14. Школа універсального еволюціонізму (теорія глобальних рішень і компромісів) (Мойсєєв).

В Концепції універсального еволюціонізму М. М. Мойсєєва сформована ідея щодо коеволюції природи і суспільства, біосфери та людини. В своїх працях, зокрема “Бути або не бути людству” (1999 р.), “Доля цивілізації. Шлях розуму” (2000 р.) він вказував на необхідність розробки стратегії людства, тобто сукупних дій людей, спроможних до початку екологічної катастрофи забезпечити коєволюцію (тобто спільну еволюцію) людини та оточуючого середовища. Термін “коеволюція” використовується біологією для визначення взаємопристосування біологічних видів в процесі їх еволюції. Під коеволюцією розуміється спільний розвиток взаємодіючих елементів єдиної системи, який забезпечує збереження її цілісності. Елементи, які коеволюціонують в межах системи, самі являють собою системи. Протилежним коєволюції є  розвиток конфліктного типу. Зміни, що відбулися на світовій арені, вимагали нових підходів до розробки можливих альтернатив поступового руху людської цивілізації.

5. Етапи становлення політичної глобалістики як науки.

Перший етап – 60-ті рр. – початок 70-х рр. ХХ ст., коли обсяги виробництва вперше в історії людства почали загрожувати можливостям природи компенсувати антропогенний вплив. На цей етап припадає і розгортання таких стратегічних наступальних засобів ведення війни, використання яких у конфлікті являло б загрозу існування людства. Головні проблеми, що досліджувалися на цьому етапі – розповсюдження зброї масового знищення; забруднення довкілля; вичерпаність світових ресурсів; зростання народонаселення та труднощі в забезпечення його продовольством; нерівномірність розвитку окремих країн. Особливістю цього етапу стало створення  в другій половині 60-х років спеціальних міжнародних, державних, неурядових, приватних організацій, метою яких стало вивчення глобальних проблем та шляхів їх подолання. Це „Інститут проблем майбутнього”, який було створено у Відні в 1965 році, міжнародний фонд „Людство в 2000 році”, заснований в Нідерландах в 1965 р. В 1966 р. В США було  оформлене Товариство вивчення майбутнього світу. Другий етап розвитку глобалістики охоплює 70-ті – першу пол. 80-х рр. ХХ ст. На цей етап припадає піднесення глобалістики в методологічному, функціональному та прикладному плані. Цією проблематикою займаються такі провідні вчені, як А.Тоффлер, який закладає підвалини філософії технократичного суспільства, С.Мендловітц, який запропонував принципи нового світового порядку, Е.Ласло, яким сформульовано головні цілі розвитку людства та ін. Римським клубом, створеним у 1968 р., були проведені широкомасштабні дослідження і побудовані глобальні моделі розвитку кризових тенденцій у взаємодії між суспільством і довкіллям. Вчені розробили цілу низку проектів та концепцій політичних реформ міжнародних відносин з метою розв'язання глобальних проблем. Саме в цей час, як зазначає В.Бебік та Л.Дегтерьова, формуються провідні концепції сучасної глобалістики, зокрема: 1) концепція "меж зростання" (Дж.Форестер, Д. Медоуз, Е.Пестель, М.Месарович); 2) концепція „гуманістичного соціалізму” (Я.Тинберген); 3) концепція „нового гуманізму” (Л.Печчеї); 4) концепція „дороговкази в майбутнє” (Б.Гаврилишин); 5)  концепція „сталого розвитку” (Л.Браун);  школа універсального еволюціонізму (теорія глобальних рішень і компромісів) ((М.Мойсєєв); 6) школа мітозу біосфер (Д.Ален, М.Нельсон); 7) школа контрольованого глобального розвитку (Д.Гвішіані); 8) школа світ-системного аналізу (І.Валлерстайн); 9) концепція геогенезісу (Е.Кочетов); 10) концепція „глобальної спільноти” (М.Чешков).

Третій етап розвитку глобалістики  припадає на другу половину 80-х рр. ХХ ст. Специфіка цього етапу полягає в динаміці предмету дослідження. Самі глобальні проблеми відійшли на другий план унаслідок історичних змін у політичній карті світу. На третьому етапі домінує об'єктивний науковий підхід.

Міждисциплінарний характер глобалістики збагачується поглибленням прикладних методів дослідження найактуальніших проблем розвитку. Для цього етапу притаманне деяке зниження уваги до загальнотеоретичних проблем глобалістики, її зосередження на конкретних виявах глобальних проблем.

У 80-ті рр. американський соціолог Е.Тоффлер запропонував модель хвилеподібного розвитку цивілізації. З його погляду, рушійна сила суспільного розвитку – вдосконалення нових технологій, тобто сукупності знань, способи та засоби впровадження прогресивних виробничих процесів.

Перша хвиля почалася 8 тис. років тому і привела до утворення аграрного суспільства. Друга хвиля на межі ХVІІ та ХVІІІ ст. приводить до утворення індустріального суспільства.

Третя хвиля приносить новий засіб життя, заснований на нових методах виробництва та джерелах енергії. Виникає нова цивілізація – "суперіндустріальна", або інформаційна.

Четвертий  етап розвитку глобалістики розпочинається на межі 1980-1990-х рр., коли радикально змінюється геополітична структура світу. На цьому етапі особливого значення набувають проблеми забезпечення глобальної безпеки, що знаходить відображення в потребі більш активного формування таких напрямів наукових досліджень, як політична глобалістика та екополітологія.

15. Школа мітозу біосфер (Д. Ален, М. Нельсон). Школа заснована М. Нельсоном (Міжнародний інститут екотехніки). Цю школу можна розглядати як французьку лінію розвитку вчення про ноосферу, до якої в 20-х рр. ХХ ст. були причетними В. І. Вернадський разом із Е. Леруа і П. Т. де Шарденом. Суть концепції — гармонійний синтез біосфери і техносфери з метою формування ноосфери. Під техносферою засновники школи розуміють «глобатех» — тип нової культури, експансія якої можлива не тільки в межах земної кулі, а й у Космосі. Саме тому ноосфера в такому розумінні стає важливим фактором еволюції Всесвіту.

.