41Ультурно-освітнє товариство «Просвіта»

У 1868 р. майже 60 студентів на чолі з Анатолем Вахнянином створили товариство «Просвіта». Своїм завданням воно визначило «вивчення та освіту народу». Спершу товариство видавало популярні книжки. Пізніше «Просвіта» розпочала організовувати свої читальні як у містах, так і в селах, охопивши своєю працею широкі кола селянства. Наприкінці XIX ст. товариство відкрило 227835 читалень, завдяки роботі яких із кращими надбаннями української та світової літератури ознайомилися тисячі селян і міщан..Народовці

Подібно до «старих русинів», що стали москвофілами, багато молодих західних українців теж звертали свої погляди на схід, але не в бік могутньої Російської імперії. їх насамперед цікавили постаті Т. Шевченка, М. Костомарова, П. Куліша. Це були молоді інтелігенти — учителі середніх шкіл, юристи, письменники, студенти. Найпомітнішими серед них стали Володимир Шашкевич (син Маркіяна Шашкевича), Ксенофонт Климкович, Данило Танячкевич та ін. Вони продовжували традиції «Руської трійці» і наполягали на тому, що українці — окремий самобутній слов'янський народ (звідси й пішла їхня назва 226 «народовці»), який проживає на просторах від Кавказу до Карпат. Найкращим засобом його самовираження є народна мова. Тому головним національним питанням для народовців були українська мова та література.

Таке вузьке розуміння національного життя не привертало уваги народовців о інших важливих проблем українського народу, залишало їх осторонь політичного життя. За своїм спрямуванням та засобами захисту національної справи, народовці уподібнювалися українофілам-громадівцям, які діяли в підросійській Україні. Спільність із ними проявилася і в ставленні до народного одягу. Щоб відрізнятися від поляків, які носили конфедератки, народовці одягалися : народний або козацький одяг, носили високі шапки.

Народовці, на відміну від москвофілів, не мали фінансової підтримки від російської влади. Майже всі українські культурно-освітні заклади та преса перебували в руках москвофілів. Тому народовцям доводилося розпочинати свою діяльність з нуля. Вони заснували кілька таємних громад на зразок Київської, втаємничувати свою діяльність народовцям доводилося насамперед через москвофілів, які забороняли семінаристам та іншим підконтрольним групам молоді вступати до народовських громад.Протягом 60-х років XIX ст. у Львові народовці видавали часописи «Вечорниці» (популяризував твори Т. Шевченка), «Мета» (поширював знання серед світської інтелігенції), «Нива» та «Русалка» (публікували нові літературні вори). Через нестачу коштів ці видання існували всього 1-3 роки.

Чотирнадцять років, за матеріальної підтримки наддніпрянців, виходив у світ часопис «Правда». У ньому часто публікували свої твори автори зі Східної України, тому це видання перетворилося на всеукраїнську трибуну для українських діячів.

Згодом народовці розширили коло культурницьких питань. Вони збирали бібліотеки, передплачували газети, робили огляди художньої та історичної літератури, публікували їх у своїх газетах, засновували хори, організовували вечірки та концерти.

Водночас народовці розробляли українську граматику й словники. Яскравим різновидом їхньої діяльності став український театр, заснований у Львові в 1864 р. Він швидко запозичив наддніпрянський репертуар і став дійовим засобом поглиблення національної самосвідомості українців.

Створення товариств народовців. Запровадження в 1860 р. в Австрійській імперії ряду конституційних прав і свобод дало змогу народовцям створювали й офіційні товариства. У 1861 р. у Львові розпочало роботу товариство клуб «Руська бесіда». Воно відкрило свої філії в усіх великих містах Галичині. Клуби товариства влаштовували літературно-музичні вечори, доповіді, сонцерти, святкування роковин Т. Шевченка, зустрічі з гостями з Наддніпрянщини.Водночас робота «Просвіти» мала й вагоме практичне значення. Завдяки її читальням селяни й міщани навчалися передовим методам ведення сільського господарства, новим способам обробітку й вирощування рослин, догляду за тваринами, вивчали й удосконалювали ремесла, освоювали домашні промисли. Згодом «Просвіта», водночас із заможними учасниками національного руху, взяла участь у фінансуванні кооперативних організацій. За її участі створені кооперативи «Народна торгівля» та «Сільський господар», страхова компанія «Дністер», які забезпечували багатьом українцям справжню економічну самооборону.

