- •7 Жовтня почався всеросійський політичний страйк в якому виступили
- •47.Країнські політичні партії
- •1.Включення українських земель до складу Російської імперії
- •50.Проникнення буржуазних рис життя в побут мешканців міста й села
- •1.Австрия.Ключення західноукраїнських земель до складу Австрійської імперії
- •9.Причини наростання селянського руху
- •10.Переддень промислової революції
- •50.51.52Основні історичні чинники розвитку культури. Вплив капіталізації
- •12.13.Осилення духу опозиційності проти царизму
- •15.Польське повстання 1830-1831 pp. І Україна
- •16.Мови зародження української національної самосвідомості
- •18.Формування національної самосвідомості греко-католицьких священиків
- •42.Діяльність галицьких народовців у другій половині 70-80-х років XIX ст.
- •37.Зародження громадівського руху
- •41Ультурно-освітнє товариство «Просвіта»
- •32.Велику роль у загальноімперському визвольному та українському культурно-просвітницькому рухах відіграли діячі земського руху.
- •2. Опозиційна діяльність земств
- •2. Особливості розвитку капіталізму
- •40.Український соціалізм. Михайло Драгоманов
- •36.Ромадівці, хлопомани й народовці
- •29.Особливості індустріалізації в Україні
- •23.Селянська реформа 1861 року.
- •2. Земська і міська реформи
- •33.Країнське «народництво»
- •2. «Ходіння в народ». Чигиринська змова
- •3. Терористична діяльність народників. Розгром і занепад народницького руху
- •2. «Ходіння в народ». Чигиринська змова
- •3. Терористична діяльність народників. Розгром і занепад народницького руху
- •35.Зародження й початок робітничого і соціал-демократичного рухів
2. «Ходіння в народ». Чигиринська змова
У 1874 р. близько 3 тис. народників «пішли в народ». Вони розгорнули пропагандистську роботу серед селян. Кинувши навчання в університетах, переодягнувшись у селянський одяг, народники понесли на село революційні соціалістичні ідеї. Проте це «ходіння в народ» зазнало поразки. Чи не всі учасники «ходіння» зазнали репресій з боку уряду. Селяни просто відмовлялися мати справу з чужинцями з міста, а нерідко навіть допомагали жандармам виявляти революціонерів. Там, де таланило налагодити контакт, селяни ще слухали те, що безпосередньо торкалось їхніх потреб, а от розмов про соціалізм узагалі не розуміли. Селяни вірили в «доброго» царя, який задовольнить прагнення селян про справедливий розподіл землі та покарає кривдників (поміщиків і чиновників).
Провал «ходіння в народ» змусив народників шукати нових способів боротьби.
Одним із них стало об’єднання революціонерів-народників в єдину організацію, яка мала координувати і спрямовувати діяльність усіх революційних сил. Восени 1876 р. в Санкт-Петербурзі було створено законспіровану революційну організацію «Земля і воля». У різний час до неї входило понад 60 активних членів, серед них були й вихідці з України: син павлоградського купця Йосип Аптекман, син тульчинського купця Лев Дейч, син військового лікаря з Полтавщини Сергій Кравчинський, нащадок давнього старшинського роду з Чернігівщини Дмитро Лизогуб та ін. У програмі «Землі і волі» наголошувалося на необхідності створення «народно-революційної організації». Для цього передбачалося розгорнути широку агітацію серед населення, викликати протест проти дій властей та організувати збройні бунти. Перехід до нового суспільства мав відбутися через передачу землі селянам, громадське землеволодіння та мирське самоврядування. Причому захопити владу передбачалося в найкоротший термін завдяки насильницького перевороту.
В.Дебагорій-Мокрієвич
Народницькі організації, що діяли в Україні, не вступили до складу «Землі і волі», проте підтримували з нею тісні зв’язки. Вони ще на початку 1875 р. об’єдналися в гурток «Південних бунтарів» на чолі з В.Дебагорієм-Мокрієвичем. До його складу входило 30 осіб, у тому числі І.Кохановський, Л.Дейч, В.Засулич, М.Ковалевська та ін. У 1877 р. з гуртка відокремилася група Я.Стефановича, яка намагалася використати заворушення, що охопили селян Чигиринського та Черкаського повітів Київської губернії, для організації повстання, яке мало перекинутися на інші повіти. Враховуючи попередній досвід, Стефанович вирішив скористатися з монархічних настроїв селян. Із допомогою Дейча й Бохановського він сфальсифікував «Височайшу таємну грамоту», в якій писалося, що цар знає про тяжке становище своїх підданих, але йому заважають поміщики. Тому селяни самі мають подбати про себе: скинути поміщиків і справедливо розділити всі землі. А для цього вони мають об’єднатися в «таємні дружини». Статут цих підпільних селянських організацій теж було розроблено.
Я.Стефанович
Л.Дейч
І.Бохановський
Стефанович, видаючи себе за царського комісара, спираючись на «царські грамоти», почав організовувати нелегальну селянську організацію «Таємна дружина». В середині 1877 р. вона налічувала близько 2000 членів, на чолі її стояв отаман Є.Олійник. 1 жовтня 1877 р. планувалося розпочати повстання. Проте у вересні змову було розкрито, близько 1000 учасників було заарештовано. Події в Чигиринському повіті, відомі як Чигиринська змова, були єдиним масовим селянським виступом, спровокованим народниками.