СОБОРНЕ УЛОЖЕННЯ 1649

Уложення царя Олексія Михайловича — звід законів Рос. д-ви, одна з визнач, пам'яток рос. феод, права на етапі переростання станово-представницької монархії у стадію абсолютизму. Безпосеред. поштовхом до його розробки стало повстання 1648—49 посадських людей Москви, підтримане частиною дворянства, та в ін. містах. Після придушення повстання для підготовки проекту було утворено спец, комісію. Проект розглядався на земському соборі, що розпочався у вересні 1648; після, внісши істотні зміни і доповнення до Уложення, собор і цар затв. його. Вступив у дію в січні 1649. Джерелами С. у. 1649 стали Судебник 1497 Судебник 1550, «Стоглав» 1551, указні книги приказів, цар. укази, рішення земс. соборів, вироки Боярської думи, чолобитні від дворян і посадських людей, литовське, а також візант. право (див. Кормчі книги). Згодом С. у. 1649 було доповнено значною кількістю юрид. актів, названих новоуказними статтями.

С. у. 1649 є спробою упорядкувати прав, надбання за галузями та інститутами. Воно має 25 розділів, в яких розглянуто однорідні питання за ступенем їх важливості, та 967 статей. Уложення регулювало широке коло сусп.-політ. відносин. У ньому закріплювалися привілеї правлячих станів і нерівноправне становище залежних станів, а також статус царя як самодерж. і спадкового монарха. С. у. 1649 містило ряд норм, що регулювали важливі питання держ. управління: прикріплення селян до землі, посад, реформу, зміну статусу вотчини й помістя, регламентацію роботи органів місц. самоврядування, режим в'їзду та виїзду тощо. Цив.-прав. норми Уложення остаточно закріпили монопольне право феодалів на зем. власність, які, зокрема, набували права передавати помісні землі у спадщину, обмінювати їх за певних умов на помісні й вотчинні володіння. Водночас С. у. 1649 передбачало остаточне закріпачення селян, які втратили право переходу до ін. власника (скасовувалися «урочні літа») і підлягали безстроковому розшуку та поверненню власнику.

Багато уваги в Уложенні приділено нормам крим. та суд. права. З крим.-карних діянь найтяжчими, за С. у. 1649, вважалися злочини проти д-ви та особи государя — зрада, змова. Передбачалася також крим. відповідальність за злочини проти порядку, управління, суду, військ, злочини. Докладно регламентувалися злочини проти особи та її майна. Жорстока репресивність особливо виявлялась у системі покарань: смертна кара, що передбачалася як санкція у 60 випадках, дуже часто — кваліфікована (спалювання живцем, колесування, четвертування, залиття горла розплавленим металом, закопування живцем); тілесні покарання — таврування, побиття батогами тощо. Смертна кара і тілесні покарання здійснювалися публічно. Застосовувалися також ув'язнення, каторжні роботи, заслання, майнові покарання, церк. каяття тощо. Найвищими органами суду та апеляц. інстанціями, за С. у. 1649, були цар і Бояр. дума. Суд. функції виконували Монастирський, Розбійний та ін. прикази. Існували також органи вотчинної воєвод, юстиції, губні та земські суд. установи, церк. суди. Уложення запровадило інститут відводу судді. Воно передбачало розшуковий процес у переважній більшості крим. справ та обвинувачувально-змагальний у порівняно невеликих кримінальних і практично у всіх цив. справах. У розшуковому процесі справа порушувалася держ. установою, яка й здійснювала всі слідчі дії. Як докази застосовувалися усні свідчення, письм. док-ти, тортури (порядок їх уперше регламентувався спец, розділом) тощо. С. у. 1649 було гол. джерелом рос. права до введення у дію Зводу законів Російської імперії (1835).

Літ.: Маньков А. Г. Уложение 1649 г. Кодекс феод, права России. Ленинград, 1980; Рос. зак-во Х-ХХ вв., т. 3. М., 1985; Шевченко О. О. Історія д-ви і права зарубіж. країн. К., 2000.

В. А. Чехович.

