
- •Український центр Європи
- •2. Багатство української мови
- •3. Цілюща сила пісні й любові
- •4. Перлина Поділля
- •5. Захоплення
- •6. Символ щедрого таланту
- •7. Найбільша святість
- •8. Хай живе і благоденствує Україна!
- •9. Першоджерела історичної пам'яті
- •10. Реймське євангеліє
- •11. Стодзвонні джерела
- •12. Поетична біографія українського народу
- •13. Коштовні пам'ятки Київської Русі
- •14. Мистецтво спілкування
- •15. Здатність зрозуміти ближнього
- •16. Шлях до гармонійної особистості
- •17. Відкриття обручки
- •18. Освіта в Київській Русі
- •19. Учитель
- •20. Книжка і комп'ютерні технології
- •21. Інформаційні ресурси Інтернету
- •22. Наслідки технічного прогрессу
- •23. Світло українського розуму
- •24. Космічні дослідження
- •25. Виснажливий шлях пошуків
- •26. Творець української еліти
- •27. Подарунок на всі часи
- •28. Багатогранний талант
- •29. Унікальний українець
- •30. Спорудження пам'ятника Богдану Хмельницькому
- •31. Заповітний національний скарб
- •32. Хрестоматія народного життя
- •33. Ранній автопортрет Шевченка
- •34. Справжній учений
- •35. Таємниці творчості
- •36. Михайло Драгоманов
- •37. Проза Михайла Коцюбинського
- •38. Поетична майстерність Максима Рильського
- •39. Таємниця військового скарбу Січі
- •40. Творча дружба Рєпіна і Яворницького
- •41. Самотня художниця
- •42. Легенда українського кіно
- •43. Місячне сяйво його полотен
- •45. Ліна Костенко
- •46. Диво Запоріжжя
- •47. «Вагнерівська примадонна» XX століття
- •48. Всесвітнє визнання української пісні
- •49. Амазонки Приазов'я
- •50. Українське бойове мистецтво
- •51. Кава Юрія Кульчицького
- •52. Майстри гончарського мистецтва
- •53. Дорога додому
- •54. Долина нарцисів
- •55. Тварини України, що зникли
- •56. «Вода... Ти саме життя»
- •57. Пригода на острові
- •58. Пізнати себе через природу
- •59. Мелодія кам'яної скелі
- •60. Микола Миклухо-Маклай
- •61. Учитель – людина з великої літери
- •46. Диво Запоріжжя
- •2. Багатство української мови
- •Український центр Європи
42. Легенда українського кіно
Івана Миколаичука називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком. Він був особливий, народний, справжній, найкращий. Великий Параджанов казав про нього: «Я не знаю більш національного народного генія... До нього це був Довженко».
Іван народився 1941 року в селі Чорторий на Буковині. Закінчив Чернівецьке музичне училище, театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилян-ської, Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого.
У кіно дебютував ще студентом. Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» одразу принесли йому загальне визнання. Кінострічка «Тіні забутих предків» була визнана однією з двадцяти найкращих картин світу. Безперечно, успіхові цього фільму сприяла участь у ньому талановитих митців і передусім Івана Миколаичука. Майже випадково потрапивши на кінопроби, він приголомшив своєю грою всю творчу групу на чолі з режисером Сергієм Параджановим. Успіх Миколаичука у фільмі здається ще несподіванішим, якщо згадати, що на той момент він був студентом першого курсу кіноакторського факультету. Після того його запрошували працювати в Голівуд, але Держкіно актора про це не повідомило. Американці назвали на честь Івана Миколаичука малу планету.
Після блискучого дебюту в кіно Миколаичука знімали часто і він запам'ятовувався в більшості картин. Запам'ятовувався навіть тоді, коли йому, по суті, й не було чого грати, але він «витягував» роль завдяки своїй особистості та вмінню створити образ майже з нічого. Він не задовольнявся тією міркою, котру ми так часто до себе прикладаємо: бути не гіршим від сусіда. Іван уособлював яскравого романтика, націленого на рух угору. З фільму «Білий птах з чорною ознакою» починається нова сторінка в його творчості - він стає ще й сценаристом.
У яскравому фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» Іван був не тільки виконавцем колоритної ролі козака Василя, а й фактично співрежисером. Він працював також над музичним оформленням фільму. Миколайчук завжди шукав нові інтонації голосу, музики, мови, щоб це вражало й хвилювало. Він відходив від традиційного кіно, віддаючи перевагу філософському. У сімдесяті гоніння на діячів культури торкнулися й Івана. Його звинуватили в націоналізмі, кваліфікували як людину ворожої ідеології. А після фільму «Білий птах з чорною ознакою» життя Миколайчука зовсім ускладнилося. Стрічка, котра здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, була сприйнята як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Поклали на полицю і «Тіні забутих предків». Так поступово актора почали відлучати від творчого процесу.
І досі залишається загадкою, як Іванові Миколайчуку вдалося втілити давню мрію - зняти свій фільм. «Вавилон XX» прозвучав як вибух в українському кінематографі. Яскравий, наповнений фантастичними і водночас реальними образами фільм увібрав усе найкраще, що міг дати йому Миколайчук-сценарист, Миколайчук-режисер, Миколайчук-актор. Постійні потрясіння, заборони творчих задумів, «табу» на фільми зіграли не останню роль у долі молодого актора. У серпні 1987 року Івана Миколайчука не стало. Кажуть, того року, коли він помер, на став його рідного села Чорторий прилетіли лебеді. Люди назвали їх Івановими...