Отже, позови в суд батька Михайла не підлягають задоволенню.

Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права і обов’язки. У разі припинення трудового договору, надана фізичній особі повна цивільна дієздатність зберігається.

Доречно сказати, що неповнолітній самостійно несе відповідальність за своїми зобов’язаннями згідно з гл. 51 ЦК, а також в повному обсязі відповідає за зобов’язаннями із відшкодування шкоди згідно з гл. 82 ЦК.

Отже, Михайло Кириченко має право сам на свій власний розсуд заключати договори і вони не можуть бути визнанні недійсними судом, лише у випадках, якщо правочин не відповідає вимогам , які встановлені ст.215 і 203 ЦК, тоді він може бути визнаний недійсним судом або його недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому випадку визнання такого провчину недійсним судом не вимагається.

Задача 6. Шістнадцятирічний Віктор Сундеєв, який навчається у тех­нікумі, на одержану стипендію купив декілька білетів грошово-речової лотереї. По одному з цих білетів він виграв телевізор. Не проінформувавши своїх батьків, він продав його за 1000 грн. другу Іванову Я.С.

Батько Віктора звернувся до Іванова Я.С. з проханням по­вернути телевізор. Проте Іванов Я.С. відмовився це зробити, посилаючись на те, що білети грошово-речової лотереї Віктор придбав на свою стипендію, тому він може самостійно розпо­ряджатися і цими білетами, і виграшами, які на них випали. Тоді батько Віктора пред'явив до Іванова Я.С. позов про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Яке рішення повинен винести суд?

Згідно п.1, ч.1 ст. 32 Цивільного кодексу України фізична особа у віці від 14 до 18 років (неповнолітня особа) має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. У даній задачі 16-річний Віктор Сундеєв, який навчається у технікумі, на одержану стипендію купив білети грошово-речової лотереї.

Передбачена для неповнолітньої фізичної особи можливість самостійно розпоряджатися своєю стипендією означає насамперед гарантоване державою право використовувати отримані нею грошові заощадження.

Під поняттям стипендія розуміються грошові виплати, які щомісячно або в інший спосіб виплачуються державою, юридичними чи фізичними особами учням, сдудентам, аспірантам та іншим категоріям осіб, які здобувають освіту.Тож, Віктор Сундеєв мав право розпоряджатися цими білетами, і виграшами, які на них випали, а саме телевізором на свій розсуд, без дозволу батьків.

Відповідно до ч.1 ст.33 ЦК Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Неповнолітні є повністю деліктоздатними, тому вони самостійно несуть відповідальність й за шкоду, завдану ним іншій особі.

Виходячи з цієї статті можна сказати, що 16-річний Віктор Сундеєв не повинен був просити дозволу у своїх батьків. Ряд правочинів, спеціально передбачених законом, наприклад, дрібні побутові правочини, розпорядження своїм заробітком, стипендією неповнолітні мають право вчиняти самостійно.

Отже, я вважаю суд не повинен задовольняти позов Батька Віктора.

Задача №9 Мартинов дізнався, що шістнадцятирічний син його сусідів Микола, студент коледжу, сам ремонтує теле- та радіоапарату­ру, вирішив використати його послуги і доручив йому відре­монтувати телевізор. Вони домовились, що за роботу Миколі буде заплачено 25 грн. Микола дуже довго ремонтував теле­візор, намагався навіть його переладнати за новою схемою, але налагодити його не зміг. Тоді Мартинов відвіз телевізор в май­стерню по ремонту телевізорів. Оглядаючи телевізор, майстер сказав, що після таких пере­обладнань та «виправлень», яким він був підданий, відремон­тувати його неможливо. Мартинов звернувся до батьків Миколи з вимогою відшко­дувати нанесені йому збитки. Батьки відмовились це зробити, посилаючись на те, що вони не тільки не давали своєму сину згоди на укладення угоди з Мартиновим, але навіть не знали про це. Мартинов звернувся до суду з позовом до батьків Миколи. Яке рішення повинен винести суд? Чи зміниться рішення, якщо буде встановлення, що батьки знали про укладення договору?

Відповідно до ч.1 ст. 33 ЦК, неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Частиною 3 ст.33 ЦК передбачено, що неповнолітня особа несе в дповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі , відповідно до ст.1179 ЦК. Відшкодування шкоди, завдано неповнолітньою особою здійснюється самостійно такою особою на загальних підставах (відповідно до вимог ст. 1179 ЦК).

