2. Структура і функції культури.
Складність та різноманітність людської життєдіяльності зумовлюють складність внутрішньої структури культури як цілісного феномена. Існує декілька різних концепцій структури «другої природи» – культури.
Перша базується на визначенні головних сфер і видів життєдіяльності людини і пропонує визначення двох головних сфер другої природи:
культура матеріальна
культура духовна
Але кожна з цих головних сфер є, своєю чергою, системою артефактів (як і культура взагалі). Артефакт є предметною формою культури. Можна визначити і структуру даних предметних форм культури.
Твори мистецтва займають в цій структурі особливе місце. Якщо всі інші предметні форми можливо розподілити за сферами культури на матеріальні (права частина) і духовні (ліва), то твори мистецтва належать як до правої, так і до лівої частини схеми, адже мають матеріальну форму (картина створюється за допомогою фарб, основи тощо) і в той же час духовний зміст, створюючи духовну реальність (емоційну, інтелектуальну).
У наведених схемах культури відсутньою залишається ще одна важлива, а точніше, найважливіша частина культури, яка створює всю структуру і без якої «друга природа» ніколи б не з’явилася це людина. Саме людина є системотворчим фактором, творцем всіх артефактів.
Якщо уявити відносини між природою, людиною і культурою, схематично їх можна зобразити так:
культура
людина
природа
Структура культури передбачає і визначення її головних інститутів:
міф;
мистецтво;
релігія;
наука (в її широкому значенні).
Всі вони складалися поступово і залежали від історичної динаміки суспільства.
До функцій культури належать:
Cultura animi («обробіток душі», Ціцерон). Людинотворчість і соціалізація. Діти-мауглі не можуть стати людьми саме тому, що первісно позбавлені соціального спілкування і культурного оточення.
Інформативна. Передавання соціального досвіду. Історична спадкоємність культури.
Пізнавальна. За допомогою культури людина пізнає світ і себе в ньому, розширює свої межі.
Нормативна. Усвідомлення того, що людина перебуває в межах культури, приводить до розуміння існування певних культурних заборон, норм і табу. Культура як система моральних обмежень і положень.
Комунікативна. Спілкування активно сприяє розвиткові людини, примноженню її духовного багатства, виступає важливим засобом подолання відчуження між людьми.
Аксіологічна. Саме культура визначає цінність для людини тих чи інших феноменів.
Адаптаційна. Пристосування до середовища проживання. На початку розвитку культури ця функція була найважливішою. В сучасних умовах вона трансформується і можна говорити про пристосування до соціального середовища, про виживання в ньому. Якщо виходити з такого погляду, то адаптаційна функція культури відіграє найважливіше значення для людини як члена суспільства.
Розмежування та інтеграція людських спільнот. Культура розділяє різні народи або об’єднує один народ. Культура роз’єднує людей різних субкультурних спільнот або об’єднує їх в одній такій спільноті.
Регулятивна. Реалізується за допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Ця функція підтримується такими нормативними системами, як мораль і право.
Світоглядна. Синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи – пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових. Основним напрямком культурного впливу на людину є формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції.