34. Справжній учений

Познайомитися було з ним легко. Я зайшов до його хати, а він зустрів мене відразу спокійно, без етикету, як свого звичайного знайомого. Ледве чи не з першого разу частував мене чаєм, що в Галичині було незвичайним. У нас частували тільки людей близьких, давно знайомих. У розмові він не намагався навертати мене до своїх поглядів і взагалі не накидав ніколи своїх переконань іншому, не любив проголошувати в приватних розмовах свої ідеї, а натякав на них принагідно; якщо агітував, то хіба книжками.

Франко був дуже працьовитим: читав книжки, робив нотатки цілими днями, писав прозові та поетичні твори й наукові статті. Навіть при гостях Іван Якович не покидав своєї праці й, розмовляючи з ними, безупинно працював. От цим і можна пояснити велику кількість написаних ним творів і широкі його знання. З усіх українських письменників Франко найбільш плодовитий. Своєю пильністю він набував знання найважливіших чужих мов, читав майже всіх авторів в оригіналах і вивчав мови самотужки зі словником і граматиками. Пам'ять мав унікальну і завдяки їй, як і превеликій працьовитості, набув надзвичайно широких знань. Своїми знаннями Іван Якович не хвалився ніколи, а вони показувалися принагідно.

У глибині його знань я часто мав нагоду пересвідчитися. Коли я складав іспит з французької мови, мені дали завдання — опрацювати добу романтизму й Шатобріана. Після іспиту зайшов я до Франка й згадав про це, і він розказав мені набагато більше й докладніше, ніж я написав, спеціально готуючись до іспиту. Чогось такого мені не доводилося в житті зазнати ніколи більше. Франко знав релігію краще, ніж професори теології, літературу, політичну економію, природничі науки, історію, етнографію ліпше, ніж деякі вчителі тих наук. Узагалі мав він широке коло всебічного знання не як дилетант, а як справжній учений. Франко мав два захоплення - книжки й рибальство. Більшість зароблених грошей він витрачав на книжки, бо не всі потрібні матеріали міг знайти по бібліотеках. Помалу зібрав досить гарну бібліотеку з цінних наукових творів і свої книжки радо позичав знайомим. Не раз було скрутно у Франка з грішми, не вистачало на прожиток, але на книжки мусило бути.

Друга його пристрасть - це рибальство. Він не палив, не пив, у карти не грав, жодного виду спорту не знав, а тільки зрідка відривався від роботи і рибалив. Це була його одинока забава і відпочинок. Іноді Франко вибирався десь на село, найчастіше туди, де були невеличкі річки й ставки, і вишукував усякі нори по берегах, найглибші місця, де сиділа риба. Розумівся він дуже добре, де риба любить пересиджувати, у яку пору найлегше її зловити, і знав прекрасно всякі породи риб, життя їх, норови і звички. Риба цікавила його тільки доти, доки не викинув її з води на берег, а як уже зловив і передав комусь іншому, то йому було до неї байдуже.

35. Таємниці творчості

Таємниці творчості... Спробуємо розглянути деякі чинники, які так чи інакше впливали на творчу працю Лесі Українки, могли прискорювати чи уповільнювати лет її фантазії. Оточення, місце, час, нарешті, найдрібніші різноманітні обставини, зовні малопомітні, позначилися на її душевному стані, а отже, й на робочому настрої.

У листі до Михайла Павлика поетеса стверджує, що ніде їй так гарно не працювалось, як удома, в Колодяжному, незважаючи навіть на свіже повітря на Волині, від якого часто нападала пропасниця. Саме у звичних умовах власної родини, де люди для її серця наймиліші, Леся Українка не відчувала себе одинокою, нікому не потрібною. Безумовно, мальовнича навколишня природа, доброзичливі, привітні селяни, тихий, уповільнений ритм сільського життя, уважне й дбайливе ставлення батьків - усе це в сукупності сприяло її гарному настрою, посилювало її творчу енергію. Лише подеколи її огортала туга через важкий хворобливий стан, розлуку з ровесниками-товаришами, однодумцями, полишеними в Києві.

Ще була одна річ, яка відіграла, надто в молоді роки, певну роль у праці Лесі Українки. Це - звичайний письмовий столик. Поетеса до нього настільки звикла, що відсутність його не могли ніяк замінити навіть кращі столи й інше письмове приладдя. Поетеса наголошувала, що без письмового стола «...була на чужині, усе одно як без рук і пера».

Здебільшого поетеса не дозволяла поширюватися своїм негативним емоціям, оволодівати цілком її свідомістю. Прикладом такого боріння проти переживань, пов'язаних з тяжкими життєвими випробуваннями, є написана Лесею драматична поема «Одержима».

За одну безсонну ніч, проведену біля ліжка хворого Сергія Мержинського, поетеса створила бездоганний, натхненний взірець, поему-шедевр. Цей факт засвідчує її велику силу волі, гартовану ще раніше, за обставин, коли Леся неймовірними зусиллями змушувала себе «крізь сльози сміятись», «сміятись, коли серце ридає». Отже, навіть у такі години душевної негоди поетеса не могла не творити.

Письменниці нерідко доводилося силою волі навіювати творчий настрій. Вона або йшла на лоно природи, або писала лист до близької людини, або просто усамітнювалася. Коли ж з'являлося натхнення, Леся намагалася не розпорошуватись, не відволікати своєї уваги чимось дріб'язковим чи стороннім, а прагнула вповні скористатися припливом творчих сил. Так за три дні було написано драматичну поему «Бояриня», а за одинадцять-дванадцять днів - драму-феєрію «Лісова пісня».

Леся Українка вважала найкращим для праці той час, коли все затихало, скоряючись всесильній володарці - чарівливій ночі, коли годинник показував північ. Думка легше корилась у цілковитій самотині. Поетеса навіть не любила, щоб хто-небудь сидів біля неї чи взагалі був свідком такої творчої, як вона називала, «врочистої одправи». З диктуванням творів у неї нічого не виходило, коли вона була недужа й не могла самостійно писати. Особливо не подобалося поетесі переписувати набіло свої твори, це їй давалося навіть тяжче, ніж складання нових.

Показово, що велику за обсягом творчу працю здійснювала Леся Українка не лише безпосередньо під час написання художніх творів. Нерідко поетеса перебувала в полоні світу власних персонажів, обмірковувала їхні стосунки під час відпочинку, подорожі.