9.1 Сутність ринкової рівноваги

Рівноважні ціни й обсяг продажів на окремих ринках продуктів і ресурсів визначаються на основі часткової рівноваги, тобто рівновага, що складається на окремому ринку Між тим всі окремі ринки пов’язані між собою. Ринкові взаємовідносини можуть виявитись важливими при мікроекономічному аналізі. Наприклад, вже було досліджено в теорії еластичності, як зміна ціни одного товару змінює попит на інший, якщо обидва товари є взаємозамінними або взаємодоповнюючими [1]. Так, якщо в країні введено мито на імпорт нафти, можна чекати не тільки підвищення цін і зменшення пропонування на ринку нафти. Внаслідок зростання цін на нафту зросте попит на інші енергоносії, що є замінниками нафти, природний газ, вугілля, електроенергію. Відповідно зростуть ціни на ринках цих продуктів. Всі ці зміни спричинять ефект зворотного зв’язку щодо ринку нафти, де попит знову може підвищитись, а наслідком цього підвищення стане нове зростання цін на нафту. Взаємодія ринків буде тривати до встановлення загальної рівноваги, за якої попит і пропонування зрівноважаться на всіх споріднених ринках [3].

Вплив змін ринкової ситуації на одному ринку на інші ринки простежується за допомогою аналізу загальної рівноваги, коли ціни й обсяги продажів визначаються на всіх ринках одночасно з врахуванням ефекту зворотних зв’язків [4]. Ефект зворотного зв’язку відбиває зміни часткової рівноваги на даному ринку в результаті змін, що виникають на споріднених ринках під впливом початкових змін на даному ринку.

Отже, загальна рівновага – рівновага, що виникає в результаті взаємодії всіх ринків, коли зміна попиту або пропозиції на одному ринку впливає на рівноважні ціни й обсяги продажів на всіх ринках [4].

Будь-яке первинне порушення рівноваги, таке як зміна в попиті, в технології або в пропозиції ресурсів, приводить у рух складну економічну ланцюгову реакцію, кожен наступний імпульс якої слабкіше попереднього. Загальна рівновага буде спостерігатися тоді, коли ціни прореагують на вихідну зміна попиту або пропозиції таким чином, що обсяги попиту стануть дорівнювати обсягам пропозиції на всіх ринках.

Проблема загальної економічної рівноваги вперше досліджується французьким економістом-математиком Л. Вальрасом у 70-х роках XIX ст. Вальрас виходив з того, що вирішення проблеми може бути досягнуте за допомогою використання математичного апарату. Весь економічний світ він розділив на дві великі групи: фірми і домогосподарства. Фірми виступають на ринку факторів як покупці і на ринку споживчих товарів як продавці. У процесі обміну витрати виробників товарів перетворюються на доходи домогосподарств, а всі витрати домогосподарств – на доходи виробників (фірм).

Ціни економічних чинників залежать від розмірів виробництва, попиту, а значить, від цін на вироблені товари. У свою чергу, ціни на випущені в суспільстві товари залежать від цін на фактори виробництва. Останні повинні відповідати витратам фірм. У той же час доходи фірм повинні поєднуватися з витратами домогосподарств.

Можна визначити чотири групи рівнянь, що описують різні типи функціональних залежностей в економіці:

1. рівняння для попиту на споживчі блага;

2. рівняння для пропозиції ресурсів;

3. рівняння для рівноваги в галузі;

4. рівняння для попиту на ресурси.

Перші дві групи описують рівновагу споживачів, другі дві задають рівновагу виробників.

Побудувавши досить складну систему взаємопов’язаних рівнянь, Вальрас доводить, що система рівноваги може бути досяжною як якийсь «ідеал», до якого прагне конкурентний ринок. Положення, що отримало назву закону Вальраса, свідчить: у стані рівноваги ринкова ціна дорівнює граничним витратам. Таким чином, вартість суспільного продукту дорівнює ринковій вартості використаних на його випуск виробничих факторів; сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції; ціна і обсяг виробництва не збільшуються і не зменшуються.

Ключовою умовою рівноваги окремого виробника на окремому ринку в моделі Вальраса є нульовий прибуток. Оскільки на всіх ринках існує досконала конкуренція, загальну рівновагу буде досягнуто в тому випадку, якщо прибутковість виробництва всіх благ буде однакова і дорівнюватиме нулю. Або, що те ж саме, середні витрати будуть дорівнювати ціні блага.

Хоча модель Вальраса не мала практичного застосування, була статичною, вона дала поштовх для розв’язання цієї проблеми наступними економістами, зокрема, була виведена на макро- рівень і стосувалася пошуку макроекономічної рівноваги [3].

У 1909 році італійський економіст В. Парето уточнює поняття ефективного розподілу ресурсів: ресурси розподілені оптимально або ефективно, якщо ніхто не може покращити свого стану, не погіршуючи стану іншого. З того часу економісти користуються визначенням ефективності за Парето або Парето-оптимуму.

Є три умови Парето-оптимального стану економіки [4].

Перша умова – ефективність в обміні. Вона показує взаємовигідність добровільного обміну благ між індивідуумами і характеризується рівністю граничних норм заміщення між будь-якими парами товарів для всіх споживачів.

Друга умова – ефективність у виробництві. Вона досягається тоді, коли неможливо збільшити випуск одного товару без зменшення випуску будь-якого іншого товару, і виражається в рівності граничних норм технологічного заміщення ресурсів.

Третя умова – ефективність на ринку продуктів (ефективність випуску). Структура випуску продукції є ефективною, якщо неможливо збільшити добробут хоча б одного індивідуума, не зменшуючи добробуту інших шляхом зміни структури продукції, що випускається. Ефективність на ринку продуктів досягається в тому випадку, коли дотримується умова MRT = MRS для всіх споживачів.