1.Макроэкономические показатели. Для оцінки стану економіки, результатів економічної діяльності країни розраховується сукупність макро-економічних показників, які складають систему національ­них рахунків.

Система національних рахунків (СНР) — це система взаємопов'язаних показників, які використовують для опи­су та аналізу економічних процесів і явищ на макрорівні, а саме: виробництва, доходу, споживання, нагромаджен­ня капіталу, фінансів.Основні показники СНР: валовий внутрішній продукт (ВВП),валовий національний продукт (ВНП), чистий національний продукт (ЧНП), національний дохід (НД)

ВВП — це макроекономічний показник, який є сукуп­ною ринковою вартістю кінцевих товарів І послуг, виробле­них на території країни за певний проміжок часу (як пра­вило, за рік)

ВНП — це макроекономічний показник, який є сукуп­ною ринковою вартістю кінцевих товарів та послуг, вироб­лених національною економікою за певний проміжок часу (за рік).

Відмінність між ВВП та ВНП полягає в тому, що ВВП розраховується за ` ;територіальним принципом, а ВНП — за національним При обчисленні ВВП враховується вартість продукції, виробленої на території країни незалежно від того, хто є власником факторів виробництва: громадяни цієї країни або іноземні громадяни Наприклад, прибутки іно­земної корпорації, що отримані на території певної краї­ни, будуть враховуватися у ВВП цієї країни, але не вра­ховуватися при обчисленні ВНП цієї країни.

При обчисленні ВНП враховується вартість продукції, виробленої факторами виробництва, що належать резиден­там цієї країни. Але вони не обов'язково розташовані на території цієї країни. Наприклад, заробіток громадян краї­ни, отриманий за кордоном, доходи від власності, що роз­ташована за кордоном, будуть враховуватися при обчис­ленні ВНП, але не включатися у ВВП. ВНП = ВВП + чисті факторні доходи з-за кордону

Чисті факторні доходи з-за кордону = = доходи, отримані громадянами країни за кордоном, -

- доходи Іноземних громадян, отримані на території певної країни

В одних країнах основним показником обсягів виробни­цтва вважається ВНП, в Інших (у тому числі й в Україні) — ВВП. При обчисленні ВНП (ВВП) враховують тількивартість кінцевих товарів і послуг, тобто тих, що підлягають кінце­вому споживанню, а не переробці або продажу. Якщо враховувати у складі ВВП (ВНП) вартість ще й проміжних угод, то обсяги ВНП (ВВП) зростуть у декілька разів, ос­кільки будуть містити подвійний рахунок. Так, вартість акумулятора буде враховуватися і після продажу акуму­ляторів заводом, що їх виготовляє, також після продажу автомобілебудівним заводом у складі автомобіля, а також при продажу автомобіля ділером споживачу.

ВНП (ВВП) можна розраховувати 3 способами: за витратами (метод кінцевого використання); за доданою вартістю (виробничий метод); за доходами (розподільний метод).

При розрахунку ВНП за витратами підсумовують усі витрати економічних суб'єктів на придбання виробленої в країні продукції. До складу цих витрат відносять:

С — особисті споживчі витрати, або витрати домогоспо-дарств (до них не належать витрати на придбання житла);

І — валові інвестиції, що включають витрати фірм на придбання нового обладнання, машин; будівництво або придбання нових споруд; інвестиції у товарно-матеріальні запаси, житлове будівництво. До валових інвестицій входять чисті інвестиції та амортизація, тобто покриття зносу основних фондів; G — державні витрати на закупку товарів та послуг; Хп — чистий експорт, що визначається як різниця між експортом (X) та імпортом (М).

Таким чином,

Y = C + I + G + Xn, де Y — це валовий національний продукт При розрахунку ВНП виробничим методом підсумовують вартість, яка додається на кожній стадії виробництва. Додана вартість — це різниця між вартістю продукції, виробленою фірмою, та сумою, сплаченою постачальникам за сировину, матеріали, комплектуючі, тобто за проміжну продукцію. Сума усієї доданої вартості дорівнює вартості кінцевих товарів та послуг.

