12. Шоки попиту та пропозиції.

Р ізкі зміни сукупного попиту та пропозиції — шоки (збудження) попиту та пропозиції — призводять до відхи­лення обсягів випуску та зайнятості від потенційного (при­родного) рівнів. Такими шоками для економіки, наприклад, можуть стати природні катаклізми, зміна умов на світових ринках, зміни у технологіях, параметрів економічної по­літики держави. За допомогою моделі AD—AS можна оці­нити наслідки впливу шоків на економіку, а також розро­бити заходи та прогнозувати наслідки стабілізаційної політики, яка спрямована на пом'якшення коливань, спричинених шоками, та відновлення обсягів виробництва і зайнятості.

Р озглянемо вплив деяких шоків на макроекономічні параметри. Нехай економіка знаходиться у стані рівноваги (точка А), що відповідає рівню випуску (доходу) Y₀ та рівню цін P₀. Споживачі очікують зростання цін у майбутньому і збільшують попит на товари та послуги. Це призводить до зрушення кривої AD вправо до AD₁ В економіці спостерігаються наслідки шоку попиту, спри­чиненого інфляційними очікуваннями. Нова рівновага встановлюється у точці В при вищому рівні випуску y1 та цін Р1 Має місце інфляція. У цих умовах для стабілізації рівня цін держава може вжити заходи, що сприяють скорочен­ню сукупного попиту (зрушенню кривої AD1 вліво) та відновленню вихідного рівноважного стану. Такими захо­дами можуть стати скорочення видатків держави на куп­івлю товарів та послуг, підвищення податків на особисті доходи тощо.

При підвищенні цін на енергоносії рівноважний стан економіки з точки А переміститься у точку В (рис.), ос­кільки крива сукупної пропозиції AS буде в цьому випад­ку переміщуватися вліво.

Внаслідок шоку пропозиції, пов'язаного із збільшенням цін на ресурси, нова рівновага в економіці встановлюється при більш високому рівні цін pj та меншому рівноважному рівні випуску Y₁, тобто в економіці спостерігається скоро­чення рівня випуску на фоні зростання цін. У цих умовах держава може вжити, наприклад, заходи стимулюючої грошово-кредитної політики, які б сприяли зростанню гро­шової маси в обігу, збільшенню сукупного попиту (що відпо­відає зрушенню кривої AD вправо до AD1) та відновленню рівноважного рівня випуску Y₀. Але слід враховувати, що при цьому можливе підвищення рівня цін до Р₂. Таким чином, при застосуванні заходів щодо стимулювання су­купного попиту держава буде вибирати пріоритети: рівень випуску або рівень цін. Заходи ж економічної політики із стимулювання сукупної пропозиції, наприклад, зниження податків на доходи підприємств, у цьому випадку сприя­тимуть зрушенню кривої AS_l вправо та відновленню мак-роекономічних параметрів на рівні Y₀ і Р₀.

Отже, держава, використовуючи інструменти еконо­мічної політики, може впливати на рівні випуску, зайня­тості та цін в економіці, сприяти відновленню та змінам мак-роекономічної рівноваги.

13.Споживання є тією частиною доходу домогосподарств, яку вони витрачають на придбання споживчих товарів та послуг.

Факторами, що визначають динаміку споживань, є: дохід домогосподарств; накопичене багатство в секторі домогосподарств; рівень цін; очікування індивідів відносно доходів, цін, економіч­ної і політичної стабільності тощо; заборгованість домогосподарств; рівень оподаткування; традиції.

У кейнсіанській теорії як основний фактор, що впливає на обсяг споживання, виділяється поточний післяподатковий дохід (Y_d= Y-T+TR). Із збільшенням доходу зростає й споживання економічних суб'єктів, таким чином, споживан­ня знаходиться в прямій залежності від обсягу доходу. Про­стіша функція споживань має наступний вигляд:

С = а + b (Y-T+TR),

Де С — споживання; а — автономне споживання, обсяг якого не залежить від доходу, що отримують суб'єкти; b — гранична схильність до споживання; Y — величина доходу і Т — податкові відрахування; TR — трансферти.

Функція споживань графічно представлена на рисун­ку . На вертикальній осі зазначені зміни у споживанні, на горизонтальній — зміни у рівні доходу. Перетин лінії спо­живань та вертикальної осі відбувається на рівні автоном­них споживань. Лінія споживань має позитивний нахил, оскільки між рівнем доходу та обсягом споживань існує позитивний зв'язок. Кут нахилу лінії споживань визначаєть­ся граничною схильністю до споживань Ь.

