3. Соціальна політика в період переходу до ринку. Основні протиріччя

За якими критеріями було визначено, що Україна вже перейшла до ринкової економіки? Якщо б одним з критеріїв був рівень (якість) життя, то навряд чи це б відбулося.

Зазвичай якість життя визначається:

• рівнем доходів;

• справедливістю їхнього розподілу.

Можливо вимірювати рівень життя в країні й демографічними показниками. Відомо, що природний приріст населення в Україні залишається від’ємний. Кількість населення постійно зменшується в період з 1991 р. (52 млн.) до нашого часу. Хоча з 2002 р. спостерігається збільшення народжуваності (з кількома виключеннями - у 2005 та 2010 р.), але смертність, не дивлячись на певні коливання, залишається на стабільно високому рівні. Причинами високої смертності називають зменшення доступності медичних послуг, підвищення захворюваності внаслідок стресових ситуацій, незадовільний екологічний стан.

Крім дії цих чинників, зменшенню народжуваності в 90-тих роках сприяла й економічна ситуація. По-перше, внаслідок низьких доходів молоді жінки намагаються працювати постійно, що пов’язано з зменшенням можливостей утримання дитини та непрацюючої матері. По-друге, молоді жінки залишають країну для працевлаштування за кордоном або одруження з іноземцями, що негативно впливає на народжуваність в країні.

У короткостроковому періоді зменшення кількості населення стає чинником зростання ВВП на душу населення, але в довгостроковій перспективі призведе до старіння населення. З 1990 по наш час кількість осіб у віці, молодшому за працездатний, постійно скорочується, що поступово підвищує навантаження пенсіонерів на працездатних.

При переході до ринку соціальні протиріччя цілком природні. Соціальна сфера – найболючіша галузь, що багата на потрясіння.

Основні протиріччя перехідного періоду

Падіння зайнятості та реальних доходів

Загальновідомо, що не дивлячись на райдужні прогнози, перехід до ринку супроводжувався глибоким спадом виробництва та доходів населення. У країнах ЦСЄ доходи впали в середньому на 15%, в країнах СНД – більше 50%.

Можна виділити два сценарії “стискання” потоків доходів:

• весь тягар лягає на плечі тих, хто втрачає роботу; реальні доходи зайнятих при цьому не падають (Східна Німеччина – реальна зарплатня не впала, а безробіття досягло 35%);

• практично ніхто не втрачає роботу, але тягар спаду лягає на зайнятих у формі падіння реальної зарплатні (в Україні зарплатня впала на 70%, безробіття трималося на рівні 3-4%).

Доходи населення включають:

1. зарплатня – трудовий доход ( , але може бути компенсована за рахунок інших складових);

2. соціальні виплати (пенсії, стипендії… - - в процесі політичного маневрування урядів);

3. доходи від самозайнятості (враховуючи прибуток та підприємницький дохід) – швидко зростають під впливом лібералізації економічного життя;

4. вартість послуг освіти та охорони здоров’я, які надаються безкоштовно ( через бюджетну кризу). Найчастіше – найбільші втрати.

Людський капітал – найцінніший ресурс, набагато важливіший, ніж природні ресурси. Саме він визначає темпи економічного розвитку, тож посилюється інтерес суспільства до системи освіти. На жаль, у нас все більше популярна думка, що вища освіта дає віддачу швидше особистості, ніж суспільству, тож приваблива перш за все для приватного інвестування, а розвиток має бути орієнтований на комерціалізацію вищої школи. Держава має інвестувати кошти в студентів, але лише тих, що мають здібності.

Зростання нерівності в розподілі доходів

У командній економіці мала місце зрівнялівка. Високі доходи, як вважалося, просто несумісні з соціалізмом. У ході ринкових реформ від незначної соціальної поляризації перейшли до нерівності.

Країни ЦСЄ всіляко намагалися стримати нерівність. Інші країни – або не усвідомили як мету, або цього не вдалося досягти. Часто додається ще й регіональна диференціація.

Досвід країн Латинської Америки свідчить: економічне зростання в поляризованому суспільстві приносить вигоди лише заможним верствам населення, ще більше поглиблює поляризацію.

На противагу в країнах Південно-Східної Азії спостерігається набагато більша рівність в розподілі доходу, тому зростає добробут широких верств населення.

Окрім коефіцієнта Джинні, що вже згадувався, показником, який характеризує нерівність в розподілі доходів, є децільний коефіцієнт (розрив у середній величині доходів 10% населення з найвищими доходами и 10% з найнижчими доходами). У розвинутих країнах він досягав свого максимуму (в 16 разів) лише у США, а в європейських країнах коливався в межах 6-10 разів. У країнах Латинської Америки він складає десятки разів. Росія – у 23 рази (це офіційний показник, якщо не брати до уваги приховання доходів та інших проблем зі статистикою). Використовується також і квінтільний (20%) коефіцієнт. Який краще відбиває реальний стан справ?

Проблема бідності

Вже більше 100 років в економічній літературі бідним вважається домогосподарство, рівень видатків якого не забезпечує всім членам його родини досягнення специфічної норми споживання продуктів харчування, що необхідна для нормального існування організму.

Ці набори відрізняються за країнами та за часом, але їх об’єднує спільна риса: вони відбивають структуру споживання найменш забезпечених верств населення та ледве-ледве забезпечують стерпне існування.

Бідність визначається двома чинниками:

• розподілом населення за рівнем доходів;

• вартістю мінімального споживчого кошику (межа бідності) відносно середнього рівня доходу.

Сама межа бідності з часом зростає. За методикою Світового банку вона становить зараз $2,15 на людину (рівень від $2,15 до $4,30 визначається як зона ризику).

Для динаміки бідності велике значення має:

1. зміна цін на товари споживчого кошику;

2. зростання доходів.

Якщо (1)  (2), бідність зростає.

Традиційними бідними слід вважати багатодітні сім’ї через високе навантаження утриманців.

Звісно, що тяготи переходу до ринку лягли на плечі лише частки населення:

• з’явилися “нові бідні” – те, хто раніше належав до середнього класу (тимчасове становище);

• дуже велика частка працюючих бідних (типова бідна сім’я зовсім не є родиною безробітних або пенсіонерів). Реальна зарплатня в багатьох секторах дуже низька.

Тож, головна причина бідності не відсутність реальних доходів, а їхній дуже низький рівень.

За даними Світового банку, рівень бідності в країнах ЦСЄ та СНД значно скоротився за останні 5 років. Хоча визнається, що економічне зростання впливає на скорочення бідності лише опосередковано (в основному економічне зростання приносить багатство багатим).

Бідність може бути об’єктивна та суб’єктивна. Суб’єктивну бідність визначають за самооцінкою. Людина визнається бідною, коли сама себе так ідентифікує. А за даними Держкомстата, 84,5% громадян України вважають себе бідними. Е.Лібанова (директор Інституту демографії та соціальних досліджень) вважає, що така суб’єктивна бідність набагато небезпечніше, ніж об’єктивна, яка заснована на офіційних даних. Раніше вони більш-менш відповідали одна одній. У наш час суб’єктивна просто фантастично зросла. На думку Е.Лібанової, у цьому винна, перш за все, політична та економічна еліта, яка всіляко демонструє свій добробут

Прояв суб’єктивної бідності має надзвичайно важливе значення під час аналізу суспільної поведінки, з огляду на маргіналізацію суспільства, утриманські настрої значних верств населення. Саме вона, формуючи пасивну поведінку, сприяє зниженню економічної активності, перешкоджає прагненню додаткових заробітків.