9. Оцінка запасу фінансової стійкості

Фінансова стійкість — це такий стан фінансових ресурсів підприємства, за якого раціональне розпорядження ними є гарантією наявності власних коштів, стабільної прибутковості та забезпечення процесу розширеного відтворення.

Складовими елементами фінансової стабільності є: фінансова рівновага підприємства, ресурсна, потенційна та фінансова стійкість. Основними із цих складових фінансової стабільності є фінансова рівновага та фінансова стійкість.

Механізм аналізу фінансової стійкості: аналіз абсолютних показників; аналіз відносних показників; аналіз запасу.

Важливим аспектом фінансового аналізу є визначення запасу фінансової стійкості, що дає змогу належним чином обґрунтувати управлінські рішення в бізнесі. Такий аналіз прийнято називати мар­жинальним аналізом. Методика його базується на вивченні співвідношення між трьома групами важливих економічних показників: «витрати — обсяг виробництва (реалізації) продукції — прибуток» і прогнозуванні величини кожного із цих показників при заданому значенні інших.

Отже в основу методики покладено поділ виробничих витрат і витрат на збут залежно від зміни обсягу діяльності підприємства на змінні (пропорційні) і постійні (непропорційні) та використання категорії маржинального доходу.

Для розрахунку запасу фінансової стійкості (зони безпечності) підприємства використовують такі показники форми № 2: виручку від реалізації (без ПДВ і АЗ) (рядок 035 ф. № 2); маржинальний дохід (ряд. 050 ф. № 2); постійні витрати (рядки 070, 080 ф. № 2). На основі вказаних даних ф. № 2 визначають поріг рентабельності та запас фінансової стійкості. Маржинальний дохід підприємства являє собою постійні витрати і прибуток. Поріг рентабельності (П_рен) являє собою відношення суми постійних витрат (ПВ) до питомої ваги маржинального доходу у виручці (ПВМД): П рен = ПВ / ПВМД

Економічний зміст цього показника полягає в тому, що визначається та сума виручки, яка необхідна для покриття всіх постійних витрат підприємства. Рентабельність тут дорівнює нулю. За допомогою цього показника розраховують запас фінансової стійкості (ЗФС):

ЗФС = ВР – П рен / ВВ *100 % , або ЗФС = ВР – П_рен.

10. Оцінка кредитоспроможності підприємства

Кредитоспроможність - це спроможність позичальника при конкретних умовах кредитування в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

Аналіз кредитоспроможності має своєю метою дати якісну оцінку позичальника, що визначається банком до вирішення питання про можливість і умови кредитування, передбачати здатність і готовність клієнта повернути узяті їм у борг засоби у відповідності в умовами кредитного договору, а також оцінити обґрунтованість і доцільність кредитних вкладень і подальших відношень в області кредитування між банком і позичальником.

Завдання аналізу: виявити фінансовий стан клієнта; попередити втрати кредитних ресурсів унаслідок не ефективної господарської діяльності позичальника; стимулювати діяльність підприємства в напрямку підвищення її ефективності; підвищити ефективність кредитування; оцінити рівень ризику кредитування для банку.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів банка ведеться по наступних напрямках: загальне уявлення про клієнта; аналіз фінансового стану клієнта; аналіз ефективності угоди, що кредитується.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються банком на основі специфіки його кредитної діяльності. Для такої оцінки банком використовуються:

1. об'єктивні показники діяльності клієнта: об’єм реалізованої продукції, прибуток, грошові потоки, збитки, склад і динаміка дебіторської і кредиторської заборгованості, рентабельність діяльності підприємства, рентабельність продукції, коефіцієнт ліквідності балансу, собівартість продукції.

2. чинники суб'єктивного характеру: ефективність керування підприємством, макроекономічна ситуація, стан розвитку галузі позичальника, ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних і структурних змін в економіці і галузі, наявність державних замовлень і державної підтримки, історія погашення кредиту в минулому, форма власності.

Оцінка кредитоспроможності позичальника може здійснюватись двома методами:

1. метод коефіцієнтів ґрунтується на доборі оптимальних для конкретного позичальника коефіцієнтів та їх нормативних значень і аналізі їх у динаміці й порівнянні з середнім значенням у галузі або із значеннями на аналогічних підприємствах;

2. метод рейтингової оцінки ґрунтується на присвоєнні певної оцінки (бала) за значення того чи іншого показника в кожній групі коефіцієнтів (на вибір банку) відповідно до встановленої банком шкали. Потім виводять загальну оцінку (бал), яка й визначає ступінь кредитоспроможності конкретного позичальника.

Оцінка кредитоспроможності на основі фінансових коефіцієнтів

Кредитоспроможність - це спроможність позичальника при конкретних умовах кредитування в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

Метод коефіцієнтів ґрунтується на доборі оптимальних для конкретного позичальника коефіцієнтів та їх нормативних значень і аналізі їх у динаміці й порівнянні з середнім значенням у галузі або із значеннями на аналогічних підприємствах. Здебільшого виділяють кількісні та якісні критерії кредитоспроможності. Кількісні критерії пов’язані з оцінкою поточного та перспективного стану позичальника, а якісні виявляються на основі оцінки менеджменту підприємства та його ситуації на ринку факторів виробництва і збуту продукції.