Гранична схильність до споживань (Ь або MFC — margi­nal propensity to consume) дорівнює частці зростання ви­трат на споживання в будь-якій зміні доходу. Вона пока­зує, як зміняться споживчі витрати при зміні доходу на 1 грошову одиницю. Середня схильність до споживань (АРС — average pro­pensity to consume) — це частка доходу, яку домогоспо-дарства витрачають на споживання:

АРС = C/Y_d,

де АРС — середня схильність до споживань; С — спожи­вання; Y_d — післяподатковий дохід.

14. Заощадження.Частина доходу, що не споживається, складає заощад­ження. У теорії заощаджень існують різні їх визначення. Так, у кейнсіанській теорії заощадження — це та частина дохо­ду, що залишається після споживань. У такому випадку заощадження виступають пасивним компонентом доходу. В іншому визначенні (Дж. Сломан), заощадження — це та частина доходу, яку економічні^еуб'єкти залишають для витрачання на певні цілі у майбутньому і не споживають у поточному періоді. В цьому випадку заощадження — ак­тивний компонент доходу, а їх мотиви є рівноправними з мотивами споживань за своїм впливом на розподіл дохо­ду: заощадження та споживання. У визначенні заощаджень як частини доходів суб'єктів економіки, що не використана на споживання, сплату податків і неподаткових платежів та призначена для забезпечення потреб у майбутньому (М. Алек-сеєнко), зроблена спроба об'єднати попередні підходи *.

Простіша функція заощаджень має такий вигляд:

S = -a + s(Y-T + TR),

де a — автономне споживання; s — гранична схильність до заощадження; Y — величина до­ходу; Т — податкові відрахування; TR — трансферти.

Графік заощаджень представлений на рисунку. На горизонтальній осі позначають зміни доходу, на верти­кальній — зміни заощаджень. Позитивний нахил лінії за­ощаджень відбиває прямий зв'язок між рівнем доходу та заощадженнями. Якщо післяподатковий дохід економічних суб'єктів менше, ніж автономне споживання, то заощад­ження мають від'ємне значення.

Г ранична схильність до заощадження (s = (1 - b) = MPS —-marginal propensity to save) — це частка зростання заощад­жень в будь-якому збільшенні доходу. Вона показує, як зміняться заощадження при зміні доходу на 1 грошову одиницю.

s = (1 - Ь) = MPS =∆S/∆Y_d,

де ∆S — приріст заощаджень; ∆Y_d— приріст післяподат-кового доходу.

Середня схильність до заощаджень (APS — average propensity to save) дорівнює частці післяподаткового дохо­ду, яку домогосподарства заощаджують:

APS = S / Y_d,

де АР S — середня схильність до заощаджень, S — вели­чина заощаджень, Y_d— величина післяподаткового доходу.

15. Інвестиції — один із наймінливіших компонентів сукуп­ного попиту.Инвестиции — долгосрочное вложение экономических ресур­сов с целью создания и получения чистых выгод в будущем.

Под инвестиционным спросом понимается спрос предпринима­телей на блага для восстановления изношенного и прироста реаль­ного капитала.

Соответственно различают валовые (брутто — 1^Ьг) и чистые (нетто — I^N) инвестиции, первые превышают последние на вели­чину амортизации.

Совокупные частные инвестиции подразделяются на инвести­ции в основной капитал, инвестиции в жилищное строительство и инвестиции в запасы.

Существует достаточно много концепций, теорий и гипотез, описы­вающих принятие инвестиционных решений различного рода инвес­торами. В рамках данного курса мы рассмотрим лишь базовые кон­цепции формирования инвестиционных планов предпринимателей.

В целях макроэкономического анализа различают индуцирован­ные и автономные инвестиции.

Индуцированные инвестиции — инвестиции, которые вызываются устойчивым ростом совокупного спроса (национального дохода).

Автономные инвестиции — инвестиции, не связанные с ростом совокупного спроса, а осуществляемые предпринимателями с це­лью улучшить свое положение на рынке.

Виділяють такі основні типи інвестицій: виробничі інвестиції (придбання машин, обладнання); інвестиції у товарно-матеріальні запаси (купівля си­ровини, матеріалів); інвестиції у житлове будівництво.