Слід пам'ятати, що у ВНП (ВВП) при обчисленні не вра­ховують фінансові угоди (державні та приватні трансфер­ти, купівлю-продаж цінних паперів), купівлю-продаж уживаних речей. При розрахунку ВНП за доходами підсумовують усі види факторних доходів, а також амортизацію та непрямі податки на бізнес.

До факторних доходів включають: компенсацію за працю найманих робітників (заробітна плата, премії, заохочення); доходи власників (доходи некорпоративних підприємств); рентні доходи; прибутки корпорацій (в їх складі виділяють дивіден­ди, нерозподільний прибуток, податок на прибуток); чистий процент (різниця між процентними платежа­ми фірм іншим секторам економіки та процентними плате­жами, отриманими фірмами від інших секторів).

Недоліками ВНП як основного показника результатів виробничої діяльності країни є те, що він не враховує: вартість товарів та послуг, які не поступають на ринок; зростання вільного часу громадян; якість продукції, якщо вона не відбивається в ціні; зміни у стані навколишнього середовища; тіньову економіку.

Недоліком ВНП є також те, що він не відбиває точно, наскільки зросло виробництво у поточному році, тому що включає амортизаційні відрахування. Для більш точного вимірювання національного виробництва використовуєть­ся показник чистого національного продукту (ЧНП):

ЧНП = ВНП - амортизація (А).

Національний дохід (НД) показує величину чистого до­ ходу суспільства. Він визначається сумою усіх цін факторів виробництва або доходів власників економічних ресурсів у поточному році. НД = ЧНП - непрямі податки на бізнес.

До важливих макроекономічних показників також на­лежать особистий дохід та післяподатковий дохід.

Особистий дохід = НД — відрахування на соціальне страхування — податки на прибутки корпорацій — нероз­подільний прибуток + трансферти.

Післяподатковий дохід = Особистий дохід — індивіду­альні податки.

Показники особистого та післяподаткового доходів є основою для безпосередніх розрахунків обсягів споживань та заощаджень індивідів До основних макроекономічних показників запасу відно­сять такий показник, як національне багатство. Національне багатство — це сукупність матеріальних та нематеріаль­них благ, які є у розпорядженні суспільства на певну дату та які створені працею людей за весь попередній період.

Національне багатство включає як матеріальні, так й нематеріальні результати людської діяльності.

Основними елементами матеріальних результатів є: основні фонди; оборотні фонди (запаси сировини, матеріалів, пали­ва, залишки незавершеного виробництва, запаси готової продукції); товарні запаси; державні резерви, запаси оборонного призначення, золотий запас; предмети тривалого користування домогосподарств (транспортні засоби; меблі; предмети культурно-побутового та господарського вжитку); природні ресурси, залучені до економічного викори­стання (землі, ліси, води, надра).

До нематеріальних складових національного багатства відносять: науковий та освітній потенціал; кваліфікаційний потенціал; культурний потенціал.

2., 3. моделі економічного кругообігу.Модель макроекономічного кругообігу дає уявлення про взаємозв'язки між основними секторами економіки. Простіша модель кругових потоків (або модель кругообігу доходів та витрат) відображає взаємозв'язки між двома агрегатами — фірмами та домогосподарствами (не включає державне втручання та зв'язки із зовнішнім світом) (рис. 1).

Внутрішній кругообіг є потоками ресурсів, товарів та по­слуг. Зовнішний кругообіг відповідає руху платежів та до­ходів. Домогосподарства, які є власниками ресурсів, постав­ляють їх на відповідні ринки, де фірми, що придбають ці ресурси, забезпечують доходи домогосподарствам. У свою чергу, переробляючи ресурси, фірми пропонують товари та послуги, які купують домогосподарства, і таким чином забезпечують доходи фірм. На моделі видно, що в такому вигляді економіка є замкнутою системою, в якій доходи одних економічних агентів є витратами інших. Висновок: у закритій економіці без державного втручання обсяг ви­робництва в грошовому вираженні дорівнює сумі грошових доходів домогосподарств. Якщо у модель включаються держава, фінансовий сеїс" тор та зовнішній світ, то ця рівність порушується. Мають місце вилучення із системи та ін'єкції (рис. 2).

Вилучення — це будь-яке використання доходу не на купівлю виробленої в к раїні продукції. Наприклад: заощад­ження, податки, імпорт.