План

Введення. Поняття історичного джерела

Аналіз історичної дійсності 17 століття

Причини створення Соборної Уложення

Скликання Земського Собору і підготовка Соборної Уложення

Джерела Соборної Уложення

Структура Соборної Уложення

Короткий аналіз змісту Соборної Уложення

Різні галузі права в Соборному Уложенні

а) Судове право

б) Кримінальне право

в) Речове, зобов'язальне і спадкове право. г) Договір в 17 столітті. д) Зобов'язальне право 17 століття. е) Інститут сервітутів. ж) Спадкове право. з) Сімейне право.

Значення Соборної Уложення

Література

1.Вступ. Поняття історичного джерела

Одним з найбільш значних правових актів, створену за довгу історію російської держави, є Соборне Укладення 1649 го-да.Для того, щоб найбільш повно охарактеризувати його як пам'ятник права, як історичне джерело, необхідно визначити його місце в системі всієї сукупності історичних джерел, досить значитель-ную частину яких складають пам'ятники права.

Слід зазначити, що історичний джерело-це все, що відображає розвиток людського суспільства і є основою для його наукового пізнання, точніше все, створене в процесі людської діяльності і несе інформацію про різноманітні сторони суспільного життя.

Значний масив історичних джерел складають різні законодавчі акти, які є правовими документами.

Право-це виражена в системі загальнообов'язкових правил поведінки державна воля економічно панівного класу або всього про-вин. Розвиток правових норм відповідає рівню розвитку суспільства і держави в цілому.

Законодавчі акти представляють собою правові документи, які виходять від верховної державної влади, і мають вищу юриди-чний силу в межах певної території, держави. Всі ос-фундаментальні акти є документами, що фіксують в юридичній формі угоди, договори економічного і політичного характеру між част-ними особами, приватними особами і державою, державами, государс-твом і церковью.Все акти прийнято ділити на 2 основні групи:

публічно-правові, точніше урядового походження;

приватно-правові, точніше укладені між приватними особами.

Цей поділ умовно, так як деякі публічно-правові та приватно-пра-вові акти мають точки дотику.

Основним процесом, що характеризує розвиток законодавчих ак-тів в 17 столітті, є кодифікація норм російського права в умовах складного і розвивається Російського государства.С інший сто-ку, і знання історичної дійсності, в період якої созда-вались ці акти, допомагає розкрити причини створення актів, їх взаімос-в'язь з конкретними історичними подіями.

Аналіз історичної дійсності 17 століття

Приблизно з 17 століття, в середині якого було створено Соборне Укладення, розпочався, як вказує В. І. Ленін, "новий період російської іс-торії", що характеризується дійсно фактичним злиттям окремих областей, земель і князівств Російського Централізованого Держави в єдине ціле. Це злиття було викликано усиливавшимся обміном між об-ласті, зростанням товарообігу і концентруванням місцевих ринків в один всеросійський ринок. Але все ж, незважаючи на нові умови в еко-номіки, пануючою формою господарювання залишається натуральне бар-щінное господарство. Як писав Ленін у праці "Розвиток капіталізму в Рос-ці": "Для натурального, замкнутого господарства, яким і було панщинне землеволодіння, необхідно, щоб безпосередній виробник був наділений засобами виробництва і землею, щоб він був прикріплений до землі, бо інакше поміщику не гарантовані робочі руки. Селянин янин був особисто залежний від поміщика і працював на нього. Панщина систе-ма господарства грунтувалася на вкрай низькою рутинної техніці, так як ведення господарства було в руках дрібних селян, задавлених нуждою, принижених особистої залежністю і розумової темрявою. "

У 1 половині 17 століття починає значно розширюватися велике

вотчинне землеволодіння бояр, монастирів і особливо помісні вла-

дення дворянства. Цей ріст відбувався не стільки за рахунок пожалувань

царя, скільки за рахунок захоплення землевласниками великих волосних земель. У середній течії Волги виникали великі палацові, боярські і монастирські вотчини з розвиненим промисловим господарством. У середині 17 століття вотчинники і поміщики центральній частині Росії прагнули рас-ширити оранку в своїх володіннях за рахунок урізання ділянок надільної селянської землі. Це тягло за собою ще більшу експлуатацію селян. Крім цього, дворянство у першій половині 17 століття отримало право припускати до володіння маєтком своїх синів за умови, якщо вони здатні нести державну службу, точніше поступово поміщицькі землі стали перетворюватися на спадкові. Одночасно виникає "дрібнопомісний", "беспоместних" і "пустопоместний" служилий люд, ко-торий теж прагнув придбати земельні володіння у формі пожалування за службу цареві, але більше за рахунок захоплення земель "чорних волостей", кріпаків і посадських тяглових людей.