Крім того, відповідно до ч.2 ст.1179 ЦК, у разі відсутності у неповнолітньо особи майна, достатнього для відшкодування завдано нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці , якої не вистачало , або в повному обсязі батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі , який за законом здійснює щодо не функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці , яко не вистачає або в повному обсязі , якщо в інше не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Враховуючи вищевикладене, суд винесе рішення, яким зобов'яже батьків Миколи відшкодовувати збитки завданні Мартинову.

Відповідно до частини 2 статт 33 ЦК, неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть батьки (усиновлювач ) або піклувальник.

Таким чином, рішення суду не зміниться, якщо судом буде встановлено, що батьки знали про укладання договору.

Задача 10. Микола (9 років) і Олександр (10 років), граючи надворі, розвели поблизу гаражу багаття, від якого гараж спалахнув. Власник сараю звернувся до батьків Олександра та Миколи з позовом про відшкодування збитків. Батьки цих дітей заперечували проти позову, посилаючись на те, що їх діти ще недієздатні і тому відповідальність за вчи­нену шкоду не несуть, а вони (батьки) були в момент вчинен­ня шкоди на роботі, і тому також не можуть нести відпові­дальність. Як вирішити справу?

Згідно ст. 1181 ЦКУ шкода, завдана спільними діями кількох малолітніх осіб, відшкодовується їхніми батьками (усиновлювачами), опікунами в частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду.

Якщо в момент завдання шкоди кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду.

Отже, шкода завдана власнику сараю повинна відшкодовуватись батьками М. та О.

Задача 11. 17-річний Костянтин Горбенко, який працював на меблевій фабриці, побачивши у дворі біля входу у під'їзд велосипед, взяв його і поїхав кататись. Пізніше з'ясувалось, що він мав намір не­довго покататись і поставити велосипед на місце, де він його взяв. З'їжджаючи з гори на великій швидкості, Костя упав, зла­мав велосипед, а сам зі струсом мозку був доставлений у лікар­ню. Було встановлено, що велосипед належав Юрченку, який вимагає відшкодування йому збитків від батьків Кості. Батьки Кості відмовились це зробити, посилаючись на те, що вони не в змозі здійснювати постійний контроль за дорослим сином. Юрченко звернувся до суду з позовом до батьків Кості про відшкодування нанесеної йому шкоди. Вирішіть справу.

Згідно ч.1, 2 ст. 1179 ЦКУ неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Отже, К.Горбенко має відшкодувати завдану шкоду самостійно, а якщо в нього відсутнє майно достатнє для відшкодування, то таку шкоду повинні відшкодувати його батьки.

Задача12. 20-річний Петро Степаненко викрав із квартири Возникової речі на загальну суму 370 грн. На підставі висновку судово-психіатричної експертизи про те, що Петро Степаненко психі­чно хворий і не може розуміти значення своїх дій, суд звільнив Юрія від кримінальної відповідальності і відправив його на примусове лікування. Возникова пред'явила позов до батьків Петра. Батьки про­ти позову заперечували, посилаючись на те, що Юрій не був визнаний недієздатним в установленому законом порядку, тим більше, що в нього на рахунку в банку знаходиться грошова сума у розмірі 1500 грн, яка була подарована йому дідом.

Вирішіть справу.

Згідно ч.2 ст. 1186 ЦКУ Якщо шкоди було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв'язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді.

Отже, якщо батьки П. Степаненка знали що він психічно хворий і не вжили заходів для запобігання завдання шкоди, то вони мають відшкодувати завдану шкоду.

Задача № 13 Дашкова звернулась до суду з заявою оголосити померлим її батька - Хитайлова. При цьому вона посилалась на довідку військомату від 20 травня 1946 р. про те, що Хитайлов, знахо­дячись на фронті, пропав безвісті у грудні 1941 р. В заяві Даш­кова вказала, що визнання Хитайлова померлим їй необхідно для оформлення права спадкування майна дідуся, померлого 21 квітня 2004 р. Згідно зі ст. 1266 ЦК України вона, як онуч­ка, може бути спадкоємицею за законом при умові, що на момент відкриття спадщини немає в живих її батька (сина дідуся). Міський суд заявлену вимогу задовольнив і вказав днем смерті Хитайлова день вступу рішення суду в законну силу -20 червня 2004 р. Правильно чи ні рішення суду?

Згідно ч.3 ст.46 ЦК Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це.Фізична особа,яка пропала безвісти за обставин,що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями,може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.Виходячи з умови задачі суд міг оголосити померлим Хитайлова з дня його вірогідної смерті. Отже,рішення суду не є правильним.