Ін'єкції — будь-який додаток до споживчих витрат на продукцію, вироблену в країні. Наприклад: інвестиції, дер­жавні витрати, експорт.

Для того щоб зберігалася збалансованість системи, не­обхідно, щоб видатки економічних агентів дорівнювали обсягу випуску або вилучення дорівнювали б ін'єкціям.

Якщо домогосподарства вирішують витрачати менше, то фірми скорочують випуск продукції, що, в свою чергу, призводить до зниження доходів. Таким чином, рівень по­питу на товари визначає рівень виробництва та зайнятості, а рівень випуску — рівень доходів власників факторів ви­робництва, що обумовлює обсяг сукупного попиту.

4. Система національних розрахунків. Система національних рахунків (СНР) — це система взаємопов'язаних показників, які використовують для опи­су та аналізу економічних процесів і явищ на макрорівні, а саме: виробництва, доходу, споживання, нагромаджен­ня капіталу, фінансів. СНР заснована на бухгалтерському принципі подвійного запису та відображає в агрегованому вигляді рух товарів, послуг та доходів між основними сек­торами економіки, виробництво та використання ВВП.

У середині 40-х років XX ст. розвинуті країни переходять до системи національних рахунків як основної форми обліку макроекономічних показників. З 1950 року відбувається про­цес створення Міжнародної системи національних рахунків, що уніфікувала розрахунки макроекономічних показників у різних країнах. Національні рахунки в Україні розробляє Державний комітет статистики згідно зі стандартами СНР ООН 1993 року.

Відповідно до міжнародних стандартів у СНР інсти-туційні одиниці згруповані у 5 секторів: нефінансові корпорації; фінансові корпорації; сектор державного управління; сектор домогосподарств;сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства (НКОДГ).

Основні показники СНР: валовий внутрішній продукт (ВВП),валовий національний продукт (ВНП),чистий національний продукт (ЧНП),національний дохід (НД).

5. ВВП. ВВП — це макроекономічний показник, який є сукуп­ною ринковою вартістю кінцевих товарів І послуг, виробле­них на території країни за певний проміжок часу (як пра­вило, за рік)

ВВП можна розраховувати 3 способами:

• за витратами (метод кінцевого використання);

• за доданою вартістю (виробничий метод);

• за доходами (розподільний метод).

При розрахунку за витратами підсумовують усі витрати економічних суб'єктів на придбання виробленої в продукції. При розрахунку виробничим методом підсумовують вартість, яка додається на кожній стадії виробництва. Додана вартість — це різниця між вартістю продукції, виробленою фірмою, та сумою, сплаченою постачальникам за сировину, матеріали, комплектуючі, тобто за проміжну продукцію. Сума усієї доданої вартості дорівнює вартості кінцевих товарів та послуг.Слід пам'ятати, що у ВВП при обчисленні не вра­ховують фінансові угоди (державні та приватні трансфер­ти, купівлю-продаж цінних паперів), купівлю-продаж уживаних речей.При розрахунку за доходами підсумовують усі види факторних доходів, а також амортизацію та непрямі податки на бізнес.До факторних доходів включають: компенсацію за працю найманих робітників (заробітна плата, премії, заохочення); доходи власників (доходи некорпоративних підприємств); рентні доходи; прибутки корпорацій (в їх складі виділяють дивіден­ди, нерозподільний прибуток, податок на прибуток); чистий процент (різниця між процентними платежа­ми фірм іншим секторам економіки та процентними плате­жами, отриманими фірмами від інших секторів).

6. Інфляція — це процес підвищення середнього рівня цін в економіці. Рівень інфляції визначається як:

де Р — середній рівень цін у поточному році; P_₁ — середній рівень цін у попередньому році.

Середній рівень цін вимірюється індексами цін. Рівень інфляції відбиває темпи зростання рівня цін.Залежно від темпів зростання цін розрізняють помірну Інфляцію (річні темпи зростання цін до 10%), галопуючу (темпи зростання цін — до 200% за рік) та гіперінфляцію, при якій ціни зростають більше ніж на 1000% за рік.

Залежно від факторів, що породжують інфляцію, ви-. діляють інфляцію попиту та пропозиції.

