4. Проблеми пенсійної реформи
Кризова демографічна ситуація властива більшості країн Європи, що викликає необхідність проведення пенсійної реформи в Євросоюзі. Ще в березні 2002 р. було прийняте рішення про підвищення пенсійного віку в країнах ЄС до 65 років.
Дуже гостро проблема стоїть в Німеччині, яка раніше інших європартнерів відчула небезпечну тенденцію старіння суспільства (Alternde Gesellschaft). Один з можливих шляхів забезпечення ефективності соціальної політики – підвищення пенсійного віку, що дозволить зберегти рівень соцзабезпечення за рахунок покращення співвідношення числа працюючих та пенсіонерів, не дивлячись на старіння населення. В ФРН важливим пунктом економічної програми уряду А.Меркель виступало поетапне підвищення пенсійного віку з 65 до 67 років (як для чоловіків, так і для жінок).
Історична довідка. “Залізний канцлер” Німеччини О.Бісмарк наприкінці XIX ст. (1889 р.) ввів систему страхування по старості та домігся підписання так званого Договору трьох поколінь, він переслідував мету: «робітнику дати право на працю, поки він здоровий; гарантувати за ним догляд, якщо він хворий; гарантувати йому пенсію, якщо він старий”.
У часи Бісмарка чоловіки працювали до 70 років і лише після цього мали право виходити на пенсію. Тільки в 1916 р. в Німеччині був прийнятий закон, згідно з яким пенсію можна було одержати після 65 років (цей закон діє й досі).
Але майже сто років тому в Німеччині була абсолютно інша демографічна ситуація та абсолютно інші умови життя. Тоді більшість людей починали свою трудову діяльність в 15–16 років. Лише незначна частина населення могла дозволити собі розкіш продовжити навчання. Жінкам це взагалі було недоступно. Шкільна освіта обмежувалася вісьмома роками, та майже всі починали працювати навіть з 14 років. При цьому кожний трудящий виплачував з зарплати відсотки на пенсію та на медичне обслуговування. Ці виплати продовжувались до 70 років, якщо взагалі вдавалося дожити до такого похилого віку, так як середня тривалість життя у німців тоді дорівнювала 45 рокам. Частка громадян Німеччини, вік яких перевищував 70 років, складала всього 2%. Таким чином, Угода трьох поколінь функціонувала відмінно: вона дозволяла утримувати непрацездатних німців віком молодше 15 років та старше 70.
Сьогодні середньостатистична, дійсна межа праці в Німеччині завершується в 60 років. А середній вік молодих людей, з якого починається ця сама праця, змістився до 25 років. Як наслідок, в пенсійні та медичні каси гроші надходять лише від трудящих з 25-річного до 60-річного віку, тобто від тих, хто працює. Але людей пенсійного віку в Німеччині нараховується вже не 2%, як колись, а більше 25%. І Угода трьох поколінь поступово перетворився на угоду чотирьох та навіть п’яти поколінь. Зараз прошарок населення між 25 і 60 роками включає два покоління молодих та два або майже три покоління людей похилого віку.
На думку деяких, новації Бісмарка призвели до зменшення народжуваності та розпаду сімей. Російський економіст Віталій Найшуль, посилаючись на демографів, стверджує, що встановлення державою дитячих виплат як заходів, що стимулюють народжуваність, призводить до протилежних наслідків. А позитивний вплив на демографічну ситуацію може справити скасування пенсій (!) Пенсії він відносить до руйнівних винаходів людства, оскільки через століття після їхнього введення з’ясувалося, що саме вони стали гальмом розвитку економіки на межі ІІ-ІІІ тисячоліть: “До цього люди успішно жили й без них. А зараз усі цивілізовані країни переживають значні труднощі із народжуваністю, і с надлишковим податковим тиском, що припадає на робітників”.
Якщо пенсій не буде, розвиває економіст свою попередню тезу, люди “стануть піклуватися про своє майбутнє двома можливими способами: народжувати дітей і робити заощадження на старість”. І той, й інший шлях, з погляду В.Найшуля, “надзвичайно корисні для країни”. Перший дає їй приплив людського капіталу, другий - фінансового. Саме суспільство, де немає пенсійної системи, стверджує він, характеризуються одночасно більш високою народжуваністю, підвищеною нормою нагромадження й одночасно низькими податками. Усе це, разом узяте, створює сприятливі умови для розвитку приватного бізнесу і, врешті-решт, “економічного процвітання”. Політичний аспект відмови від пенсійного тягаря для держави “означає крок від тоталітаризму до свободи”, оскільки тим самим ліквідується грубе втручання влади у внутрішньосімейні відносини. Ще одним наслідком кроку по скасуванню пенсійних зобов'язань стане, на його думку, оздоровлення суспільної моралі і зміцнення інституту родини. По-перше, діти будуть виховуватися “більш відповідально - і не для потіхи батьків, а як майбутні годувальники”, по-друге, зміцняться відносини між поколіннями, по-третє, “родина з інституту легальних сексуальних утіх перетворюється на інститут продовження роду людського”.
Україна. Уряд України, відповідно до вимог МВФ, збільшує віковий пенсійний поріг для жінок з 55 до 60 років. Це робиться в ім’я спасіння Пенсійного фонду, якому в 2010 році не вистачило 26 млрд. грн., в 2011 – 37 млрд. грн. Але для того, щоб ліквідувати дефіцит, пенсійний фонд слід не лише економити, але й поповнювати.
За справедливою оцінкою О.Пасхавера, в Україні, з її найнижчою середньою зарплатою в Європі (нижче лише в Молдові), з мікроскопічним розміром прожиткового мінімуму, з найзаплутанішою податковою системою, наповнити пенсійний фонд не вдасться навіть, якщо жінок відправляти на пенсію в 100 років. Щоб зробити пенсії пристойного рівня, потрібний розвиток недержавних пенсійних фондів, фондового ринку, спрощення податкової системи.
Програма економічних реформ нинішнього президента передбачає поступове підвищення пенсійного віку до 65 років для чоловіків та жінок протягом 10 років. Ці зміни будуть стосуватися громадян, яким на 2012 рік буде не більше 35 років. Їхня пенсія (другий рівень пенсійної системи) буде накопичуватися на персональних пенсійних рахунках в залежності від розміру пенсійних відрахувань. Пропонується підвищити мінімальний трудовий стаж, що дає право претендувати на державну пенсію.
КМУ пропонує ВР обмежити максимальний розмір пенсії 12 прожитковими мінімумами. При цьому залишиться можливість й більших пенсій – але за рахунок накопичувальної системи.