Аналіз фінансово-господарської діяльності позичальника згідно з Положенням Національного банку України передбачає дослідження таких показників: обсягу реалізації продукції; собівартості; прибутків і збитків; рентабельності; платоспроможності; фінансової стійкості; складу та динаміки дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Крім того, комерційним банкам рекомендується враховувати такі суб’єктивні показники, як: ефективність управління підприємством; ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та в галузі; наявність державних замовлень і державної підтримки позичальника; професіоналізм керівництва та його ділова репутація.

З метою більш точного визначення кредитоспроможності позичальника, а відповідно рівня фінансового ризику банку використовують методики, які ґрунтуються на аналізі фінансових коефіцієнтів. Як правило, система оціночних коефіцієнтів зводиться до таких п’яти груп: 1. Коефіцієнти ліквідності. 2. Коефіцієнти ефективності або оборотності. 3. Коефіцієнти фінансової стійкості (фінансового лівериджу). 4. Коефіцієнти прибутковості. 5. Коефіцієнти обслуговування боргу.

Завдяки аналізу робиться висновок про здатність підприємст­ва обслуговувати свої борги. Об'єктивність висновків підвищу­ється в результаті порівняння значень отриманих показників з рекомендованими, середньо галузевими, а також у динаміці.

Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу грошових потоків

Кредитоспроможність - це спроможність позичальника при конкретних умовах кредитування в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності. Здатність підприємства виконувати свої зобов'язання значною мірою зале­жить від рівня його прибутковості та самофінансування.

Аналіз грошового потоку — спосіб оцінки кредитоспроможності підприємства, в основу якого покладено використання факторних показників, що характеризують оборот коштів у клієнта в звітному періоді. Саме цим метод аналізу грошового потоку принципово відрізняється від методу оцінки кредитоспроможності клієнта на основі системи фінансових коефіцієнтів, розрахунок яких будується на звітних (сальдових) показниках.

Аналіз грошового потоку полягає в зіставленні відтоку і притоку коштів у позичальника за період, який відповідає строку надання кредиту. Різниця між надходженням і витрачанням коштів визначає величину чистого грошового потоку. Зміни величини запасів, дебіторської та кредиторської заборгованості, інших активів і пасивів, основних засобів по-різному впливають на чистий грошовий потік. Для визначення цього впливу порівнюють залишки за статтями запасів, дебіторів, кредиторів тощо на початок і кінець періоду. Зростання залишків запасів, дебіторів та інших активів протягом періоду означає відтік коштів і враховується при розрахунку із знаком «–», а зменшення — приток коштів і фіксується із знаком «+». Збільшення величини довго- та короткострокової заборгованості, а також інших пасивів розглядається як надходження коштів («+»), а зниження — як їх витрачання («–»).

Приток (відтік) коштів у зв’язку із зміною вартості основних засобів + Вартість основних засобів на кінець періоду – Вартість основних засобів на початок періоду + Результати реалізації основних засобів протягом періоду.

Для аналізу грошового потоку використовують дані як мінімум за три останніх роки. Якщо клієнт мав стійкі перевищення надходження коштів над їх витрачанням, то це свідчить про його фінансову стійкість, а отже, кредитоспроможність. Коливання величини чистого грошового потоку, а також короткочасне перевищення витрат над надходженням коштів вказує на більш низький рейтинг клієнта за рівнем кредитоспроможності.

На основі співвідношення величини чистого грошового потоку і розміру боргових зобов’язань клієнта визначається клас його кредитоспроможності. Нормативні рівні цього співвідношення: І клас — 0,75; ІІ клас — 0,30; III клас — 0,25; IV клас — 0,20; V клас — 0,15.

Аналіз грошового потоку дає змогу зробити висновок про слабкі місця в управлінні підприємство. Для прийняття рішення про доцільність і розмір надання кредиту на відносно тривалий строк аналіз грошового потоку здійснюється не тільки на основі факторних даних за минулі періоди, а й на основі прогнозних даних на плановий період.

Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику

Кредитоспроможність - це спроможність позичальника при конкретних умовах кредитування в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

Діловий ризик — це ризик, пов’язаний з несвоєчасним завершенням кругообороту фондів та неефективним використанням ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових). Чинниками ділового ризику є різні причини, що призводять до припинення або затримки кругообороту фондів на окремих стадіях: постачання, виробництва, реалізації.

Стадію постачання можна оцінити за такими показниками: кількістю постачальників та їх надійністю; потужністю і кількістю складських приміщень; відповідністю способу транспортування характеру вантажу; доступністю цін на сировину та його транспортування для позичальника; кількістю посередників між покупцями і виробником сировини та інших матеріальних цінностей; віддаленістю постачальника; економічними чинниками; модою на сировину та інші цінності, що закуповуються; чинниками валютного ризику; небезпекою впровадження обмежень на вивіз та ввіз імпортної сировини.