Інфляція попиту — це підвищення рівня цін внаслідок надлишкових сукупних витрат в умовах, близьких до пов­ної зайнятості.

Надлишкові сукупні витрати можуть бути обумовлені грошовою емісією для покриття дефіциту держбюджету, мілітаризацією економіки та іншими причинами.

Інфляція витрат — це підвищення рівня цін внаслідок підвищення середніх витрат на одиницю продукції.

Основні причини підвищення середніх витрат: — підвищення номінальної заробітної плати; — підвищення цін на сировину та енергоносії; — підвищення податків.

Сполучення інфляції попиту та інфляції витрат утворює інфляційну спіраль, в якій інфляційні очікування еконо­мічних агентів відіграють роль передаточного механізму. Оцінка рівня цін у майбутньому з позиції економічних агентів називається інфляційними очікуваннями. Залежно від ступеня передбачення розрізняють інфляцію очікува ну та неочікувану. Очікувана інфляція дозволяє зменшити втрати від інфляції економічних суб'єктів, але в той же час інфляційні очікування можуть стати каталізатором інфляції.В умовах очікуваної інфляції коригування номінальних доходів здійснюється з урахуванням ефекту Фішера:

і = r + П,

де і — номінальна ставка відсотка; т — реальна ставка відсотка; П— рівень очікуваної інфляції.Якщо темпи інфляції перевищують 10%, то рівняння Фішера має вигляд:

де і — номінальна ставка відсотка; т — реальна ставка

7.Безробіття Залежність зайнятості від кон'юнктури ринку в ринковій економіці обумовлює виникнення безробіття. Безробіття — це таке явище, при якому попит на робочу силу менше її пропозиції. Для визначення рівня безробіття в економічному і ста­тистичному аналізі в багатьох країнах застосовується кла­сифікація, що була прийнята МОП (Міжнародною органі­зацією праці). Згідно з класифікацією МОП, до економічно активного належить населення обох статей віком від 15 до 70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропо­зицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. Економічно активне населення (робоча сила) охоплює зай­нятих та безробітних. Безробітними, як правило, вважаються ті, хто не ма­ють роботи на момент проведення статистичного досліджен­ня, але активно шукають її. Визначення МОП конкрети­зує категорію безробітних, її складають особи у віці 15—70 років як зареєстровані, так і не зареєстровані у державній службі зайнятості, що відповідають одночасно таким ви­могам: не мають роботи — заняття, яке приносить дохід; наполегливо шукали роботу чи намагалися організувати власну справу за останні чотири тижні; готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів. У свою чергу до складу зайнятих належать особи у віці 15—70 років, які відпрацювали протягом обстежуваного тижня хоча б одну годину (в особистому селянському господарстві не менше ЗО год) незалежно від того, чи була це постійна, тимчасо­ва, сезонна, випадкова або інша робота. Особи, які не належать до перших двох категорій, не входять до скла­ду робочої сили, включаються до економічно неактивного населення. Економічно неактивне населення — особи, які не можуть бути класифіковані як «зайняті» або «безробітні». До складу його входять учні та студенти; пенсіонери, осо­би, які зайняті у домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; особи, які вже зневірилися знайти роботу; які не мали необхідності у працевлашту­ванні, та ті, що шукають роботу, але не готові приступи­ти до неї найближчим часом Зайняті + безробітні = економічно активне населення

Рівень безробіття може бути розрахований також як відношення чисельності зареєстрованих безробітних грома­дян, до працездатного населення у працездатному віці Категорія працездатно­го населення в працездатному віці включає чоловіків віком 16—59 років і жінок віком 16—54 роки, за винятком не­працюючих інвалідів І та II групи та непрацюючих осіб, які одержують пенсію у зазначеному віці. Зареєстровані без--робітні згідно із Законом України «Про зайнятість насе­лення» — працездатні громадяни працездатного віку, які не мають заробітку або інших передбачених законодав­ством доходів, зареєстровані у державній службі зайня­тості, шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Виділяють такі основні типи безробіття: фрикційне, структурне, циклічне.