Цей процес одночасного зростання дрібної і великої землевлад-лія супроводжувався боротьбою за право спадкування землевладелій, з одного боку, і за закріпачення селян, з ​​іншого боку, так як кре-пісні селяни були основною продуктивною силою крупнопо-місцевого господарства. Поміщики не мали достатню кількість кріпаків, а вотчинники нерідко сманивалі і переховували втікачів, у зв'язку з чим загострилася внутріфеодальная боротьба між по-мещікамі і вотчинниками через селян-кріпаків. Багато поміщики, "государеві служиві люди", монастирі, користуючись тим, що вони звільняються-дени від тягла, скуповували в містах двори, промисли і, конкуруючи з го-порті людьми, ще більше отягощялі життя посадского тяглого населенню-ня. Розвиток товарно-грошових відносин позначалося на зв'язку вотчин-ників і поміщиків з містом і наоборот.Етот процес можна простежити, наприклад, аналізуючи господарську діяльність царських, боярських, мо-настирскіх вотчин середини 17 століття. Цей аналіз свідчить про те, що вотчинники крім землеробства займалися ще й промислами (наприклад, монастир Троїце-Сергіївської лаври мав соляні варниці в Помор'ї, в вотчинах бояр Морозових, Черкаських та інших розвивалися лісові про-думки). У той же час спостерігається поступове відокремлення ремесла від сільського господарства як у великих земельних володіннях, так і в селянин янських господарствах.

У середині 17 століття вже цілі села займалися певним видом ремесла (Нижегородський край, село Павлово-центр железоделательного промислу, село Мурашкін Арзамаської землі виробляли кожухи і так да-леї). У таких великих містах як Москва, Нижній Новгород, Ярославль та інші, на посадах розростаються окремі види ремесла, особливо куз-нечном, гарматне, мідне, зброярня і срібне дела.Промишленность переходить до мануфактурної стадії, з поділом праці, із застосуванням до деякої міри механізіціі виробництва при пануванні ручного тру-так, але праця ще кріпак. Мануфактура в основному обслуговувала потреби держави, на ринок випускали товари лише тоді, коли задовольняли замовлення скарбниці або царського двору.

Удосконалення ремесел та мануфактури вело до подальшого раз-витію внутрішнього ринку, але торгівля ще не повністю відокремлена від ре-месла. Ремісники були одночасно і продавцями свого товару.

На Московському посаді таких торговців було близько 50%. Найбільша ку-

печество-гості-мали по 10-15 крамниць, а селянин міг торгувати лише

на возах (щоб не було конкуренції з посадських тягли людьми). Раз-

вивались торгівля і між промисловими і сільськогосподарськими облас-

тями (єдиний всеросійський ринок). З міського посадского населення

виділялося велике купецтво-гості, купці вітальні і суконної сотень,

мають торгові двори, крамниці не тільки в Москві, але і в Архангельську,

Нижньому Новгороді, Казані та інших містах (вони були звільнені від

міського тягла). Весь тягар по виплаті міських податків лягала

на трудящих посадських людей "чорних" слобод, в той час як їх по-

садскіе землі захоплювалися дворянами і "різними слуЖивими людьми" цар

ських наказів. Виникали "білі" слободи, які були вільні від платежів (пряма державна подати, стрілецька подати, Ямський гроші) на користь "государя". Звільнені від цього тягла, жителі цих слобод будували торгові двори і лавки, які обслуговуються їх же кре-пісними селянами, і тим самим підривали економічне становище тяглових людей посада. Тому городяни неоднакратно ставили питання про повернення в посад пішли людей і закладених "белолістцамі" городс-ких майна.

До того ж царський уряд, не задовольняючись тяглом, підвищена шало непрямі податки на предмети першої необхідності, наприклад на сіль. Економічною і фінансовою політикою уряду був не дово-льон і дрібний військовий "люд", гармаші, коміри та інші, які одержували за свою службу невелике грошове і хлібне жалування. Так як основне джерело їх існування - промисли, вони завжди були готові підтри-жати виступу посадських людей проти фіскальної політики та адміні-ністративного свавілля місцевих міської влади. У зв'язку з недостат-ком земельного володіння і "убогістю государева платні", висловлював своє невдоволення і "дрібний служилий люд".