Задача №14 . Казаков Л. рибалив на морі. Човен перевернувся і він вто­пився. Все це трапилось на очах у чотирьох громадян, які відпо­чивали на березі моря. Тіло Казакова не знайшли. Дружина Казакова через 6 міс. після нещасного випадку звернулась до суду про оголошення його померлим. Суд ухва­лив рішення про оголошення її чоловіка померлим. Чи правильне рішення суду?

Згідно ч.1 ст 46 ЦК Фізична особа може бути оголошена судом померлою якщо вона пропала безвісти за обставин,що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку,-протягом шести місяців.

Отже,рішення суду є правильним.

Задача № 15 Горобець А. поплив на човні покататися по морю. Він зап­лив далеко, почався шторм і до дому він не повернувся. Ні човна, ні тіла Горобця не було знайдено, міський суд ухвалив рішення про встановлення факту смерті Горобця. Чи правомірне рішення суду

Стаття 46 ЦКУ визначає,що Фізична особа може бути оголошена померлою,якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом 3 років,а якщо вона пропала безвісти за обставин,що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку,-протягом 6 місяців,а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру-протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії,утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Ч.3 ст 46 визначає,що фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це.Фізична особа,яка пропала безвісти за обставин,що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями,може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Оскільки в умові задачі про строки в порядку яких його було оголошено померлим,то можна вважати,що рішення суду є правомірним.

Задача № 16 Пєнкін, Гарачов та Шклярський заснували в січні 2002 р. закрите акціонерне товариство. Через рік Шклярський заявив про вихід з числа акціонерів і звернувся до загальних зборів із заявою про виділ йому в натурі вкладу, який він вніс у повно­му обсязі до статутного фонду товариства. Загальні збори відмовили Шлярському в задоволенні його вимог, мотивуючи тим, що акціонер не має права вимагати ви­ділу вкладу. Вони порадили йому передати свій вклад іншій особі, яка сплатить йому вартість вкладу. Шлярський не пого­дився з таким рішенням і звернувся до суду. Як слід вирішити справу?

Згідно ч. 1 ст. 152 ЦКУ та ч.1 ст. 3 ЗУ «Про акціонерні товариства» акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Відповідно до змін внесених у законодавство згідно ч. 6 ст. 152 ЦКУ акціонерні товариства за типом поділяються на публічні товариства та приватні товариства (публічні – це відкриті, а приватні – закриті товариства).

Відповідно до ч. 1 ст. 54 ЗУ «Про господарські товариства» При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Тобто учасник ТОВ у будь-який момент може вийти із товариства і вимагати виділу із майна товариства належної йому частки. Акціонери приватного акціонерного товариства такого права не мають, натомість вони можуть продати свої акції самому товариству, іншим акціонерам або третім особам. Це положення виходить із ст. 7 ЗУ «Про акціонерні товариства», в якій регламентовано порядок відчуження акцій акціонерного товариства. Зокрема, в ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про акціонерні товариства» вказано, що статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачено переважне право його акціонерів на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до відчуження третій особі. У ч. 3 ст. 7 цього ж закону вказується, що акціонери приватного акціонерного товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства, за ціною та на умовах, запропонованих акціонером третій особі, пропорційно кількості акцій, що належать кожному з них. Переважне право акціонерів на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства, діє протягом двох місяців з дня отримання товариством повідомлення акціонера про намір продати акції, якщо коротший строк не передбачено статутом товариства.

Статутом приватного акціонерного товариства може бути передбачено переважне право придбання товариством акцій, що продаються його акціонерами, якщо акціонери не використали своє переважне право на придбання акцій.

Отже, виходячи з вищевказаного можна зробити висновок, що суд відмовить Шлярському в задоволенні його позовних вимог, щодо виділу йому в натурі вкладу, який вніс у повному обсязі до статутного фонду закритого (приватного) акціонерного товариства, оскільки це не відповідає вимогам законодавства України.

Задача № 17 У листопаді 2004 р. Силіна звернулася з позовом до Войтенко про поділ будинку, розташованого в смт. Бородянка Киї­вської області, та визначення порядку користування земельною ділянкою, посилаючись на те, що будинок є їх спільною суміс­ною власністю, а в зв'язку з розпадом сім'ї виникла потреба в його поділі. Самостійний позов про визнання права власності на 1/3 частину зазначеного будинку пред'явила до сторін у справі Малютина, яка зазначила, що до 1982 р. будинок входив до складу колгоспного двору і на той час вона була його членом, нарівні з позивачкою й відповідачем, а відтак має право на 1/3 частину майна. Як слід вирішити справу?