Обсяги інвестицій залежать від наступних факторів: очікувана норма прибутку; реальна ставка відсотка; рівень оподаткування; зміни в технологіях виробництва; економічні, політичні та Інші очікування; динаміка сукупного доходу; запаси основного капіталу; стан фінансового ринку.

Простіша функція інвестицій враховує зворотну за­лежність останніх від ставки відсотка та пряму залежність від рівня доходу:

І = е - dR + yY,

де І — обсяг інвестицій; е — автономні інвестиції, що не залежать від таких параметрів, як ставка відсотка та рівень доходу і визначаються зовнішніми факторами (природно-кліматичними умовами, запасами корисних копалин і т д.); d — коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки ставки відсотка; R — реальна ставка відсотка; у — гранична схильність до інвестування; Y — сукупний дохід.

Оскільки інвестиції фінансуються з прибутків економіч­них суб'єктів, а останні збільшуються із зростанням доходу, то й інвестиції зростають із збільшенням доходу. Таким чином, між рівнем доходу та інвестиціями існує позитив­ний зв'язок.Гранична схильність до інвестування — частка приросту витрат на інвестиції в будь-якому прирості доходу:

У сучасній економіці значний обсяг інвестицій фінан­сується за рахунок кредитних ресурсів

І з збільшенням ставки відсотка по кредитах стає менше інвестиційних проектів, які могли б забезпечити прибуткові інвестиції за рахунок кредитних коштів, обсяг інвестицій ско­рочується. На рисунку представлено графік інвестицій,який відбиває зворотну залежність обсягу інвестицій в еко­номіці від реальної ставки відсотка.

19. держава в системі макроекономічного регулювання. Теоретичні принципи, що формулюються макроекономічною теорією, є засобом осмислення фактів та прогнозу­ вання динаміки розвитку економічних явищ. На цій підставі будується економічна політика держави — сукупність цілей та заходів з їх досягненням у сфері суспільного виробництва, розпо­ділу, обміну та споживання благ. Економічна політика по­кликана відбивати інтереси суспільства та сприяти зміцнен­ню національної економіки.

Позитивна економічна теорія розглядає явища, проце­си та тенденції, що мають місце в економіці. Нормативна економічна теорія формулює положення стосовно тих процесів, які повинні відбуватися, та вживання бажаних заходів. У своїй єдності позитивна та нормативна макроекономіч-на теорія є основою для оцінки макроекономічних тенденцій,розробки економічної політики. Макроекономічна теорія допомагає визначити варіанти і шляхи вирішення економічних проблем з урахуванням закономірностей макрорівня. Розв'язання задач економіч­ної політики може привести до змін економічної системи, її вдосконалення, а це, у майбутньому — до розвитку макроекономічної теорії.

В основі макроекономічної політики можуть бути на­ступні цілі: економічне зростання; повна зайнятість; стабільний рівень цін; економічна ефективність; справедливий розподіл доходів; економічна забезпеченість; торговий баланс.

Практичне значення макроекономіки в загальному ви­гляді можна сформулювати таким чином:

— макроекономіка є основою для розробки економічної політики держави;

— знання макроекономіки дає можливість визначити відповідну економічну стратегію підприємств у певних макроекономічних умовах;

• знання макроекономіки допомагає індивідам оціню­вати та аналізувати економічні процеси, що відбуваються у країні, прогнозувати їх подальший розвиток; приймати рішення стосовно особистої економічної поведінки.

20 Податкова політика державиОсоблива роль у державному регулюванні належить податковій політиці. Податки е одним із найважливіших видів державних доходів, що їх одержуэ держава на підставі своїх владних повноважень. Податок — це обов'язковий платіж, який стягується до бюджету з юридичних осіб і громадян.Основними функціями податків є три: фіскальна, соціальна та регулююча. Сутність фіскальної функції податків полягає в тому, що вони забезпечують фінансування державних витрат. Сутність соціальної функції податків — у підтримуванні соціальної рівно­ваги через зменшення надто великої розбіжності реальних дохо­дів окремих соціальних груп населення. Сутність регулюючої функції податків — у тому, що за їх допомогою здійснюється ре­гулювання економічної кон'юнктури, секторної, галузевої та ре­гіональної структури економіки, інвестиційної активності, зовні­шньоекономічних зв'язків, науково-дослідних робіт, охорони навколишнього природного середовища та інших об'єктів.