Причини створення Соборної Уложення

У зв'язку з вище перерахованим можна сказати, що поява Собор-ного Уложення було безпосередньо результатом народних повстань пер-вої половини 17 століття, основу яких складали руху кріпаків, і необхідністю складання єдиного всеросійського закону.

На початку століття підвалини кріпосного держави були приголомшені селянською війною під руководітельством Болотникова. Надалі антифеодальні движени не припинялися. Селяни виступали проти безперервно посилювалася експлуатації, збільшення повинності, заглиблений-ня їх безправ'я. До їх боротьбі, як уже було сказано, примикали "мен-шие" посадські люди, підтримувані рядовими стрільцями та іншими низ-шими розрядами "служилих" людей, а також низами церковних і монастирс-ких організацій. Активними учасниками народних, особливо міських, рухів 17 століття були і холопи. У середині 17 століття боротьба досягла особливої ​​гостроти. Уже перепис 1646 року, за якою крестьне станови-лись "міцні і без визначених років" (закон визначав покарання для вкриваючи-телей втікачів), і введення податків на сіль у лютому 1646 року викликали бурхливий протест. Уряд, що шукало виходи з фінансового глухого кута, але не бажають ущемити інтереси панівного класу, попи-талось скоротити платню "дрібного служилого люду". У результаті - "всколибалася чернь на бояр" і відбулося велике повстання влітку 1648 року в Москві (повстання відбулося і через ненависть народу до "часів-щикам". Повсталі вимагали видачі Плещеєва, що відав Земським нака-зом та інших чиновників. Повстання набуло сильну дію: почали задобрювати столичне військо і чернь, стрільців поїли за наказом царя, сам цар під час хресного ходу говорив мова народу, що звучала изви-ням, на обіцянки не скупився. Це повстання відгукнулося рухами в Устюге Великому, Солікамську, Козлові, Курську і інших містах. Поддер-жанние селянами, повстання носили антифеодальний характер. Серед найбільш популярних гасел був протест проти свавілля і вимагаючи-нізацією адміністрації, так як зловживання московських наказів і "образи" з боку "великих людей" лягали на плечі селян, низів посадських людей і рядових стрільців. У цих же гаслах знайшов своє від-раженіе антогонизм між посадом в цілому і вищої чиновної бюрократи-їй, родрвим боярством і найбільшим землевладеліем. Це позначилося впос-ледствии на деяких рисах Уложення. Але в цілому Покладання отримало яскраво виражений дворянський характер . Важливо зазначити, що критика дейс-твовать законодавства лунала і з лав самого панують-ного класу. Це пояснюється тією боротьбою, яка точилася між його раз-особистими шарами: між дрібними і великими землевласниками, між служи-лим дворянством і родової земельної знаттю, між світськими і духовні-ми феодалами. Це була боротьба за землю, за робочі руки, за політичними дещо вплив і т.д. Так, "служиві люди" вимагали повернення в казну і роздачі їм деяких категорій церковного майна. Разом з предс- тавітелямі посада дворяни в чолобитною від 30.10.48 вимагали знищення ня приватних боярських і церковних слобід і ріллей навколо Москви. Дворяни скаржилися і на свавілля, що панував в наказах, плутанину в законодавстві, яка побічно зачіпала і їхні інтереси. Це знайшло своє про -явище, наприклад, в чолобитних 1637 і 1641 років, в яких дворяни скаржилися на заподіяні їм у наказах "образи" і "насильства" і нас-таіва чи, щоб цар "велів їх у всякі справи судити по судебнику", і в чолобитною Кадомського і касимовских мурз 1642 на насильства "великих людей".

Таким чином, створення Соборної Уложення з соціально-історічес-кой точки зору стало наслідком гострої і складної класової боротьби і безпосереднім результатом повстання 1648 року.

Скликання Земського Собору і підготовка Соборної Уложення

Все це змусило царя оголосити про те, що він "відклав" стягнення недоїмок і скликає Земський Собор для підготовки нового Уложення. Кро-ме того, до початку царювання Михайлова наступника накопичився досить великий запас нових законів і відчулася потреба розібратися в ньому. За усталеним порядком московського законодавства нові закони видавалися переважно за запитами того чи іншого мос-ковського наказу, що викликалися судово-адміністративної практикою каж-дого, і зверталися до керівництва та виконання в той наказ відомства якого вони стосувалися.