Згідно ч.2 ст. 267 ЦКУ заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Після спливу позовної давності особа не втрачає право на позов у процесуальному розумінні. Отже, незалежно від спливу позовної давності позовна заява Малютиної про визнання права власності на 1/3 частину будинку має бути прийнята судом.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦКУ позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тобто якщо сторона у спорі не зробила заяву про застосування позовної давності до винесення судом рішення, позовна давність судом не застосовується. Суд не має права застосувати позовну давність за власною ініціативою. У випадку, коли особа зробила заяву про застосування позовної давності, яка вже минула, суд має підстави для відмови у позові.

Відповідно до ст. 257 ЦКУ загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. А оскільки Малютина входила до складу колгоспного двору ще у 1982 р., а позов було подано в 2004 році, то з того часу пройшло 22 роки, а , отже, позовна давність спливла.

Виходячи з вищевказаного Силіна або Войтенко, повинні заявити у суді про сплив позовної давності, що й буде підставою для відмови у позові громадянці Малютиній. А, отже, поділ будинку, розташованого в смт. Бородянка Київської області, та визначення порядку користування земельною ділянкою, буде здійснюватись між Силіною (позивачем) та Войтенком (відповідачем) відповідно до ст. 372 ЦКУ та ст. 89 ЗКУ.

У ст. 372 ЦКУ вказано, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 3, 4, 5 ст. 89 ЗКУ володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Задача 18 Сидоренко купив у магазині телевізор, строк гарантії якого 2 роки. Через 2 місяці телевізор зламався у зв’язку з неякісністю деяких деталей. Сидоренко звернувся до директора магазину з проханням замінити телевізор на якісний. Директор запропо­нував йому телевізор іншої марки, вартість якого була нижчою від марки того телевізора, що купив Сидоренко. Сидоренко погодився на заміну телевізора з умовою, що йому повернуть різницю у цінах. Директор магазину на це не погодився. Ваші пропозиції щодо вирішення даної ситуації. Який порядок заміни неякісного товару?

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 708 ЦКУ у разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов’язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором вимагати від продавця або виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні. Також слід зазначити, що згідно ч. 2 ст. 710 ЦКУ у разі заміни товару неналежної якості на аналогічний, але інший за розміром, фасоном, сортом тощо товар належної якості відшкодуванню підлягає різниця між ціною заміненого товару і ціною товару належної якості, що діють на момент заміни товару або постановлення судом рішення про заміну товару.

Питання про порядок заміни неякісного товару регулюється ст. 709 ЦКУ та ст. 8 ЗУ «Про захист прав споживачів». Відповідно до положень даних статтей продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) зобов'язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги. Доставка товару продавцеві та його повернення покупцеві здійснюються продавцем або виготовлювачем, а в разі невиконання ними цього обов'язку або відсутності продавця чи виготовлювача в місцезнаходженні покупця повернення товару може бути здійснене покупцем за їхній рахунок.

Вимога покупця про заміну товару підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості товару - протягом чотирнадцяти днів або, за домовленістю сторін, в інший строк. У разі відсутності необхідного товару вимога покупця про заміну товару підлягає задоволенню у двомісячний строк з моменту подання відповідної заяви. Якщо задовольнити вимогу покупця про заміну товару у встановлені строки неможливо, покупець на свій вибір має право пред'явити продавцеві або виготовлювачу інші вимоги відповідно до статті 708 Цивільного Кодексу. Вимога покупця про безоплатне усунення недоліків товару підлягає задоволенню продавцем або виготовлювачем протягом чотирнадцяти днів або, за домовленістю сторін, в інший строк. На вимогу покупця на час ремонту йому має бути наданий у користування аналогічний товар, незалежно від моделі, з доставкою.

У разі усунення недоліків товару шляхом заміни комплектуючого виробу або складової частини товару, на які встановлено гарантійні строки, гарантійний строк на новий комплектуючий виріб або складову частину обчислюється від дня видачі покупцеві товару після усунення недоліків.

За кожний день прострочення продавцем або виготовлювачем усунення недоліків товару і невиконання вимоги про надання в користування аналогічного товару на час усунення недоліків продавець сплачує покупцеві неустойку в розмірі одного відсотка вартості товару.

Отже, дії директора магазину є неправомірними і не відповідають вимогам чинного законодавства.