Податкова система має грунтуватися на таких засадних прин­ципах:

1. Принцип обов'язковості сплати податків передбачає вста­новлення відповідальності платників податків за порушення по­даткового законодавства.

2. Принцип рівності суб'єктів оподаткування та недопущен­ня будь-яких виявів податкової дискримінації забезпечується од­наковим підходом до суб'єктів господарювання щодо визначення зобов'язань зі сплати податків.

3. Принцип соціальної справедливості означає організацію со­ціальної підтримки малозабезпечених верств населення запрова­дженням економічно обґрунтованого оподаткування, тобто вста­новленням неоподатковуваного мінімуму та диференційованого й прогресивного оподаткування доходів громадян.

4. Принцип стабільності означає незмінність податків та їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року.

5. Принцип наукової обгрунтованості передбачає встановлен­ня податків на підставі реальних показників стану та фінансових можливостей національної економіки. При цьому враховується необхідність досягнення збалансованості видатків бюджету з йо­го доходами.

6. Принцип рівномірності сплати податків забезпечується встановленням строків сплати, виходячи з необхідності забезпе­чення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансу­вання видатків.

7. Принцип компетенції означає встановлення і скасування за­гальнодержавних податків, а також пільг щодо оподаткування тільки Верховною Радою України.

8. Принцип єдиного підходу передбачає забезпечення однако­вого підходу до розробки законів про оподаткування з обов'язковим визначенням платника податку, об'єкта оподаткування, податкової бази, строків і порядку сплати податку та підстав для падання податкових пільг.

9. Принцип доступності забезпечує відкритість норм подат­кового законодавства для платників податків.

Система оподаткування — це нормативне визначені органами законодавчої влади плат­ники податків, їхні права та обов'язки, об'єк­ти оподаткування, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджетів, внесків до цільових фондів, порядок стягнення встановлених податкових платежів, внесків.

Платник податку — це юридична або фізична особа, на яку, згідно з чинним законодавством, покладається зобов'язання спла­чувати податки.

Об'єкт оподаткування — це кількісно виміряний економіч­ний феномен, що підлягає оподаткуванню (прибуток, додана вар­тість, майно, доход тощо). Податкова база — це частка об'єкта оподаткування, на яку нараховується податок (податкова база, як правило, менша за об'єкт оподаткування, оскільки законодавст­вом може бути встановлений розмір неоподатковуваного доходу, надані різні пільги і т. п.). Ставка податку (норма оподаткуван­ня) — це частка податкової бази, що вилучається у вигляді подат­ків і вимірюється у процентах.

Система податкових органів складається із законодавче визначених органів держав­ної податкової служби, до якої входять Головна державна податкова адміністрація України, держав­ні податкові адміністрації в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, у міс­тах (крім Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайон­ні державні податкові інспекції, а також податкова міліція України.

Головним завданням Державної податкової адміністрації (ДПА) України є:

* здійснення контролю за дотриманням податкового законо­давства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів і державних цільових фондів податків, зборів та інших обов'язкових платежів;

• забезпечення застосування фінансових санкцій та адмініст­ративних штрафів до порушників податкового законодавства;

• захист інтересів держави в судових органах у справах, що стосуються сплати податків;

- робота з платниками податків щодо роз'яснення податкової політики держави та чинного законодавства;

-ведення Державного реєстру осіб платників податків.

21. Бюджетна політика держави.Правовою основою бюджетного регулювання та бюджетної політики є Конституція України, Бюджетний кодекс України та інші нормативно-правові акти.

Основна частка державних доходів і витрат здійснюється че­рез бюджетну систему. В Україні бюджетна система складаєть­ся з державного бюджету та місцевих бюджетів. Організація і принципи побудови бюджетної системи, а також взаємозв'язок між її окремими ланками характеризуються поняттям «бюджетний устрій». Бюджетний устрій України визначається з ураху­ванням державного устрою та адміністративно-територіального поділу країни.

Бюджет, у загальному розумінні,— це план утворення і ви­користання фінансових ресурсів для забезпечення функцій певної організації. Державний бюджет — це річний план державних витрат і джерел фінансового покриття їх. Взаємозв'язки бюджету з іншими ланками фінансової системи регулюються чинним за­конодавством. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України.

