Українські дисиденти, їхні програмні цілі та діяльність

Дисидентський рух - На Україні, як і в інших неросійських республіках, дисидентство викристалізовувалося у змаганнях за національні й громадянські права, а також за релігійну свободу.

Спочатку осередок українських дисидентів складали «шестидесятники» — нове плідне покоління письменників, що здобувало собі визнання. До нього належали Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Микола Вінграновський, Алла Горська та Іван Дзюба. Пізніше до них приєдналися Василь Стус, Михайло Осадчий, Ігор та Ірина Калинці, Іван Гель та брати Горині. Вражаючою рисою цієї групи було те, що її члени являли собою зразковий продукт радянської системи освіти й швидко робили собі багатообіцяючу кар'єру. Деякі були переконаними комуністами. Хоча дисиденти діяли переважно в Києві та Львові, вони походили з різних частин України.

Прояви дисидентства. Перші прояви цього руху мали місце наприкінці 50-х— на початку 60-х років, коли на Західній Україні було організовано кілька невеликих таємних груп. Виділялася серед них так звана «Група юристів» на чолі з адвокатом Левком Лук'яненком. Вона закликала до здійснення законного права України на вихід із Радянського Союзу. Після виявлення цих груп їхніх учасників на закритих процесах було засуджено до тривалих термінів ув'язнення. У своїй діяльності на Україні таємна поліція була не такою обмеженою, як у Москві. Ізольовані від столичних західних журналістів, українські дисиденти не мали захисту так званої «парасолі гласності», як їхні видатні російські та єврейські колеги. Та й проблема національних прав українців не викликала на Заході великого інтересу. Тим часом, побоюючись українського націоналізму, режим проводив на Україні особливо жорстокі репресії. Ось чому київський КДБ мав репутацію найбрутальнішого в СРСР, ось звідки непропорційно велике число саме українських «в'язнів совісті».

Лібералізація суспільного життя в Україні середини 50-х – початку 60-х рр. Хх ст. Шістдесятники.

Відли́га — неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х р. — початок 1960-х р.) Його характерними рисами був певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя.

Шістдеся́тники — назва нової генерації (покоління) радянської та української  національної інтелігенції, що ввійшла в культуру (мистецтво, літературу тощо) та  політику в СРСР в другій половині 1950-х — у період тимчасового послаблення  комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги»  (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на  початку та в середині 1960-х років (звідси й назва). У політиці 1960 — 1970-х  років 20 століття «шістдесятники» являли собою внутрішню моральну опозицію до  радяського тоталітарного державного режиму (політичні в'язні та «в'язні  совісті», дисиденти). З початком політики «Перебудови» та «Гласності» (друга  половина 1980-х — початок 1990-х рр.) «шістдесятниками» стали називати також  представників нової генерації комуністичної еліти, чий світогляд формувався на  кінці 1950-х — початку 1960-х років і що прийшла до влади. Це політики — М. С.  Горбачов, О. М. Яковлев; філософи О. О. Зінов'єв, М. Мамардашвілі, Ю. Левада,  політологи О. Є. Бовін, Ф. М. Бурлацький, редактори масмедіа — В. О. Коротич, Є.  В. Яковлєв, С. П. Залигін та багато інших.