6.Обов'язки банків щодо збереження банківської таємниці

Комерційні банки зобов’язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом:

1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю;

2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю;

3) використання технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації;

4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах та угодах між банком і клієнтом.

Комерційному банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені в документах, угодах та операціях клієнта. Банк має право надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних для надання кредитів, банківських гарантій.

7.Державне регулювання діяльності комерційних банків

Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національнім банком України у таких формах:

І. Адміністративне регулювання:

1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності;

2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;

3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;

4) нагляд за діяльністю банків;

5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

II. Індикативне регулювання:

1) встановлення обов'язкових економічних нормативів;

2) визначення норм обов'язкових резервів для банків;

3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

4) визначення процентної політики;

5) рефінансування банків;

6) кореспондентських відносин;

7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

8) операції з цінними паперами на відкритому ринку;

9) імпорту та експорту капіталу.

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

8.Склад і структура ресурсів комерційного банку

9.Способи розрахунку і структура власного капіталу банку

У процесі управління капіталом банку важливе значення має метод обчислення (оцінювання) величини капіталу. Розмір капіталу визначається з допомогою базового балансового співвідношення

А = З + К, (2.1)

де А — активи; З — зобов’язання; К — капітал банку.

Звідси

К = А – З. (2.2)

У банківській практиці існує кілька методів обчислення розміру капіталу.

МЕТОД БАЛАНСОВОЇ ВАРТОСТІ

Згідно із цим методом усі активи та зобов’язання банку оцінюються в балансі за тією вартістю, яку вони мали в момент придбання або випуску. Капітал розраховують за формулою (2.2), виходячи з балансової вартості активів та зобов’язань.

МЕТОД РИНКОВОЇ ВАРТОСТІ

Цей метод полягає в тому, що активи та зобов’язання банку оцінюють за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховують і капітал банку за формулою (2.2).

МЕТОД «РЕГУЛЮЮЧИХ БУХГАЛТЕРСЬКИХ ПРОЦЕДУР»

Сутність методу полягає в обчисленні розміру капіталу за правилами, які встановлені регулюючими інстанціями.

Власний капітал банку при обчисленні економічних нормативів поділяють на капітал першого та другого рівня (основний та додатковий):

До основного капіталу відносять:

- зареєстрований статутний капітал банку;

- емісійні різниці;

- результати минулих років (нерозподілений прибуток);

- результати минулого року, що очікують затвердження (розподілу).

До додаткового капіталу належать:

- загальні резерви банку;

- резервний фонд;

- результати переоцінки основних засобів;

- результат поточного року (нерозподілений прибуток).