52. Публічне та приватне право: поняття та їх співвідношення

Сутність поділу системи права на публічне і приватне полягає в тому, що в кожній системі права є норми, є покликані забезпечувати насамперед загальнозначущі (публічні) інтереси, тобто інтереси державно організованого суспільства, які потребують впорядкування і захисту. Але є й інші норми, суспільства, які потребують впорядкування і захисту інтересів окремих осіб в їх приватному житті, перш за все – приватних власників. Тому сфери суспільних відносин, пов’язані з державними або приватними інтересами, стають відповідно предметами регулювання правових галузей, що належать до публічного і приватного права.

Публічне право – це сукупність галузей права, предметом регулювання яких є відносини у сфері реалізації публічних (державних) інтересів з допомогою імперативного методу регулювання. Це передусім галузі конституційного, адміністративного, кримінального, фінансового, процесуального права. Тут юридичний пріоритет у питаннях захисту публічного інтересу має воля органів державної влади, яка, однак, у першу чергу підкоряється її завданню захисту інтересів особи і населення країни в цілому.

Приватне право – це сукупність галузей права, предметом регулювання яких є відносини у сфері приватних, індивідуальних інтересів юридично рівних суб’єктів за допомогою диспозитивного методу регулювання. До приватного права відносять насамперед норми цивільного права. Тут юридичний пріоритет у питаннях реалізації приватних інтересів, ініціатива залежить від волі приватних осіб, громадян, їх об’єднань, недержавних суб’єктів господарювання, а регулювання відбувається на засадах координації, тобто за принципами юридичної рівності, автономії таких суб’єктів. Воно охоплює відносини, учасники яких не володіють ніякою примусовою владою один щодо одного, а більш того, виокремлені від державної влади і тому є «приватними», однак їх договори, акти, в тому числі і односторонні, наприклад, акти власників, мають повноцінне юридичне значення, захищаються судом, визнаються і забезпечуються державою як її власні веління. Державна влада може втручатись у цю діяльність тільки у передбачених законом випадках або за рішенням суду. Водночас дії приватних осіб , якщо вони не порушують встановлених законом заборон, державна влада зобов’язана не тільки визнавати, а й захищати.

Між публічним і приватним правом нема перехідних кордонів – вони взаємопов’язані. Приватне право ґрунтується на публічному, без якого воно могло б бути знецінене. Разом з тим на сьогодні приватне і публічне право залишаються фундаментальними вихідними частинами дійсно демократичної правової системи.

Ознаки публічного права:

• Його галузі регулюють відносини між нерівними, юридично підпорядкованими суб’єктами;

• Його норми спрямовані на регулювання відносин, в яких суб’єкти задовольняють загальний інтерес;

• Має особливості суб’єктивного складу ( основним учасником публічно-правових відносин завжди виступає держава, а додатковим – суб’єкти приватного права;

• За своїм призначенням воно випливає з приватного права, підкоряється йому ( тобто державно-правовий порядок створюється засобами публічного права з метою забезпечення сфери свободи особи, вільної від державного втручання);

• Його суб’єкти здійснюють волевиявлення одноособово;

• В ньому застосовується імперативний метод регулювання;

Ознаки приватного права:

• Його галузі регулюють рівносторонні відносини між рівними, юридично не підпорядкованими суб’єктами;

• Його норми спрямовані на регулювання відносин, в яких суб’єкти задовольняють приватний (особистий) інтерес;

• Особливий суб’єктивний склад ( основним учасником приватноправових відносин є приватні особи – юридичні та фізичні);

• За своїм призначенням воно визначає сферу свободи індивіда і створено для її реалізації;

• Суб’єкти самостійно здійснюють волевиявлення;

• Використовується диспозитивний метод, децентралізований, що означає координаційні способи впливу, придатні для регулювання горизонтальних відносин між юридично рівними особами. Головним правовим інструментарієм таких галузей виступає дозвіл;

• Відносини між суб’єктами приватного права мають як майновий, так і немайновий, особистий характер.

53. Галузі та інститути права: поняття та класифікація. Поділяються залежно від предмета та методу правового регулювання. Також поділ за місцем, яке галузі посідають у системі права (основні – конституційне, цивільне, адміністративне, струдове; комплексні – екологічне, господарське.) Конституційне право – регул статус людини і громадянина в суспільстві і державі, принципи суп і держ ладу, організац і діяльн системи органів держави та органів місцевого самоврядування. Імперативний метод.  Цивільне – сукупн правових норм, які регулюють сферу майнових і пов’язаних з ними особистих немайнових відносин (ім’я, честь, гідність, авторство). Вони виникають з приводу володіння , користування та розпорядження власністю, набуття, відчуження , купівлі-продажу. Диспозитивний. Адміністративне право – регул суспіль відносини, що виник у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави. Вони і є предметом правового регулювання однією зі сторін тут завжди виступає державний орган або посадова особа. Імперативний. Фінансове право – пов’язані з діяльністю держави по формуванню і виконанню держбюджету., з грошовим обігом, банківськими операціями, кредитами, позиками, податками. Суб’єктами цих відносин, крім органів держави, виступають всі юр і фіз особи. Має виконавчо-розпорядчий характер, що і визначає методи ї правового регулювання. Трудове право – відносини між роботодавцем і працівниками, питання організації праці, її оцінки і оплати, умови виникнення. Імперативний і диспозитивний, а також методи заохочення, стимулювання. Сімейне право – особисті та майнові відносини, пов’язані з перебудуванням у шлюбі та спорідненістю фіз осіб. Диспозитивний. Земельне право – пов’язані з володінням , користуванням та розпорядженням землею. Імперативний і диспозитивний, з використанням юридичного інструментарію – дозволів, спеціальних дозволів, заборон. Екологічне право – у сфері освоєння, використання і охорони суспільством, державою, господарськими суб’єктами і громадянами природного середовища. Кримінальне право – коло суспільних правових норм, які визначають коло суспільно небезпечних діянь і міри покарання, що застосовуються до злочинців. Імперативний. Цивільне процесуальне право – сукупність норм права, які регулюють порядок розгляду цивільних справ. Кримінально-процесуальне право – регул діяльність органів слідства, прокуратури, суду в розслідуванні злочинів і розгляду кримінальних справ у суді. Імперативний. Правовий інститут має такі властивості: 1) зміст має текстовий вираз в вигляді групи виокремлених понять , термінів. 2) Норми інституту права набувають своєрідного офіційного способу закріплення в законодавстві. За предметом правового регулювання поділ на інститути конституційного, цивільного, цивільного, кримінального, адміністративного, процесуального та ін галузей права. Галузевий (внутрішньогалузевий) інститут складається із норм однієї галузі права. Міжгалузеві правові інститути – це сукупність норм права різних галузей права, спрямована на регулювання суспільних відносин певного виду. 2.За своїм складом інститути поділяються на прості (інститут необхідної оборони в кримінальному праві) та складні (інститут власності).  3. за змістом суп відносин на матеріальні та процесуальні. 4. За функціями, які виконують на регулятивні та охоронні.