Фрикційне безробіття пов'язане з пошуками та очіку­ваннями роботи з боку тих, хто шукає роботу вперше або бажає змінити роботу на кращу. Наприклад, програміст, що працював у Житомирі, шукає роботу з більшим заробітком у Києві; жінка звільнилася з роботи та шукає іншу зі ско­роченим робочим днем, щоб більше часу приділяти дитині

Структурне безробіття пов'язане з технологічними зрушеннями у виробництві та змінами попиту на робочу силу певних спеціальностей. Отримання роботи з боку цих безробітних пов'язане з професійною перепідготовкою. Так, скорочення збройних сил привело до безробіття серед ча­стини військових спеціалістів та необхідності їх переква­ліфікації; автоматизація виробництва скорочує попит на ручну працю.

Наявність фрикційного та структурного безробіття ут­ворюють природний (неінфляційний) рівень безробіття (у сучасних умовах — 5,5—6,5%), або рівень безробіття при повній зайнятості, що відповідає потенційному ВНП.

Циклічне безробіття — це відхилення фактичного рівня безробіття від природного, пов'язане зі спадом в економіці.

Внаслідок збільшення заробітної плати над її рівноваж­ним значенням може виникнути так зване «безробіття очікування». У цій ситуації попит на працю при високому рівні заробітної плати буде меншим за пропозицію праці, й ринок праці буде знаходитися у нерівноважному стані.

Фахівці визначають тенденцію до підвищення природ­ного рівня безробіття в довгостроковому періоді, яку по­в'язують із зростанням частки молоді, жінок у складі ро­бочої сили, частими структурними зрушеннями.

Безробіття є макроекономічною проблемою. Негативні наслідки безробіття торкаються не тільки окремих осіб, що втратили роботу, відповідний та стабільний заробіток, можливості суспільного визначення своїх професійних здібностей, але й в цілому суспільства. Зростання безро­біття призводить до втрат суспільного продукту у вироб­ництві, створює додаткове навантаження на державний бюджет, оскільки збільшуються обсяги державної допомоги. Зазначається, що із зростанням безробіття у суспільстві підіймається рівень злочинності та самогубств, безробітні потребують соціальної та психологічної допомоги. Довго­тривале безробіття призводить до втрати кваліфікації, професійних та частково соціальних навичок людини.

Взаємозв'язок між коливаннями рівня безробіття та ВНП відбиває закон Оукена. Відповідно до цього закону, кож­ний відсоток збільшення безробіття над його природним рівнем означає для економіки скорочення ВВП у порівнянні з його потенційним значенням на /?%. Це можна виразити наступним чином:

де у_и— фактичний обсяг ВНП у n-ому періоді; Y*— по­тенційний ВНП; и_я — фактичний рівень безробіття у п-ому періоді; й*— природний рівень безробіття; /7— коефіцієнт чутливості ВНП до динаміки циклічного безробіття, він показує, на скільки відсотків відхиляється фактичний ВНП під потенційного, якщо безробіття більше природного рівня па 1%. Значення цього коефіцієнту оцінюється в межах під 2 до 3.

8. Теория экономических циклов изучает временную динамику ко­лебаний экономической активности, анализирует их причины и объяс­няет механизмы их возникновения и развития.

Н аправления и характер изменения основных макроэкономиче­ских показателей называются экономической конъюнктурой. Поэто­му теорию экономических циклов называют также и теорией эконо­мической конъюнктуры.

Основной вопрос, на который призвана ответить теория экономи­ческих циклов, заключается в следующем: почему динамика важней­ших макроэкономических показателей, таких, как уровень производства,занятости и т. д., подвержена циклическим колебаниям? При этом ка­кие из всех возможных причин колебаний основных макроэкономи­ческих параметров наилучшим образом объясняют фактические коле­бания экономической активности?

Экономический цикл можно определить как временной интервал между двумя качественно одинаковыми состояниями экономической конъюнктуры. В современной теории экономических циклов выде­ляют двух- и четырехфазовые модели экономического цикла.

В двухфазовой модели цикла выделяют повышательную (подъе­ма, экспансии) и понижательную (спада, рецессии) фазы, а также высшую и низшую поворотные точки цикла . Стрел­ки I и II обозначают соответственно повышательную и понижатель­ную фазы, точки А и В — соответственно высшая и низшая пово­ротные точки цикла. Продолжительность цикла определяется как период между двумя соседними высшими или низшими поворотными точками (t₂ - t_t)В четырехфазовой модели цикла выделяют фазы подъема (I), кризиса (II), депрессии (III) и оживления (IV), как это показано на рис.