Потреба в новому зводі законів, посилена наказовими злоупот-вання, можна вважати головним спонуканням, що викликав новий звід і навіть частиною визначив його характер.

З збереглася "пам'яті" про скликання Собору видно, що ще 10 червня верхи московського населення ("дворяни московські, стрільці та діти бо-Ярське городові і іноземці, гості та вітальні суконні різних слобод торгові люди"), напуганниевосстаніем, просили, щоб "государ їх по-жалував, велів учинити Собор, і вони на Соборі учнут бити чолом про вся-ких своїх справах ". Ця ініціатива була направлена ​​на те, щоб заспокою-ить міські низи і одночасно скористатися важким становищем уряду для досягнення власних станових цілей. Урядом під дивилося на скликався Собор як на засіб заспокоєння наро-да. Надалі патріарх Никон казав, що цей Собор був скликаний "острах заради і міжусобиць від усіх чорних людей, а не справжні правди заради".

У грамотах, розісланих по областях влітку 1648 року, було ого-лено, що велено написати Покладену книгу за указом государя і патріар-ха, за вироком бояр і по челобітью стольників і стряпчих і всяких чинів людей. У липні 1648 р. цар, порадившись з патріархом і всієї Русі Йосипом, з метрополитом з архієпископами і "з усім освітленим собором", "государевим бояр", з "окольничьи" і "думним людьми" вирішив, що треба виписати ті статті, які написані в "правилах свя-тих апостолькіх і святих отців" і законів грецьких царів, а також зібрати І "справити" зі старими судебнекамі укази колишніх правлячих ца-рей і "боярські вироки на всякі державні і земські справи". Те же статьи, на которые в судебнеках “указу не положено и боярских приговоров на те статьи не было, и те бы статьи по тому же напистаи и изложити по его государеву указу общим советом, чтобы Московского го-сударства всяких чинов людем, от большаго и меньшаго чина, суд и расп-рава была во всяких делах всем ровна”. (из предисловия к соборному уложению). Составить проект Уложения было поручено особый кодификаци-онный комиссии из 5-ти человек, из бояр кн. Одоевского и Прозоровско-го, окольничего князя Волконского и двух дьяков, Леонтьева и Грибоедо-ва. Три главных члена этой комиссии были думные люди Ж значит, этот “приказ князя Одоевского с товарищами”, как он называется в докумен-тах, можно считать комиссией думы , он был учрежден 16 июля. Тогда же решили собрать для рассмотрения принятия проекта к 1 сентября земской собор. Комиссия выбирала статьи из указанных ей в приговоре источников и составляла новые, те и другие писались “в доклад” и представлялись государю с думой на рассмотрение. Следует отметить, что Земской Собор 1648-1649 года был крупнейшим из всех, какие созывалмсь в период су-ществования в России сословно-представительной монархии. Тот факт, что важнейшие политические вопросы решались на Земских Соборах, свидетель-ствует о большом их значении и авторитете. По совету патриарха и бояр-скому “приговору” царь дал указание для рассмотрения и утверждения Со-борного Уложения избрать на Земской Собор от стольников, стряпчих, дворян московских и жильцов-по 2 человека, со всех городов от дворян и детей боярских, кроме Новгорода, по 2 человека, а из новгородцев с пя-тины-по 1 человеку, от гостей-по 3 человека, из гостиной и суконной сотен-по 2 человека, и из “черных” сотен и слобод и городов с посадов по 1 человеку. К 1 сентября 1648 года в Москву были созваны выборные “из всех чинов” государства, служилых и торгово-промышленных посадс-ких; выборные от сельских или уездных обывателей, как от особой курии, не были призваны. Земской Собор как по своим задачам, так и по соста-ву, был феодально-крепостнический. С 3 октября царь с духовенством и думными людьми слушал составленный комиссией проект Уложения, который обсуждали в 2 палатах: в “Верхней”, где царь, Боярская Дума и освящен-ный Собор, и в ответной, где выборные люди различных чинов под предсе-дательством князя Ю.А.Долгорукова, которые были призваны из Москвы и из городов, “чтобы то все Уложение впредь было прочно и неподвижно” (ряд статей Уложения пересказывает содержание челобитных, что указыва-ет на участие выборных людей в составлении Соборного Уложения*). Затем государь указал высшему духовенству, думным и выборным людям закрепить список Уложения своими руками, после чего оно с подписями членов Собо-ра в 1649 году было напечатано и разослано во все московские приказы и по городам в воеводские канцелярии для того, чтобы “ всякие дела де-лать по тому Уложению”.