Державні доходи — це, по-перше, грошові відносини з при­воду розподілу ВВП, по-друге, частка ВВП, використовувана державою для здійснення своїх функцій. Доходи бюджетів ут­ворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юри­дичними особами податків, зборів та інших обов'язкових пла­тежів, а також надходжень з інших джерел, визначених законо­давством. Платежі, утримані із суб'єктів підприємницької діяль­ності, перераховуються до бюджету в першочерговому й безспірному порядку.

Доходи бюджетів України поділяються на доходи державного та місцевих бюджетів. Розмежування загальнодержавних подат­ків між рівнями бюджетної системи здійснюється відповідно до чинного законодавства. З державного бюджету України до бю­джету АР Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя передається частина доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів, які справляються на даній території. Розмір цих відрахувань за­тверджується Верховною Радою України в законі про державний бюджет України на відповідний рік за поданням Президента України з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій.

Видатки державного бюджету виконують функції політично­го, соціального та економічного регулювання. Зміст бюджетних видатків зумовлений суспільним способом виробництва, полі­тичним устроєм країни та функціями держави. Вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.

Планування державних видатків є складовою бюджетного регу­лювання. Державні видатки, включаючи чисте кредитування, — це витрати, пов'язані з виконанням державою своїх функцій. Витра­ти — це платежі, що не підлягають поверненню, не створюють і не погашають фінансових вимог. Вони складаються в основному із закупівель товарів, послуг, оплати праці державних службовців, соці­альних виплат та обслуговування державного боргу.

Державні видатки здійснюються за статтями на підставі бю­джетної класифікації. За функціональним призначенням їх можна об'єднати в п'ять груп:

1. Фінансування державних послуг загального призначення (витрати на державне управління; утримання законодавчих, ви­конавчих і судових органів; міжнародну діяльність, національну оборону, забезпечення громадського порядку і безпеки тощо);

2. Фінансування виробництва суспільних товарів (витрати на науку, освіту, культуру і мистецтво, охорону здоров'я, фізичну культуру і спорт, соціальний захист і соціальне забезпечення, жит­лово-комунальне господарство, засоби масової інформації тощо);

3. Фінансування державних послуг, пов'язаних з економічною діяльністю (видатки на розвиток галузей матеріального виробни­цтва; на підвищення ефективності господарської діяльності, здій­снення структурних перетворень в економіці, створення умов економічного зростання, на реалізацію цільових комплексних програм тощо);

4. Видатки державних цільових фондів;

5. Інші видатки (виплати процентів і витрати, пов'язані з об­слуговуванням державного боргу, створення резервних фондів, трансферти загального характеру тощо).

Згідно з економічною класифікацією видатки бюджету поді­ляються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення. Відомча класифікація видатків бю­джету визначає перелік головних розпорядників бюджетних ко­штів. Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом. ,

У державному бюджеті передбачається резервний фонд у розмірі не більше 1 % від обсягу видатків загального фонду бюджету для фінансування невідкладних витрат у народ­ному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету.

Кошти державного бюджету витрачаються лише на цілі і в ме­жах, затверджених законом про державний бюджет.Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи держави, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надли­шок (профіцит) бюджету. Перевищення видатків над доходами становить дефіцит бюджету.

Надлишок бюджету уряд може використовувати за непере­дбачених обставин для дострокових виплат, погашення держав­ного боргу, кредитування або переведення його в дохід наступ­ного бюджетного року.

Граничний розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття визначаються Верховною Радою України під час затвердження державного бюджету. Покриття дефіциту здійсню­ється за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інститутів. Рішення про залучення позик у кожному конкретному випадку ухвалює Верховна Рада України. У затвердженому бюджеті граничний розмір дефіциту не повинен перевищувати розміру видатків бюджету на розвиток.

Безінфляційним засобом подолання бюджетного дефіциту є емісія цінних паперів. Держава в особі своїх органів може випус­кати цінні папери для задоволення потреб у фінансуванні видат­ків відповідних бюджетів. Тим самим держава як емітент стає суб'єктом ринку цінних паперів і фондового ринку.

Законодавством регламентований бюджетний процес, основ­ними етапами якого є: складання проекту бюджету; розгляд бю­джету; затвердження бюджету; виконання бюджету; складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.

О соблива роль у державному регулюванні належить податко­вій політиці. Податки є одним із найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава на підставі своїх владних повно­важень.