- •Загальні основи педагогіки
- •1. Предмет і завдання педагогіки, її основні категорії, їх сутність.
- •2.Роль Духновича, Грінченка, Ушинського у розвитку нац.Пед.Думки
- •3. Мета, характер, ідеал національного виховання. Укр.Нар.Пед-ка про мету вих-ня
- •4. Основні напрямки всебічного розвитку особистості
- •5. Методологія та методи н-п дослідження. Їх елементи (етапи)
- •6. Поняття про розвиток і формування ос-сті.
- •7. Діяльність, активність і спілкування як чинники розвитку особистості
- •8. Вікова періодизація розвитку школяра
- •9. Система освіти і виховання в Україні, її структура.
- •10. Загальноосвітня школа трьох ступенів. Концепція 12-річної загальноосвітньої школи про мету, завдання діяльності школи.
- •12. Особливості системи освіти в провідних країнах світу
2.Роль Духновича, Грінченка, Ушинського у розвитку нац.Пед.Думки
На розвитку освітньої справи у Закарпатті суттєво позначилася діяльність одного з перших у Західній Україні професійних учених, педагогів, письменника Олександра Духновича (1803-1865). У сфері освіти він відомий як автор перших у Закарпатті народного букваря «Книжица читальная для начинающих», підручників з географії та історії «Краткий землепис для молодьіх русинов», з російської мови «Сокращенная грамматика письменного рус-ского язьїка». Написав також перший у Західній Україні підручник з педагогіки «Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских».
М. Духнович обстоював ідею народності виховання, важливою ознакою якої вважав мову, виступав за те, щоб у школах Закарпаття викладання велося рідною мовою, щоб там було створено систему виховання відповідно до історичних і національних традицій народу. Особливим засобом такого виховання має бути народна пісня, що пробуджує і розвиває любов до рідного краю.
У процесі навчання необхідно, за твердженнями Духновича, широко використовувати наочність. Виступав проти заучування незрозумілого матеріалу. Цінними є практикування на уроці групової роботи учнів, умовно поділених на три групи залежно від рівня розвитку здібностей.
М. Духнович був переконаний, що успіх навчальної діяльності залежить передусім від учителя.
Великого значення надавав вихованню дітей в сім'ї, наголошуючи, що батьки є першими вихователями своїх дітей.
Важливим етапом у розвитку вітчизняної педагогі теорії і практики стала діяльність українсько-російського вченого Костянтина Ушинського (1824—1870)
До його науково-педагогічної спадщини належать такі твори: «Людина як предмет виховання», «Про користь педагогічної літератури», «Про народність у громадському вихованні», «Про елементи школи», «Проект учительської семінарії», «Праця в її психічному і виховному значенні», «Дитячий світ» та інші. Писав російською мовою, упорядковував посібники для російської народної школи, проте ніколи не цурався свого народу, України.
Пристрасно обстоював К. Ушинський ідею народності у вихованні. Народ, на його думку, є джерелом усіх надбань матеріальної та духовної культури, тому треба вивчати історію, географію, економіку, мову, літературу, мистецтво та інші науки. Народна творчість, поезія, пісні, музика, образотворче мистецтво — джерело культури народу. Суттєвою ознакою народності є мова.
Особливе місце у моральному вихованні відводив фізичній праці, яку необхідно правильно поєднувати з розумовою. Прилучаючись до праці, діти повинні отримувати від неї насолоду.
На його думку, для правильної організації навчання, розвитку розумових здібностей дітей потрібно знати їх вікові та індивідуальні особливості, передбачати правильне дозування змісту навчального матеріалу, посильність його для учнів, послідовність і систематичність вивчення, розвиток свідомості й активності, міцність засвоєння знань, виховуюче навчання та ін.
У засвоєнні знань, за К. Ушинським, велике значення має наочність. Діти мислять формами, фарбами, звуками, відчуттями, тому в процесі навчання корисно використовувати всі наочні засоби з тим, щоб органи чуттів брали безпосередню участь у сприйманні навчального матеріалу.
Значну увагу приділяв К. Ушинський розробці методики роботи вчителя на уроці, радив запроваджувати різноманітні ефективні методи і способи навчання: пояснення нового матеріалу, повторення пройденого, вправи, письмові та графічні роботи учнів, індивідуальні й фронтальні форми роботи на уроці, облік знань учнів тощо. Зосереджувався він і на питаннях реалізації на уроці освітньої та виховної мети навчання.
Особливого значення К. Ушинський надавав вивченню рідної мови, розвитку в дітей дару слова.
Елементи природознавства, географії та історії у початкових класах, на думку К.Ушинського, слід вивчати у процесі пояснювального читання на уроках.
Складовою частиною гармонійного розвитку людини, за К. Ушинським, є її фізичний розвиток.
Головною постаттю у навчальному процесі, за переконанням К. Ушинського, є вчитель, який має бути відповідно підготовлений до вчительської роботи. Передусім він повинен бути близьким до народу, знати його мову, жити його інтересами.
Усе своє життя віддав освіті рідного народу письменник, лексикограф і педагог Борис Грінченко (1863— 1910), який упорядкував «Словарь української мови». Він боровся за створення народних шкіл з українською мовою навчання, нелегально вчив школярів і дорослих за власним рукописним підручником «Українська граматика до науки читання й письма», який було видано тільки в 1907 р. У статті «Народні вчителі і українська школа» Б. Грінченко зазначав, що на той час навчального і літературного матеріалу було вдосталь для початку навчання українською мовою. Він підготував також читанку — одну з перших книг для читання українською мовою «Рідне слово». У своїх підручниках пропагував народну педагогіку як умову виховання, вмістивши у них багато народних казок, оповідань.
У художніх творах («Екзамен», «Непокірний», «Украла» та ін.) Б. Грінченко змалював життя та працю учителів сільських шкіл, висміяв тих, хто перешкоджав їм у роботі.