У 1873 р. за допомогою меценатів із Наддніпрянщини (Є. Милорадович-Скоропадської та В. Симиренка) у Львові створено Літературне товариство імені Т. Шевченка. Майже 20 років воно опікувалося розвитком письменницької творчості. У 1892 р. товариство було реорганізоване в наукову установу

Передумови москвофільства

За умов посиленої полонізації українська інтелігенція, втрачаючи віру у власні сили, почала шукати зовнішньої підтримки. Почуття слабкості й безпорадності спрямувало погляди багатьох освічених українців на Росію, що зумовлювалося кількома обставинами. Саме тоді слов'янські народи (чехи, серби, болгари) теж зверталися до росіян у пошуках підтримки проти німецького й турецького гноблення. Російські політики одразу ж почали використовувати цю ситуацію, поширюючи проросійські настрої.

Переходу греко-католицького духівництва на москвофільські позиції посприяли також і особливості самосприйняття. Як і кожна еліта, українське духівництво потребувало визнання й поваги. Однак із боку польської шляхти та австрійського чиновництва воно постійно наштовхувалося на зневагу й приниження. їх, звичайно, поважала українська паства, але убогість, низький рівень культури селянства не забезпечували українському духівництву бажаного суспільного статусу та внутрішньої самоповаги. Тому ототожнення себе з могутньою Російською імперією, російським народом, його розвинутою культурою давала можливість греко-католикам повернути собі самоповагу. Проте вона була штучною, ґрунтованою на зовнішній, чужій опорі, а не на внутрішній силі.

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО

Дійшовши висновку, що вони більше не спроможні власними силами протистояти полякам у культурній та політичній боротьбі, москвофіли характеризували своє становище: «Якщо нам судилося потонути, то краще це зробити в російському морі, аніж у польській калабані».

Москвофільство

Москвофільство оформилося в течію суспільно-політичного руху в Західній Україні в другій половині 60-х років XIX ст., коли його ідеї сприйняло вище греко-католицьке духівництво. Відтоді воно опанувало більшістю священиків Галичини, до яких приєдналися деякі українські чиновники й частина інтелігенції. Москвофіли орієнтувалися на московський царизм, отримували за це значну підтримку від російських державних установ, у тому числі й грошову.

У 1870 р. москвофіли заснували політичну організацію — Руську раду, яку називали прямою наступницею Головної руської ради 1848 р. та єдиним представником усіх західноукраїнців.

Опираючись на щедру матеріальну підтримку, москвофіли створили потужну видавничу базу, яка складалася з кількох газет і журналів, науково-літературних збірників. У поглядах на український народ вони стали на позиції великодержавного російського шовінізму, стверджуючи, що окремого українського народу не було й немає. Є лише українське відгалуження «руського» народу.

Цей же «єдиний руський», або «панруський», народ з єдиною «панруською» мовою і культурою живе на неозорих просторах від Карпат до Камчатки, від Тиси до Амуру.

У своєму москвофільстві галицькі діячі заходили значно далі, аніж чехи, серби, болгари. Якщо лідери останніх розглядали свої народи окремими слов'янськими народами, спорідненими як із росіянами, так і з іншими слов'янськими народами, то москвофіли ладні були навіть відмовитися від власної самобутності й насправді втопити український народ, його культуру в морі російського шовінізму.

У таємно фінансованій російським урядом газеті «Слово» москвофіли в 1866 р. відмовляли своєму народові в можливості самостійного існування: «Ми більше нє русини 1848 року; ми справжні росіяни».

Відмовляючи українському народу в праві на самостійне існування, вони заперечували й необхідність розвитку української літературної мови. Москвофіли затято відмовлялися від визначеного «Руською трійцею» шляху розвитку до високого літературного рівня місцевого діалекту. Вони називали його «мовою чабанів та свинопасів». Натомість намагалися витворити так зване «язичіє» — суміш церковнослов'янської мови з домішками польської, російської та української мов.

Історичний факт. Москвофіли були такими затятими противниками української мови, що навіть вітали в 1876 р. горезвісний Емський указ про заборону будь-яких публікацій нею.

Послуговуючись штучним «язичієм», москвофіли започаткували видання серії дешевих популярних книжок для селян. Вони розгорнули активну боротьбу з пияцтвом і створили братства тверезості. Це, звичайно, мало важливе значення для підвищення культурного й освітнього рівня простого люду. Однак разом із загальнокультурними цінностями вони закладали у свідомість українців ідеї, які спотворювали їхню національну свідомість і шкодили їхнім інтересам. Зрештою, москвофільство в руках російського уряду перетворилося на засіб боротьби проти українського національного руху.