2.Менеджер професіонал

Менеджер – це людина, яка обов’язково займає постійну посаду і має підлеглих, діяльність та зусилля яких координує і об’єднує для досягнення ефективної праці, приймаючи стратегічно точні управлінські рішення в найскладніших ситуаціях.  Іншими словами, менеджер – це людина, яка направляє роботу інших і несе особисту відповідальність за її результати. Ефективний менеджер ураховує у своїй роботі ситуаційні відмінності та діє з випередженням, тобто передбачає майбутнє і готується до нього, а не реагує заднім числом. У сучасних умовах виробництва з кожним роком зменшується кількість рядових працівників і збільшується кількість менеджерів, тому до останніх вимоги зростають, так як менеджери стають основним фактором управління бізнесом. Основні професійні вимоги до менеджерів: концептуальність, оперативність, аналітичність, комунікабельність, комунікативність, освіченість тощо. Концептуальність – це здатність менеджера уявляти діяльність організації в цілому та адаптувати її до умов, які змінюються навичками стратегічного планування та вміння масштабно мислити. Оперативність – це уміння менеджера швидко вибирати найоптимальніший варіант із кількох альтернатив.

Основні професійні вимоги до менеджерів Аналітичність – це вміння ефективно застосовувати наукові методи аналізу, діагностувати проблему та визначати альтернативне рішення. Комунікабельність – це здатність працювати з людьми, будувати свої стосунки у спілкуванні як всередині організації, так і за її межами. Комунікативність – це вміння передавати свої ідеї та розробки як усно, так і письмово. Освіченість – це певний рівень економічних, психологічних, технологічних, технічних та інших знань. В залежності від того, скількома компонентами (сферами) організації

управляє менеджер розрізняють три рівні менеджменту:

Вищий

Середній

Нижчий

До вищого рівня відноситься невелика група основних керівників

організації. Це президент (директор), віце-президенти (заступники),

головний виконавчий директор.

На вищому рівні менеджменту формулюється місія та встановлюються

організаційні цілі, визначається загальнокорпоративна стратегія та

основні задачі щодо її реалізації, приймаються рішення щодо виходу на

нові ринки, випуску нової продукції, залучення інвестицій, напрямків

досліджень та розробок тощо.

Середній рівень менеджменту є відповідальним за розробку та реалізацію

оперативних планів та процедур впровадження тих рішень, які були

прийняті вищим керівництвом організації. Менеджери середнього рівня

мають досить широку свободу дій щодо реалізації планів. Вони, наприклад,

самостійно визначають: скільки необхідно найняти нових робітників; яке

нове обладнання придбати; як використовувати засоби масової інформації

для реклами тощо. До цього прошарку належать менеджери-керівники

виробничих та функціональних

3.Характеристика етапу розвитку менеджменту «Ділове адміністрування».

Існує два погляди на час виникнення менеджменту. Один підтримує появу менеджменту з початком століття і засновником вважає Ф. Тейлора та А.Файоля. Інший вважає, що тейлоризм дав лише поштовх до розвитку науки управління. На думку засновника сучасного етапу розвитку менеджменту П.Друкера, коріння менеджменту простежуються більш ніж 200 років тому.

Для визначних економістів свого часу Адама Сміта (1723-1790), Карла Маркса (1818 –1883) менеджмент був незрозумілим. Англійський промисловець Роберт Оуен (1771-1858) по суті був першим менеджером. Він на власній прядильній фабриці в Шотландії в 1820 році вперше вирішував проблеми продуктивності праці та мотивації діяльності, взаємовідносини працівників з підприємством та процесом праці. Менеджер став реальною постаттю.

До 1890 р. тільки три університети мали курси управління бізнесом: у Пенсельванії, Чикаго, Каліфорнії (США).

У 1880 р. американський інженер Фредерік Тейлор ( 1856 – 1915) почав вивчати процес праці. Його підхід гранично раціональний.

Науковий менеджмент Ф.Тейлора, бюрократія М.Вебера та функціональний підхід А.Файоля визначають перший основоположний етап розвитку менеджменту – ділове адміністрування.

Ділове адміністрування є одним з основних елементів управління персоналом у кожній установі, яка успішно здійснює свою діяльність.

Ф .Тейлор народився в 1856 р. у сім’ї адвоката. Деякий час він не мав змоги навчатися через проблеми із зором. Через це він не міг відвідувати Гарвардський університет, тому Фредерік влаштувався простим робітником у маленьку механічну майстерню. За чотири роки він оволодів професією механіка та модельника. Потім він працював на “Мідвел Стіл Воркс”, там швидко піднімався по службових щаблях, одночасно навчався на інженера – механіка. Вже, як управитель компанії, Тейлор побачив, що між робітниками та управителями немає будь-якого співробітництва, неефективність праці скрізь прогресувала. Робітники, погано оснащені та ненавчені, намагалися обмежувати норму виробітку.

Науковий менеджмент Тейлора полягав у тому, що бізнес здійснювався за допомогою нормативів, які були встановлені шляхом систематичних спостережень, дослідів та логічних міркувань. Ф.Тейлор розвиває науковий менеджмент у чотирьох сферах:

• нормування ( будь-яку працю можна структурувати та виміряти);

• дослідження співвідношення часу і задач ( результату треба досягти у визначений час, інакше винагорода за результат повинна бути значно менша);

• систематичний відбір та навчання (кожна установа, яка планує довгостроковий успіх, піклується про постійне підвищення кваліфікації персоналу);

• грошові заохочення (ефективний менеджмент) передбачають винагороду за кінцевий результат, але не за процес діяльності.

Пізніше у Франції Анрі Файоль (1841 – 1925), керуючий вугільною шахтою, вперше запропонував раціональний підхід до організації промислового підприємства. Він виклав свої думки у праці “ Промислове та загальне адміністрування”. Файоль вважав, що робота керівника може бути розділена на п’ять функцій: планування, організація, керівництво, координація та контроль.Він розробив принципи управління, щоб показати керуючим, як виконувати свої функціональні обов’язки.

Принципи управління за Анрі Файолем дотепер успішно застосовуються багатьма процвітаючими компаніями. Файоль показав, що складний процес управління може бути розділений на послідовно пов’язані області та функції. Його думка, що управління є безперервним процесом, який починається і закінчується контролем, дотепер є актуальною.

А. Файоль, з ім'ям котрого пов'язують виникнення класичної (адміністративної) школи, запропонував такі принципи управління:

— поділ праці;

— повноваження та відповідальність;

— дисципліна;

— єдиноначальність;

— єдність напряму;

— підпорядкованість особистих інтересів загальним;

— винагородження персоналу;

— централізація;

— скалярний ланцюг;

— порядок;

— справедливість;

— стабільність робочого місця та персоналу;

— ініціатива;

— корпоративний дух.

М. Вебер розробив ідеї побудови оптимальної організаційної структури, відомої в менеджменті як бюрократія.