В статьях Соборного Уложения отражены требования, выдвинутые в челобитных, поданые до 1 сентября - об отмене урочных лет, например - и положения (например, о посадских людях). Многие статьи составлены с учетом этих требований.

Владимирский-Буданов, “Обзор истории русского права”.

Удивительна быстрота принятия кодекса. Все обсуждение и принятие Уложения почти в 1000 статей заняло всего чуть больше полугода. А ведь следует учитывать, что на комиссию была возложена огромная задача: во-первых, собрать, разобрать и переработать в цельный свод действую-щие законы, разновременные, несоглашенные, раздросанные по ведомствам, также следовало нормировать случаи, не предусмотренные этими законами. Кроме того, необходимо было знать общественные нужды и отношения, изу-чить практику судебных и административных учреждений. Такая работа требовала долгих лет. Но Соборное Уложение решили составить ускоренным ходом, по упрощенной программе. Уложение разделено на 25 глав, содер-жащих в себе 967 статей. Уже к октябрю 1648 года, точнее в 2,5 месяца, было изготовлено к докладу 12 первых глав, почти половина всего свода. Остальные 13 глав были сотавлены, выслушаны и утверждены в думе к кон-цу января 1649, когда закончилась деятельность комиссии и всего собора и Уложение было закончено в рукописи. Быстроту, с которой было состав-лено Уложение, можно объяснить тревожными вестями о мятежах, вспыхи-вавших вслед за июньским бунтом, кроме того, ходили слухи о готовив-шемся новом восстании в столице, не говоря уже о необходимости созда-ния нового кодекса. Поэтому торопились с составлением Уложения, чтобы соборные выборные разнесли по городам рассказы о новом курсе прави-тельства и об Уложении, обещавшим всем “ ровную “, справедливую расп-раву.

Источники Соборного Уложения

Так как Соборное Уложение составлялось наспех, то комиссия огра-ничилась основными источниками, указанными ей в приговоре 16 июля. Сохранился также подлинный “столбец” Уложения, на полях которого име-ются отметки с указанием, откуда заимствованы те или иные статьи. Это были Кормчая книга (2 ее часть), заключавшая в себе кодексы и законы греческих царей (что касается этих законов, то такая ссылка вызвана лишь желанием московских царей придать “авторитетность их законода-тельной деятельности” (Юшков С.В.,”История государства и права СССР”, часть 1), т.к. основы византийского права были известны на Руси еще со времен Древнерусского государства), московские судебники и дополни-тельные к ним указы и приговоры, т.е. указные книги приказов, указы “прежних, великих государеи цареи, и великих Князей Российских”, бояр-ские приговоры, выписки из Литовского статута 1588 года, “правила свя-тых апостолов и святых отцов”, т.е. церковные постановления вселенских и поместных соборов.

Указные книги - самый обильный источник Уложения. Каждый приказ, как орган государственного управления, имел особую книгу, в которую вписывались все вновь выходившие законы и постановления, относившиеся к его компетенции. К книгам были записаны готовые уложения с подробным указанием на отмененные и измененные законы, а также доклады прика-зов,не внесенные еще на рассмотрение Боярской Думой, но включавшие случаи, не предусмотренные законом и поэтому необходимые для написания новой статьи. Целый ряд глав свода составлен по этим книгам с дослов-ными или измененными выдержками: например, 2 главы о поместьях и вот-чинах составлены по книге Поместного приказа, глава “О холопьем суде” - по книге приказа Холопьего суда, источниками главы 18 являются указ-ные записи Печатного приказа и т.д.