Для характеристики состояния и динамики экономической конъ­юнктуры используются различные показатели, важнейшими из ко­торых являются объем ВНП, уровень занятости, уровень загрузки производственных мощностей, объем прибыли предпринимателей и другие параметры. При этом, в зависимости от того, как макроэко­номические параметры меняются в ходе экономического цикла, их можно разделить на проциклические, контрциклические и ацикли­ческие.

Проциклические переменные имеют тенденцию к росту в период подъема и к снижению в период спада.

Контрциклические переменные имеют тенденцию к снижению в период подъема и к росту в период спада. Ациклическими называются переменные, динамика которых не связана непосредственно с циклами деловой активности.Темпы динамики различных параметров, как правило, не совпада­ют: в то время как одни из проциклических переменных еще возра­стают, другие уже снижаются, соответственно, в то время как одни из контрциклических переменных еще снижаются, другие уже возраста­ют. Этим, в частности, объясняется, что смена фаз подъема и спада происходит достаточно плавно.

Поэтому экономические переменные различают в зависимости от того, достигают ли они максимума (минимума) до или после достиже­ния экономикой высшей (низшей) поворотной точки экономического цикла. Выделяют три типа макроэкономических параметров: опере­жающие, запаздывающие и соответствующие¹.

Опережающими, или ведущими (leading), считаются такие пара­метры, которые достигают максимума (минимума) перед достижени­ем пика (дна) экономической активности.

Запаздывающими (lagging) считаются такие параметры, которые достигают максимума (минимума) после достижением пика (дна) эко­номической активности.

Соответствующими (coincident) считаются такие параметры, которые изменяются одновременно с динамикой экономической ак­тивности.

9. Совокупный спрос

Совокупный спрос (AD) является агрегатом, который можно определить как сумму планируемых расходов макроэкономичес­ких субъектов на приобретение конечных товаров и услуэг при каж­дом из возможных уровней цен.

Зависимость между общей суммой расходов на конечные блага и уровнем цен можно выразить графически (в системе координат Р/у) в виде кривой с отрицательным наклоном. Кривая совокупно­го спроса и кривая спроса на отдельное благо имеют общие черты и различия.

Общее:

• Отражается обратная зависимость между уровнем цен и уров­нем реального выпуска.

• Общие мотивационные механизмы принятия решений (есте­ственное стремление покупать больше при снижении цен, и наоборот).

• Пересечение с кривой предложения выражает равновесное состояние.

Отличия:

• Кривая спроса на отдельный товар строится при предполо­жении о неизменности цен на остальные товары. В кривой совокупного спроса отражается изменение общего уровня цен.

• Кривая спроса на отдельный товар строится при предполо­жении о неизменности доходов. Кривая совокупного спроса предполагает возможность изменения доходов. Соответствен­но, отрицательный наклон кривой AD нельзя объяснить эф­фектами дохода и замещения.

На характер кривой совокупного спроса влияет целый ряд фак­торов, которые можно разделить на две группы: ценовые и нецено­вые факторы.

Ценовые факторы действуют таким образом, что изменяется объем совокупного спроса, что выражается в движении вдоль кри­вой AD. Выделяют три ценовых фактора:

Эффект процентной ставки:

Повышение уровня цен вызывает повышение спроса на деньги, что при неизменном объеме денежного предложения влечет повы­шение процентной ставки, последнее снижает объем инвестиций и общий уровень расходов в экономике

Эффект богатств

Повышение уровня цен вызывает снижение реальной стоимости финансовых активов с фиксированной ценой (реальных балансов), что снижает общими объем расходов.

Эффект имшфтных закупок:

Повышение уровня цен вызывает снижение экспорта страны и, соответственно, чистого экспорта, что влечет за собой снижение об­щего объема расходов.

Неценовые факторы действуют таким образом, что вызывают изменения характера совокупного спроса, что выражается в сдвиге кривой AD вправо или влево. Неценовых факторов достаточно много, приведем наиболее значимые из них, сгруппировав следую­щим образом:

1. Влияющие на объем потребления домашних хозяйств: рост населения; изменения в ожиданиях ДХ; изменения в размере задолженности; изменения в подоходном налоге.

