24. Державна служба і її види. Державний службовець, посадова особа.

Державна служба – це професійна діяльність осіб, які працюють в державних органах, установах і на підприємствах та здійснюють свою діяльність щодо практичного виконання ними поставлених переди ними завдань, функцій. Державна служба поділяється на 2 види:

• Цивільна;

• Мілітаризована (військова).

Мілітаризована здійснюється не на постійній основі, має контрактну форму;

Цивільна поділяється на службу в державних органах і на службу в державних організаціях – установах і підприємствах.

Державна служба також може бути поділена залежно від гілок влади на службу в органах:

• Законодавчої влади;

• Виконачої влади;

• Судової влади.

А також :

• Адміністративна служба, що передбачає здійснення діяльності апарату того чи іншого державного органу щодо забезпечення його функціонування.

• Патронатна служба – діяльність помічників, консультантів, прес-секретарів вищих посадових осіб державних органів.

Державними службовцями називають осіб, які обіймають посади в державних органах та організаціях щодо практичного виконання їх функцій і завдань та одержують заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету.

Залежно від характеру праці державні службовці поділяються на:

• Керівників

• Фахівців

• Обслуговуючий персонал.

Оскільки категорія державних службовців із різними за характером та обсягом імперативності повноваженнями, їх можна поділити на:

• Державних службовців, які мають публічно-правовий статус (посадових осіб)

• Державних службовців, які не мають публічно-правовий статус (непосадових осіб)

Посадова особа державного апарату – це державний службовець, який уповноважений на виконання управлінської функції, наділений публічно-правовим статусом, здійснює державно владні повноваження, приймає обов’язкові для інших осіб визначені законодавством правові акти, може бути притягнутим до підвищеної юридичної відповідальності. Посадова особа: 1) уповноважена державою виконувати управлінські в широкому розумінні функції; 2) наділена юридичними державно-владними повноваженнями; 3) її правовий статус регулюється нормами публічного права; 4) має право приймати юридично обов’язкові для інших осіб рішення; 5) виступає як безпосередній носій і представник державної влади ; 6) має право видавати певні правові акти; 7) може бути притягнута до підвищеною юридичної відповідальності.

25. Головні підходи до право розуміння. Школа природного права. Окремі ідеї цієї школи були сформульовані ще за часів ДГ, але тільки за часів Відродження ці ідеї сформувалися в окрему наукову теорію, основою якої є ідеї про природні права людини. Риси: 1. Воно існує у людини від народження до смерті. 2. Воно не залежить від державної влади 3. Природне право виходить з природи людини, людського розуму, об’єктивних закономірностей існування людства. 4. ПП невід’ємно пов’язане з мораллю (справедливістю) 5. Воно є незалежним від соціальних, економічних, національних та релігійних чинників та єдиним для всіх народів. 6. ПП. є незмінним у часі Юридичний позитивізм. Згідно поглядів позитивістів, право створюється виключно державою, наявність легальної влади є достатньою умовою чинності права. Мораль не може біти критерієм визнання чи невизнання. Сучасний позитивізм додержується 2 ключових поглядів: 1. те, що вважають за право в кожному конкретному суспільстві, є, по суті, питанням суспільного факту або традиції; 2. не існує необхідного зв’язку суті, питанням суспільно. У сучасному позитивізмі можна виокремити два основні напрямки: «м’який позитивізм» та «жорсткий позитивізм». «М’які» позитивісти не заперечують можливість існування в конкретному суспільстві традиції вважати моральну цінність норми умовою її юридичної чинності. «Жорсткі» наполягають на тому, що наявність у певної норми моральної якості ніколи не може бути критерієм юридичної чинності цієї норми; критерієм законності має бути просто якийсь визначений соціальний факт, те, що ця норма має конкретне суспільне джерело. Соціологічний напрямок у правознавстві. Дослідженні фактичних правовідносин, з’ясуванні різноманітних соціологічних і психологічних чинників, що впливають на застосування норм права до конкретних життєвих випадків і в такий спосіб визначають справжнє обличчя права. Право є тим, що фактично робиться судами та іншими державними службовцями у сфері правозастосування. Право, яке міститься на папері є лише ймовірним правом. Психологічна школа права. Відкидає погляди на право як на норми, юр практику чи втілення певних ідеалів і принципів. Право розглядається виключно як прояв правосвідомості , явище людської психіки, на котру впливають різні чинники, в тому числі законодавство. Щгідно з марксистським вченням право – суто класове явище, головні ознаки права – класовий характер, вольовий, і матеріальна обумовленість. Право є частиною надбудови над економічним базисом суспільства. Цей базис визначає зміст права.