9. Право Давньоруської держави у другій половині 9 - першій третині 12 ст.

Утворення Київської держави супроводжувалось фор­муванням феодального права. Найдавнішою його фор­мою були звичаї, що склалися у процесі спілкування людей, увійшли в звичку, побут і свідомість певної групи чи всього населення. Звичай став основним засобом регу­лювання поведінки людей у первіснообщинному суспіль­стві. З виникненням держави панівні класи пристосували деякі звичаї до своїх інтересів, санкціонували та забез­печували їх використання примусовою силою держави. Так виникло звичаєве право, що стало важливою фор­мою права у рабовласницьких державах. Воно поширю­валося також і в період феодалізму ((до виникнення аб­солютної монархії).

Уже з Х ст. з'являється князівське законодавство Ще за часів Олега у договорі з греками 911 р. є згадка про приписи «руського закону». Особливе значення мають статути князів Володимира Великого та Ярослава мудрого, які внесли важливі нововведення у фінансове, сімейне і кримінальне право. Найголовнішою пам'яткою. права Київської Русі є Руська Правда, що зберегла своє значення і в наступні періоди історії й не тільки для українського права. Окрім цього, Руська Правда має чимале значення не тільки як пам’ятка законодавства Київської держави, а й як джерело пізнання розвитку державної організації та господарства, подібно до капітуляріїв франкського короля, засновника династії Каролінгів Карла Великого.

Історія Руської Правди складна. Питання про її по­ходження, а також і час складання її найдавнішої частини ще повністю не досліджене. Деякі автори (на­приклад, академік Б. Греков) відносять це навіть до УІІ ст.. Однак більшість сучасних дослідників поєднують Руську Правду з ім'ям Ярослава Мудрого. Суперечливим залишається і питання про місце видання цієї частини Руської Правди. У літописі вказується Новгород, але чимало авторів називають Київ.

Початковий текст Руської Правди до нас не дійшов. Однак відомо, що сини Ярослава у другій половині XI ст. істотно доповнили та змінили його, створивши так звану Правду Ярославичів. Тепер відомо 106 списків Руської Правди, складених XIII—XVII ст., які прийнято поділяти на три редакції — Коротку, Розширену та Ско­рочену. Кожна з редакцій відображає певні етапи роз­витку феодалізму в Київській Русі. Коротка редакція найдавніша (XI ст.). Вона складається з Правди Яро­слава, або Найдавнішої Правди, Правди Ярославичів, або Статуту Ярославичів, Покону вірного та Статуту мостникам. Останній належить до важливих пам'яток новгородського адміністративного законодавства. Він присвячений організації мостіння (брукування) головних торгових магістралей Новгорода і доріг, що вели до пристаней і на міський торг. У сучасній літературі існують три можливих варіанти-датування Статуту. Професори С. Юшков і М. Тихомиров пов'язували його з кінцем XII ст., Б. Рибаков і Л. Черепній — з 30-ми роками XIII ст., В. Янин — з часом князювання Ярослава Ярославича (1265—1270 рр.).

Правду Ярослава Мудрого складено ймовірно у 30-х роках XI ст. Норми цієї найдавнішої Правди відобража­ють суспільні відносини ранньофеодального періоду. Зберігається, хоч і зі значним обмеженням, інститут кри­вавої помсти. Предметом правового захисту є переваж­но життя, тілесна недоторканість і честь дружинної знаті та її військового спорядження, челядь. Відсутні норми, спрямовані на захист феодального землеволодіння.

Правду Ярославичів складено у 50—60-х роках XI ст. У ній, на відміну від Правди Ярослава, дуже чітко ви­значено феодальну сутність регульованих нею суспіль­них відносин. Майже всі норми спрямовані на захист князівського феодального маєтку, земельної власності князя тощо. Тут чітко виражено специфіку феодального права, як права-привілею, тобто неоднакового підходу до захисту інтересів різних соціальних груп. Панівні класи забезпечувалися правовою охороною значно краще, ніж інші верстви населення. Так, за вбивство селянина чи холопа сплачувався штраф 5 гривен, а за князівського дружинника — 80.

Щодо чіткого періоду написання Розширеної редакції Руської Правди, дослідники не мають єдиної думки, її створення відносять до часу князювання Володимира Мономаха, (1113—1125 рр.) або його сина Мстислава. Не менш суперечливе питання про час виникнення складо­вих частин цієї редакції — Суду Ярослава Володимиро­вича та Статуту Володимира Мономаха. Розширена ре­дакція Руської правди, куди входять перероблені та доповнені норми її Короткої редакції, всебічно задоволь­няла інтереси феодалів, захищала їхню власність на зем­лю, закріплювала безправ'я холопів, які перетворювались на кріпаків, визначала обмеження майнових та особистих прав різних категорій феодальне залежного населення.

Скорочену редакцію Руської Правди більшість дослід­ників розглядає як найпізнішу, створену на основі Роз­ширеної редакції у XV чи навіть XVII ст.

На розвиток права Київської держави відчутно вплинуло запровадження християнства. Церква почала засто­совувати різноманітні норми канонічного права, передусім візантійського, яке виникло на основі римського рабовласницького права, пристосованого до потреб фео­дального розвитку. Найдавнішими пам'ятками церков­ного права були церковні статути князя Володимира Святославича про десятини і церковних людей та князя Ярослава Володимировича про церковні суди. Ці стату­ти збереглися у великій кількості пізніших переробок XIII—XIV ст., але початкові тексти відносять до періоду існування Київської держави. У їх основі лежать вста­новлення названих київських князів, де визначалися форми і розміри матеріального забезпечення церкви та межі церковної юрисдикції стосовно столичної київської митрополії. Ця обставина, а також те, що законодав­цями у статутах були великі київські князі, а у створенні Статуту князя Ярослава брав участь київський митрополит Іларіон, зумовило чинність названих статутів на території всієї Русі. Водночас до їх текстів вносились нові норми, що відображали зміни у взаємовідносинах світської та церковної влади в окремих князівствах у процесі розвитку феодальних відносин, еволюції держав­ного ладу і самій церковній організації. Церковні статути дають змогу визначити становище християнської церкви у державі. Бони закріплювали привілеї служителів церкви на «десятину» — десяту частину доходів, що за­лежне населення сплачувало церкві. Спочатку вона встановлювалася для спорудження й утримання Десятин­ної церкви (перша кам'яна церква у Києві, збудована руськими і візантійськими майстрами 989—996 рр.), а пізніше набула характеру повсюдного феодального податку, який збирали церковні установи.

Законодавство мало достатньо розвинену систему цивільно-правових норм. У статтях Руської Правди йшлося про встановлення права власності не тільки на землю й угіддя, а й на рухоме майно: на коней, знаряддя виробництва тощо. Право власності відрізнялося від права во­лодіння, передбачався порядок відібрання власником виявленого ним свого майна, що знаходилось у володінні іншої особи. Законодавець по суті обґрунтовував непра­вомірне володіння, вимагаючи не тільки повернення сво­го майна, а й сплати компенсації за користування ним.