Своеобразное употребление сделала комиссия из Литовского Статута 1588 года. В сохранившемся подлинном свитке Уложения встречаем неод-нократные ссылки на этот источник.Составители Уложения, пользуясь этим кодексом, следовали ему, особенно при составлении первых глав, в рас-положении предметов, даже в порядке статей, в постановке правовых воп-росов, но все перерабатывали на “свой московский лад”. Таким образом, Статут послужил не только юридическим источником Уложения, сколько ко-дификационным пособием для его составителей. Следует учесть, что про-фессор С.В.Юшков указал, что сам Литовский Статут основывался на нача-лах Русской Правды, был написан на русском языке, что доказывает “при-надлежность литовского права к системе русского права”.

Структура Соборного Уложения

Соборное Уложение 1649 года явилось новым этапом в развитии юри-дической техники. оно стало 1 печатным памятником права. До него пуб-ликация законов ограничивалась оглашением их на торговых площядях и в храмах, о чем обычно указывалось в самих документах. Появление печат-ного закона в значительной мере исключало возможность совершать злоу-потребления воеводами и приказными чинами, ведавшими судопроизводством.

Соборное Уложение не имело прецедентов в истории русского законо-дательства. По объему оно может сравниться разве что со Стоглавом*, но по богатству юридического материала превосходит его во много раз. Из памятников права других народов России по юридическому содержанию Со-борное Уложение можно сравнить с Литовским Статутом, но и от него Уло-жение выгодно отличалось. Не имело себе равных Уложение и в современ-ной ему европейской практике.

Соборное Уложение - 1 в истории России систематизированный закон.

В литературе его нередко поэтому называют кодексом, но это юридически не верно. Уложение заключает в себе материал, относящийся не к одной, а ко многим отраслям права того времени. Это скорее не кодекс, а не-большой свод законов. В то же время уровень систематизации в отдельных главах, посвященных отдельным отраслям права, еще не настолько высок, чтобы ее можно было назвать в полном смысле слова кодификацией. Тем не менее систематизацию правовых норм в Соборном Уложении следует приз-нать весьма совершенной для своего времени.

Оригинал Соборного Уложения представляет собой столбец длиной в 309 метров из 959 отдельных сставов. Этот уникальный документ позволя-ет судить о работе над его составлением. По лицевой стороне столбца написан несколькими писцами текст Соборного Уложения. На обороте - 315 подписей участников Собора. По склейкам лицевой стороны скрепа думного дьяка И.Гавренева. Скрепы думных дьяков Ф.Елизарьева , М.Волошенинова, Г.Леонтьева и Ф.Грибоедова сделаны на оборотной стороне тоже по склей-кам. Специальные пометы на столбце указывают источники той или иной статьи. В рукописи имеются поправки, пропущенные при переписке места восстановлены. К Уложению приложена “Опись поправкам”. В то же время в судебной практике этим столбцом не пользовались. С подлинного столбца была сделана рукописная книга-копия “слово в слово”, с которой были отпечатаны экземпляры Соборного Уложения. Установить число отпечатан-ных книг пока не возможно. В одном из документов приводится цифра - 1200 книг. Это колоссальный по тому времени тираж.

В отличие от предшествоваших законодательных актов Соборное уло-жение отличается не только большим объемом (25 глав, разделенных на 967 статей), но и большей целенапраленностью и сложной структурой. Краткое введение содержит изложение мотивов и истории составления Уло-жения. Впервые закон делился на тематические главы, посвященные если не определенной отрасли права, то во всяком случае имеющие конкретный объект нормирования. Главы выделены специальными заголовками: напри-мер, “О богохульниках и церковных мятежниках” (глава 1), “О государь-ской чести и как его государьское здоровье оберегать” (глава 2), “О денежных мастерех, которые учнут делати воровские денги” (глава 5) и т.д. Такая схема построения глав позволяла их составителям придержи-ваться обычной для того времени последовательности изложения от воз-буждения дела до исполнения судебного решения. Это вызывает серьезные затруднения при анализе Уложения как по отраслям, так и по объекту права.

Еще дореволюционные исследователи отмечали, что Соборное Уложение выгодно отличается как от предшествующего, так и от последущего зако-нодательства с языковой точки зрения. В нем уже нет архаизмов, свойс-твенных Русской Правде и даже Судебникам, и в тоже время Уложение еще не засорено той массой иноземных слов и терминов, которые внес в зако-ны Петр Первый.

Соборное Уложение подвело итог длительному развитию русского пра-ва, опираясь на все предшествующее законодательство, в особенности на акты 18 века.