерами. У живописі вона відіграє допоміжну роль.
У графіку рідко використовується фактура, в ній значно більшу роль відіграє текстура - видимий малюнок поверхні (текстура деревини, тканини, мармуру).
Фактура - властивість, що характеризує зовнішню будову поверхні форми (шорстка, гладка та ін.) Фактурність матеріалу залежить від щільності і величини мікровикривлень поверхні. Один з меж представляють гладкі поверхні, у яких елементи фактури настільки малі, що вони візуально не розрізняються. Інший межа - коли елементи фактури по своїй величині сприймаються як самостійні елементи форми і кількість їх досить мало, так що всі вони ясно помітні. В цьому випадку елементи фактури поверхні стають вже елементами членування (рельєфу) поверхні.
Текстура - спостережувані на поверхні зовнішні ознаки структури матеріалу, з якого предмет виготовлений. Найбільш часто текстурою (малюнком) характеризуються вироби з дерева і тканини. Різні текстури використовуються як декоративний елемент при опрацюванні вироби. Слід уникати невластивої матеріалу текстури, наприклад імітації пластмаси під дерево і т. п. Рисунок текстури деревини змінюється в залежності від напрямку її обробки, тобто від площини різання - радіальної, тангенціальною, радіально-торцевій, тангенціально-торцевої. У виявленні текстури значну роль відіграє колір, особливо різниця (контраст) у природному забарвленні волокон деревини.
Фактура і текстура є активні засоби художньої виразності. Ефект фактури і текстури використовується перш за все для того, щоб передати природні якості матеріалу, розкрити його естетичне своєрідність. Якщо фактура або текстура матеріалу дуже виразні, то їх вплив на спостерігача може бути сильніше, ніж вплив самої форми виробу. Проте надмірна броскость фактури або текстури може бути неприємна. Фактура і текстура поверхонь повинні підбиратися з урахуванням розмірів виробу і величини простору, в якому воно буде функціонувати.
Текстура — це зображення, яке накладається поверх початкової фотографії. При цьому текстурою не обов’язково може бути структурний зображення. Це може бути будь-яке зображення, включаючи іншу фотографію (зображення полум’я вогню, диму, крапель дощу на склі і т.д.). Також текстури можуть багаторазово з’єднуватися для створення різних ефектів. Текстура –це звязок ліній природного малюнку на зрізі деревини, каменю або технологічна будова тканини.
Клас текстурних зображень, взагалі кажучи, вельми широкий. Сюди входять такі зображення, як мікрофотографії гістологічних зрізів, у? руктури металів, аерофотознімки поверхні землі і т. п. Нас буде цікавити обмежений клас текстур, які зустрічаються при апалнзе реальних тривимірних сцен (рис. 124). Багато об'єктів, що входять в такі зчепи, мають візуально сприйманої фактурою зовнішніх поверхонь - текстурою (наприклад, предмети з дерева, каменю, шкіри, тканину і т. д.). Інші об'єкти при достатньому видаленні сприймаються візуально як складаються з великого числа приблизно одіпако-ьих по фермі і більш-менш рівномірно розподілених елементів (наприклад, крона дерева, травяпой газон, дюни, брижі. На иоде і т. п.). Нарешті, ряд об'єктів має характерний малюнок, що повторюється штучного походження і також сприймається як текстури (наприклад, паркан, сходи, сліпа зі шпалерами, паркетна підлога). 1] одобпие текстурні області легко виділяються зорової системою людини [308, 311, 348-ЗГ; 2] (див. рис. 124). Далі під текстурної областю ми будемо розуміти деяку область в поле зору, що має велике число помітних перепадів яскравості (мікроструктуру), по візуально сприйняту як однорідна. Однією з найперших завдань текстурного аналізу, як вже говорилося. є гиделеніе кордонів між областями з різною текстурою, що сприяє в кінцевому рахунку виділенню обрисів окремих об'єктів па складної сцені. Якщо поруч розташовані дві текстурні області, то елементи однієї з них можуть відрізнятися від елементів іншого по великому числу змінних - за формою, розмірами, орієнтації, густоті (частоті) і т. д. Природно очікувати, що кордон між такими областями буде сприйматися тим легше , ніж по більшому числу змінних відрізняються сусідні текстури. Виділимо тому основні типи відмінностей між різними текстурами, розташованими по сусідству. Будемо розглядати двухградаціонпие (чорно-білі) текстури і вважати, що обидві розташовані поруч текстури мають однакову середню «яскравість», т. е. однакову сумарну площу темна місць (інакше завдання виділення кордонів між текстурами стає тривіальною, так як легко вирішується шляхом усереднення по яскравості - (розмазування »- і підкреслення отриманого перепаду яскравості). У подібних текстурах при одній і тій же яскравості чим менше розмір елементів, тим більше частота їх розташування, і навпаки.
Тектонічність. Тектоніка форми.
Тектоні́чність — відповідність побудови мас закономірностям будівельних матеріалів і конструкцій (протилежність — атектонічність).
Тектоніка – специфічний засіб художнього вираження, який органічно
пов’язаний з конструктивною об’ємно-просторовою структурою виробу ( ((
об’єктивними закономірностями (міцністю, стійкістю ( рівновагою).
Тектоніку називають зрілим відображенням у форм( роботи конструкції (
організації матеріалів. Таким чином, об’ємно-просторова структура у
формотворенні ( тектоніка форми ( найважливішими категоріями композиції,
що закладають основу побудови складно( ( гарно( форми.
Тектоніка - це результат пізнання і пластичного вираження в структурі і формі вироби властивостей матеріалів і конструкції, логіки їх роботи. Зорове відчуття площині, стійкості, рівноваги, легкості або, навпаки, тяжкості - ось що, перш за все мається на увазі, коли мова йде про тектоніці.
Тектонічна формоутворення промислових виробів і технічних об'єктів являє собою складну задачу в зв'язку з різноманіттям їх типів, функцій, конструкцій, застосовуваних матеріалів. Доводиться мати справу з великими і маленькими виробами, статичними і динамічними і т.п., (за своєю тектонічної структурі невелике виріб може бути складніше, ніж, наприклад, архітектурна споруда. Тому важливо не тільки зафіксувати факт впливу матеріалу і конструкції на форму, але ще розуміти, як при роботі над цією формою можна правильно висловити роботу матеріалу і конструкції. Здатність правильно і пластично-образно виразити у формі роботу матеріалу і конструкції, а також принцип технологічного побудови вироби пов'язана з поняттям тектоніки вироби.
З певною часткою умовності можна говорити про чотири основні тектонічних системах, з якими доводиться мати справу. Це так звані монолітні системи, тобто системи, утворені на базі конструкцій з одного певного матеріалу; гратчасті системи і системи типу оболонки, засновані на просторових несучих конструкціях; каркасні системи, утворені як монолітними, так і збірними конструкціями з різних матеріалів (дерева, металу, кераміки і т.д.) .