2. Влияющие на уровень инвестиционных расходов: перспективы получения прибыли на капитал; уровень налогов на бизнес; технологический уровень производства; уровень использования производственных мощностей.

3. Изменений в государственных расходах. Вызываются пре­имуществественно политическими решениями руководства стра­ны.

4. Изменений в чистом экспорте: динамике и уровень доходов в стране; изменение валютного курса; политические решения.

10 Совокупное предложение (AS) — это экономический агрегат, равный реальному объему выпуска в экономике при любом воз-.можном уровне цен. Модель совокупного предложения графичес­ки (в системе координат Р/у) можно представить в виде кривой с положительным наклоном.

На характер кривой совокупного предложения влияет целый ряд факторов, которые также можно разделить на ценовые и неце­новые факторы.

Ценовые факторы действуют таким образом, что изменяют объем совокупного предложения, что отражается в перемещении вдоль кривой AS.

Неценовые факторы действуют таким образом, что изменяют характер совокупного предложения, что отражается в сдвиге кривой AS. Среди основных неценовых факторов следует выде­лить: уровень технологии производства; производительность труда; изменение объема применяемых ресурсов; изменение условий бизнеса; изменения в структуре рынка; изменение цен на ресурсы (факторы производства).

При построении кривой AS выделяют три достаточно ярко вы­раженных участка: горизонтальный (кейнсианский), вертикальный (классический) и промежуточный. Во многом это объясняется тем, что в условиях низких цен и неполной занятости объем реального выпуска эластичен даже к незначительным изменениям в уровне цен. В условиях приближения к полной занятости и высоких цен производственные возможности реагирования на изменения цен значительно снижаются.

При этом в различных концепциях обосновывается какой-либо преимущественный вид кривой AS. Принципиальные различия име­ют место в обосновании краткосрочной кривой AS, тогда как вид долгосрочной кривой AS не вызывает разногласий.

Вид краткосрочной кривой совокупного предложения во мно­гом определяется характеристикой исходных посылок экономики и интерпретацией поведения экономических субъектов.

Классическая школа постулирует принцип абсолютной гибкости цен и рациональность поведения экономических субъектов. Приме­нительно к рассматриваемому вопросу это означает, что цены на ресурсы меняются в той же пропорции (вследствие гибкости цен), что и цены на товары и услуги, причем одновременно с последними (вследствие рационального поведения).

Тогда кривая совокупного предложения принимает жестко фик­сированный вертикальный вид: при любом уровне цен экономика предлагает один и тот же объем реального выпуска и предложение абсолютно неэластично по цене. Объем производства благ детерми­нируется не экономическими параметрами, а технологическими и ресурсными факторами.

Кейнсианская концепция, кроме уже приводимых постулатов, предполагает также неэластичность цен на ресурсы по отношению к изменению общего уровня цен. По мнению представителей кейн-сианской школы, имеется ряд факторов, препятствующих росту цен на ресурсы. Это долгосрочные контракты; товарные запасы, играющие роль своего рода амортизатора при временных дисба­лансах; реалвная нерациональность поведения экономических субъектов.

Особую важность имеет кейнсианская трактовка рынка труда, предполагающая наличие некоторого постоянного уровня безрабо­тицы, вследствие чего уровень текущей занятости отличается от ес­тественного, соответственно отличен от естественного и текущий уровень выпуска.

В результате предложение благ становится достаточно сильно эластично, в ортодоксальном кейнсианском случае — абсолютно эластичным, то есть экономика готова предложить любое количе­ство благ при заданном уровне цен. Графически это можно интер­претировать в виде горизонтальной кривой AS.

Какой конкретно вид принимает кривая AS, зависит от характе­ра реального поведения экономических субъектов и условий эконо­мической конъюнктуры.

В долгосрочном периоде кривая AS всегда имеет вид вертикаль­ной кривой, жестко фиксированной относительно естественного уровня выпуска, так как на длительных временных промежутках цены на ресурсы и конечные блага всегда приспосабливаются друг к другу, а уровень производства обусловливается исключительно технологическими факторами. На изменение положения долгосроч­ной кривой AS могут оказать влияние лишь рост объема применя­емых ресурсов или улучшение технологии производства, что выра­зится в смещении долгосрочной кривой AS вправо.