Прямі поставки, кількість постачальників, тривалі зв’язки, ритмічність поставки, наявність складських приміщень, близьких до місця виробництва, оцінюються більш високо і отримують при кількісній оцінці більше балів.

Стадію виробництва можна оцінити за такими показниками: наявністю і кваліфікацією робочої сили; віком і потужністю обладнання; завантаженістю обладнання; станом виробничих приміщень; продуктивністю робітників; продуктивністю обладнання.

Зростання частки робітників високої кваліфікації, продуктивності праці робітників та обладнання, частки обладнання із строком експлуатації до 10—12 років також оцінюється високо.

Стадію реалізації оцінюють за допомогою таких показників, як: кількість покупців та їх платоспроможність; диверсифікованість дебіторів; ступінь захисту від неплатежів покупців; ступінь конкуренції в галузі; порядок розрахунків; вплив на ціну зовнішніх чинників; демографічні чинники; чинники валютного ризику; можливість впровадження обмежень на вивіз з країни та ввіз в іншу країну експортної продукції.

В умовах економічної нестабільності аналіз ділового ризику в момент надання кредиту або позики суттєво доповнює оцінку кредитоспроможності підприємства на основі фінансових коефіцієнтів, які розраховують на основі середніх фактичних даних за звітний періоди.

Оцiнка кредитоспроможності на основі аналiзу дiлового ризику

Кредитоспроможність - це спроможність позичальника при конкретних умовах кредитування в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності. Здатність підприємства виконувати свої зобов'язання значною мірою зале­жить від рівня його прибутковості та самофінансування.

Кредитоспроможність на основі аналізу ділового ризику. Цей вид ризику пов’язаний з перервністю кругообігу оборотних коштів, можливістю не завершити цей кругообіг ефективно. Аналіз ділового ризику дає змогу прогнозувати достатність джерел погашення позики. Він доповнює традиційні способи оцінки кредитоспроможності клієнтів банку.

Зводиться до оцінки чинників на 3 стадіях д-ті п-ва:

- постачання;

- виробництва;

- реалізації.

Можна назвати такі основні фактори ділового ризику:

— надійність постачальників;

— диверсифікованість постачальників;

— сезонність постачання;

— тривалість зберігання сировини й матеріалів (чи є вони такими, що швидко псуються);

— наявність складських приміщень і необхідність у них;

— порядок придбання сировини й матеріалів;

— екологічні фактори;

— мода на сировину та матеріали;

— рівень цін на цінності, що закуповуються, і їх транспортування (доступність цін для позичальника, небезпека їхнього підвищення);

— відповідність транспортування характеру вантажу;

— ризик уведення обмежень на вивезення і ввезення імпортної сировини й матеріалів.

Крім того, діловий ризик пов’язаний з недоліками законодавчої бази для здійснення та завершення угоди, що кредитується, а також зі специфікою галузі позичальника. Необхідно враховувати вплив на розвиток даної галузі альтернативних галузей, систематичного ризику (порівняно із ситуацією в економіці загалом), схильності галузі до циклічності попиту, постійності результатів у діяльності галузі і т. д. Більшість названих чинників можна формалізувати, тобто розробити для них бальні оцінки.

Визначення класу кредитоспроможності підприємства

Кредитоспроможність - це спроможність позичальника при конкретних умовах кредитування в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності. Здатність підприємства виконувати свої зобов'язання значною мірою зале­жить від рівня його прибутковості та самофінансування.

Кількісна оцінка класу кредитоспроможності підприємства визначається в інтервалі від 1 до 0. Наприклад, отримані суми балів під час визначення класу кредитоспроможності позичальника на основі аналізу ділового ризику завжди можна перетворити в оцінку в межах 1,0 — 0,0.

Одиниця характеризує ідеальну кредитоспроможність підприємства, тобто абсолютну відсутність будь-якого ризику. Очевидно, що такого в житті не буває. Одиниця — це межа, до якої можна прагнути, але практично вона недосяжна. Потрібно враховувати, що оскільки неризикова кредитна операція, яка відповідає I класу кредитоспроможності позичальника, — це операція, за якої за бальною методикою набирається більше 100 балів, то за використання шкали оцінок 1,0 — 0,0 кредитоспроможність підприємства, що оцінюється величиною 0,7, належить до II класу поточної кредитоспроможності, що має на увазі мінімальну ймовірність ризику, а значення 0,5 відповідає високому ризику. Нуль — це повна відсутність кредитоспроможності, але, як було показано вище, коли йшлося про її відмінність від платоспроможності, цього на практиці не може бути. Якась можливість хоч щось повернути з «живого» підприємства є завжди. Тому, наприклад, отриману на основі аналізу ділового ризику величину ризику, що становить 70 балів і відповідає середньому ризику, можна виразити оцінкою 0,7.

Тому банківські працівники, спираючись на минулий досвід та останню інформацію, повинні не тільки дати кількісну оцінку поточної кредитоспроможності позичальника, але й установити для себе те граничне найменше її значення, нижче за яке інвестиційну кредитоспроможність не можна розглядати як достатню через дуже високі ризики.