11 Макроэкономическое равновесие Равновесие является одним из ключевых понятий в экономике. Его можно определить как соответствие спроса и предложения при заданных параметрах экономической конъюнктуры. Различают ча­стное равновесие на каком, либо одном из рынков, совместное рав­новесие (на рынках благ, денег и ценных бумаг) и общее равнове­сие — на всех рынках одновременно.

Раздел макроэкономической статики построен таким образом, чтобы последовательно рассмотреть условия и механизмы приспо­собления к равновесию сначала на каждом из рынков в отдельнос­ти, затем при их взаимодействии, и, наконец, на всех рынках одно­временно.

Здесь мы рассмотрим основные моменты равновесия на рынке благ и возможную реакцию экономики на его нарушения. Равнове­сие на рынке благ можно определить как равенство совокупного спроса и совокупного предложения при каждом из возможных уровней цен. Условия равновесия вытекают из основного макроэкономического тождества, которое постулирует равенство объема реального выпуска сумме всех плановых расходов: y(AS) = C + I + G + NE. Указанное равенство соблюдается, если балансируются оттоки и притоки с рынка благ экономической системы.

В-простой модели условия равновесия можно записать: S = 1.

В полной модели, соответственно, условие равновесия принимает вид:

S + T + Z = I + G + E.

Данное условие вытекает из модели народнохозяйственного кру­гооборота, его можно обосновать и логическим путем. Представим себе экономику-робинзонаду, в которой производится столько благ, сколько необходимо для текущего потребления. Таким образом, весь объем предложения состоит из потребительских товаров. Он будет потреблен, если домохозяйства направят на потребление все полу­ченные факторные доходы, то есть должно соблюдаться равенство: C(AS) = C(AD).

Далее предположим, что домохозяйства решили часть распола­гаемого дохода сберегать. Однако такие действия приведут к нару­шению равновесия, так как часть факторных доходов «уводится» с рынка благ и совокупный спрос становится меньше, чем предложе* ние. Для восстановления равновесия необходимо либо сокращение предложения, либо какой-то дополнительный спрос, приток на ры­нок благ. Таким притоком становится инвестиционный спрос пред­принимателей, средства для которого они могут получить на рынке капитала в размере уже размещенных там сбережений. При этом структура предложения благ также должна измениться. Соответ­ственно меняется и условие равновесия: С + S = С + I.

При появлении на рынке государства образуется новый отток с рынка благ в виде налогов, и равновесие может восстановиться, если государство обеспечит соответствующий приток на рынок в виде госзакупок: C + S + T = C + I + G. При появлении междуна­родной торговли (сектора «заграница») с рынка благ «уводится» часть доходов, которые переводятся на оплату импортных товаров и услуг. Соответствующим притоком в данном случае служит экс­порт: С + S +Т +Z = С + I + G +E.

Если на рынке благ в целом достигнуто равновесие, то частные рынки конечных товаров и факторов тоже находятся в равнове­сии¹. Однако чтобы равновесие было устойчивым, необходимо, что­бы цены на товары и услуги и цены на факторы были согласованы определенным образом. Цены на товары и услуги должны обеспечи­вать достаточный доход для возмещения издержек и получения прибыли. Цена труда должна быть достаточно высока для обеспе­чения высоких мотиваций к труду и получения доходов.

Однако вопрос не только в определении условий равновесия, но и в том, каким образом оно достигается в экономике. Классическая и кейнсианская концепции отвечают на этот вопрос различным об­разом.

Согласно классической концепции, экономика является саморе­гулируемой, и на рынке благ достигается устойчивое равновесие автоматически с помощью такого встроенного стабилизатора, как гибкая ставка процента, которая приводит в соответствие заплани­рованные объемы инвестиций и сбережений.

Согласно кейнсианской концепции, экономика является внутрен­не нестабильной, равновесие если и достигается, то носит неустой­чивый характер, нарушения равновесия для нее достаточно харак­терны, поэтому для поддержания равновесия необходима активная политика государства.